Постанова
Іменем України
10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 752/24412/23
провадження № 61-7401св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватне акціонерне товариство «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги:
ОСОБА_1 , яка підписана представником Лященко Аліною Михайлівною , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року в складі судді: Ольшевська І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О., та
приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», яка підписана представником Тищенком Андрієм Васильовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Писаної Т.О., Приходька К. П., Журби С. О., та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року в складі колегії суддів: Писаної Т.О., Приходька К. П., Журби С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення невиплаченої заробітної плати згідно контракту та інших належних сум при звільненні.
Позов мотивований тим, що він працював у ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на посаді Голови правління з 2 березня 2012 року до 31 липня 2023 року. Контрактом від 2 березня 2012 року, який кілька разів продовжувався, був встановлений розмір його заробітної плати та умови її виплати. Зокрема, 2 березня 2012 року між ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір (контракт) строком на 5 років, 15 лютого 2017 року дію контракту було продовжено до 2 березня 2022 року, 15 лютого 2022 року дію контракту було продовжено до 2 березня 2027 року.
У розрахунковому листі від 31 липня 2023 року ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» нарахувало ОСОБА_1 суми, які не були фактично виплачені. ОСОБА_1 стверджував, що ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» неправильно розрахувало і не виплатило належні суми, зокрема, частину заробітної плати за липень 2023 року, компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу при звільненні. Розрахунок мав здійснюватися на підставі умов контракту.
Зокрема, згідно з абзацом 1 та 2 пункту 4.1. контракту: «За виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується та виплачується заробітна плата, надбавки та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених внутрішніми нормативними актами щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання, затвердженими Наглядовою радою». Керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 65 000 грн. У подальшому при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу Керівника переглядається та встановлюється у сумі, кратній 60 розмірам мінімальних заробітних плат. Станом на 1 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становив 6 700 грн відповідно до Закону «Про державний бюджет України на 2023 рік». Відтак заробітна плата повинна становити 6700 грн ? 60 = 402 000 грн. Призначення (обрання) та звільнення (припинення повноважень) голови та членів правління, затвердження умов трудових договорів (контрактів), а також встановлення розміру їх винагороди відноситься до виключної компетенції наглядової ради товариства.
Позивач вважав, що контракт детально визначав умови оплати праці, компенсації та інших виплат, які ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» повинно було нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період його роботи та при звільненні. Позивач вказував на порушення статей 47 та 116 КЗпП України, які зобов'язують роботодавця здійснити повний розрахунок зі звільненим працівником у день звільнення. Відсутність виплати належних сум, неправильні розрахунки та порушення термінів розрахунку ОСОБА_1 вважав порушенням своїх трудових прав, що і стало причиною звернення до суду за захистом порушених трудових прав.
ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 4 677 456,33 грн, з яких:
325 314,29 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року;
1 538 142,04 грн - компенсація за невикористані дні відпустки;
402 000 грн - вихідна допомога при звільненні;
2 412 000 грн - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за 6 місяців відповідно до статті 177 КЗпП України.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року:
позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково;
стягнуто з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 315 656,33 грн, з яких: 325 314,29 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року; 1 538 142,04 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 399 000 грн - вихідна допомога при звільненні, 53 200 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
в іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено;
вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідно до листа представника Міністерства економіки України від 19 вересня 2023 року № 4707-05/50086-09 надано роз'яснення про застосування положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII та Закону України «Про оплату праці». Так, Відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, з 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата не використовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів працівників та інших виплат. Пункт 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII встановлює, що після набрання чинності цього Закону мінімальна заробітна плата як розрахункова величина в колективних договорах та угодах усіх рівнів не застосовується, її замінює прожитковий мінімум для працездатних осіб. Підприємства, установи, організації повинні були внести зміни до колективних договорів і угод усіх рівнів до 01 січня 2017 року, щоб привести їх у відповідність з Законом № 1774. Зміни необхідно було внести з урахуванням положень, визначених КЗпП, Законами № 1774, № 108 та постановою № 1037. Лист Голови комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Верховних ради України від 20 вересня 2023 року № 04-30/10-2023/206355 розглядає питання щодо застосування окремих положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, зокрема стосовно норм, пов'язаних із розрахунком заробітної плати. Комітет зазначає, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників, а також інших виплат. Замість цього застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Це означає, що умови трудових договорів, укладених до прийняття цього Закону, мали бути приведені у відповідність до нових норм, але з наданих до суду доказів вбачається, що такі змін стосовно умов трудового контракту ОСОБА_1 відсутні. Отже, при розрахунку заробітної плати позивача мають застосовуватись положення трудового контракту, а не норми Закону, оскільки зміни Наглядовою радою відповідача до умов трудового контракту ОСОБА_1 у відповідності до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не вносились. Це означає, що розрахункова величина для визначення заробітної плати ОСОБА_1 повинна визначатись на підставі положень, зазначених у трудовому договорі, зокрема на підставі розділу 4 трудового контракту, а саме керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 65 000 грн. У подальшому, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу Керівника переглядається та встановлюється у сумі, кратній 60 (шістдесяти) розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України;
із припису Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, складеного інспектором праці ОСОБА_9 від 18 грудня 2023 року, вбачається, що ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» під час звільнення працівників ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ), не виплативши всі належні їм суми у встановлені строки. Припис зобов'язує голову ліквідаційної комісії ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» ОСОБА_4 усунути виявлені порушення та надати підтверджуючі документи після знаття арешту з рахунків ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів»;
виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Суд вважає встановленою та доведеною обставину наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем у сумі 325 314,29 грн, у зв'язку з чим приходить до обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у зазначеному розмірі;
у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Кількість днів невикористаної відпустки взято з розрахункового листа, наданого ОСОБА_1 31 липня 2023 року при звільненні, а саме 117 днів. Тому сума компенсації за невикористані дні відпустки становить 1 538 142,04 грн;
вихідна допомога при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України становить середньомісячний заробіток відповідно до статті 44 КЗпП України. Відповідно до трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 розмір посадового окладу (заробітної плати) становить 60 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством. Станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6700 грн. відповідно до Закону «Про державний бюджет України на 2023 рік». Тому заробітна плата становить 6 700,00 Х 60 = 402 000 грн. Дана сума включає податки і збори;
стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Про відсутність вини відповідача у здійсненні розрахунку з ОСОБА_1 представник посилався на технічні проблеми - збій програмного забезпечення. Суд вказані посилання представника оцінює критично, оскільки з даного приводу до суду не було надано доказів;
заробітна плата ОСОБА_1 за червень 2023 та липень 2023 року складала 402 000 грн на місяць. Затримка у виплаті розрахунку відбулась 01 серпня 2023 року відповідно два місяці, що передували виплаті, є червень 2023 та липень 2023 року (804 000 грн за два місяці). Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 804 000/44 робочих дні (період червень-липень 2023 року) = 18 272,73 грн. За період затримки і здійсненні розрахунку при звільненні позивача з 01 серпня 2023 року по 04 серпня 2023 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 73 090,92 грн (18 272,73 грн*4);
щодо періоду з 04 серпня 2023 року відповідачем надані докази що виключають подальшу неправомірність дій ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», пов'язаних із затримкою у здійснені розрахунку, оскільки платіжна інструкція була надіслана відповідачем до банківської установи 04 серпня 2023 року, при цьому, як встановлено судом, проведення фінансових операцій по виплаті ОСОБА_1 сум стало неможливе внаслідок проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» та арештом майна у кримінальному провадженні №42023102010000106 від 04 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, зокрема рахунків ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів». Тому у задоволенні частини позову про стягнення середнього заробітку за час затримки у здійсненні розрахунку при звільненні з 05 серпня 2023 року слід відмовити.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 липня 2024 року виправлено помилку, допущену в резолютивній частині рішенні Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року в цивільній справі № 752/24412/23, викладено абзац 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 338 547,25 грн, з яких: 325 314,29 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року; 1 538 142,04 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 402 000 грн - вихідна допомога при звільненні, 73 090,92 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні».
