10 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 759/26805/21
Провадження № 61-9243св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року, додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року в складі судді П'ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року в складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні, спілкуванні з дитиною та
Короткий зміст позовної заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 20 серпня 2018 року вона та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Починаючи з серпня 2021 року сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, дитина проживає разом з нею.
Зазначила, що після припинення шлюбних відносин вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, Служби у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо морального насильства з боку ОСОБА_2 стосовно неї та спільної дитини. Вказала, що поведінка ОСОБА_2 негативно впливає на здоров'я та психічний стан сина.
Позивачка має можливість забезпечити дитині належні умови проживання та виховання, тому просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю.
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, у якому просив зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином; визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином у формі зустрічей з 10 год. години кожної першої та третьої суботи місяця до 20 год. кожної першої та третьої неділі місяця - без присутності матері; у формі зустрічей з 12 год. до 20 год. кожної середи місяця - без присутності матері; спільного відпочинку протягом 21 дня літніх та 7 днів зимових шкільних канікул, протягом весняних шкільних канікул щорічно без участі матері.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 09 серпня 2021 року ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином, не дає можливості бачити дитину та спілкуватись з нею телефоном або за допомогою відеозв'язку.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
26 липня 2024 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю за місцем її реєстрації: АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у спілкуванні та вихованні ОСОБА_3 . Визначено спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 за таким графіком:
- щосереди з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. без присутності матері;
- щосуботи з 11 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв без присутності матері.
У задоволенні іншої частини зустрічного позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
20 серпня 2024 року додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва заяву ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 49 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 49 000,00 грн. У задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_2 відмовлено.
14 травня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що визначений спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином із урахуванням відносин, що склалися між сторонами, є достатнім для відновлення порушеного права батька та забезпечить йому можливість повноцінно брати участь у вихованні сина.
Під час судового розгляду встановлено, що між ОСОБА_2 та дитиною відсутній сталий психологічний зв'язок, дитина повноцінно не сприймає ОСОБА_2 як батька, а тому визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з сином у тому вигляді, який він просить, може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини.
Суди враховували висновок органу опіки та піклування, який прийняли до уваги та вважали обґрунтованим, мотивованим, змістовним та складеним з урахуванням взаємовідносин сторін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року в частині часткового задоволення зустрічного позову та ухвалити нове, яким у задоволенні цих вимог відмовити; скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у цих вимогах відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків у постановах:
- Верховного Суду від 27 лютого 2024 року в справі № 295/12894/20, від 05 жовтня 2022 року в справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року в справі № 753/5374/22, про те, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору щодо цього є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди;
- Верховного Суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, про те, що в разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти під час вирішення питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини;
- Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19, про те, що дії батька щодо різкої зміни постійного місця проживання дитини разом з матір'ю суперечать принципу розумної турботи про дитину у поєднанні з обережною для психіки дитини увагою до неї. Адже у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційній стабільності та матеріальній забезпеченості;
- Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 754/9026/16-ц, про те, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем та дитиною відсутній сталий психологічний зв'язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача, як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив'язаності дочки до батька.
Висновку суду першої інстанції в додатковому рішенні, з якими погодився апеляційний суд суперечать постановам Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року в справах № 206/4841/20, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, постановам Верховного Суду від 31 липня 2024 року в справі № 758/11022/21, від 28 вересня 2023 року в справі № 686/31892/19, від 02 серпня 2022 року в справі № 906/1521/20, від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19, від 07 листопада 2019 року в справі № 905/1795/18.
Вважає, що суди не в повному обсязі дослідили обставини справи та повністю проігнорували докази, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, не врахували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а поклали в основу виключно висновок органу опіки та піклування, яким встановлено порядок зустрічей батька з дитиною без присутності матері без будь-якого на те обґрунтування.
Суди проігнорували факти випадків домашнього насильства: 09 серпня 2021 року ОСОБА_5 вигнав позивачку та їх спільну дитину з постійного місця їх проживання (що робив до цього неодноразово), попередньо неодноразово вчиняючи домашнє насильство на очах у малолітнього сина, докази чого наявні у матеріалах справи.
Рішення першої та апеляційної інстанцій є немотивованими, тому судами також не врахована позиція Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2023 року (провадження № 11-228сап21).
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що випадки домашнього насильства, про які заявляє ОСОБА_1 в касаційній скарзі, не відповідають матеріалам справи, а надані заявницею фото- та відеоматеріали є неналежними доказами, оскільки місять інформацію про його особисте життя особи, дозволу на розголошення якої він не надавав. Вказував, що він належним чином виконує свій батьківський обов'язок, вчасно сплачує аліменти, проте відповідачка за зустрічним позовом перешкоджає йому у спілкуванні з сином.
У запереченнях на відзив, позивачка за первісним позовом зазначила, що в справи відсутні докази перешкоджання нею відповідачу в спілкування та вихованні сина.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 серпня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб (т. 1, а. с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 9).
Із 2017 року до 2021 року сторони проживали разом однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2 . Із 09 серпня 2021 року вони проживають окремо.
Із довідки про реєстрацію місця проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної державної адміністрації вбачається, що ОСОБА_1 та її малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 17).
Відповідно до акта обстеження умов проживання дитини від 30 серпня 2021 року № 155 санітарно гігієнічні умови проживання задовільні, квартира мебльована є вся необхідна техніка, мати та дитина проживають в окремій кімнаті (т. 1, а. с. 18, 19).
Згідно з актом обстеження умов проживання від 02 листопада 2021 року ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2 проживає в двокімнатній квартирі, для дитини є окреме дитяче ліжко, обладнаний куточок для ігор, є дитячий стіл та стільці, квартира облаштована необхідною побутовою технікою (т. 1, а. с. 81-82).
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звертався до Дарницького Управління поліції Головного управління Національної поліції (далі - УП ГУНП) м. Києві з заявою щодо чинення йому перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 85).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини від 13 лютого 2023 року № 103/1014/41/3 визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 113, 114).
Згідно з висновком органу Опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 13 лютого 2023 року № 103/1015/41/3 визнано за можливе визначити участь батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у формі спілкування з малолітнім сином щосереди з 16 год. до 20 год. та щосуботи з 11 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. (т. 2, а. с. 115, 116).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Судові рішення по суті спору оскаржуються, а, відповідно, і переглядаються в касаційному порядку, лише в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні, спілкуванні з дитиною.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Тобто у дитини є право, а не обов'язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає оремо.
У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу (далі - СК) України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (див. постанову Верховного Суду від 20 травня 2025 року в справі № 523/16204/23).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 06 червня 2025 рокув справі № 583/4470/23, від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 та інші).
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.
Таки висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 09 квітня 2025 року в справі № 758/12178/23, від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 та інших.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесу розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Запропонований органом опіки та піклування порядок участі в спілкуванні із дитиною має оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, та бути таким, що відповідатиме принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному захисту інтересів дитини, першоосновам розвитку особистості малолітньої дитини, враховуючи її вік, стан здоров'я, звички тощо.
У справі, що переглядається, задовольняючи зустрічний позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, в основу свого рішення поклав тільки висновок органу опіки та піклування від 13 лютого 2023 року № 103/1015/41/3 з посиланням на загальне правило, передбачене в статті 141 СК України, про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини.
Колегія суддів вважає такий підхід судів попередніх інстанцій узагальненим та формальним, здійсненим без детального вивчення ситуації і без встановлення конкретних обставин справи, не враховано поведінку ОСОБА_2 , зокрема:
- заяву Начальникові Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 серпня 2021 року щодо викрадення 09 серпня 2021 року батьком малолітнього сина ОСОБА_3 , переслідування та погроз (т. 1, а. с. 32);
- заяву Начальникові Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 вересня 2021 року щодо неналежного виконання батьком своїх обов'язків (т. 1, а. с. 34);
- пояснення від 28 вересня 2021 року щодо вчинення домашнього насильства (т. 1, а. с. 39, 40);
- заяву та пояснення до відділу поліції № 2 Бучанського районного УП ГУНП Київської області від 09 серпня 2021 року щодо викрадення дитини та результати їх розгляду (т. 1, а. с. 41-47);
- протокол про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 17 серпня 2021 року щодо позбавлення малолітньої дитини ОСОБА_3 житла та утримування його речей, пояснення від 25 серпня 2021 року (т. 1, а. с. 48 - 51);
- відповідь Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 вересня 2021 року № 103008-3546 (т. 1, а. с. 52, 53);
- відповідь Солом'янського управління поліції ГУНП НП України від 20 вересня 2021 року № 513-Аз/125/55/02-2021 щодо проведення бесіди з ОСОБА_2 про недопущення неправомірних дій з його боку, зокрема, щодо малолітнього сина (т. 1, а. с. 55);
- заяву та пояснення до Дарницького ГУ НП у м. Києві від 18 листопада 2021 року щодо переслідування та вчинення домашнього насильства (т. 1, а. с. 56, 57);
- терміновий заборонний припис стосовно кривдника серія АА № 120221 (т. 1, а. с. 58);
- заяву Начальникові Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 січня 2023 року щодо неналежного виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 235-239);
- заяву до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 06 березня 2023 року про викрадення автомобіля з особистими речами та речами дитини;
- заяву Начальникові Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 16 лютого 2023 року про намір викрадення дитини ОСОБА_2 та погроз щодо цього;
- пояснення до Дніпровського ГУНП у м. Києві від 14 лютого 2024 року щодо переслідування, погроз, зокрема викрасти дитину (т. 2, а. с. 237-249).
Незважаючи на те, що на вказані обставини відповідачка за зустрічним позовом посилалася як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, суди належної оцінки їм не надали, не встановили, чи відбувалися факти домашнього насильства, як зазначено позивачкою, в присутності дитини, і чи могли вони вплинути на психіку малолітнього ОСОБА_3 .
Не досліджено судами і не надано оцінки висновку психологічного обстеження дитини психологом КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» від 18 січня 2023 року за результатами психодіагностичного обстеження малолітнього ОСОБА_3 , у якому встановлено факт прив'язаності дитини до матері та того, що мати ОСОБА_1 є основним об'єктом, якого дитина чітко пов'язує з відчуттям захищеності та безпеки. Також встановлено, що ОСОБА_3 неможливо відлучати від матері, оскільки це завдасть шкоди його психологічному здоров'ю. Рекомендовано інформувати батька дитини щодо недопустимості психологічного та фізичного насилля, також рекомендовано не допустити можливості травмування дитини через недбале ставлення, примусовий контакт та спілкування, раптове відібрання її від матері, яка є опорною фігурою (т. 2, а. с. 123-131).
Судами не спростовано неодноразові посилання позивачки на те, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між батьком та дитиною відсутній сталий психологічний зв'язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив'язаності дочки до батька.
Колегія суддів зауважує, що в спорах щодо дитини остання є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин, і в будь-якому випадку найвищою метою є захист найкращих інтересів дитини, навіть якщо такі не співпадають з інтересами одного чи обох батьків.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до частини другої статті 159 СК України в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи: суд бере до уваги поведінку батьків, ставлення їх до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, доречними є доводи касаційної скарги про неврахування судами думки дитини.
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України).
Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та водночас не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
На час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції дитині майже виповнилося 6 років, проте суд не заслуховував думку дитини, мотиви і висновки щодо цього питання в рішенні не виклав.
Отже, не можна вважати, що результат судового розгляду повністю спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів звертає увагу на сталу практику Верховного Суду, що в такій категорії справ, незалежно від вирішення спору, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні дитини із врахуванням змін поведінки позивача, відповідних вікових змін дитини, її розвитку та потреб, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дитини (див. постанову від 29 травня 2024 року в справі № 354/608/15).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних судових рішеннях достатньо викладені мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення суду першої інстанції ухвалене додаткове рішення цього ж суду втрачає силу.
Враховуючи те, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року підлягає скасуванню, тому додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року втрачає силу, у зв'язку з чим це додаткове рішення також підлягає скасуванню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22)).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 26 липня 2024 року, додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська