Справа № 338/1467/25
16 грудня 2025 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області
в складі : головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю : секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани кримінальне провадження № 12025091120000152 про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , не працюючого, з повною загальною середньою освітою, одруженого, учасника бойових дій, раніше судимого вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2012 року за ч. 3 ст. 152 КК України до покарання у виді семи років позбавлення волі, громадянина України, за ч.2 ст.345 КК України,
ОСОБА_5 вчинив умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Кримінальне правопорушення скоєно за таких обставин.
Інспектор сектору реагування патрульної поліції (далі - СРПП) відділення поліції № 2 (селище Богородчани) Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 спільно з поліцейським СРПП відділення поліції №?2 ОСОБА_7 08 жовтня 2025 року перебував у складі добового наряду «Амулет-15» з метою здійснення превентивної і профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень, вжиття заходів щодо припинення кримінальних та адміністративних правопорушень.
Виконуючи свої службові обов'язки, о 13 годині 50 хвилин ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 рухалися на службовому автомобілі «Renault Duster», реєстраційний номер 09?1125, вулицею Шевченка у с. Гута Солотвинської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області, та помітили, що автомобіль марки «ВАЗ 21015», державний номерний знак НОМЕР_1 , виїхав на зустрічну смугу автодороги. Після цього водій вказаного транспорту вийшов із автомобіля та попрямував у бік їхнього службового автотранспорту.
Помітивши в діях невідомої особи ознаки адміністративного правопорушення, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вийшли із службового автомобіля та попрямували до невідомого.
Для встановлення особи, ОСОБА_6 , перебуваючи у форменому одязі працівника поліції, звернувся до вказаного громадянина для з'ясування його особистих даних.
У свою чергу водій автомобіля «ВАЗ 21015», яким виявився ОСОБА_5 , відмовився надати особисті документи для складання адміністративних матеріалів, через що між працівником поліції ОСОБА_6 та ОСОБА_5 виникла словесна суперечка. Під час суперечки ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, наніс ОСОБА_6 один удар правою рукою в скроневу ділянку голови зліва, внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження у вигляді садна в ділянці голови, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.
В судовому засіданніОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив викладені в обвинуваченні обставини та дав показання про те, що зранку 08 жовтня 2025 року перебував у селі Кривець, де з друзями вживав спиртне й сам випив приблизно одну пляшку горілки. В обідню пору до нього зателефонував вітчим його дружини та попросив забрати його із села Гута. Поїхавши та забравши вітчима дружини із села Гута, по дорозі забравши зі школи дитину, вони їхали додому в село Пороги. Проїжджаючи селом Гута, він побачив напроти свого руху службовий автомобіль поліції. Оскільки випите спиртне призвело до значного його сп'яніння, він виїхав на зустрічну смугу руху, щоб зупинити та з'ясувати, чому поліцейські патрулюють саме його населений пункт. Між ним та працівниками поліції виникла словесна перепалка, в ході якої він наніс удар рукою працівнику поліції в голову. Після вчиненого він попросив пробачення у потерпілого, намагався відшкодувати йому моральні збитки, однак ОСОБА_6 відмовився отримувати будь-які кошти, мотивуючи відсутністю претензій до нього. Надалі він сприяв слідству під час досудового розслідування. Зазначив, що не має розумного пояснення свого діяння, однак зауважив, що він є учасником бойових дій, отримав контузію, що в сукупності з алкогольним сп'янінням, на його думку, викликало таку його раптову агресію. Також вказав, що на даний час він проходить реабілітацію у психологів з метою запобігання виникнення подібних ситуацій.
Щиро розкаюється у тому, що сталося, просить суворо його не карати. Не оспорює кваліфікацію інкримінованого йому діяння, погоджується з тим, щоб не досліджувати докази стосовно фактичних обставин справи, які він не заперечує.
Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі, вказав, що обставини справи в обвинувальному акті викладені вірно. Зазначив, що не має до обвинуваченого жодних претензій, просить суворо його не карати.
Відповідно до вимог ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому встановлено добровільність та істинність позиції обвинуваченого та потерпілого, а також роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені можливості оспорювати фактичні обставини справи, які не досліджуються судом, в апеляційному порядку.
За таких обставин суд вважає вину обвинуваченого доведеною, а його дії кваліфікує за ч.2 ст.345 КК України якумисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
При призначенні покарання обвинуваченому суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставиною, що обтяжує покарання є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'янніня.
Суд враховує, що вчиненеОСОБА_5 діяння відноситься до нетяжких злочинів, бере до уваги позитивну характеристику обвинуваченого, а також те, що він є учасником бойових дій, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні п'ятеро неповнолітніх дітей.
Суд також враховує досудову доповідь органу пробації про те, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі, оскільки ймовірність вчинення повторного правопорушення є середня, а також середнім є рівень ризику небезпеки для суспільства.
За наведених обставин, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у межах санкції ч.2 ст.345 КК України у виді позбавлення волі. Призначення менш суворого покарання у виді обмеження волі, що передбаченосанкцією ч.2 ст.345 КК України, з урахуванням особи винного не відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння та встановленим обставинам справи.
Крім того, відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, зваживши на обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому, відсутність тяжких наслідків, пов'язаних із вчиненням кримінального правопорушення, а також на другорядну роль кари як мети покарання, суд вважає, що застосувавши ст.75 КК України, ОСОБА_5 слід звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з покладанням на нього обов'язків відповідно до ст.76 КК України. При цьому суд звертає увагу, що застосування ст.75 КК України входить до дискреційних повноважень суду, на чому наголошено Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2018 року.
Призначення саме такого покарання, на думку суду, буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Запобіжний захід під час досудового розслідуванняОСОБА_5 не обраний, з урахуванням вимог ст.176, 177 КПК України у суду відсутні підстави для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого. Цивільний позов не заявлений.
Питання про речові докази суд вирішує в порядку, визначеному ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України від відбування покаранняОСОБА_5 звільнити з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки.
Відповідно до ст.76 КК України зобов'язатиОСОБА_5 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Речові докази : DVD-R диск з відеозаписами з портативного відеореєстратора (нагрудної камери інспектора поліції) - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий ОСОБА_1