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
при здійсненні розрахунку помилково застосовано 6 500 грн мінімальної заробітної плати, замість правильної, що становить на 2023 рік - 6 700 грн. У зв'язку з чим, судом було допущено арифметичну помилку у результаті розрахунку вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що як наслідком стало підставою помилкового розрахунку сум, що підлягають стягненню. У резолютивній частині рішення зазначено суму 399 000 грн - вихідна допомога при звільненні, замість правильної 402 000 грн, з розрахунку, що наведений у повному тексті рішення суду, та, на думку суду, підлягає виправленню;
підлягає також виправленню зазначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який у резолютивній частині рішення викладений у неправильному розмірі 53 200 замісті правильного 73 090,92 грн. Внаслідок вказаних помилок розрахунок загальної суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, викладено некоректно, а саме 2 315 656,33 грн. замісті правильного 2 338 547,25 грн.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 серпня 2024 року:
клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лященко А. М. про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково;
стягнуто з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 100 000 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає складності справи, яка належить до категорії трудових спорів; є неспівмірним зі складністю наданих адвокатом послуг та їх обсягом. Так, представником позивача подано лише дві заяви по суті спору. Решта документів є звичайними заявами (клопотаннями), зміст яких свідчить про їх незначну складність, а отже і незначну кількість часу для їх підготовки і подання до суду. До того ж, зміст цих документів здебільшого дублює один одного, складається із цитування норм права, а клопотання про долучення до матеріалів справи доказів не мали прямого відношення до обставин що встановлювались судом;
оцінюючи розмір витрат на оплату послуг адвоката, який становлять 701 618,45 гривень на предмет їх відповідності критеріям, визначеним частиною третьою статті 141 ЦПК України, суд звертає увагу його непропорційність предмету спору, невідповідність складності справи та витраченому адвокатом часу;
суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, враховуючи складність справи, витрачений адвокатом час, існуючі ринкові ціни адвокатських послуг, встановив, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним щодо відповідача, а також необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, а тому вважає за необхідне зменшити його до 200 000 грн, 50 % від яких мають бути компенсовані за рахунок відповідача.
Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 серпня 2024 року:
клопотання представника відповідача ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» - адвоката Гутнік І. В. про розподіл судових витрат задоволено частково;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» витрати на правничу допомогу в розмірі 85 242,78 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені на 50%, під час розгляду справи відповідач користувався послугами адвокатів АО «Арцінгер» і зазнав витрат у розмірі 170 485,56 грн., пов'язаних із розглядом цієї справи. Суд визнає обсяг правової допомоги необхідним та обґрунтованим, тому понесені відповідачем судові витрати мають бути компенсовані позивачем пропорційно до відхилених позовних вимог. Відповідно, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 85 242,78 грн, що становить 50% від заявленої суми судових витрат.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
апеляційну скаргу ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» задоволено частково;
рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 ;
стягнуто з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 142 356,68 грн, з яких: 161 040 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року; 595 569,78 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 161 040 грн - вихідна допомога при звільненні, 224 706,90 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
в іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено;
додаткові рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 серпня 2024 року у справі скасовано;
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 26 680 грн;
компенсовано за рахунок держави ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 7 021,34 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
трудові правовідносини виникли між позивачем, який був призначений головою Правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» та ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» підставі трудового контракту від 02 березня 2012 року. Відповідно до пункту 1.2 Контракту, він є особливою формою трудового договору, на підставі якого виникають трудові відносини між керівником і товариством. У цьому ж пункті договору передбачено, що Кодекс законів України про працю, інші нормативні акти, що регулюють трудові правовідносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом. Умови матеріального забезпечення керівника врегульовані у четвертому розділі Контракту. Відповідно до пункту 4.1 цього Контракту визначено, що за виконання обов'язків, передбачених цим Контрактом, керівникові нараховується та виплачується заробітна плата, надбавки та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених внутрішнім нормативним актом щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання голови Правління, заступників голови та членів Правління, які затверджені Наглядовою радою. Відповідно до другого абзацу пункту 4.1 Контракту передбачено, що за цим Контрактом керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 65 000 грн. У подальшому, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу Керівника переглядається та встановлюється в сумі, кратній 60 (шістдесяти) розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України (пункт 4.1. Контракту). Як слідує із змісту другого абзацу, яке складається із двох речень, перше речення містить конкретно визначений розмір встановленого посадового окладу у сумі 65 000 грн, та дата реалізації відповідної норми Контракту прив'язується до дати укладення Контракту. Друге речення містить умову щодо можливості перегляду посадового окладу Керівника та встановлення в сумі, кратній 60 (шістдесяти) розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України;
суд першої інстанції зробив висновок, що при розрахунку заробітної плати позивача мають застосовуватись положення трудового контракту, а не норми Закону, оскільки зміни Наглядовою радою відповідача до умов трудового контракту у відповідності до Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII не вносились. Тому суд вважав, що розрахункова величина для визначення заробітної плати позивача повинна визначатись на підставі положень, зазначених у трудовому договорі, зокрема на підставі розділу 4 трудового контракту, а саме в сумі, кратній 60 (шістдесяти) розмірам мінімальних заробітних плат. Однак такого висновку суд першої інстанції дійшов без встановлення обставин, яким чином було встановлено зміну посадового окладу з 65 000 грн до 60 МЗП. Так, одним із доводів позивача було те, що зміна розміру посадового окладу з 60 МЗП до 60 ПМДПО, яка передбачалась Законом України 1774-VIII, не була затверджена Наглядовою радою, як це застережено у підпункті 3.1.18 пункту 3.1 щодо виключної компетенції Наглядової ради у Положенні про Наглядову раду ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», затвердженому загальними зборами акціонерів цього товариства. У той же час, матеріали справи не містять доказів затвердження Наглядовою радою і зміни розміру посадового окладу з 65 тисяч грн до 60 МЗП. Матеріали справи взагалі не містять доказів, чи вказівки на дату зміни посадового окладу з 65 тисяч грн до 60 МЗП, вказівки на Закон, відповідно до якого відбулась така зміна. Наявні у справі додатки до трудового контракту містять лише умови зміни терміну дії контракту. Жодних доказів щодо внесення змін до умов Контракту стосовно розміру посадового окладу немає. У матеріалах справи також відсутні взагалі докази щодо затвердження Наглядовою радою зміну розміру посадового окладу з 65 тисяч грн до 60 МЗП, не указано дати та підстави внесення таких змін;
у матеріалах справи наявний протокол № 1 засідання Наглядової ради ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» від 01 березня 2012 року, яким було прийняте рішення про укладення трудового контракту з головою та членами правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» терміном на 5 років з встановленням винагороди відповідно до принципів, закладених до бюджету ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на 2012 рік (а.с. 55, Т1), затверджено штатний розклад з визначенням голові Правління посадового окладу у розмірі 65 тисяч грн (а.с. 61, Т1). До матеріалів справи (а. с. 67-77, Т1) позивачем були додані Положення про Правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», затверджене загальними зборами акціонерів цього товариства станом на 2013 рік, та Положення про Наглядову раду ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», затверджене загальними зборами акціонерів цього товариства станом на 2013 рік. Із змісту розділу 3 Положення про Правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» вбачається, що до компетенції правління, яке очолював позивач, були віднесені, зокрема, - попередній розгляд питань, що належать до компетенції Загальних зборів, підготовка цих питань для попереднього розгляду Наглядовою радою та/або Загальними зборами (пункт 3.1.4). Позивач за посадою був наділений правом вимагати скликання позачергових засідань Наглядової ради, приймати участь в засіданнях Наглядової ради з правом дорадчого голосу; приймати участь в Загальних зборах; затверджувати посадові інструкції працівників товариства. Безпосередньо штатний розклад з визначенням голові Правління посадового окладу у розмірі 65 тисяч грн також був затверджений позивачем як головою Правління товариства;
матеріали справи містять наказ №09-ОД від 29 грудня 2016 року «Про мінімізацію витрат», підписаний головою Правління ОСОБА_1, погодженого ОСОБА_3 , про застосування показника прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, розмір якого встановлено чинним законодавством України для обліку нарахування і виплати заробітної плати голові Правління та заступнику голові Правління починаючи з першого кварталу 2017 року. Цього ж дня, а саме, 29 грудня 2016 року позивачем, як головою Правління товариства було затверджено штатний розпис, у якому встановлено посадовий оклад у розмірі 60 ПМДГ (згідно із приміткою до штатного розпису - прожитковий мінімум доходів громадян для працездатних осіб, встановлений законодавством) (а. с. 39-40, Т.3). 30 листопада 2017 року позивачем ОСОБА_1 було підписано наказ №07-ОД «Про мінімізацію витрат», відповідно до якого головою Правління було наказано з 01 грудня 2017 року для цілей використання штатного розпису, обліку нарахування і виплати заробітної плати голові Правління та заступнику голови Правління - члену Правління, застосовувати показник прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб (ПМДГ), розмір якого встановлено чинним законодавством України станом на 01 травня 2017 року. У матеріалах справи (а.с. 42-47,Т.3) також наявні накази: №10-ОД від 20 грудня 2017 року, №08-ОД від 18 грудня 2018 року, №04-ОД від 29 березня 2019 року, №05-ОД від 02 квітня 2019 року, №07-ОД від 01 серпня 2019 року та №09-ОД від 02 грудня 2019 року, які містять лише інформацію про виплату заробітної плати голові Правління та заступнику голови Правління - члену Правління враховуючи отримання прибутку за результатами діяльності товариства, і не містять інформацію щодо зміни порядку обчислення заробітної плати, тому до уваги колегією апеляційного суду не беруться;
09 січня 2023 року головою правління ОСОБА_1 було видано наказ 01-ОД про скасування з 31 березня 2023 року дію наказів «Про мінімізацію витрат» від 29 грудня 2016 року №09-ОД та від 30 листопада 2017 року №07-ОД та про затвердження з 01 квітня 2023 року та введення в дію штатного розпису ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» в новій редакції відповідно до додатку №1. Згідно з цим додатком, затверджено штатний розпис, у якому посадовий оклад голові Правління визначено у розмірі 60 МЗП. У матеріалах справи також наявний протокол №1 засідання правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» від 09 січня 2023 року (а.с. 146, Т.1), відповідно до якого було прийняте рішення відновити нарахування заробітної плати керівництву відповідно до розміру, встановленого трудовими контрактами, затвердженими Наглядовою радою з головою Правління ОСОБА_1 08 травня 2023 року головою ліквідаційної комісії було видано наказ №01-ОД_ЛК, яким були внесені зміни до штатного розпису (виведено п'ять штатних одиниць та введено одну штатну одиницю та затверджено штатний розпис в новій редакції, у якому посадовий оклад голови Правління визначено у розмірі 60 ПМДГ);
аналіз наведених доказів з урахуванням доводів сторін щодо необхідності дотримання обов'язкового порядку затвердження зміни розміру заробітної плати голові Правління слідує, що так, внутрішніми актами товариства передбачено обов'язковий порядок затвердження розміру заробітної плати. Такий порядок був дотриманий в частині узгодження сторонами контракту, встановлення у штатному розписі та затвердження Наглядовою радою лише розміру окладу в сумі 65 тисяч грн. Доказів, яким чином відбулася зміна посадового окладу з 65 тисяч грн до 60 МЗП до періоду 31 грудня 2016 року, матеріали справи не містять. Відповідні зміни до Контракту не вносились;
матеріали справи містять докази встановлення посадового окладу у розмірі 60 ПМДПО шляхом видання наказів від 29 грудня 2016 року №09-ОД та від 30 листопада 2017 року №07-ОД та затвердження позивачем штатних розписів. Відповідні зміни до Контракту також не вносились. Сторона позивача заперечує, що такі зміни до розміру посадового окладу 60 ПМДПО були затверджені Наглядовою радою, при цьому сторона позивача не надає жодних доказів, що зміна посадового окладу з 65 тисяч грн до 60 МЗП була затверджена Наглядовою радою. У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що не заперечується зі сторони відповідача та обставина, що до 31 грудня 2016 року позивач отримував заробітну плату у розмірі 60 МЗП. Однак після цієї дати відповідач визнає лише порядок обчислення посадового окладу у сумі 60 ПМДПО, при тому, що доведеним є встановлення з дотриманням усіх процедур, що визначені локальними правовими актами товариства, посадового окладу лише у сумі 65 тисяч грн. Тобто, хоч у матеріалах справи немає доказів затвердження Наглядовою радою розміру окладу у сумі 60 ПМДПО, однак відповідач такий розмір визнає;
колегія апеляційного суду також не може взяти до уваги наявний у матеріалах справи експертний висновок №026-АНО/23 науково-правового дослідження, складеного 21 серпня 2023 року, який надає відповідь щодо наявності чи відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України 1774-VIII, в той час, як визначальним у цій справі було встановлено послідовність вчинення дій щодо внесення змін стосовно розміру посадового окладу. Колегія апеляційного суду не вбачає підстав для надання оцінки доводам сторін щодо наявності чи відсутності підстав для застосування наведеного вище Закону, оскільки є встановленим сам факт, що стороною позивача були вчинені дії, які свідчать, що для обчислення посадового окладу було застосовано ПМДПО, що не суперечить загальноприйнятим нормам, якими врегульовано, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис;
серед інших вимог позову у цій справі є вимоги щодо стягнення заробітної плати за липень 2023 року, коли діяв штатний розпис, яким визначено розмір посадового окладу 60 ПМДПО, та вихідна допомога при звільненні, яка на підставі статті 44 КЗпП України виплачується у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Таким чином у відповідача виник обов'язок щодо сплати при звільненні заробітної плати за липень 2023 року та вихідну допомогу. При цьому, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції помилково стягнуто з відповідача на користь позивача суми у більшому розмірі, аніж йому належали до сплати відповідно до статей 40, 44, 47, 83, 116, 117 КЗпП України;
суд першої інстанції не врахував суперечливу поведінку позивача, а саме визнання та застосування ним положень Закону 1774-VIII протягом періоду з 1 січня 2017 року до 2023 року та заперечення цих обставин лише після звільнення з посади. Позивач, заперечуючи щодо наявності обов'язкових підстав для застосування показника ПМПДО, сам затверджує обов'язковий до виконання товариством документ - новий штатний розпис (як додаток до Наказу № 09-ОД від 29 грудня 2016 року), яким встановлювались інші розміри посадових окладів Керівників (на основі ПМДПО) (додаток 1 до відповіді на відзив). Так, позивачем 29 грудня 2016 року (напередодні набрання чинності Законом № 1774-VIII) було затверджено Наказ № 09-ОД (додаток 1 до відповіді на відзив), яким передбачалось з першого кварталу 2017 року для нарахування заробітної плати, зокрема, Голови Правління, застосовувати показник прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб. Таким чином, з 1 січня 2017 року було введено в дію новий штатний розпис, відповідно до якого заробітна плата позивача становила 60 ПМДО. Наказом від 30 листопада 2017 року № 07-ОД «Про мінімізацію витрат» (додаток 1 до відповіді на відзив), підписаним позивачем, знову ж таки встановлено, що з 1 грудня 2017 року для цілей використання штатного розпису, обліку зарахування і виплати заробітної плати, зокрема, Голові Правління, застосовувати показник ПМДПО, розмір якого визначено чинним законодавством України станом на 31 травня 2017 року. Позивачем нараховувалась та отримувалась заробітна плата на основі показника ПМДПО. У довідці Пенсійного фонду України форми ОК-7 за спірні періоди (2017 - 2023 роки) (т. 1 а. с. 98-99) зазначено про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачем відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Окрім цього, протоколом № 1 засідання Правління від 9 січня 2023 pоку, зокрема, додатком № 1 до цього протоколу (том 1, а.с. 146-148), підтверджується, що позивач був обізнаний про нарахування йому заробітної плати з урахуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
відповідач у день звільнення позивача (31 липня 2023 року) сформував платіжну інструкцію № 0000000024 (том 1, а.с. 146-148) для здійснення розрахунку та надав письмове повідомлення відповідачу про нараховані та виплачені суми при звільненні у вигляді розрахункових листків за червень 2023 року та липень 2023 року. Заробітна плата за липень 2023 року була нарахована позивачу відповідно до законодавства, а заперечення позивача щодо її розміру, як і відповідний висновок суду базуються на незастосуванні пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII. Головою ліквідаційної комісії ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» ОСОБА_4 було здійснено перерахунок заробітної плати відповідача з урахуванням показника ПМДПО, що установлений на 1 січня відповідного календарного року, оскільки (починаючи з 2017 року), позивач здійснював нарахування собі заробітної плати з урахуванням нижчого показника ПМДПО, аніж було встановлено нормами законодавства (протягом всього періоду застосовував показник 1 684 грн, тоді як такий показник змінювався), що підтверджується розрахунковими листами ОСОБА_1 за червень 2023 року та за липень 2023 року (том 1, а.с. 121);
колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги товариства про те, що стягнення суми невиплаченої частини заробітної плати може призвести до порушення права власності відповідача та подвійного стягнення належних до виплати позивачу сум з урахуванням наступного. Відповідачем у день звільнення позивача (31 липня 2023 року) сформовано платіжну інструкцію № 0000000024 від 31 липня 2023 року (том 1, а.с. 181) для здійснення розрахунку та надано письмове повідомлення відповідачу про нараховані та виплачені суми при звільненні у вигляді розрахункових листків за червень 2023 року та липень 2023 року (том 1, а.с. 121). У той же час, як зазначає сторона відповідача та підтверджується матеріалами справи, фактичне перерахування всіх грошових сум, належних позивачу при звільненні (вказаних у розрахунковому листі), було об'єктивно неможливо здійснити, оскільки обслуговуючим відповідача банком як суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до Закону України від 6 грудня 2019 року № 361-ІХ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» було проведено перевірку та на підставі цього Закону зупинено фінансові операції відповідача, пов'язаних з виплатою позивачу належних грошових коштів за платіжною інструкцією від 31 липня 2023 року (Т. 2, а.с. 48). У подальшому, як також вбачається із матеріалів справи, вказані грошові кошти, належні позивачу до виплати за розрахунковими листами, були заарештовані судом як речові докази у кримінальному провадженні № 42023102010000106 від 4 серпня 2023 року, із кваліфікацією діянь відповідачів за частиною четвертою статті 190 КК України, а також слідчим суддею заборонено здійснювати будь-які виплати на користь відповідачів (відповідну ухвалу слідчого судді залишено без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року) (том 2, а.с. 61-72). Вказані факти та докази підтверджують, що товариством не було здійснено, а працівником не було отримано повного розрахунку;
розмір заробітної плати позивача як у червні 2023 року, так і в липні 2023 року був незмінними та становив 161 040 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення частина заробітної плати за липень місяць у розмірі 161 040 грн. Враховуючи те, що позивач був звільнений з посади голови Правління 31 липня 2023 року, то періодом за який обраховується середня заробітна плата є липень 2022 року - червень 2023 року (останній місяць, що передує місяцю здійснення виплати). Відповідно до розрахункового листка ОСОБА_1 за липень 2023 року позивачу підлягає до виплати 595 569,78 грн компенсації за 117 днів невикористаної відпустки (1 857 974,55 (сума заробітної плати за останній рік роботи)/365*117 к.д.);
враховуючи ліквідацію ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», трудові відносини з ОСОБА_1 були припинені на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Стаття 44 КЗпП України передбачає обов'язок роботодавця при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40, п. 6 ч. 1 ст. 41 цього Кодексу, виплатити працівникові вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При розрахунку заробітної плати позивача ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» підлягає застосуванню розмір розрахункової величини ПМДПО, що станом на 1 січня 2023 року становив 2 684 грн, а тому розмір заробітної плати позивача як у червні 2023 року, так і в липні 2023 року був незмінними та становив 161 040 грн (60 розмірів ПМДПО). З наведеного слідує, що середній місячний заробіток, а відтак, і вихідна допомога, становить 161 040 грн. Отже, саме такий розмір вихідної допомоги, належить до виплати позивачу;
у зв'язку із несвоєчасною виплатою всіх сум належних при звільненні позивачу, з відповідача також підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій);
матеріалами справи встановлено, що відповідачем було прийнято низку наказів, спрямованих на виплату позивачу сум у розмірі середнього заробітку за період затримки, а саме: наказ № 08-ОД-ЛК від 2 серпня 2023 року; наказ № 09-ОД-ЛК від 3 серпня 2023 року; наказ № 10-ОД-ЛК від 4 серпня 2023 року (том 5, а.с. 42,43, 44). Крім того, відповідачем здійснено відповідну виплату сум на підставі таких наказів у розмірі 22 545,60 грн, що визнавалось позивачем. В той же час відповідачем до винесення ухвали слідчого судді від 15 вересня 2023 року Голосіївського районного суду м. Києва про арешт рахунків сторін так і не було проведено розрахунок з позивачем, а тому на переконання колегії суддів з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 5 серпня 2023 року (наступний день після виплати позивачу сум у розмірі середнього заробітку за період затримки) по 15 вересня 2023 року (ухвала Голосіївського районного суду м. Києва про арешт рахунків сторін) у розмірі 224 706,90 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено із займаної посади 31 липня 2023 року. Так, останніми 2 місяцями перед звільненням позивача є червень та липень 2023 року, 43 робочих дні. Як вбачається із матеріалів справи, середньоденна заробітна плата позивача складала 7 490,23 грн (161 040 грн*2/43). 5 серпня 2023 року по 15 вересня 2023 року (30 днів). Таким чином сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 224 706,90 грн (7 490,23*30) та підлягає стягненню з відповідача у зв'язку із несвоєчасною виплатою всіх належних позивачу сум при звільненні;
рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 стягнувши з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 142 356 грн 68 коп., з яких: 161 040 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року; 595 569 грн 78 коп. - компенсація за невикористані дні відпустки; 161 040 грн - вихідна допомога при звільненні, 224 706,90 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
під час звернення до апеляційного суду підлягав сплаті судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 20 130 грн (13 420 грн*1,5= 20 130 грн). Таким чином, за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягав сплаті судовий збір у загальному розмірі 33 550 грн (20 130 грн+13 420 грн). Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, а саме на 24,42%, що становить 8 192,91 грн (33 550*24,42/100) і позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідач має доплатити зазначені кошти в бюджет замість позивача. При зверненні до суду із апеляційною скаргою, відповідачем було правильно сплачено судовий збір у розмірі 20 130 грн. За наслідками розгляду справи, апеляційну скаргу відповідача було задоволено на 75,58 %, що складає 15 214,25 грн судового збору (20 130*75,58), а тому такий судовий збір підлягає відшкодуванню державою. Таким чином слід компенсувати за рахунок держави ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 7 021,34 грн (15 214,25 грн-8 192,91 грн);
з урахуванням того, що за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, тому додаткові рішення суду першої інстанції також підлягають скасуванню;
колегія суддів вважала, що стороною відповідача надано належні докази понесення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 170 485,56 грн. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилається на не співмірність таких витрат. Так, позивач вказує, що судом першої інстанції не було враховано, що сума заявлених судових витрат відповідачем у розмірі 170 485,56 грн є суттєво завищеною та необґрунтованою з огляду на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою про стягнення невиплаченої заробітної плати згідно трудового контракту та інших належних сум при звільненні задля захисту своїх прав та інтересів саме через неправомірні дії відповідача, які полягали у безпідставній невиплаті заробітної плати та інших належних сум при звільненні. Зазначає, що відповідно до акту від 25 червня 2024 року про виконання договору про надання правової допомоги №3431 від 28 липня 2023 року ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» у справі №752/24412/23 надано такі види правової допомоги: розробку правової позиції та процесуальної стратегії, аналіз матеріалів справи, документів, наданих іншими учасниками справи, складання, підписання та подання заяв по суті та клопотань та заяв, формування додатків до вище перелічених заяв, участь у судових засіданнях та складання процесуальних документів. Позивач зазначає та колегія судів погоджується із такими доводами, що виокремлення самостійного виду адвокатської послуги як «аналіз матеріалів справи» є необґрунтованим, оскільки предмет у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, враховуючи, що всі докази по справі наявні в оригіналі у відповідача, відповідно останній у повній мірі був обізнаний про усі посилання позивача на внутрішні документи ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», а тому обсяг і складність процесуальних документів відповідача не є значним. Більше того, як і визначив відповідач в додатковій угоді №4 в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває ще 3 справи, за участю сторін. Позивач наголошує, що у всіх трьох справах, що перебувають(ли) на розгляді в Голосіївському районному суді міста Києва, а також у справі, що перебуває на розгляді в Господарському суді міста Києва у відповідача незмінна правова позиція та процесуальна стратегія, одні і ті ж самі докази (додатки), що долучені відповідачем до процесуальних документів та інших заяв/клопотань, ті ж самі посилання на норми матеріального права та ті ж самі посилання на практику Верховного Суду. Враховуючи зазначене вказує, що відповідач не потребував значного часу (60,8 годин) для вивчення та аналізування матеріалів справи, розробки правової позиції та стратегії, а тому заявлена відповідачем сума витрат на правову допомогу є необґрунтовано завищеною. Колегія суддів погоджується із такими доводами апеляційної скарги та вважає, що витрати на правничу допомогу понесені відповідачем у суді першої інстанції не співмірні із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому мають бути зменшені із 170 485,56 грн до 100 000 грн. Крім того, оскільки за результатом розгляду апеляційних скарг, позов було задоволено на 24,42 % та відмовлено в задоволенні решти позовних вимог, які складають 75,58%, тому витрати на правничу допомогу понесені відповідачем у суді першої інстанції підлягають до стягнення з позивача з урахуванням задоволених вимог апеляційної скарги у розмірі 75 580 грн (100 000 грн*75,58%/100);
колегія суддів вважає, що стороною позивача надано належні докази понесення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 701 618,45 грн. В той же час, у апеляційній скарзі відповідач також посилається на не співмірність таких витрат. Відповідач вказує, що розмір витрат позивача на правову допомогу не відповідає складності справи, оскільки належить до категорії трудових спорів, є неспівмірним зі складністю наданих адвокатом послуг та їх обсягом. Вказує, що розмір гонорару АО «Ревелін Інформейшн Груп» не відповзає ані ринковим умовам, ані складності справи та значенням справи для сторін та є надмірним для відповідача (що підтверджується додатком 2 до заперечень, з яких вбачається, що середні ринкові ціни є значно меншими); адвокатами АО «Ревелін Інформейшн Груп» було витрачено менше часу (53 години), аніж адвокатами АО «Арцінгер» (60,8 годин); заявлений до стягнення гонорар є фактично гонораром успіху. Так, сторона відповідача вказує, що адвокат Лященко Л.М. є представником ОСОБА_1 щонайменше в двох цивільних - №752/14743/23, № 752/24412/23 та одній господарській справі - № 910/13745/23, що за своєю суттю є майже ідентичними з однаковою доказовою базою та напрацьованими аргументами, адже стосуються питання правильності нарахування заробітної плати ОСОБА_1 під час перебування на посаді Голови правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» та застосування ідентичних норм права. Зазначає, що адвокат ОСОБА_5 також здійснює представництво і іншого колишнього члена правлінні ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» у двох ідентичних цивільних справах (№ 752/14733/23 та № 752/24791/23). І загальна сума гонорару за ведення 5 справ, де обсяг доказів, зміст аргументів, правова позиція є ідентичними становить 4 180 908 грн (з яких лише сукупно 300 000 грн за супровід господарської справи № 910/13745/23), тоді як ціна цивільних спорів становить 25 872 718,08 грн;
колегія суддів погоджується із такими доводами апеляційної скарги та вважає, що витрати на правничу допомогу понесені позивачем у суді першої інстанції не співмірні із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому мають бути зменшені із 701 618,45 грн до 200 000 грн. Крім того, оскільки за результатом розгляду апеляційних скарг, позов було задоволено на 24,42 %, тому витрати на правничу допомогу понесені позивачем у суді першої інстанції підлягають до стягнення з відповідача з урахуванням задоволених позовних вимог у розмірі 48 900 грн (200 000 грн*24,42%/100). Таким чином за рахунок позивача підлягають відшкодуванню відповідачеві у відповідності до частини десятої статті 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем у суді першої інстанції у розмірі 26 680 грн (75 580 грн - 48 900 грн).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у задоволені заяв ОСОБА_1 та ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, у справі за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року та на додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 серпня 2024 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі;
у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат;
у справі, що переглядається і сторона позивача, і сторона відповідача у відзивах на апеляційні скарги заявляла попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу та вказувала, що докази розміру витрат подасть до суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. У той же час, зміст відзивів на апеляційну скаргу та заяв про ухвалення додаткового рішення не містять обґрунтування поважних причин неподання стороною позивача та стороною відповідача доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі;
апеляційний суд звертає увагу на те, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Тобто у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 січня 2024 року (справа №285/5547/21);
законодавчо не визначено, що докази понесених витрат на правничу допомогу мають подаватись лише після ухвалення рішення суду. Жодних доводів в обґрунтування неможливості подання доказів до ухвалення рішення сторонами спору не надано, а суд не наділений повноваженнями встановлювати відповідні обставини за власною ініціативою. Таким чином колегія суддів дійшла висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, оскільки стороною позивача та відповідача не було доведено поважності причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.
Аргументи учасників справи
06 червня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником Лященко А. М., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, в якій просив:
рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року в частині задоволених позовних вимог залишити без змін, при цьому змінити мотивувальну частину рішення з урахуванням постанови Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 757/36687/21-ц щодо не застосування Закону № 1774 до трудових відносин, які врегульовані трудовим контрактом, до якого не було внесено змін;
рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року в частині відмови в стягненні з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 05 серпня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 2 412 000 грн середнього заробітку за весь час затримки (за 6 місяців);
постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року скасувати повністю;
стягнути з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 677 456,33 грн, з яких: 325 314,29 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року 1 538 142,04 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 402 000 грн - вихідна допомога при звільненні. 2 412 000 грн - середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за 6 місяців у відповідно до статті 117 КЗпП України;
судові витрати покласти на відповідача.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували висновки, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі №757/36687/21-ц (провадження №61-18461сво23), про те, що у трудовому законодавстві не міститься правил, які мають засовуватися при тлумаченні трудового контракту, а тому з врахуванням принципів, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо його дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності, за умови, що положення контракту не погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище працівників. Власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом. Прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту. Сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені);
у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц вказано, що виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору (контракту), спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням 'їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору;
змінювати розмір посадового окладу має право лише наглядова рада товариства. Відповідних рішень наглядової ради товариства щодо зміни істотних умов трудового контракту, окрім продовження строку дії такого договору, внесено не було;
упродовж 2017-2023 років щороку органи відповідача не виявляли жодних порушень у діях ОСОБА_1 , не встановлювали жодних порушень в будь-яких внутрішніх розпорядчих документів тощо;
затверджувати умови трудового контракту може лише наглядова рада, змінювати розмір посадового окладу має право лише наглядова рада. При цьому, відповідних рішень наглядової ради щодо зміни істотних умов трудового контракту, окрім продовження строку дії такого договору внесено не було;
судами в повній мірі не досліджено докази, які визначають повноваження ОСОБА_1 під час перебування в трудових відносинах з відповідачем, компетенцію наглядової ради, яка встановлює заробітну плату, та яка наділена правом вносити зміни до трудових контрактів працівників відповідача;
обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
13 червня 2025 року ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Тищенком А. В., на постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року, в якій просило:
постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року скасувати частково в оскаржуваній частині;
ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
в іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 залишити без змін;
ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року скасувати;
заяву ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про ухвалення додаткового рішення задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідач не погоджується з оскарженою постановою в частині стягнення 224 706,90 грн середнього заробітку за час затримки за період з 05 серпня 2023 року по 15 вересня 2023 року. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржуються та не є предметом касаційної скарги;
суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме: постанови Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 236/985/19-ц, від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24), що призвело до помилкового застосування положень статті 117 КЗпП України та помилкового стягнення 224 706,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права не дослідив та не надав оцінку ряду доказів на підтвердження відсутності вини у діях відповідача щодо причин нездійснення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 у день його звільнення, а саме: повідомлення АТ «Ощадбанк» від 24 серпня 2023 року № 16/12-09/1605; акт Держпраці від 15 грудня 2023 року № Ц/КВ/30374/4; припис Держпраці про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 18 грудня 2023 року № Ц/КВ/30374/4/П;
апеляційний суд передчасно поклав відповідальність на відповідача за нездійснення розрахунку з позивачем до 15 вересня 2023 року, не оцінивши обставин, що існували до цього;
не оцінив належним чином визначального фактору для покладення відповідальності на роботодавця - питання наявності (чи відсутності) вини відповідача у непроведенні розрахунку з позивачем до моменту винесення ухвали слідчим суддею про арешт коштів та заборону виплат, тобто до 15 вересня 2023 року, що суперечить практиці Верховного Суду;
стаття 117 КЗпП України стосується ситуацій, коли роботодавець свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість, за відсутності вини роботодавця, стягнення середньої заробітної плати за час затримки не застосовується (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 236/985/19-ц).
платіжна інструкція після отримання її банком не була виконана, а виплати не були здійснено з незалежних від відповідача причин, а саме: наявністю обмежень, пов'язаних з виконанням обслуговуючим банком вимог щодо фінансового моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом»; згодом, через накладенням арешту слідчим суддею на суми, що підлягають виплаті позивачу, заборона слідчим суддею здійснювати позивачу будь-які виплати (діють з 15 вересня і до цього часу);
вказані обставини виникли поза волею відповідача і, відповідно, останній не мав на них жодного впливу, адже такі повноваження надані банку згідно положень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Ці обставини виключають вину ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів»;
до закінчення судових дебатів представник ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» заявив про подання доказів понесення судових витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення Відповідач подав докази в строк встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, причому частина доказів (договір про надання правової допомоги та додаткові угоди до нього) вже містились в матеріалах Справи, а інша частина доказів не існувала на дату прийняття рішення;
відповідач очікує понесення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 71 264,90 грн, докази чого будуть надані відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України.
18 липня 2025 року ОСОБА_1 через Електронний суд подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», який підписаний адвокатом Гулою М. С., в якому просив:
касаційну скаргу ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року залишити без задоволення;
судові витрати покласти на відповідача.
Відзив мотивований тим, що:
враховуючи наявний спір про розмір сум, які належать до виплати відповідач а виконання статті 116 КЗпП України повинен був виплати у день звільнення 31 липня 2023 року не оспорювану суму у розмірі 1 715 867,85 грн;
апеляційний суд помилково не бере до уваги умови контракту;
саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні;
попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу пов'язані з розглядом справи орієнтовно складає 100 000 грн. Кінцевий розрахунок витрат професійної правничої допомоги буде подано в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України після ухвалення рішення суду.
24 липня 2025 року ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який підписаний представником Тищенком А. В., в якому просило:
касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року залишити без задоволення;
касаційну скаргу ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року задовільнити.
Відзив мотивований тим, що:
зміни заробітної плати буди ініційовані самим позивачем, а не роботодавцем. Саме позивач прийняв наказ про внесення змін у штатний розпис шляхом заміни 60 МЗП на 60 ПМДПО щодо власної заробітної плати, тим самим фактично прийняв нові умови по розміру власної заробітної плати на підставі вимог Закону України № 1774;
здійснивши самовільну зміну порядку нарахування власної заробітної плати без погодження із наглядовою радою позивач допустив недобросовісну та суперечливу поведінку;
позивач має право на виплату заробітної плати у розмірі, затвердженому та погодженому ним у штатному розписі з прив'язкою до ПМДПО, оскільки такі дії мають кваліфікуватись як фактичне прийняття відповідних умов праці позивачем.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2025 року:
поновлено ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року та ухвали Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року;
відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», яка підписана представником Тищенком Андрієм Васильовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2025 року:
поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року;
відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Лященко А. М., на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 від 04 серпня 2025 року, яка по суті є доповненням до касаційної скарги, залишив без розгляду.
15 жовтня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року:
письмові пояснення ОСОБА_1 , які підписані адвокатом Гулою М. С., та заперечення проти письмових пояснень ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», які підписані представником Тищенком А. В., залишено без розгляду;
справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 липня 2025 року зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 січня 2022 року у справі № 236/985/19-ц; від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
В ухвалі Верховного Суду від 08 липня 2025 року зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц; від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц та постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
02 березня 2012 року був укладений трудовий контракт між ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» та ОСОБА_1 .
У трудовому контракті від 02 березня 2012 року, зокрема, сторони домовилися проте, що:
за виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується та виплачується заробітна плата, надбавки та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених внутрішніми нормативними актами щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання, затвердженими Наглядовою радою. За цим контрактом керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 65 000 грн. У подальшому, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу керівника переглядається та встановлюється у сумі, кратній 60 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством (абзац 1 та 2 пункту 4.1.);
у разі значних змін законодавства України, що істотно впливає на здійснення товариством господарської діяльності, кожна із сторін має право ініціювати перед іншою стороною питання про внесення змін до цього контракту. Взаємоприйнятні зміни оформлюються додатковою угодою до контракту. При незгоді з пропозицією щодо зміни контракту сторона дає письмову мотивовану відмову (пункт 6.1.);
умови цього контракту можуть бути змінені за угодою сторін у письмовій формі з урахуванням положень пункту 6.1. цього контракту (пункт 7.4.).
Підставою для укладення контракту є призначення ОСОБА_1 на посаду голови Правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на строк 5 років з 2 березня 2012 року по 3 березня 2017 року. Контракт регулює умови праці, обов'язки сторін, права сторін, умови матеріального забезпечення, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, а також умови припинення дії контракту. Зокрема, керівникові нараховується та виплачується заробітна плата, надбавки, та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених внутрішнім(и) нормативним(и) актом(ами) щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання, затвердженими Наглядовою радою (далі - Положення).
Із наказу №1-К від 2 березня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 , керуючись Протоколом Установчих зборів ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» №1 від 16 лютого 2012 року, приступив до виконання обов'язків Голови правління цього товариства.
Додатковою угодою №1 до трудового контракту від 2 березня 2012 року від 15 лютого 2017 року, укладеною між ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» в особі голови наглядової ради Товариства ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , встановлено строк дії Контракту до 2 березня 2022 року.
Додатковою угодою №2 до трудового контракту від 2 березня 2012 року від 15 лютого 2017 року, укладеною між ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» (Товариством) в особі уповноваженого члена Наглядової ради ПАТ «АГЕНТСТВО ПО РЕФІНАНСУВАННЮ ЖИТЛОВИХ КРЕДИТІВ» ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , встановлено строк дії Контракту до 2 березня 2027 року.
Із наказу №04-К-ЛК ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» від 31 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з посади Голови Правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» у зв'язку з ліквідацією товариства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Згідно зі статтею 44 КЗпП України ОСОБА_1 належить виплатити вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсацію за 117 днів невикористаної щорічної відпустки та здійснити остаточний розрахунок з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року, у відповідності до вимог пункті 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, у розмірі 60 ПМДГ передбачених його трудовим договором.
АТ «Ощадбанк» на підставі частини 11 статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (т. 2, а.с 48) було зупинено фінансові операції клієнта ПАТ «АГЕНТСТВО ПО РЕФІНАНСУВАННЮ ЖИТЛОВИХ КРЕДИТІВ» на суму 1 715 867,85 грн (платіжна інструкція №0000000024 від 31 липня 2023 року, отримана банком 4 серпня 2023 року) та 1 540 476,66 грн (платіжна інструкція №0000000024 від 31 липня 2023 року, отримана банком 4 серпня 2023 року).
15 вересня 2023 року Голосіївським районним судом м. Києва клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва Бебич М. І. про арешт майна у кримінальному провадженні №42023102010000106 від 4 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, задоволено та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку (МФО) 305299, НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), а саме НОМЕР_5 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку (МФО) 305299, НОМЕР_6 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» (юридична адреса: 01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77, код ЄРДПОУ 38040228), а саме № НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , відкриті в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465, у сумі 3 256 344 грн 51 коп. та заборонити здійснення будь-яких видаткових операцій на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ).
Ухвала слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 15 вересня 2023 року 11 жовтня 2023 року на підставі постанови Київського апеляційного суду набрала законної сили.
Відомості про скасування арешту з вказаних рахунків станом на день винесення рішення судом першої інстанції в даній справі відсутні. Про наявність арешту на рахунках наголошувала представник відповідача у суді першої інстанції та стороною позивача суттєвих заперечень проти вказаного факту не надходило.
Позиція Верховного Суду
Щодо стягнення заробітної плати за липень 2023 року, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при звільненні
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).
Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).
Згідно з частиною четвертою статті 62 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на момент укладення контракту) посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода лише на умовах, передбачених цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), укладеними з ними.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-19) вказано, що:
«контракт як особлива форма трудового договору є джерелом суб'єктивних прав та обов'язків найманого працівника і роботодавця, він укладається для виконання за винагороду роботи, яка має, як правило, постійний або досить тривалий характер. У контракті можуть визначатися, зокрема, строк його дії; режим праці та відпочинку; взаємні права, обов'язки й відповідальність сторін; умови організації та оплати праці, матеріального і соціально-побутового забезпечення працівника, надання йому компенсаційних виплат та відшкодування шкоди, завданої здоров'ю; підстави припинення трудових правовідносин тощо. Сторони контракту мають право виходити за межі сфери нормативного регулювання трудових правовідносин, передбачених законодавством України про працю, за умови відсутності погіршення юридичного становища працівника» (абзац восьмий пункту 2 мотивувальної частини);
контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та ефективності працівника при виконанні покладених на нього трудових функцій з урахуванням його індивідуальних здібностей і професійних навичок та передбачати його юридичний та соціальний захист. Водночас контракт може встановлювати низку умов, які одночасно обмежують певні трудові права працівника та надають йому певні привілеї, не передбачені законодавством (абзац 5 пункту 3 мотивувальної частини).
У постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 757/42262/15-ц зазначено, що: «виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже висловлювалася про сутність трудового контракту та вказала, що:
«правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов'язки відповідно до трудового договору.
Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору.
Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин.
У трудовому договорі умови праці та матеріального забезпечення працівника переважно встановлюються нормативно-правовими актами (законами, підзаконними так локальними правовими актами) та, зазвичай, лише окремі з умов договору встановлюються самими сторонами, зокрема, це умови про безпосередню трудову функцію працівника, місце та початок роботи, в окремих випадках - про оплату праці.
При укладенні контракту переважає договірне регулювання істотних та інших умов праці, а також умов, що стосуються соціально-побутової сфери. На стадії укладення контракту сторони обговорюють питання щодо обсягу роботи та вимог до якості й строків її виконання, строку дії контракту, прав, обов'язків та взаємної відповідальності сторін, умов оплати й організації праці, матеріального забезпечення, підстав припинення і розірвання контракту, соціально-побутових та інших умов, необхідних для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи чи організації.
Трудовий контракт є формою індивідуального договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов'язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов'язань. Трудовий контракт не лише встановлює трудові відносини, а й визначає їх зміст, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контракт спрямовується на забезпечення реалізації особистих, індивідуальних інтересів, які, отримуючи певну фіксацію і визнання, перетворюються у суб'єктивні права. У контракті встановлюються спеціальні заходи забезпечення виконання прийнятих на себе сторонами зобов'язань, що не є притаманними іншим видам трудового договору.
Підсумовуючи, контракт базується на договірному регулюванні трудових відносин роботодавця та працівника як сторін такого особливого договору.
Юридичне значення умов трудового договору (контракту) полягає в такому: а) вони є обов'язковими для працівника та роботодавця; б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі; в) їх невиконання може викликати негативні правові наслідки.
Верховний Суд керується тим, що загальним для права принципом є обов'язковість умов укладеного договору для його сторін, договір повинен виконуватися, його наявність і зміст створює обов'язки для обох його сторін. Відповідно, ця загальна засада поширюється й на трудовий контракт як різновид трудового договору.
Трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Такі висновки узгоджуються із правилами щодо субсидіарного застосування приписів ЦК України до трудових правовідносин, сформульованими у частині першій статті 9 ЦК України.
Тож у всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів ЦК України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права.
Свобода договору є однією із загальних засад (принципів) приватного права (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Зміст договору визначається у статтях 6 та 627 ЦК України.
Трудовий контракт є різновидом трудового договору, а трудовий договір є, в основі своїй, таким самим приватноправовим договором, як і будь-який інший, постаючи лише як окремий специфічний вид у складі договірного типу - договорів про виконання робіт і надання послуг.
Тому на усі види трудових договорів (включаючи і трудовий контракт) поширюються правила статті 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Водночас потрібно враховувати, що принцип свободи договору більшою мірою реалізований у трудовому контракті, аніж у інших видах трудових договорів.
За таких обставин до трудових відносин, що виникли з трудового контракту, можуть застосовуватися окремі правила ЦК України, які безпосередньо не суперечать положенням КЗпП України, а також засадам і принципам трудового законодавства.
У постанові від 09 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц (провадження № 61-34732св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат, потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюється дія зазначених нормативно-правових актів, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цими актами. З мотивів браку грошових коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли їх виплата обумовлена в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
З урахуванням того, що спірні правовідносини з виплати премій регулюються трудовим контрактом, тому саме його положення мають враховувати суди та застосовувати під час вирішення спору про виплату премій працівникові, враховуючи принципи свободи та обов'язковості для сторін укладеного ними договору (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21))».
Велика Палата Верховного Суду вказувала, що трудове право по своїй суті є невід'ємною частиною приватного права. Саме в межах приватного права воно виникло, розвивалось, а згодом і відокремилось в окрему галузь. У трудовому праві домінує диспозитивний метод правового регулювання, а імперативні норми виконують радше функцію гарантій соціально-трудових прав та компенсацій за їх порушення. З цих підстав правовому регулюванню у сфері праці не притаманна надмірна врегульованість відносин, на відміну від публічно-правових відносин, де кожен крок їх суб'єктів визначається імперативними нормами (див. пункти 89-92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 487/8206/18 (провадження № 14-164цс20)).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду зазначала, що в трудовому законодавстві не міститься правил, які мають застосовуватися при тлумаченні того чи іншого договору, а тому з врахуванням принципів, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо його дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності, за умови, що положення договору не погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище працівників (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 569/11722/16-ц (провадження № 61-31573сво18)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 757/36687/21-ц (провадження № 61-18461сво23) вказано, що:
«суди встановили, що 04 грудня 2014 року між Наглядовою радою ПАТ «Державний ощадний банк України» та заступником голови Правління ПАТ «Державний ощадний банк України» ОСОБА_1 (керівник) укладено контракт, який згідно з пунктом 1.2 є трудовим договором, на підставі якого виникли трудові відносини між сторонами. У контракті 04 грудня 2014 року передбачено, що: контракту керівник зобов'язується забезпечувати виконання покладених на Правління ПАТ «Державний ощадний банк України» завдань та функцій, передбачених статутом банку та положенням про правління банку (пункт 1.1.). За змістом пункту 1.1 цього керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 79 170 грн. У подальшому при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу керівника перераховується та встановлюється у сумі, кратній 65 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України (пункт 3.1.). До цього контракту в подальшому було укладено: додаткову угоду № 1 від 03 серпня 2017 року, якою зокрема було внесено зміни до пункту 3.1 контракту та встановлено посадовий оклад керівнику в сумі 256 000 грн. […]
В трудовому законодавстві не міститься правил, які мають засовуватися при тлумаченні трудового контракту, а тому з врахуванням принципів, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо його дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності, за умови, що положення контракту не погіршують, порівняно з чинним законодавством, становище працівників.
Власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом.
Прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту.
Сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені)».
За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).
Касаційний суд вже звертав увагу, що:
принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення;
особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
позивач просив стягнути із відповідача, зокрема: 325 314,29 грн - частина заробітної плати за липень 2023 року; 1 538 142,04 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 402 000 грн - вихідна допомога при звільненні;
між сторонами існує спір щодо розміру посадового окладу. Позивач вважає, що станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700 грн, тому відповідно заробітна плата складає 60 розмірів МЗП, що становить 402 000 грн. На переконання відповідача, розмір заробітку має обраховуватись не з урахуванням МЗП, а з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (далі ПМДПО), оскільки з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ;
апеляційний суд встановив, що 02 березня 2012 року укладений трудовий контракт між ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» та ОСОБА_1 . Згідно з абзацом 1 та 2 пункту 4.1. контракту: «За виконання обов'язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується та виплачується заробітна плата, надбавки та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених внутрішніми нормативними актами щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання, затвердженими Наглядовою радою. За цим контрактом керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 65 000 грн. У подальшому, при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу керівника переглядається та встановлюється у сумі, кратній 60 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством;
положення пункту 4.1. є аналогічні тим, що мали місце у справі № 757/36687/21-ц;
сторони погодили, що у разі значних змін законодавства України, що істотно впливає на здійснення товариством господарської діяльності, кожна із сторін має право ініціювати перед іншою стороною питання про внесення змін до цього контракту. Взаємоприйнятні зміни оформлюються додатковою угодою до контракту. При незгоді з пропозицією щодо зміни контракту сторона дає письмову мотивовану відмову (пункт 6.1. контракту). За змістом пункту 7.4. контракту умови цього контракту можуть бути змінені за угодою сторін у письмовій формі з урахуванням положень пункту 6.1. цього контракту;
у пункті 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року;
апеляційний суд встановив, що зміни до трудового контракту ОСОБА_1 у зв'язку із прийняттям Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не вносились;
при розрахунку заробітної плати позивача мають застосовуватись положення трудового контракту про те, що керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 65 000 грн. Розмір заробітної плати позивача як у червні 2023 року згідно умов контракту становив 65 000 грн. Відповідно до положень статті 44 КЗпП України розмір вихідної допомоги при звільненні також складає 65 000 грн. Також розмір компенсації за 117 днів невикористаної відпустки має визначатися з урахуванням розміру посадового окладу у сумі 65 000 грн;
апеляційний суд вважав, що посадовий оклад позивача складає 60 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб. Тому апеляційний суд вказав, що розмір заробітної плати позивача як у червні 2023 року, так і в липні 2023 року був незмінними та становив 161 040 грн. Крім того апеляційний суд обчислив розмір вихідної допомоги (161 040 грн) та суму компенсації за 117 днів невикористаної відпустки (595 569,78 грн) виходячи з посадового окладу кратному 60 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб;
касаційний суд зауважує, що особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги позивача, оскільки сторони не вносили зміни до умов контракту не змінювали визначений у ньому посадовий оклад розміром 65 000 грн. Абзац 2 пункту 4.1. контракту містить умови, за яких посадовий оклад позивача підлягає перегляду сторонами, і не створює обов'язку роботодавця автоматично, без внесення відповідних змін у контракт виплачувати заробітну плату у розмірі кратному 60 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством. Прийняття закону, який покращує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту. Сам по собі факт прийняття закону, який покращує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для покладення обов'язку на роботодавця виплачувати заробітну плату у новому розмірі без внесення відповідних змін до умов контракту;
відповідач постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог про стягнення заробітної плати за липень 2023 року, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при звільненні до суду касаційної інстанції не оскаржив.
За таких обставин касаційну скаргу ОСОБА_1 у частині вимог про стягнення заробітної плати за липень 2023 року, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при звільненні слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в цій частині - без змін.
Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпП України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) зазначено:
«83. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
84. Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).
85. Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
86. Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
87. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
88. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
89. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) зазначено:
«90. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
91. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
92. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
93. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
94. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. […]
97. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
98. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
99. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності».
Визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц (провадження № 61-11900св24)).
У справі, що переглядається:
позивач просить стягнути 2 412 000 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за 6 місяців відповідно до статті 177 КЗпП України;
суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 73 090,92 грн за період з 01 до 04 серпня 2023 року. Суд першої інстанції вказав, що проведення фінансових операцій з виплати ОСОБА_1 сум стало неможливе внаслідок проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Крім того, розрахунок був неможливий через арешт майна у кримінальному провадженні №42023102010000106 від 04 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, зокрема рахунків ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів»;
суд апеляційної інстанції стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 224 706,90 грн за період з 05 серпня 2023 року (наступний день після виплати позивачу сум у розмірі середнього заробітку за період затримки) по 15 вересня 2023 року (ухвала Голосіївського районного суду м. Києва про арешт рахунків сторін у кримінальному провадженні);
позивач у касаційній скарзі наполягає на стягненні 2 412 000 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за 6 місяців у відповідно до статті 117 КЗпП України;
відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення 224 706,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05 серпня 2023 року по 15 вересня 2023 року;
суди встановили, що згідно із наказом №04-К-ЛК ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» від 31 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено з посади Голови Правління ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» у зв'язку з ліквідацією товариства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Згідно зі статтею 44 КЗпП України ОСОБА_1 належить виплатити вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсацію за 117 днів невикористаної щорічної відпустки та здійснити остаточний розрахунок з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року, у відповідності до вимог пункті 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, у розмірі 60 ПМДГ передбачених його трудовим договором;
апеляційний суд встановив, що відповідачем були прийняті накази, спрямовані на виплату позивачу сум у розмірі середнього заробітку за період затримки, а саме: наказ № 08-ОД-ЛК від 02 серпня 2023 року (про здійснення виплати середнього заробітку за період затримки 01, 02 серпня 2023 року); наказ № 09-ОД-ЛК від 03 серпня 2023 року (про здійснення виплати середнього заробітку за період затримки 03 серпня 2023 року); наказ № 10-ОД-ЛК від 04 серпня 2023 року (про здійснення виплати середнього заробітку за період затримки 04 серпня 2023 року) (том 5, а.с. 42,43, 44). Тобто за період з 01 до 04 серпня 2023 року відповідач самостійно видав наказ про виплату позивачу середнього заробітку за період затримки на підставі статті 117 КЗпП України);
АТ «Ощадбанк» на підставі частини 11 статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (т. 2, а.с 48) було зупинено фінансові операції клієнта ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на суму 1 715 867,85 грн (платіжна інструкція №0000000024 від 31 липня 2023 року, отримана банком 4 серпня 2023 року) та 1 540 476,66 грн (платіжна інструкція №0000000024 від 31 липня 2023 року, отримана банком 4 серпня 2023 року);
15 вересня 2023 року Голосіївським районним судом м. Києва у справі № 752/19214/23 клопотання прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва Бебич М. І. про арешт майна у кримінальному провадженні №42023102010000106 від 4 серпня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, задоволено та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку (МФО) 305299, НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), а саме НОМЕР_5 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку (МФО) 305299, НОМЕР_6 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» (юридична адреса: 01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77, код ЄРДПОУ 38040228), а саме № НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , відкриті в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465, у сумі 3 256 344,51 грн та заборонити здійснення будь-яких видаткових операцій на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114744262);
ухвалою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора Голосіївського окружної прокуратури міста Києва Бебич М.І. про накладення арешту на майно та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", код банку (МФО) 305299, НОМЕР_3 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), а саме НОМЕР_5 , відкритий в АТ КБ "ПРИВАТБАНК", код банку (МФО) 305299, НОМЕР_6 , відкритий в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465; ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» (юридична адреса: 01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 77, код ЄРДПОУ 38040228), а саме № НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , відкриті в АТ «ОЩАДБАНК», код банку (МФО) 300465, у сумі 3 256 344,51 грн та заборонено здійснення будь-яких видаткових операцій на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), - залишити без змін, а апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_8 та ОСОБА_1 - адвоката Лященко А. М., - залишено без задоволення https://reyestr.court.gov.ua/Review/114326302;
арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», а саме № НОМЕР_7 та НОМЕР_8 , відкритих в АТ «ОЩАДБАНК», у сумі 3 256 344,51 грн та заборона здійснення будь-яких видаткових операцій на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишаються чинними;
колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про те, що зупинення фінансових операцій на підставі частини 11 статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а також арешт на грошові кошти із забороною здійснення будь-яких видаткових операцій є тими обставинами, які свідчать про відсутність вини роботодавця у порушенні строків, визначених статтею 116 КЗпП України, виплати належних звільненому працівникові сум;
тому відсутні підстави для стягнення 224 706,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05 серпня 2023 року по 15 вересня 2023 року.
За таких обставин постанову апеляційного суду у частині у частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:
«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23) зазначено: «якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Обміркувавши викладене, з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що: у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
у відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача в порядку частини першої статті 134 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України було зазначено попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» очікує понести у зв'язку із розглядом справи у апеляційному суді у розмірі 3 500 євро у гривневому еквіваленті;
апеляційний суд ухвалив постанову 15 квітня 2025 року;
22 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника відповідача ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» - адвоката Тищенко А. В. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій представник просить ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» витрати на правничу допомогу, понесені в апеляційному суді в розмірі 85 517,88 грн (т.10, а.с.172-174);
на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у апеляційному суді та їх відшкодування ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» було надано: договір про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; додаткову угоду № 1 від 28 липня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; додаткову угоду № 2 від 22 грудня 2023 року до договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; додаткову угоду № 3 від 29 лютого 2024 року до договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; звіт від 17 квітня 2025 року про виконання договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року; деталізацію наданої правової допомоги; рахунок-фактуру № 3431/07-1 від 8 серпня 2024 року; платіжну інструкцію (т.10, а.с.175-185);
апеляційний суд врахував, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Тобто у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в прийнятті додаткового рішення;
апеляційний суд обґрунтовано вказав, що зміст заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. Доводів в обґрунтування неможливості подання доказів до ухвалення рішення відповідач не навів;
посилання в касаційній скарзі на те, що звіт про виконання договору про надання правової допомоги № 3431 від 28 липня 2023 року складений 17 квітня 2025 року не свідчить про поважність причин неподання інших доказів, які підтверджують витрати на правову допомогу до ухвалення постанови судом апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Тому ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у частині відмови у задоволенні заяви ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи належить залишити без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції
Постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення (підпункт б пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції:
стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 26 680 грн;
компенсував за рахунок держави ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 7 021,34 грн.
У справі, що перегадається:
суд касаційної інстанції зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги відповідача, скасував постанову апеляційного суду у частині стягнення 224 706,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
позов задоволено на 19,62 % та відмовлено в задоволенні решти позовних вимог, які складають 80,38 %;
витрати на правничу допомогу, понесені позивачем у суді першої інстанції підлягають до стягнення з відповідача з урахуванням задоволених позовних вимог у розмірі 39 240 грн (200 000 грн*19,62%/100).
витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем у суді першої інстанції підлягають до стягнення з позивача з урахуванням задоволених вимог у розмірі 80 380 грн (100 000 грн*80,38%/100);
за рахунок позивача підлягають відшкодуванню відповідачеві у відповідності до частини десятої статті 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем у суді першої інстанції у розмірі 41 140 грн (80 380 грн - 39 240 грн);
під час звернення до апеляційного суду підлягав сплаті судовий збір за вимоги майнового характеру у розмірі 20 130 грн (13 420 грн*1,5= 20 130 грн). За розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягав сплаті судовий збір у загальному розмірі 33 550 грн (20 130 грн+13 420 грн). Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, а саме на 19,62 %, що становить 6 582,51 грн (33 550*19,62 /100), і позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідач має доплатити зазначені кошти в бюджет замість позивача. При зверненні до суду із апеляційною скаргою відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 20 130 грн. З урахуванням перегляду справи у касаційному порядку відмовлено у задоволенні решти позовних вимог у розмірі 80,38%, що складає 16 180,50 грн судового збору (20 130*80,38/100). Тому належить компенсувати за рахунок держави ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 9 597,99 грн (16 180,50 грн-6 582,51 грн).
Тому суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, шляхом: стягнення із позивача на користь відповідача 41 140 грн витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем у суді першої інстанції; компенсації за рахунок держави ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 9 597,99 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку із наведеним, касаційний суд вважає, що:
касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лященко А. М. , залишити без задоволення;
касаційну скаргу ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», яка підписана представником Тищенком А. В., задовольнити частково;
постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 : 161 040 грн - частини заробітної плати за липень 2023 року; 595 569,78 грн - компенсації за невикористані дні відпустки; 161 040 грн - вихідної допомоги при звільненні, залишити без змін;
постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення з ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 224 706,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року змінити:
у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у розмірі 26 680 грн, збільшивши розмір витрат до 41 140 грн;
у частині компенсації за рахунок держави ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7 021,34 грн, збільшивши розмір компенсації до 9 597,99 грн;
ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у частині відмови у задоволенні заяви ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи залишити без змін.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Лященко Аліною Михайлівною , залишити без задоволення.
Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів», яка підписана представником Тищенком Андрієм Васильовичем, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення з приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 :
161 040 грн - частини заробітної плати за липень 2023 року;
595 569,78 грн - компенсації за невикористані дні відпустки;
161 040 грн - вихідної допомоги при звільненні,
залишити без змін.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення з приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» на користь ОСОБА_1 224 706,90 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року змінити:
у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції у розмірі 26 680 грн, збільшивши розмір витрат до 41 140 грн;
у частині компенсації за рахунок держави ПАТ «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7 021,34 грн, збільшивши розмір компенсації до 9 597,99 грн.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у частині відмови у задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «Агентство по рефінансуванню житлових кредитів» про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи залишити без змін.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко