Справа № 761/2887/21 Головуючий у І інстанції Пономаренко Н.В.
Провадження №22-ц/824/12039/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
10 грудня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 29 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - недійсним.
В обґрунтування позову зазначала, що підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу є наявність у неї психічного захворювання, адже вона з 1998 року регулярно проходила відповідне лікування. У зв'язку із необхідністю лікування вона вирішила продати вказану квартиру, купити меншу, щоб грошей хватило на лікування. У момент вчинення правочину - договору купівлі-продажу своєї квартири 29.08.2019, вона не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними через психічний стан, в якому вона знаходилась. При цьому, позивачка зазначала, що відповідач знав про її психічний стан в момент вчинення правочину і скористався її станом, значно занизивши вартість квартири.
В подальшому позивачка змінила підстави позову і відповідна заява була прийнята судом в судовому засіданні протокольною ухвалою 20 жовтня 2023 року.
Таким чином, підставами для визнання договору купівлі-продажу недійсним відповідно до вищевказаної заяви є те, що позивачка помилялась щодо обставин, які мають істотне значення - дійсної вартості квартири, а відповідач та ріелтори ввели її в оману щодо обставин, які мають істотне значення - дійсної вартості квартири, тому підтвердження заниження ціни в п'ять разів, як наслідок є підстави для визнання правочину недійсним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що договір купівлі-продажу укладено з порушенням вимог законодавства.
Позивач зазначає, що судом не враховано докази, які містяться в матеріалах справи, зокрема відповідь Київського державного нотаріального архіву Міністерства юстиції України від 08 грудня 2023 року з якої вбачається, що серед документів , на підставі яких посвідчувався оспорюваний договір, немає звіту про незалежну оцінку майна та відповідно як складової частини звіту - висновку про вартість майна, що свідчить про те, що даний договір було укладено з порушенням закону.
ОСОБА_1 звертає увагу суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції не надав оцінки факту відсутності звіту про оцінку майна. Остання вказує, що звіт на сторінках 134-137 тому 2 не є оригінальним і вона його не замовляла, а отримала копії від нотаріуса після укладення договору. Вказує, що посвідчення договору відбулось без підтвердження фактичної сплати податків станом на дату укладення договору, оскільки податки були сплачені 03 вересня 2019 року, а договір укладено 28 серпня 2019 року.
Вказує також, що задовольнивши клопотання представника відповідача про виклик у судове засідання свідків: нотаріуса ОСОБА_7, ріелтора ОСОБА_3 , ріелтора ОСОБА_8, суд не вжив ніяких заходів щодо їх виклику, чим порушив вимоги процесуального законодавства.
Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. (частина 3 статті 360 ЦПК України).
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Любочка Н.Б. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лісовий О.О. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції встановлено, 9 серпня 2019 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (надалі - Договір, т.1 а.с.4).
Вказана квартира складається із двох житлових кімнат загальною площею 69 кв.м., житлової - 36 кв.м.
Даний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №7368.
Відомості про набуття відповідачем права власності на спірну квартиру на підставі оспорюваного договору внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію від 29.08.2019 (т.1 а.с.14).
Відповідно до п. 2 вказаного договору продаж квартири вчинено за 700 000,00 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього Договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця.
Факт отримання зазначених грошових коштів за договором позивачкою не оспорюється.
Однак, в ході розгляду справи позивачка стверджувала, що отримала від ОСОБА_2 грошові кошти за договором в не в національній валюті, а в доларах США, зокрема - 27700, 00 доларів США з врахуванням 1000 доларів США завдатку. Вказані обставини не заперечувались і стороною відповідача.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка стверджувала, що згідно попередньої домовленості із покупцем, ними була погоджена вартість квартири в розмірі 94 доларів США, яка була прописана в попередньому договорі. Однак в день підписання договору їй повідомили, що згідно оцінки вартість квартири становить 700 000, 00 грн і що саме ця сума буде їй виплачена в момент укладення договору у нотаріуса. При цьому, ріелтор та відповідач переконали її, що пізніше після укладення договору їй буде доплачено. Тому, враховуючи психічний стан позивачки, хворобу, необізнаність у дійсній вартості квартири, ОСОБА_1 зазначала, що вона помилялась щодо обставин, які мають істотне значення - дійсної вартості квартири, а відповідач та ріелтори ввели її в оману щодо дійсної вартості квартири, тому заниження ціни в п'ять разів є підставою для визнання правочину недійсним.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обставин, які б вказували на те, що оспорюваний правочин на момент укладання Договору був вчинений під впливом помилки та/або обману. Місцевий суд зазначив, що обставини, встановлені під час розгляду справи, свідчать про наявність волі позивачки на укладення спірного правочину, обізнаність щодо вартості майна на час укладення спірного правочину, підстав його реалізації та не встановлено наявність умислу в діях відповідача ввести в оману позивачку. Факт обману або помилки при укладенні договору купівлі-продажу не доведено, як не доведено, що відповідач повідомляв інформацію, яка не відповідає дійсності, або замовчував обставини, що мали істотне значення для укладення правочину.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (стаття 230 ЦК України).
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року в справі № 644/10675/15-ц (провадження № 61-846св17), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року у справі № 369/12714/19 (провадження № 61-584св23)).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року в справі № 644/10675/15-ц (провадження № 61-846св17), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року у справі № 369/12714/19 (провадження № 61-584св23)).
Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року в справі № 357/12578/15-ц (провадження № 61-5167св18)).
У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14, на яку є посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».
Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину чи іншого суб'єкта (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей і т.п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.); при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину (чи іншої особи), яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що особа, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2025 року в справі № 547/995/23 (провадження № 61-16234св24)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається при зверненні до суду із позовом ОСОБА_1 зазначала, що між сторонами договору була узгоджена вартість квартири в розмірі 94000 доларів США і тому позивачка розраховувала на здійснення відповідачем доплати після укладення договору.
Поряд із цим, належних та допустимих доказів погодження між сторонами іншої ціни продажу квартири, ніж вказаної у Договорі, як і укладення попереднього договору позивачем не надано та матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Як вбачається зі змісту п. 2 Договору, продаж квартири вчинено за 700 000,00 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього Договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця.
Згідно з п. 4 Договору визначено, що незалежна оцінка квартири, відповідно до Звіту про оцінку майна від 28 серпня 2019 року ФОП ОСОБА_4 становить 700 000,00 грн.
Умовами п. 5 Договору погоджено, що зазначену в цьому Договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний збігом якихось важких для продавця обставин і повністю продавця задовольняє.
Окремо сторони стверджували у Договорі, зокрема у п.п.8.1, 8.3, 8.7., 17, наступне: що вони однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін; волевиявлення сторін за договором є вільним і відповідає внутрішній волі; вони не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин, у хворобливому стані, не страждають на момент укладання цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомленню його суті; що і продавець і покупець однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладанні.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги відсутність доказів погодження між сторонами іншої ціни продажу квартири, ніж вказаної у Договорі, як і укладення попереднього договору.
Апеляційний суд також критично ставиться до доводів позивача про фіктивність складеного оцінювачем ОСОБА_5 . Звіту про незалежну оцінку ОЗРСЗФ117053 від 28.08.2019 року, оскільки такі обставини не доведено належними та допустимими доказами.
Як вбачається зі змісту вказаного Звіту, замовником його складання була сама ОСОБА_1 , суб'єкт оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 станом на дату складення звіту мав сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України 26.07.2019 №583/19 за спеціальностями 1.1 («Оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі земельних ділянок та майнових прав на них»), 1.2, 1.3. В свою чергу, оцінювач ОСОБА_5 на дату складання звіту мав діючий сертифікат суб'єкта оціночної діяльності за спеціальністю 1.1 від 09.12.2017 №263. (а.с. 197-201 т.2)
Суд першої інстанції правильно зазначав, що висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 29.11.2024 року, відповідно до якого ринкова вартість житлової квартири АДРЕСА_1 станом на 29.08.2019 становить 1 842 569, 00 грн. (т.2 а.с. 162-176), - в даному випадку не підтверджує введення позивача в оману відповідачем, оскільки всі умови договору щодо ціни квартири були обумовлені і погоджені сторонами, які діяли відповідно до свого волевиявлення.
Не знайшли також свого підтвердження в ході розгляду справи доводи позивачки щодо укладення оспорюваного договору під впливом помилки.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц, зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що доводи позивачки, що при укладенні оспорюваного договору вона помилилась щодо дійсної вартості квартири, не знайшли свого підтвердження, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Місцевий суд також обґрунтовано поставився критично до доводів позивачки про стан її психічного здоров'я та врахував висновок судово-психіатричної експертизи №461 від 18.05.2023, яким підтверджено, що: « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період укладання договору купівлі-продажу квартири 29.08.2019 виявляла ознаки «Органічного розладу особистості» (F 07.0 за МКХ-10). За своїм психічним станом у вищевказаний період ОСОБА_1 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними» (т.2 а.с.33-52).
Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог з огляду на те, що зі змісту укладеного між сторонами договору купівлі-продажу вбачається, що позивач добре розуміла та усвідомлювала його умови, зміст та правову природу, волевиявлення позивача було вільним і відповідало її внутрішній волі на укладення договору купівлі-продажу за визначеними в ньому умовами.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, районний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
За таких обставин, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, надав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
З огляду на вищевикладене та керуючись ст. 375 ЦПК України, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367/, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 15 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
К.П. Приходько