ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 11.12.25СУД
Провадження № 33/803/3303/25 Справа № 243/9729/25 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.
11 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,
при секретарі судового засідання Примак Н.М.,
прокурора Надежденко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Неминущого Г.Л., діючого в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, працюючого на посаді в.о. директора Комунального підприємства Слов'янської міської ради «Благоустрій», який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1700,00 грн. та за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400,00 грн., на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено на ОСОБА_1 остаточне стягнення у виді штрафу у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн. 00 коп., стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн., -
постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винним, в тому, що він, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та згідно п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом відповідальним за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, в.о. директора Комунального підприємства Слов'янської міської ради «Благоустрій», порушуючи вимоги ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», 04.04.2025, перебуваючи на робочому місці, не повідомив у встановленому Законом порядку, про наявність у нього реального конфлікту інтересів під час вирішення питання щодо підписання наказу від 04.04.2025 № 53-ОС про преміювання працівників, в тому числі і себе, як головного інженера у розмірі 6600 грн., чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.
Крім того, в.о. директора Комунального підприємства Слов'янської міської ради «Благоустрій», будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та згідно п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктом відповідальним за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією, порушуючи вимоги ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», 04.04.2025, перебуваючи на робочому місці, вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів під час підписання наказу «Про преміювання працівників», в тому числі і себе, як головному інженеру у розмірі 6600 грн, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
На зазначену постанову захисник адвокат Неминущий Г.Л., діючий в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7 КУпАП та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП,.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що преміювання має системний і регулярний характер, що підтверджується копіями наказів за інші місяці та довідкою бухгалтерії. Наказ є частиною стандартної процедури , а не дискреційним рішенням, спрямованим на особисту вигоду. Відсутня будь-яка ознака прямого умислу на отримання неправомірної вигоди.
Зауважує, що суд не довів реальний вплив приватного інтересу на прийняття рішення.
Вказує, що суд не дослідив усі обставини, не врахував доводи захисту, не з'ясував наявність дискреційних повноважень, не встановив, яким чином приватний інтерес вплинув на рішення.
Стверджує, що суд фактично ототожнив сам факт отримання премії з реальним конфліктом інтересі, що суперечитьп.11-12 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання корупції». У діях ОСОБА_1 відсутній реальний конфлікт інтересів, при цьому за потенційний конфлікт інтересів адміністративна відповідальність не передбачена.
ОСОБА_1 та його адвокат захисник Неминущий Г.Л. у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи. Надали заяву про проведення судового засідання за їх відсутності.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвеції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обстави, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутністю ОСОБА_1 та його захисника адвоката Неминущого Г.Л. на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.
Заслухавши думку прокурора , який заперечував проти апеляційної скарги, відстоював законність та обґрунтованість прийнятого рішення; вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно припису ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.
Згідно положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини "від 23.02.2006 року за № 3477-ІV рішення ЄСПЛ - є джерелом права в Україні.
Відповідно до положення частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Бендерський проти України" (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.
Відповідно до частини першої статті 172-7 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.
Частиною 2 статті 172-7 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Зазначена норма є бланкетною, і вона лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний зміст. Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом, для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею чи частиною статті КУпАП. У нашому випадку такий нормативно-правовий акт - це Закон України «Про запобігання корупції».
У відповідності з вимогами частини 1 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 зобов'язані:
1) вживати заходів щодо недопущення будь-якого можливого виникнення конфлікту інтересів;
2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
В статті 1 наведеного Закону міститься визначення термінів, наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням;
правопорушення, пов'язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;
реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Таким чином, конфлікт інтересів це конфлікт між публічно-правовими обов'язками і приватними інтересами посадової особи, за якого її приватні інтереси котрі, випливають з її положення як приватної особи, здатні неправомірним чином вплинути на виконання цією посадовою особою її офіційних обов'язків або функцій.
Тож, конфлікт інтересів це ситуація, при якій службова особа, виконуючи свої обов'язки, має приватний інтерес (особисту заінтересованість), який хоча і не обов'язково призводить до прийняття неправомірного рішення або вчинення неправомірного діяння, але здатний до цього призвести.
При цьому, приватний інтерес не обмежується фінансовими чи матеріальними інтересами або тими інтересами, які дають службовій особі пряму особисту вигоду, в тому числі неправомірну.
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.
Так, відповідно до п.1.1 Статуту Комунального підприємства Слов'янської міської ради «Благоустрій» (код ЄДРПОУ 32599207), КП Слов'янської міської ради «Благоустрій» є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків КП «ЖЕК № 7», згідно рішення Слов'янської міської ради від 18.04.2019 № 1-LXIV-7 «Про зміну найменування КП «ЖЕК № 7».
Відповідно до п.1.2 Статуту - КП Слов'янської міської ради «Благоустрій», підприємство діє на базі відокремленої частини комунальної власності Слов'янської міської територіальної громади, підпорядковується Слов'янській міській раді та її виконавчому комітету в межах встановлених законодавством України та даним Статутом. Засновником (Власником) підприємства є Слов'янська міська рада.
Відповідно до п.1.3 Статуту, КП Слов'янської міської ради «Благоустрій» є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, поточні та інші рахунки в банках України і закордонних банках печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штамп, фірмовий бланк.
Отже, КП Слов'янської міської ради «Благоустрій» є юридичною особою публічного права.
Згідно Наказу КП Слов'янської міської ради «Благоустрій» № 32- К від 05.08.2020 «Пpo переведення» ОСОБА_1 , кошторисника, з його згоди, з 05.08.2020 переведено на посаду головного інженера.
Відповідно до Наказу КП Слов'янської міської ради «Благоустрій» № 25- ОК від 26.03.2025 «Пpo надання відпустки» на підставі розпорядження начальника Слов'янської міської військової адміністрації № 70-в від 26.03.2025, ОСОБА_2 директору комунального підприємства Слов'янської міської ради «Благоустрій» надано відпустку. Виконання обов'язків директора КП Слов'янської міської ради «Благоустрій» на час відпустки ОСОБА_2 до фактичного виходу його на роботу покладено на головного інженера ОСОБА_1 , з його згоди.
Таким чином, ОСОБА_1 , обіймаючи посаду в.о. директора Комунального підприємства Слов'янської міської ради «Благоустрій», був посадовою особою юридичної особи публічного права, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 1 статті 3 Закону - суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією. Вказані обставини не заперечуються стороною захисту.
Разом з цим, ОСОБА_1 не заперечує, що приймав рішення, підписував наказ про преміювання працівників, в тому числі себе.
Для встановлення факту реального конфлікту інтересів необхідно чітко установити, що: а) приватний інтерес наявний, б) він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, в) така суперечність реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приватний інтерес може впливати на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових/представницьких повноважень, що є дискреційними.
Дискреція це можливість діяти на власний розсуд, обираючи з декількох різних варіантів дій, рішень.
Таким чином, дискреційні повноваження ОСОБА_1 , були в тому, що він брав участь у прийнятті рішення про наявність, передбачених підстав для виплати собі премії, а саме підписав відповідний наказ.
Приватним інтересом в даному випадку для ОСОБА_1 є отримання премії, такий приватний майновий інтерес суперечить повноваженням останнього, і така суперечність реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішення.
Тому навіть за умови, що ОСОБА_1 , маючи приватний інтерес, приймав об'єктивне та неупереджене рішення, і він мав законне право на отримання цієї премії, однак він прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, що заборонено ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» та за що настає адміністративна відповідальність за ст. 172-7 КУпАП.
Твердження про наявність преміювання ОСОБА_1 в інші місяці не є предметом даної справи, оскільки таке преміювання не впливає на наявність реального конфлікту інтересів при підписанні наказу 04.04.2025 року, крім того справа розглядається лише в межах протоколу про адміністративне правопорушення.
Згідно встановлених обставин, ОСОБА_1 обіймаючи посаду в.о. директора Комунального підприємства Слов'янської міської ради «Благоустрій», будучи посадовою особою юридичної особи публічного права та суб'єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», всупереч вимогам п. 2, 3 ч. 1 ст. 28 цього Закону, 04.04.2025 року маючи на підписі наказ про преміювання працівників, у тому числі себе, прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, підписавши вказані накази про преміювання та не повідомив у встановленому законом порядку, а саме не пізніше наступного робочого дня уповноважений орган про наявність у нього реального конфлікту інтересів під час розгляду питання про призначення собі премій у розмірі 6600 грн.
За таких обставин, маючи на підписі вищезгаданий наказ про преміювання та підписання цього наказу, у ОСОБА_1 виникла суперечність між його приватним інтересом і службовими повноваженнями.
Наявний приватний інтерес у цьому випадку не дає змоги в.о. директору комунального підприємства об'єктивно оцінити свою роботу, тому реалізація наведеного повноваження стосовно нього здійснюватиметься в умовах реального конфлікту інтересів.
В Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5 «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи» визначено, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес» дає підстави констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання вказаних повноважень.
Тобто відмінність між цими поняттями полягає у тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
Суперечність полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого - особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має виконувати свої службові обов'язки в інтересах держави, територіальної громади, виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.
Закон «Про запобігання корупції» визначає, що посадові особи зобов'язані, зокрема, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника. У випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі вона повідомляє Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується і апеляційний суд, ОСОБА_1 зобов'язаний був повідомити уповноважений орган про наявність у нього конфлікту інтересів для його врегулювання.
Обов'язки особи у зв'язку з наявністю конфлікту інтересів та правила вибору заходу зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів розглянуто у розділі 3 та пункті 5.2 розділу 5 Методичних рекомендацій.
В описаній ситуації може бути обрано такий захід врегулювання конфлікту інтересів, як здійснення повноважень під зовнішнім контролем. У рішенні про застосування зовнішнього контролю уповноваженій особі може бути доручено перевіряти та погоджувати проекти рішень про встановлення стимулюючих виплат керівнику.
Особливості застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняттям рішень розглянуто у пункті 5.3 розділу 5 Методичних рекомендацій.
Особа надає пропозиції про призначення собі або своєму керівнику стимулюючих виплат (вносить подання)
Конфлікт інтересів виникає у випадку, коли керівник структурного підрозділу, керівник органу, підприємства подає пропозицію (у формі письмового подання чи іншим чином) щодо розміру стимулюючих виплат для себе, а безпосередньо рішення про встановлення стимулюючих виплат приймає суб'єкт призначення/керівник вищого рівня.
У цьому випадку особа не приймає рішення про встановлення стимулюючих виплат та їх розмір, а ініціює таке питання перед особою, яка уповноважена на прийняття відповідного рішення.
Оскільки особа не може об'єктивно оцінити власну роботу, при внесенні пропозицій щодо розміру премії чи надбавки для себе між її приватним інтересом, що полягає у бажанні отримати стимулюючу виплату у вищому розмірі, та службовим повноваженням виникає суперечність, яка впливає на її об'єктивність при вчиненні зазначених дій, що є реальним конфліктом інтересів.
Для уникнення реального конфлікту інтересів під час подання особою пропозиції суб'єкту призначення / керівнику вищого рівня необхідно: утриматись від здійснення оцінки своєї роботи та, відповідно, внесення пропозицій щодо визначення собі конкретного розміру стимулюючої виплати; за наявності потреби надавати суб'єкту призначення/керівнику вищого рівня необхідну інформацію (у тому числі, інформацію про економію фонду заробітної плати), на підставі якої він зможе самостійно визначити конкретний розмір стимулюючої виплати.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, не повідомивши перед підписанням наказу № 53-ОС «Про преміювання працівників», яким передбачалося преміювання самого ОСОБА_1 , про наявність конфлікту інтересів, та видавши (підписавши) такий наказ, у ОСОБА_1 була наявна суперечність між приватним інтересом та його службовими повноваженнями, яка реально вплинула на об'єктивність та неупередженість прийняття ним вищевказаного рішення, що в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» є реальним конфліктом інтересів і такі його дії підпадають під ознаки адміністративних правопорушень, пов'язаних з корупцією, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.
Тому, доводи апеляційної скарги про те, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знаходять свого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Інших доводів, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію захисту щодо незаконності постанови судді місцевого суду та наявності підстав для закриття провадження у справі, в апеляційній скарзі не наведено, й під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події та не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга захисника-адвоката Неминущого Г.Л. задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
апеляційну скаргу захисника адвоката Неминущого Г.Л., діючого в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя