Справа № 592/20341/25
Провадження № 1-кс/592/8189/25
16 грудня 2025 року м.Суми
Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянув клопотання слідчого Четвертого СВ (з дислокацією у місті Сумах) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, одруженого, з середньою освітою, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в рамках кримінального провадження № 62025170040012745 від 22.07.2025.
Перевіривши матеріали клопотання та дослідивши докази по ним, заслухавши думку прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 ,
Слідчий своє клопотання мотивує тим, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.12.2024 №46-РС солдата призваного по мобілізації ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 1 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , та враховано таким, що з 05.12.2024 справи і посаду прийняв, приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Однак, військовослужбовець призваний по мобілізації військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 грубо порушуючи встановлений порядок проходження військової служби, 02.01.2025 приблизно 18 год. 00 хв., в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасово ухилитись від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, без поважних причин самовільно залишив місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 .
15.12.2025 приблизно о 14 год. 00 хв. ОСОБА_4 прибув до Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, за адресою: Ковпаківський район, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 2, заявив про себе як військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , чим припинив вчинене ним кримінальне правопорушення, та заявив клопотання про своє бажання проходити подальшу військову службу.
Так, ОСОБА_4 внаслідок самовільного залишення військової частини без поважних причин, не виконував обов'язки військової служби з 02.01.2025 по 15.12.2025, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов'язків у зазначений період часу не вживав, а займався особистими справами, не пов'язаними з проходженням військової служби.
Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у тому, що своїми умисними діями, що виразились в самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.
15.12.2025 ОСОБА_4 у відповідності до вимог ч. 1 ст. 278 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, в силу положень ч. 5 ст. 12 КК України, належить до категорії тяжких злочинів, зокрема санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтверджуються матеріалами кримінального провадження, які додаються до даного клопотання; іншими доказами у кримінальному провадженні у їх сукупності.
Таким чином, з метою запобігання переховуванню підозрюваного від органів досудового розслідування, вчинення ним інших злочинів та можливості незаконного впливу на свідків, іншим чином перешкоджання кримінальному провадженню, у слідства виникла необхідність застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор Сумської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 у судовому засіданні клопотання підтримав із зазначених в ньому підстав, та просив задовольнити.
Підозрюваний ОСОБА_4 , разом із захисником ОСОБА_5 , заперечували проти задоволення клопотання слідчого, просили відмовити.
Слідчий суддя, заслухавши думку учасників провадження, вивчивши матеріали клопотання та додані до нього документи, дійшов до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч. 1).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вчинити зазначені вище дії (ч. 2).
Відповідно до п. 57 рішення ЄСПЛ за скаргою № 25629/94 від 27.11.1997 по справі «К.Ф. проти Німеччини», обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у ст. 5 Конвенції, та передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин.
З наданих суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на підставі поданих доказів, оцінюючи в сукупності всі обставини справи, слідчий суддя вважає, що доводи про наявність ризиків є необґрунтованими.
Так, підозрюваний ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків. В клопотанні зазначено, що підозрюваний може продовжити злочинну діяльність, однак, даний ризик не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки, ОСОБА_4 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, є військовослужбовцем. Наявні сталі соціальні зв'язки - дружина та неповнолітня дитина.
Також в клопотанні вказано, що ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, санкція якого передбачає максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років, що обґрунтовує ризик переховування останнього від органів досудового розслідування та суду.
Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це необхідно робити з урахуванням низки відповідних факторів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Таким чином, ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування не було підтверджено жодними належними доводами, як і ризик щодо перешкоджання кримінальному провадженню, який може виразитися у створенні підозрюваним штучних доказів та підбурюванні осіб до дачі завідомо неправдивих показів.
В ході розгляду клопотання прокурором не доведено, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти вищевказаним ризикам щодо ОСОБА_4 та не зможуть забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Згідно ч. 1 ст. 183 КК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Так, у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України» зазначено: «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу», про це ж вказується у п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 року по справі «Хайреддінов проти України».
При цьому на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (Справа Європейського суду з прав людини «Пунцельт проти Чехії»).
Згідно положень ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Зважаючи на викладене, на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 , прокурором не доведена наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а тому слідчий суддя не вважає доцільним застосовувати до підозрюваного запобіжних захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, враховуючи на встановлені судовим розглядом обставини справи і доводи сторін, слідчий суддя вважає необхідним відмовити в задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, слідчий суддя
В задоволенні клопотання слідчого Четвертого СВ (з дислокацією у місті Сумах) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_7