про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
15 грудня 2025 р. Справа № 120/17038/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олена Степанівна, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050)
про: зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про зобов'язання вчинити певні дії.
В межах цієї позовної заяви позивач просить суд зобов'язати відповідача виправити помилку у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка була допущена під час внесення інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку АДРЕСА_2 , правильно вказавши її житловий будинок, з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, земельну ділянку під номером - 44.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що за її батьком - ОСОБА_3 - на будинок АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_2 станом на 29.12.2012 проведено реєстрацію права власності на 13/25 частки на підставі договору дарування. Після смерті батька відкрилась спадщина на зазначені 13/25 будинковолодіння АДРЕСА_2 . Позивач зауважує, що після звернення до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини на вищезазначене будинковолодіння, під час збирання відповідних документів, виявилось, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна державним реєстратором помилково зареєстровано право власності за ОСОБА_2 . Таким чином, як зауважує позивач, у зв'язку з наявною помилкою в реєстрі нотаріус позбавлений можливості зареєструвати за позивачем право власності на будинковолодіння, чим порушується її право на прийняття спадщини. Позивач вказує, що підставою для внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є виявлення помилки, яка виправляється державним реєстратором на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку. Водночас, ОСОБА_2 на прохання позивача звернутися із заявою до державного реєстратора про виправлення помилки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нумерації її будинковолодіння (земельної ділянки) з номера №46 на правильний номер №44 відмовилася, у зв'язку з чим з такою заявою 11.10.2025 звернулася сама позивач. За наслідками розгляду заяви, відповідачем надано лист від 24.10.2025, яким повідомлено, що саме власник, або уповноважені ними особи для розгляду питання внесення змін в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно можуть звернутися до уповноваженого суб?єкта державної реєстрації прав.
П. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Ознайомившись із позовною заявою та долученими до неї матеріалами, доходжу висновку, що поданий позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, зважаючи на таке.
Ч. 2 ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
При цьому приписами ст. 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Згідно з ч. 2, 3, 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до положень ст. 321, 386 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною судовою практикою Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
З матеріалів позову вбачається, що відповідно власником спірного будинковолодіння за адресою АДРЕСА_2 значиться третя особа - ОСОБА_2 . Водночас позивач, посилаючись на помилковість такої реєстрації, фактично прагне усунути зареєстроване за третьою особою право власності шляхом його припинення (виключення) через “виправлення помилки» у реєстрі.
Отже, заявлені вимоги спрямовані не лише на перевірку дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а безпосередньо стосуються належності права власності на об'єкт нерухомого майна, тобто виникнення, існування та припинення речового права конкретної особи.
За таких обставин, вирішення спору неминуче потребує з'ясування та оцінки цивільно-правових підстав набуття і припинення права власності, а також прав та обов'язків приватних осіб.
Таким чином, навіть за формального залучення суб'єкта владних повноважень, спір має приватноправовий характер, оскільки пов'язаний із захистом майнових прав та інтересів і фактично є спором між приватними особами щодо права власності на нерухоме майно.
Відповідно, такий спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак, зважаючи на характер спірних правовідносин, суддя роз'яснює позивачеві, що цей спір має розглядатись та вирішуватись місцевим загальним судом у порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Керуючись ст. 2, 4, 19, 170, 171, 248 КАС України,
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Маслоід Олена Степанівна