20 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 643/16135/17
провадження № 61-12488ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 травня 2025 року у складі судді Семенової Я. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю. (повний текст постанови складений 24 вересня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Хома Оксана Вікторівна, про визнання спадкового договору недійсним,
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Хома О. В.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
ОСОБА_3 є його двоюрідною сестрою. Тривалий час вона проживала одна, не була заміжньою, він та його сім'я були єдиними родичами ОСОБА_3 , підтримували добрі стосунки та допомагали один одному;
в 2014 році ОСОБА_3 познайомилася з чоловіком на ім'я ОСОБА_4 , який оселився в неї з 2015 року. З його боку двоюрідна сестра не отримувала належної уваги та підтримки;
у 2001 році у ОСОБА_3 стався ішемічний інсульт, окрім перенесеного інсульту вона хворіла на гіпертонію 3 ст., кардіосклероз та цукровий діабет 2 типу, весь час він та члени його сім'ї підтримували ОСОБА_3 ;
04 лютого 2017 року ОСОБА_3 перенесла повторний ішемічний інсульт у правій півкулі головного мозку, знаходилася у стаціонарі КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мещанінова», де лікувалася з 04 лютого 2017 року по 14 лютого 2017 року;
з 19 травня 2017 року по 29 травня 2017 року, у зв'язку з тим, що стан ОСОБА_3 не поліпшився, вона проходила лікування у КЗОЗ «ХМКЛ №27», сестрі підтверджено діагноз: дисцикуляторна гіпертонічна атеросклеротична енцефалопатія 2-3 ст., лакунарна хвороба головного мозку, гіпертонічна хвороба 3 ст. з високим ризиком, кардіосклероз, цукровий діабет 2 типу, деформований артроз правого плечового суглобу;
за прогнозом лікарів ОСОБА_3 потребувала тривалого лікування та за станом здоров'я отримала направлення на МСЕК для оформлення групи інвалідності;
сестра не отримувала належного лікування, інвалідність не оформила, його сім'я намагалася їй допомогти, але її «так званий чоловік» перешкоджав їх зустрічам, не пускав їх до сестри;
ОСОБА_3 проживала не в належній їй квартирі, а в будинку, який є спадщиною його сім'ї, в будинку відсутні всі необхідні умови для проживання хворої людини;
при відсутності належного догляду, лікування, нагляду рекомендованих спеціалістами, стан здоров'я сестри погіршувався та, як наслідок, 03 грудня 2017 року вона перенесла гострий інфаркт міокарда та померла у КЗОЗ «ХМКЛ №27»;
під час поховання ОСОБА_3 його сім'я побачила незнайому їм відповідачку, зі слів чоловіка, який проживав зі ОСОБА_3 , між померлою та цією дівчиною 28 березня 2017 року був укладений спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Хомою О. В. за № 851, відповідно до якого після смерті ОСОБА_3 належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1 перейде до ОСОБА_2 ;
він вважає себе спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , тому звернувся з даним позовом. Про укладення спадкового договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 йому не було відомо, сама ОСОБА_3 йому нічого не казала, згадувала лише, що видала довіреність на ОСОБА_4, щоб він мав можливість отримувати гроші, а після перенесеного інсульту в лютому 2017 року ОСОБА_3 погано та нерозбірливо говорила;
на думку позивача, порушення психічної та психологічної діяльності ОСОБА_3 були такими, що суттєво впливали на її здатність в період складання спадкового договору розуміти значення своїх дій та керувати ними, підпис ОСОБА_3 у договорі - це підпис тяжко хворої особи, станом якої скористалася відповідачка у своїх корисливих цілях;
поведінка сестри дає йому підстави вважати, що на час укладення спадкового договору ОСОБА_3 перебувала у стані, коли не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі, що є підставою для визнання спадкового договору недійсним.
Просив визнати недійсним спадковий договір, укладений 28 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хомою О. В., реєстровий номер №851.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 02 травня 2025 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Хома О. В. про визнання спадкового договору недійсним відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Отже, посилання позивача на те, що він, та члени його сім'ї не бачили ОСОБА_2 поряд зі ОСОБА_3 , що викликає в нього, позивача, сумніви у виконанні відповідачем обов'язків за спадковим договором, безпідставне;
ОСОБА_1 , пред'являючи позов про визнання спадкового договору недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України (визнання недійсним правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними), 19 травня 2023 року звернувся до суду із клопотанням про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, проведення якої просив доручити Державній установі «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» Міністерства охорони здоров'я України. Ухвалою від 19 травня 2023 року задоволено клопотання, призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України». На вирішення експертизи поставлені такі питання: 1) чи страждала на якісь психічні розлади померла ОСОБА_3 , 1960 року народження, під час укладання спадкового договору від 28 березня 2017 року; 2) чи усвідомлювала померла ОСОБА_3 , 1960 року народження, за своїм психічним станом значення своїх дій та (або) чи могла керувати ними під час укладення спадкового договору від 28 березня 2017 року. 07 липня 2023 року на адресу суду від Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків міністерства охорони здоров'я України» надійшло повідомлення, згідно з яким, для проведення судово-психіатричної експертизи необхідно здійснити її оплату в сумі 91449,80 грн, повідомлено, що експертиза буде прийнята до провадження після перерахування вказаної суми коштів. Вказане повідомлення було направлено судом на адресу позивача ОСОБА_1 та отримано ним особисто, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №61153 0496855 2 від 14 липня 2023 року. 08 серпня 2023 року на адресу суду від Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків міністерства охорони здоров'я України» надійшло повторне повідомлення про необхідність проведення ОСОБА_1 , як особою, яка відповідно до ухвали суду від 19 травня 2023 року гарантує оплату експертизи, її оплати. Повідомлення повторно було скеровано на адресу замовника експертизи - позивача ОСОБА_1 10 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи № 643/16135/17 повернулися на адресу суду без виконання ухвали, у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 , як особою, яка гарантувала оплату експертизи, вартості експертного дослідження;
відтак, позивач, заявивши клопотання про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, отримавши повідомлення про необхідність перерахування ним оплати за проведення експертизи, жодних дій не вчинив, у зв'язку з чим, 10 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи були повернуті без виконання, тому ОСОБА_1 несе ризик настання наслідків, пов'язаних із невчиненням ним процесуальних дій;
за наявної з боку позивача ОСОБА_1 бездіяльності з приводу несплати ним вартості посмертної судово-психіатричної експертизи, унаслідок чого таке експертне дослідження проведено не було, матеріали справи не містять, а позивачем суду не надано висновку судово-психіатричної експертизи, який є необхідним, у розумінні вимог пункту 2 частини 1 статті 105 ЦПК України, для установлення абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, як підстави для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України;
надаючи оцінку показанням свідка ОСОБА_5 , які вона надала суду про стан здоров'я померлої ОСОБА_3 , суд зауважив, що за відсутністю у матеріалах справи висновку судово-психіатричної експертизи на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_3 у момент вчинення нею оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, показання вказаного свідка є недостатніми для того, щоб дійти висновку про наявність підстав для визнання спадкового договору недійсним заявлених підстав;
що стосується свідка ОСОБА_6 , показаннями якої позивач мав намір довести обставини щодо стану здоров'я ОСОБА_3 , клопотання про виклик та допит якої було заявлено позивачем та було задоволено ухвалою суду від 06 травня 2024 року, то позивач протягом року (з 06 травня 2024 року до 02 травня 2025 року) не забезпечив явку свідка в судове засідання для її допиту,
за відсутності у даній справі висновку судово-психіатричної експертизи, у зв'язку з ухиленням позивача ОСОБА_1 від внесення гарантованої ним оплати за проведення експертизи, установити обставини щодо абсолютної неспроможності ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними у момент вчинення нею оспорюваного позивачем спадкового договору лише на підставі показів одного свідка та наданих суду медичних висновків за лютий, травень та липень 2017 року, суд, не маючи необхідних спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, позбавлений можливості;
з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що в ході розгляду справи судом позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій в момент укладення з ОСОБА_2 спадкового договору, тобто станом на 28 березня 2017 року, та, відповідно, не доведено наявності підстав для визнання спадкового договору недійсним з підстав, заявлених позивачем, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що:
з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 , пред'являючи позов про визнання спадкового договору недійсним з підстав, передбачених частиною 1 статті 225 ЦК України (визнання недійсним правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними);
19 травня 2023 року він звернувся до суду із клопотанням про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, проведення якої просив доручити Державній установі «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» Міністерства охорони здоров'я України, яке було задоволено судом;
в подальшому матеріали цивільної справи були повернуті на адресу суду без виконання у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 вартості експертного дослідження. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 ухилився від виконання взятого на себе обов'язку по сплаті за проведення експертизи, саме він несе ризик настання наслідків, пов'язаних із невчиненням ним процесуальних дій;
судова колегія погодилася з висновком суду першої інстанції, що за відсутності у справі висновку судово-психіатричної експертизи, у зв'язку з ухиленням ОСОБА_1 від внесення гарантованої ним оплати за проведення експертизи, установити обставини щодо неспроможності ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними у момент вчинення нею оспорюваного спадкового договору лише на підставі показів одного свідка та наданих суду медичних висновків за лютий, травень та липень 2017 року, суд, не маючи необхідних спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, позбавлений можливості;
також судова колегія погодилася з висновком суду першої інстанції, що оскільки в ході розгляду справи позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження абсолютної неспроможності ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій в момент укладення з ОСОБА_2 спадкового договору, тобто станом на 28 березня 2017 року, та, відповідно, не доведено наявності підстав для визнання спадкового договору недійсним з підстав, заявлених позивачем, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню;
при цьому судова колегія наголосила, що покази свідків не є належними доказами, що підтверджують факт неспроможності особи розуміти значення своїх дій та керувати ними;
посилання позивача на те, що у нього виникають сумніви у виконанні відповідачем обов'язків за спадковим договором не впливають на правильність висновків суду. Оскільки невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 травня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
На виконання ухвали Верховного Суду ОСОБА_1 надав уточнену касаційну скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11;
висновки судів не містять відповідей на ключові питання заявлені в судовому спорі;
призначення судом посмертної судово-психіатричної експертизи під час підготовчого судового засідання унеможливило в майбутньому повне і об'єктивне проведення експертизи;
суди не звернули уваги, що ОСОБА_3 особисто не читала спадковий договір, він складений без присутності свідків, договір містить складні та значні за обсягом умови, які навряд чи зрозуміла ОСОБА_3 , яка взагалі не сприймала адекватно об'єктивну реальність, підпис на договорі виконаний невідомою особою.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
28 березня 2017 року між ОСОБА_3 (Відчужувач) та ОСОБА_2 (Набувач) укладений спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хомою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 851;
у договорі зазначено, що «Відчужувач» та «Набувач», розуміючи значення своїх дій та, діючи добровільно, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, склали цей договір у відповідності із статтею 1302 ЦК України;
згідно з пунктом 1 спадкового договору «Набувач» зобов'язується виконувати розпорядження «Відчужувача», що встановлені цим договором, і в разі його смерті набуває право власності на майно «Відчужувача», що є предметом цього договору;
за змістом пункту 2 спадкового договору - предметом договору є квартира АДРЕСА_1 , квартира є однокімнатною, житловою площею 19,9 кв. м, загальною площею 35,8 кв. м;
відповідно до пункту 13 спадкового договору право власності на майно у Набувача виникає з моменту смерті Відчужувача та державної реєстрації права власності на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до діючого законодавства;
згідно з пунктом 18 спадкового договору, зміст статей 1302-1308 ЦК України та пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 № 572, сторонам нотаріусом роз'яснено;
як вбачається зі змісту пункту 19 спадкового договору, цей договір складено в двох примірниках, один з яких залишається в справах приватного нотаріуса ХМНО Хоми О. В., а другий - видається Набувачу. Текст цього договору прочитано нотаріусом вголос;
у спадковому договорі зазначено, що він посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хомою О. В., договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 вказаної вище квартири перевірено;
зміст наданої суду копії договору містить підписи його сторін - ОСОБА_3 (Відчужувач) та ОСОБА_2 (Набувач);
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 ;
відповідно до копії договору-замовлення № 527/05 на організацію та проведення поховання від 04 грудня 2017 року, укладеного між виконавцем (ритуальною службою) КП «Ритуал» в особі Ткаченко Т. В. та замовником ОСОБА_2 , його предметом є організація та проведення поховання померлої, облаштування місця поховання ОСОБА_3 , вартість послуг становить двісті п'ятдесят грн;
в заяві ОСОБА_2 , поданої начальникові Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова від 27 грудня 2017 року, ОСОБА_2 просить надати їй одноразову грошову допомогу на поховання ОСОБА_3 ;
згідно з листом-відповіддю № 0121/6047 від 20 серпня 2019 року за підписом в. о. ген. Директора КНП ХОР «ОКПЛ №3», ОСОБА_3 в 2009 році на стаціонарному лікуванні в КНП ХОР «ОКПЛ №3» не перебувала, у зв'язку з чим медичну карту стаціонарного хворого направити на адресу ХНДЕКЦ МВС України немає можливості;
рішенням Київського районного суду мі Харкова від 17 лютого 2021 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року, встановлено факт родинних відносин між фізичними особами, а саме, встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 . Визнано на ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними будівлями, загальною площею 73,3 кв. м, житловою площею 37,9 кв. м, розташований по АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 ;
листом № 04-05/1324 від 29 червня 2023 року Державна установа «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків міністерства охорони здоров'я України» повідомила про необхідність перерахувати 91 449,80 грн на відповідні банківські реквізити, повідомлено, що експертиза буде прийнята до провадження після перерахування вказаної суми коштів;
згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 61153 0496855 2 від 14 липня 2023 року, копію листа Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків міністерства охорони здоров'я України» отримано ОСОБА_1 особисто 14 липня 2023 року;
листом № 04-05/2044 від 02 жовтня 2023 року Державна установа «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків міністерства охорони здоров'я України» повідомила, що для проведення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 , на якого ухвалою суду від 19 травня 2023 року покладено витрати по проведенню посмертної судово-психіатричної експертизи, необхідно перерахувати 91 449,80 грн на відповідні банківські реквізити, повідомлено, що експертиза буде прийнята до провадження після перерахування вказаної суми коштів;
повторне повідомлення експерта було направлено на адресу ОСОБА_1 ;
10 жовтня 2023 року від Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків міністерства охорони здоров'я України» на адресу суду надійшли матеріали цивільної справи №643/16135/17 без виконання ухвали суду про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи від 19 травня 2023року, у зв'язку з несплатою ОСОБА_1 вартості експертного дослідження;
рішенням Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2021 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 953/19926/19, встановлено факт родинних відносин між фізичними особами, а саме, встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 . Визнано на ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із надвірними будівлями, загальною площею 73,3 кв. м, житловою площею 37,9 кв.м., розташований по АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Відтак, знаходить своє підтвердження обставина того, що позивач ОСОБА_1 є двоюрідним братом померлої ОСОБА_3 , є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , а тому є заінтересованою особою, яка має право ініціювати до суду позов про визнання спадкового договору недійсним;
також у справі № 953/19926/19 суди встановили, що після смерті ОСОБА_3 була заведена спадкова справа № 18/2007. Згідно спадкової справи до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись - 28 грудня 2017 року позивач - ОСОБА_1 та 19 лютого 2018 року відповідач - ОСОБА_8 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частини перша-третя статті 203 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів (див. постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц (провадження № 61-13359св21), від 05 квітня 2022 року у справі № 686/4148/15-ц (провадження № 61-13566св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України: від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14. Такі правові висновки є незмінними».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При вирішенні цього спору суди виходили з того, що позивач на виконання своїх процесуальних обов'язків, передбачених статтями 12, 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів того, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 була абсолютно неспроможна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02 травня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Хома Оксана Вікторівна, про визнання спадкового договору недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат