10 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 946/1229/21
Провадження № 61-6869св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрова Володимира Степановича на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року в складі судді Жигуліна С.М. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2025 рокув складі колегії суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сегеди С. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 (після зміни прізвища ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про зобов'язання вчинити певні дії, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 (після зміни прізвища ОСОБА_3 ), третя особа - Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про усунення перешкод у вихованні дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 (після зміни прізвища ОСОБА_3 ), третя особа - Служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, про усунення перешкод у вихованні дитини та
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2021 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що з 24 вересня 2016 року до 22 січня 2019 року вона та ОСОБА_6 перебували в шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_11 .
Спільне проживання сторін припинено із 01 жовтня 2018 року, дитина залишилась проживати з нею. 21 січня 2021 року ОСОБА_6 та його батьки подали до органу опіки та піклування заяви про встановлення способу участі у вихованні дитини й спілкуванні з нею. З прийнятим органом опіки та піклування рішенням позивачка не згодна, тому просила суд:
- зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_6 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , один раз на тиждень у суботу з 10 до 13 год. у присутності матері з обов'язковим відвідуванням позашкільних закладів освіти, що відвідує дитина;
- зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , один раз на тиждень у п'ятницю з 17 до 19 год. з обов'язковим відвідуванням позашкільних закладів освіти, до яких ходить дитина;
- зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювати виховання та спілкування з онукою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час якого буде виключене одночасне спілкування дитини з батьком ОСОБА_6 за відсутності матері дитини ОСОБА_2 .
У липні 2021 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, після уточнення якого просив зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у вихованні дочки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначити такий спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з дочкою:
- щосуботи з 10 до 18 год. за адресою проживання батька або у громадських місцях з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або повернення за місцем домовленості сторін;
- ІНФОРМАЦІЯ_3 (другий день після народження дочки) з 16 до 20 год.; святкові дні: Різдво, Новий рік, Пасха; ІНФОРМАЦІЯ_4 (день народження батька);
- влітку з метою оздоровлення дитини 14 днів з можливістю виїзду з дитиною за межі м. Ізмаїлу на території України;
- безперешкодно відвідувати дитину в будь-якому навчальному закладі, спілкуватися з вихователями, цікавитися успіхами та станом здоров'я.
У липні 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом, після уточнення якого просили зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їм перешкод у вихованні онуки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначити такий спосіб його участі у вихованні та спілкуванні з онукою:
- щоп'ятниці забирати дитину з будь-якого навчального закладу після 15 до 20 год. за місцем проживання баби та діда або у громадських місцях з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або повернення за місцем домовленості сторін;
- ІНФОРМАЦІЯ_3 (другий день після народження дочки) з 16 до 20 год.; святкові дні: Різдво, Новий рік, Пасха; ІНФОРМАЦІЯ_4 (день народження батька);
- безперешкодно відвідувати дитину в будь-якому навчальному закладі, спілкуватися з вчителями вихователями, цікавитися успіхами та станом здоров'я.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
15 травня 2024 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати батьку ОСОБА_6 , бабі ОСОБА_4 , діду ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначено спосіб участі батька ОСОБА_6 , баби ОСОБА_4 , діда ОСОБА_5 у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щосуботи з 10 до 18 год. за адресою проживання батька або у громадських місцях з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або повернення за місцем домовленості сторін; ІНФОРМАЦІЯ_3 (другого дня після дня народження ОСОБА_11 ) з 16 до 20 год.; у святкові дні: Різдво, Новий рік, Великдень з 16 до 20 год.; ІНФОРМАЦІЯ_4 (день народження батька); влітку з метою оздоровлення дитини 14 днів з можливістю виїзду з дитиною за межі м. Ізмаїлу в Україні; безперешкодно відвідувати дитину в навчальному закладі, спілкуватися з учителями, цікавитися успіхами та станом здоров'я дитини.
27 березня 2025 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані забезпеченням прав батька, баби та діда на виховання дитини та спілкування з нею, права дитини на спілкування з ними, рівності прав та обов'язків батьків щодо своєї дитини, прав баби і діда на виховання онуки та спілкування з нею, а також невирішенням сторонами спільно питань щодо участі у вихованні дитини. Суди врахували положення абзацу 3 частини другої статті 159 Сімейний кодексу України (далі - СК України), взяли до уваги особисту прихильність дитини до кожного з батьків у силу віку дитини, її стану здоров'я, режиму та графіку занять тощо.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Петров В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15 травня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2025 року, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати повністю, скасувати рішення суду першої інстанції скасувати в частині визначення способу участі батька, баби та діда у вихованні малолітньої ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : щосуботи з 10 до 18 год. за адресою проживання батька або у громадських місцях з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або поверненням за місцем домовленості сторін; 19 квітня (другого дня після дня народження ОСОБА_11 ) з 16 до 20 год.; у святкові дні: Різдво, Новий рік, Великдень з 16 до 20 год.; ІНФОРМАЦІЯ_4 (день народження батька); влітку з метою оздоровлення дитини 14 днів з можливістю виїзду з дитиною за межі м. Ізмаїлу в Україні; безперешкодно відвідувати дитину в навчальному закладі, спілкуватися з учителями, цікавитися успіхами та станом здоров'я дитини. Справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду в постановах:
- від 27 березня 2024 року в справі № 495/8804/22, про те, що подолання певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дитини, пов'язаних із тимчасовою зміною звичного для неї місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дитини з батьком має відбуватися у співпраці матері і батька, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів;
- від 20 вересня 2023 року в справі № 730/518/21, відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визначення батьку можливості святкування дня народження дочки з ним та можливості брати дочку на наступний день після її дня народження, адже задоволення цих позовних вимог призведе до порушення інтересів дитини, крім того, такі вимоги перебувають у площині договірного врегулювання питання щодо виконання батьківських обов'язків між сторонами;
- від 02 травня 2025 року в справі № 369/8368/21, про те, що під час вирішення цього спору про участь батька у вихованні дитини служба в справах дітей відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України не надавала письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, а в матеріалах справи такий висновок відсутній;
- від 27 лютого 2024 року в справі № 295/12894/20, про те, що в справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору щодо цього є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, зокрема її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Представник позивачки звернув увагу суду, що восьмирічна ОСОБА_11 не звертається до ОСОБА_6 як до батька, а визнає його як «дядька». Батьком дитина називає ОСОБА_9 - чоловіка ОСОБА_1 . Вона знає біологічного батька як людину, яка побила її діда, тому наразі вимоги ОСОБА_1 бути присутньою під час спілкуванні дочки з батьком є доцільними, що не позбавить батька в майбутньому, налагодивши відносини з дочкою, змінити встановлений судом спосіб участі батька у вихованні дитини з урахуванням вікових змін, розвитку та потреб дитини, що відповідатиме її інтересам.
Суди не врахували встановлені факти завдання відповідачем позивачці тілесних ушкоджень у вигляді синяків на верхній кінцівках, на передній частині грудної клітки, на правій сідниці, які належать до легких тілесних ушкоджень, кваліфіковані Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області як кримінальне правопорушення, передбачене частинами першою, другою статті 125 Кримінального кодексу (далі - КК) України, від кримінальної відповідальності за який відповідача звільнено у зв'язку з закінченням строку давності.
Крім того, суди не вислухали думку дитини щодо вирішення спору.
Також вказав, що справу було розглянуто за відсутності представника позивачки. Пояснив, що судове засідання в Одеському апеляційному суді було призначено до розгляду на 27 березня 2025 року о 16 год. у режимі відеоконференції, проте до кінця робочого дня о 17 год. 30 хв. з'єднання не відбулося, у зв'язку з чим представник позивачки вийшов з режиму відеоконференції. Пізніше він дізнався, що судове засідання розпочалося о 17 год. 42 хв. після закінчення робочого часу.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 вересня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_12 (до шлюбу - ОСОБА_13 зареєстрували шлюб (актовий запис від 24 вересня 2016 року № 580 вчинений Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області) (т. 1, а. с. 17).
ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_6 та ОСОБА_14 народилася ОСОБА_11 (т. 1, а. с. 16).
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є бабою та дідом ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
22 січня 2019 року рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області в справі № 500/7233/18 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано (т. 1, а. с. 14).
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розірвання шлюбу залишився проживати з матір'ю, батько дитини проживає окремо.
16 грудня 2021 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 » (т. 1, а. с. 176).
08 грудня 2023 року висновком Органу опіки та піклування Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області встановлено спосіб участі батька, баби та діда у вихованні ОСОБА_11 щосуботи з 10 до 18 год. за адресою проживання батька або в громадських місцях з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання матері дитини або повернення за місцем домовленості сторін; ІНФОРМАЦІЯ_3 (другий день після народження дочки) з 16 до 20 год.; святкові дні: Різдво, Новий рік, Пасха; ІНФОРМАЦІЯ_4 (день народження батька); влітку з метою оздоровлення дитини 14 днів з можливістю виїзду з дитиною за межі м. Ізмаїл по території України; безперешкодно відвідувати дитину в навчальному закладі, спілкуватися з учителями, цікавитися успіхами та станом здоров'я (т. 1, а. с. 181-189).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У абзацах першому, другому статті 15 Закону № 2402-III зазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Тобто у дитини є право, а не обов'язок на підтримання регулярних особистих стосунків і прямих контактів з тим з батьків, який проживає оремо.
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
У разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом (абзаци третій, четвертий статті 15 Закону № 2402-III).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (див. постанову Верховного Суду від 20 травня 2025 року в справі № 523/16204/23).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 06 червня 2025 рокув справі № 583/4470/23, від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 та інші).
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.
Таки висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 09 квітня 2025 року в справі № 758/12178/23, від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 та інших.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесу розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Запропонований органом опіки та піклування порядок участі в спілкуванні із дитиною має оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, та бути таким, що відповідатиме принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному захисту інтересів дитини, першоосновам розвитку особистості малолітньої дитини, враховуючи її вік, стан здоров'я, звички тощо.
У справі, що переглядається, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, в основу свого рішення поклав тільки висновок органу опіки та піклування від 08 грудня 2023 року № 04/12-1377 з посиланням на загальне правило, передбачене в статті 141 СК України, про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини.
Колегія суддів вважає такий підхід судів попередніх інстанцій узагальненим та формальним, здійсненим без детального вивчення ситуації і без встановлення конкретних обставин справи, не враховано поведінку ОСОБА_6 , зокрема,:
- у встановлених у кримінальному провадженні № 12021165150000017 обставинах, за яких ОСОБА_6 , знаходячись в під'їзді будинку АДРЕСА_1 в процесі раптової сварки, маючи умисел на заподіяння тілесних пошкоджень ОСОБА_15 , передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків в результаті свої дії, наніс удар в область грудної клітки. Далі, не припиняючи своїх протиправних дій, перебуваючи за кермом автомобіля умисно здійснив наїзд на задню частину тіла потерпілої, в результаті чого спричинив їй тілесні пошкодження у вигляді синяків у верхніх кінцівках, на передній грудній клітки, на правій сідниці, що належать до легких тілесних ушкоджень (т. 1, а. с. 27, 167). Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в справі № 946/3454/21 встановив, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частинами першою, другою статтю 125 КК України, але звільнив його від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строку давності (т. 1, а. с. 174);
- у встановлених у кримінальному провадженні № 12021165150000017 обставинах, за яких ОСОБА_6 , знаходячись в під'їзді будинку АДРЕСА_1 , в процесі раптової сварки, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 (батьку позивачки і, відповідно, діду ОСОБА_11 ), передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у результаті своїх дій, наніс приблизно 3-4 удари в область голови ОСОБА_16, у результаті чого спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді забійної рани мочки лівого вуха, рану завушної ділянки зліва, синець на бічній поверхні шиї праворуч, які належать до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я (т. 1, а. с. 27, 174).
Не зважаючи на те, що на вказані обставини позивачка посилалася як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, суди належної оцінки їм не надали, не встановили чи відбувалися факти домашнього насильства, як зазначено позивачкою, в присутності дитини, і чи могли вони вплинути на психіку малолітньої ОСОБА_11 .
Не спростовано судами і неодноразові посилання позивачки на те, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між батьком та дитиною відсутній сталий психологічний зв'язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача як батька. Для налагодження довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив'язаності дочки до батька.
Колегія суддів зауважує, що в спорах щодо дитини остання є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин, і в будь-якому випадку найвищою метою є захист найкращих інтересів дитини, навіть якщо такі не співпадають з інтересами одного чи обох батьків.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до частини другої статті 159 СК України в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи: суд бере до уваги поведінку батьків, ставлення їх до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я (дитина має захворювання підшлункові залози і потребує спеціальної режимної дієти) та інші обставини, що мають істотне значення.
Крім того, доречними є доводи касаційної скарги про неврахування судами думки дитини.
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України).
Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та водночас не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віку і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
На час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції дитині майже виповнилося 8 років, проте суд не заслуховував думку дитини, мотиви і висновки щодо цього питання в рішенні не виклав.
Отже, не можна вважати, що результат судового розгляду повністю спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів звертає увагу на сталу практику Верховного Суду, що в такій категорії справ, незалежно від вирішення спору, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні дитини із врахуванням змін поведінки позивача, відповідних вікових змін дитини, її розвитку та потреб, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дитини (див. постанову від 29 травня 2024 року в справі № 354/608/15).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних судових рішеннях достатньо виклали мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема щодо розгляду справи 27 березня 2025 року за відчутності представника відповідачки, який з 16 год перебував в режимі очікування, проте до кінця робочого дня о 17 год. 30 хв. з'єднання не відбулося, у зв'язку з чим представник позивачки вийшов з режиму відеоконференції, але судове засідання розпочалося о 17 год. 42 хв., колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки представник позивачки не підтвердив зазначені обставини належними доказами.
Відповідно до частини восьмою статті 212 ЦПК України використовувані судом і учасниками судового процесу технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення та звуку, а також інформаційну безпеку. Учасникам судового процесу має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового засідання, ставити запитання і отримувати відповіді, здійснювати інші процесуальні права та обов'язки.
Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції (частина п'ята статті 212 ЦПК України).
Так, із протоколу судового засідання від 27 березня 2025 року вбачається, що судове засідання в режимі відеоконференції розпочато о 17:42:14 за участі представника відповідача. Проте належних та допустимих доказів, що представник позивачки був у режимі очікування відеоконференції або намагався до неї приєднатися ним не надано, матеріали справи так даних також не містять, а висновки суду не можуть гуртуватися на припущеннях.
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Петрова Володимира Степановича задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська