03 грудня 2025 року
справа № 758/12901/17
провадження № 22-ц/824/7861/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник Сергій Миколайович
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року, постановлене під головуванням судді Ларіонової Н.М. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник Сергій Миколайович про поділ спадкового майна, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник Сергій Миколайович, автогаражний кооператив «Зоря» Шевченківського району м. Києва, громадська організація масив садівницьких товариств «Дружба» про визнання частково недійсним довіреності, поділ спадкового майна, визнання права власності,-
В жовтні 2017 р. позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представлені ОСОБА_5 , звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив суд:
- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 21,3 кв.м., житлова - 10,3 кв.м., виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С.М. 11 квітня 2016 року, у частині визнання за ОСОБА_2 права на спадщину на 1/12 частки даної квартири;
- визнати частково недійсним договір дарування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С.М. 01 листопада 2016 року, у частині дарування 1/12 частки даної квартири;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0497 га, кадастровий номер: 3221888000:24:044:0162, розташовану за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., масив «Дружба», садове товариство «Енергетик-2», виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С.М. 11 квітня 2016 року реєстровий номер 312;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/12 частки квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 21,3 кв.м., житлова - 10,3 кв.м. в порядку спадкування у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати, що частка ОСОБА_7 в спільному майні подружжя з ОСОБА_6 становила 1/2 частку від гаражного бокса № НОМЕР_1 площею 16,5 кв.м. з підвалом площею 10,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , 1/2 частку від садового будинку загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,0497 га, кадастровий номер: 3221888000:24:044:0162, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., масив «Дружба», садове товариство «Енергетик-2»;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частки гаражного боксу № НОМЕР_1 площею 16,5 кв.м. з підвалом площею 10,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частки садового будинку загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/8 частки земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,0497 га, кадастровий номер: 3221888000:24:044:0162, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., масив «Дружба», садове товариство «Енергетик-2».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Під час перебування у шлюбі вони набули у власність наступне майно: гаражний бокс № НОМЕР_1 площею 16,5 кв.м. з підвалом площею 10,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 21,3 кв.м. Зазначив, що будучи членами МСТ «Дружба» СТ «Енергетик-2», ОСОБА_7 20 квітня 1989 року було придбано земельну ділянку для ведення садівництва 0,0497 га, разом з садовим будинком загальною площею 54,1 кв.м., госпблоком та іншими господарськими спорудами. 07 вересня 1997 року він вийшов зі складу членів СТ «Енергетик-2» і земельна ділянка разом з забудовами була переоформлена на його дружину ОСОБА_6 . Вказав, що після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 1220 ЦК України відрилася спадщина на 1/3 частку квартири, частку гаражного боксу, на частку земельної ділянки та частку садового будинку, що належали померлій на праві спільної сумісної власності подружжя.
За життя ОСОБА_6 уклала заповіт 30 січня 2008 року, яким заповіла все своє майно своїй дочці - ОСОБА_2 . Незважаючи на те, що ОСОБА_6 заповіла усе своє майно ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , як непрацездатний вдівець спадкодавця ОСОБА_6 , який проживав з останньою на день відкриття спадщини за однією адресою та протягом 6-місячного строку не відмовився від спадкового майна, а отже мав право та фактично успадкував половину частки спадкового майна, яка б належала йому у разі спадкування за законом.
ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку спірної квартири. 01 листопада 2016 року ОСОБА_2 подарувала 2/3 частки спірної квартири ОСОБА_3 .
Вважає, що вищезазначений договір в частині дарування 1/12 частки спірної квартири є недійсним, оскільки ОСОБА_7 успадкував цю частину як непрацездатний вдівець. ОСОБА_8 отримала свідоцтва про право спадщину за заповітом на земельну ділянку 11 квітня 2016 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 і за життя не встиг оформити право власності на обов'язкову частку спадкове майно у встановленому законом порядку.
Вказав, що він виступає правонаступником ОСОБА_7 як спадкоємця після смерті ОСОБА_6 по закону на обов'язкову частку її спадкового майна. Оскільки постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 13 січня 2017 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю документів, які б посвідчували право власності спадкодавця на спадкове майно, він звернувся з даним позовом.
В зустрічному позові відповідач ОСОБА_2 , як позивач за зустрічним позовом, просила: - визнати частково недійсним Довіреність видану ОСОБА_7 на 1/2 частину спільного майна (після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчук І.А. на право користування (відчуження) легковим автомобілем ChevroletAveo II SE 1.6, №кузова НОМЕР_2 , тип кузова седан, колір 12UM серебро галактики, конфігурація B4MS556, 2008 року випуску;
- провести поділ спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з визначенням часток кожного з них у праві власності з збільшенням частки позивача шляхом (врахування витрат зроблених позивачем) та з подальшою матеріальною компенсацією відповідачу вартості його частки визначеної судом на: відчужений автомобіль ChevroletAveo II SE 1.6, №кузова НОМЕР_2 , тип кузова седан, колір серебро, конфігурація B4MS556, 2008 року випуску за ціною відчуження; садовий будинок загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба», розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 27 кв.м, в АГК «Зоря», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на садовий будинок загальною площею 54,1 кв.м. в ТО МВСТ «Дружба», розташований за адресою: АДРЕСА_3 , право особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 27 кв.м. в АГК «Зоря», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі вони набули у власність наступне майно: 1) легковий автомобіль ChevroletAveo II SE 1.6, кузов № НОМЕР_2 , тип кузова седан, колір 12UM серебро галактики, конфігурація B4MS556, 2008 року випуску; 2) садовий будинок загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба», розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; 3) гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 27 кв.м, в АГК «Зоря», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; 4) інше майно оспорюване позивачем за первісним позовом.
Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла та відкрилася спадщина. 18.02.2016 року закінчився 6-місячний строк для прийняття спадщини. ОСОБА_7 не подав заяву про прийняття спадщини, отже він вважається таким, що не прийняв її. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.
11.04.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було видано свідоцтво за заповітом - ОСОБА_2 на 1/3 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 21,3 кв.м. та земельну ділянку для ведення садівництва площею 00497 га, кадастровий номер: 3221888000:24:044:0162, яка знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., масив «Дружба», садове товариство «Енергетик-2».
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального окргу Савченко В.Л. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на інше майно, після смерті ОСОБА_6 , у звязку з відсутністю необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме: 1) легковий автомобіль ChevroletAveo II SE 1.6, кузов № НОМЕР_2 , тип кузова седан, 2008 року випуску, який був зареєстрований на одного з подружжя ОСОБА_7 ; 2) гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 27 кв.м, в АГК «Зоря», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; 3) садовий будинок загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба», розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Водночас 21.08.2015 року ОСОБА_7 після відкриття спадщини після померлої ОСОБА_6 видав довіреність щодо вищезазначеного легкового автомобіля ChevroletAveo II SE 1.6. На думку позивача за зустрічним позовом, вказана довіреність ОСОБА_7 в частині розпорядження або відчуження частки спірного легкового автомобіля, яку повинна була успадкувати ОСОБА_2 є недійсною в цій частині, оскільки довіреність була укладена щодо частини майна, яке йому не належало.
Вказала, що за період з 2016 року по 2021 роки систематично брала участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна - гаражного боксу № НОМЕР_1 і сплачувала членські внески до Автогаражного кооперативу «Зоря», на загальну суму 8592,50 грн.
Посилаючись на ст. 357 ЦК України, вважає, що має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності. Також за період з 2016 року по даний час систематично бере участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а саме садового будинку загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба».
Зазначила, що сплачує членські внески до ГО МВСТ «Дружба», проводить необхідний ремонт будинку та господарських споруд, тому згідно ст. 357 ЦК України, має бути збільшена її частка у праві спільної часткової власності. На підставі ст. 364 ЦК України позивач запропонувала сплатити визначену судом матеріальну компенсацію вартості частки відповідача в спадковому майні. Просила суд задовольнити її зустрічний позов.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник Сергій Миколайович про поділ спадкового майна - відмовлено у повному обсязі.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скринник Сергій Миколайович, автогаражний кооператив «Зоря» Шевченківського району м. Києва, громадська організація масив садівницьких товариств «Дружба» про визнання частково недійсним довіреності, поділ спадкового майна, визнання права власності - задоволено.
Визнано недійсною довіреність видану ОСОБА_7 на 1/2 частину спільного майна (після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчук І.А. на право користування (відчуження) легковим автомобілем ChevroletAveo II SE 1.6, № кузова НОМЕР_2 , тип кузова седан, колір 12UM серебро галактики, конфігурація B4MS556, 2008 року випуску.
Визнаноза ОСОБА_2 право особистої приватної власності на садовий будинок загальною площею 54,1 кв.м. в ТО МВСТ «Дружба», розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Визнаноза ОСОБА_2 право особистої приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 27 кв.м. в АГК «Зоря», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив суд рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення його позовної заяви. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 просив відмовити.
Вимоги обґрунтовані тим, що умова ч. 3 ст. 1268 ЦК України про постійне проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини є виконаною. ОСОБА_7 вважається таким, що прийняв спадщину. Матеріали справи не містять відмови ОСОБА_7 від прийняття обов'язкової частки спадщини, тому зазначена частка спадщини після смерті ОСОБА_6 , була прийнята ОСОБА_7 згідно з нормами чинного законодавства шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Судом не було досліджено постанови приватного нотаріуса, копії яких містяться у матеріалах справи, про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю документів, які б посвідчували право власності спадкодавця на спадкове майно.
Суд не надав оцінку тому факту, що первісний позивач був позбавлений права на спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_7 тієї частини майна, що належала йому на праві приватної власності, та не надав жодної оцінки даним обставинам.
1/12 частки квартири була прийнята спадкоємцем - ОСОБА_7 у порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині після смерті свої дружини - ОСОБА_6 , а тому видане ОСОБА_2 як спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину порушує право на спадкування ОСОБА_7 1/12 частки квартири, як спадкоємця обов'язкової частки, таким чином наявні підстави визнання свідоцтва недійсним частині спадкування ОСОБА_2 1/3 частки квартири.
На момент укладення договору дарування ОСОБА_2 належало лише 7/12 частки даної квартири, якими вона і мала право розпоряджатися. Адже 1/12 частки нерухомого майна належала ОСОБА_7 у порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині після смерті своєї дружини.
Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про можливість визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на Садовий будинок у зв'язку з проведенням нею поліпшень спільного майна, оскільки навіть якщо ОСОБА_2 здійснювала поліпшення, то при цьому вона не була співвласником Садового будинку. Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо вартості таких поліпшень.
Гаражний бокс, який був спільною власністю подружжя, після смерті ОСОБА_6 має належати ОСОБА_7 , відтак, апелянт має право на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 5/8 частки гаражного боксу.
Щодо визнання судом першої інстанції недійсним довіреності, виданої ОСОБА_7 на частину спільного майна, то визнання такої довіреності недійсною не породжує ніяких правових наслідків, які є ефективними способами захисту прав ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги. Зазначила про те, що у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Зазначила, що судом не вирішувалась питання про визнання права за особою ОСОБА_7 , яка не є стороною процесу та у зв'язку із смертю не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатості. Відтак, суд правомірно відмовив у задоволенні вимог позивача щодо визнання частки померлого ОСОБА_7 у спільному майні подружжя чи частки в спадковому майні померлої ОСОБА_6 .
Вважала, що чинне законодавство України визначає, що право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.
В судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_2 та її представник у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у позивача не виникло право отримати у спадок обов'язкову частину батька у спадщині за заповітом ОСОБА_6 , оскільки померлий ОСОБА_7 у встановленому законом порядку не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 .
Задовольняючи зустрічний позов в частині визнання недійсною довіреності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 , будучи власником лише частини автомобіля, не маючи права власності на автомобіль в цілому, безпідставно розпорядився майном, яке йому не належало, чим порушив право позивача на володіння, користування та розпорядження спірним автомобілем.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визнання права власності на садовий будинок та гаражний бокс, суд виходив з того, що остання є спадкоємцем за заповітом, звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не відмовилась від спадщини, тому вважається такою, що прийняла спадщину.
Колегія суддів погоджується із висновком суду виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу від 18.12.1988 року, актовий запис № 22. (т.1 а.с. 81).
30 січня 2008 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла все майно своїй доньці ОСОБА_2 (т.1 а.с. 87)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18.08.2015 № НОМЕР_3 .
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина. ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину квартири АДРЕСА_1 та на земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0497 га, кадастровий номер: 3221888000:24:044:0162, розташовану за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., масив «Дружба», садове товариство «Енергетик-2». (т. 1 а.с. 106, 119)
ОСОБА_9 з часу відкриття спадщини не звертався із заявою про прийняття обов'язкової частини спадкового майна після смерті ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтво про смерть від 27.04.2016, актовий запис № 186 (т.1 а.с. 15)
Посилаючись на те, що ОСОБА_7 , як спадкоємець з обов'язковою часткою мав право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , позивач ( ОСОБА_1 ) має право на частину спадкового майна, просив свій позов задовольнити.
Суд вірно вважав, що інститут обов'язкової частки встановлює виключення із принципу свободи заповідального розпорядження, що має на меті захист майнових інтересів окремих спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у соціально-майновому аспекті.
Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
До складу спадщини, на яке спадкоємці за законом одержують право на спадкування, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), окрім випадків, встановлених у статті 1219 ЦК України.
Стаття 1268 ЦК України визначає особливості прийняття спадщини окремими особами.
Так, відповідно до частини третьої цієї статті спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частина 4 статті 1268 ЦК України встановлює, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Співставлення переліку осіб, за якими визнається право на обов'язкову частку, та осіб, які вважаються такими, що прийняли спадщину в контексті частини 4 статті 1268 ЦК України, свідчить, що їх коло співпадає лише частково.
У разі, якщо майно спадкується вищевказаними особами (які вважаються такими, що прийняли спадщину), порядок спадкування і набуті ними права на спадкове майно має обов'язково враховувати особливості правового режиму відповідного майна. Якщо об'єктом спадкування виступає нерухоме майно, то відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п'ять робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.
На підставі вищевказаного, суд дійшов вірного висновку про те, що спадщина у вигляді нерухомого майна, яка відкрилась на користь спадкоємця із обов'язковою часткою, не переходить до нього автоматично. Нерухоме майно, право власності на яке не виникло у спадкодавця, не може бути включено до спадкової маси, оскільки відповідна державна реєстрація не проведена.
При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не здійснено державну реєстрацію права на спадщину, слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
До складу спадкової маси включається не обов'язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки.
При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховується увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального підказу. За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.
Отже, слід розмежовувати поняття «обов'язкова частка» і «майно, що входить до складу спадщини». Обов'язкова частка не входить до складу спадщини, спадкуванню підлягає саме майно.
Судом вірно встановлено, що ОСОБА_7 спадщину після смерті ОСОБА_6 у встановленому законом порядку не прийняв.
Будь-яких належних доказів, які б спростовували дані обставини позивачем суду не надано і не встановлено судом під час розгляду справи.
Суд дійшов вірного висновку про те, що в силу вимог частини 1 ст. 1276 ЦК України у позивача не виникло права отримати у спадок обов'язкову частину батька у спадщині за заповітом ОСОБА_6 .
Частина І статті 1276 ЦК України визначає сутність спадкової трансмісії, а саме: якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
За спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правом черговості, а за правом закликання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця.
Згідно із частиною 1 статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов'язкової частки у спадщині.
Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об'єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави.
Тому право на обов'язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право.
Разом із тим, якщо спадкоємець, що мав право на обов'язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов'язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов'язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку.
Право на обов'язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування (спадкова трансмісія). Судом вірно взято до уваги правовий висновок визначений у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року справа № 450/328/15-ц.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
З урахуванням того, що стороною позивача належним чином не доведено обґрунтованість позовних вимог, районний суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 зазначила, що 21.08.2015 року ОСОБА_7 після відкриття спадщини після померлої ОСОБА_6 видав довіреність щодо легкового автомобіля ChevroletAveo II SE 1.6.кузов № НОМЕР_2 , тип кузова седан, колір 12UM серебро галактики, конфігурація B4MS556, 2008 року випуску, який був у спільній сумісній власності подружжя.
На думку позивача за зустрічним позовом, вказана довіреність ОСОБА_7 в частині розпорядження або відчуження частки спірного легкового автомобіля, яку повинна була успадкувати ОСОБА_2 є недійсною, оскільки довіреність була укладена щодо частини майна, яке йому не належало.
Судом також вірно встановлено, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 набули у власність легковий автомобіль ChevroletAveo II SE 1.6.кузов № НОМЕР_2 , тип кузова седан, колір 12UM серебро галактики, 2008 року випуску.
30 січня 2008 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла все майно своїй доньці ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18.08.2015 № НОМЕР_3 .
21 серпня 2015 року ОСОБА_7 видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А., з правом передоручення на розпорядження вищезазначеного автомобіля ChevroletAveo II SE 1.6.кузов № НОМЕР_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей. (т.2 а.с. 128-129)
У даній довіреності зазначено, що зміст ст. ст. 60-65 СК України нотаріусом роз'яснено.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Стаття 369 ЦК України передбачає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Судом встановлено, що автомобіль ChevroletAveo II SE 1.6.кузов № НОМЕР_2 , набутий у період перебування у шлюбі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Таким чином після смерті ОСОБА_9 частина вказаного автомобіля входить до складу спадщини.
Доказів того, що спірний автомобіль є особистою приватною власністю ОСОБА_7 та придбаний за його особисті кошти матеріали справи не містять, тому суд дійшов вірного висновку про те, вказане рухоме майно придбаний під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_7 , будучи власником лише 1/2 частини вказаного автомобіля, безпідставно розпорядився майном, яке йому не належало, чим порушив право позивача на володіння, користування та розпорядження спірним автомобілем.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.
Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Судом вірно взято до уваги правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Установивши, що вищезазначений автомобіль ChevroletAveo II SE 1.6. кузов № НОМЕР_2 придбаний у період перебування у шлюбі і ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а ОСОБА_1 не спростовано презумпцію спільності вказаного майна, суд обґрунтовано вважав, що довіреність є недійсною, оскільки відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов вірного висновку про недійсність довіреності ОСОБА_7 на право розпорядження автомобілем ChevroletAveo II SE 1.6. кузов № НОМЕР_2 з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України.
Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Савченко В.Л. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, після смерті ОСОБА_6 , у звязку з відсутністю необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно:
1) садовий будинок загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба», розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;
2) гаражний бокс № НОМЕР_1 загальною площею 27 кв.м, в АГК «Зоря», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;
3) легковий автомобіль ChevroletAveo II SE 1.6, кузов № НОМЕР_2 , тип кузова седан, 2008 року випуску. (т.2 а.с. 13)
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з довідкою ГО МВСТ «Дружба» ОСОБА_7 був членом МСТ «Дружба», про що є акт купівлі земельної ділянки для ведення садівництва разом з садовим будинком, госпблоком та іншими господарськими спорудами від 20 квітня 1989 року. ОСОБА_7 07.09.1997 року вийшов зі складу членів та земельна ділянка разом з забудовами була оформлена на його дружину ОСОБА_6 (Т.1 а.с. 27)
Відповідно до довідки Автогаражного кооперативу «Зоря» ОСОБА_7 був власником гаражного боксу № НОМЕР_1 площею 16,5 кв.м., з підвалом -10,5 кв.м. по АДРЕСА_2 .
Суму вступного внеску за гаражний бокс у розмірі 2430 крб сплачено 01.04.1997 року у повному обсязі. Гаражний бокс побудовано та введено в експлуатацію 21.10.1998 року, гаражний бокс не приватизований. (т.1 а.с. 22)
Згідно з довідкою ГО МВСТ «Дружба» ОСОБА_2 є членом садового товариства «Енергетик-2». Садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 . Пайовий внесок виплачено повністю.
Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про власність" (в редакції чинній на час придбання майна) визначено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Як роз'яснено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі смерті члена житлово-будівельного кооперативу, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.
Відповідно до п. 8 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991 року «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» - у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.
Оскільки сплачено пайовий внесок за гаражний бокс та за садовий будинок у повному обсязі, суд дійшов вірного висновку, що до складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_6 входить спірний гаражний бокс та садовий будинок.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частиною 3 статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Як встановлено судом ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом, вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не відмовившись від спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи, а тому суд вірного висновку, що ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину - гаражний бокс та садовий будинок
Враховуючи, що позивач за зустрічним позовом в іншій спосіб, крім звернутися з позовом до суду про визнання права власності в порядку спадкування, захистити своє порушене право не може, суд вірно вважав, що позов про визнання за ОСОБА_2 права власності на гаражний бокс та садовий будинок у порядку спадкування після померлої ОСОБА_6 обґрунтований.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 за період з 2016 року по 2021 роки систематично брала участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна - гаражного боксу № НОМЕР_1 і сплачувала членські внески до Автогаражного кооперативу «Зоря», на загальну суму 8592,50 грн.
Також за період з 2016 року по даний час систематично бере участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а саме садового будинку загальною площею 54,1 кв.м. в ГО МВСТ «Дружба».
Дані обставини підтверджені належними доказами, ОСОБА_2 надані копії квитанцій та чеків. (т.2 а.с. 18-20, 22-28)
Частиною першою статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ч. 3 ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
У ч.ч. 4,5 ст. 357 ЦК України визначено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.
Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
При вирішенні спору, судом врно взято до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 570/4748/15 згідно з яким співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов'язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв'язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.
У разі, якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. Обов'язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов'язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, судом повно та всебічно з'ясовано обставини справи, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивлено правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов бґгрунтованого висновку, що зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 16 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді