Головуючий 1 інстанції Коновалов В.В.
Справа № 22-6147, 2006р. Доповідач Курило В.П.
Категорія 18
УХВАЛА Іменем України
18 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Курило В.П.
суддів Саніковой О.С., Єлгазіної Л.П. при секретарі Келемен І.Ію. адвоката ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 квітня 2006р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
В апеляційний суд Донецької області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 квітня 2006 року, яким стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу 180436 грн., а також судові витрати.
Відповідач ОСОБА_2 з рішенням суду не погодився і подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати як незаконне і постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що суд неповно дослідив обставини, які мають значення для справи, його висновки в рішенні не відповідають обставинам справи, а також порушені норми матеріального і процесуального права. Вказує, що фактично з позивачем ніякої угоди займу грошових сум не укладав, розписка не може бути доказом того, що така угода укладалась. Він дійсно брав гроші в позивача на купівлю вугілля для сумісного з позивачем підприємства, для перепродажу і отримання спільного прибутку. Даючи гроші позивач діяв не від свого імені, а від імені підприємства. Крім того, договір займу укладається в письмовій формі, а такого договору позивач суду не надав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 червня 2005р. позивач позичив відповідачу гроші в сумі 189687 грн., що підтверджується його розпискою, в якій вказано, що ОСОБА_2позичає гроші для закупки вугілля. Відповідач зобов'язався повернути гроші не пізніше 15 серпня 2005р. Однак у зазначений термін повернув 4251 грн., а решту в сумі 185436 грн. зобов'язався повернути не пізніше 31 грудня 2005р. і підтвердив свої зобов'язання і суму грошової позики новою розпискою. Після чого повернув ще 5000 грн. До теперішнього часу відповідач гроші в сумі 180436 грн. не повернув.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідача, позивача і його представника, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача ґрунтуються на законі.
Звертаючись в суд з позовом про стягнення суми боргу, позивач посилався на те, що відповідач не виконує свої зобов"язання за договором позики, гроші не повертає незважаючи на те, що строк виконання такого зобов"язання сплинув. На підтвердження наявності договору позики позивач надав суду дві розписки відповідача, які містяться на а.с.5 і 6. Відповідач визнав, що ці розписки написані ним самім.
З розписки відповідача ОСОБА_2 , що на а. с. 5 видно, що він взяв у ОСОБА_3 гроші в сумі 189687 грн. для закупівлі вугілля 23 червня 2005 року із строком повернення 15 серпня 2005 року.
З його розписки, що міститься на а.с. 6, вбачається, що між позивачем і відповідачем укладена саме угода за договором позики, тому що дотримані всі вимоги договору позики, зокрема зобов'язання позичальника про повернення суми боргу з посиланням на конкретну дату. В цій розписці відповідач зазначає, що він отримав від позивача грошову суму 1899687 грн. у борг.
За таких умов доводи відповідача про те, що не витримана письмова форма договору є безпідставними. Також з розписок не вбачається, що відповідач позичав гроші для спільної діяльності з позивачем і що між ними існувала така діяльність.
За таких умов суд дійшов правильного висновку про те, що правовідносини між сторонами регулюються нормами ст. 1046, 1047 ЦК України і через те, що відповідач не повернув позивачеві суму боргу, стягнув її у примусовому порядку з врахуванням сум, що повернуті позивачеві відповідачем добровільно.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального закону, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 304, 307,308, 314 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 квітня 2006р.залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно, але вона може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ухвалою суду апеляційної інстанції законної сили.