11 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/3668/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Управління поліції охорони в Харківській області
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2025 (головуючий суддя Іванов О. Г., судді Верхогляд Т. А., Мороз В. Ф.)
у справі № 904/3668/24
за позовом Управління поліції охорони в Харківській області
до Приватного підприємства "Стріла"
про стягнення збитків та неустойки у розмірі 949 132,80 грн,
У серпні 2024 року Управління поліції Охорони в Харківській області звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Стріла" про стягнення збитків та неустойки за договором про закупівлю товарів від 25.09.2023 № 306 у розмірі 949 132,80 грн, з яких: збитки у розмірі 887 040 грн та штраф у розмірі 62 098,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю товарів від 25.09.2023 № 306 щодо якості поставки товару.
23.10.2024 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/3668/24 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Стріла" на користь Управління поліції охорони в Харківській області збитки в розмірі 887 040 грн, штраф у розмірі 62 092,80 грн.
03.07.2025 постановою Центрального апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2014 скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що дослідивши матеріали справи та встановивши обставини у справі, висновок місцевого господарського суду про істотне порушення відповідачем вимог щодо якості товару, поставку позивачу товару неналежної якості, є передчасним, оскільки вказане не підтверджено матеріалами справи.
Окрім цього, враховуючи недотримання позивачем чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання нових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме необґрунтування ним наявності виняткового випадку неподання нових доказів у встановлений строк, як і не доведення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, за висновками апеляційного господарського суду відсутні підстави для залучення до матеріалів справи доказів, поданих до суду апеляційної інстанції разом із заявою від 06.06.2025.
Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що ДСТУ 8782:2018 не встановлює ніяких вимог до "бронепластин" та "чохлів до броне жилетів". Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не з'ясував який саме товар було поставлено.
Колегія суддів апеляційної інстанція зазначила, що висновки місцевого господарського суду щодо відшкодування збитків є передчасними, оскільки позивач не довів не лише наявності збитків та протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між нею та стверджувальними наслідками, а й взагалі не довів факт поставки товару неналежної якості.
21.11.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2025 у справі № 904/3668/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 у справі № 904/3668/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 949 132,80 грн.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду про процесуальне право господарського суду з урахуванням принципу "jura novit curia" стягувати з постачальника кошти за постачання неякісного товару при поданні позову про стягнення цих коштів як збитки, зазначив, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним рішенням при розгляді кримінальної справи про непоширення вимог ДСТУ на поставлений товар, а також зазначив, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення, оскільки внаслідок постачання неякісного товару посадовим особам було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, що на його думку підпадає під дію підпунктів "а" - "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку, при цьому
Однак, зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням при розгляді іншої справи, а також те, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення для нього без відповідного обґрунтування не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів "а" - "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо посилань скаржника на те, що він позбавлений можливості спростувати встановлені судом апеляційної інстанції обставини в іншій справі, колегія суддів зазначає, що встановлені обставини судом апеляційної інстанції стосуються недоведеності позовних вимог позивачем саме у цій справі, з урахуванням поданих до суду доказів.
Верховний Суд також зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.
Натомість скаржник належним чином не довів, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням у цій справі, при розгляді іншої справи.
Щодо виняткового значення справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність кримінальних справ і навіть висвітлення інформації щодо них у засобах масової інформації, на думку колегії суддів, також не є автоматичною підставою для відкриття касаційного провадження у такій справі.
Отже, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Посилання скаржника на ряд постанов Верховного Суду, які містяться у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки у справах, на які він посилається, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування, а також на відсутність висновку Верховного Суду (також без належного обґрунтування)) зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління поліції охорони в Харківській області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2025 у справі № 904/3668/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил