10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 536/1500/17
провадження № 61-2833св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за зустрічним позовом
позивач -ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 квітня 2021 року у складі судді Колотієвського О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 20 травня 2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала в борг грошові кошти в сумі 4 300,00 дол. США та 127 000,00 грн на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , про що було видано розписку. 21 травня 2013 року ОСОБА_2 придбала цю квартиру. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06 жовтня 2014 року у справі № 524/8665/14-ц шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. 16 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, внаслідок чого змінено прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_2
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 квітня 2017 року у справі № 524/3853/16-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року, було встановлено, що кошти, надані ОСОБА_10 у позику ОСОБА_2 були отримані для поліпшення житлових умов сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а відтак є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до вимог частини третьої статті 61 СК України.
14 червня 2017 року вона направила вимоги про повернення коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які отримані 15 червня 2017 року. У подальшому повторно направлені вимоги про повернення коштів, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали 21 червня 2017 року. Станом на 26 серпня 2017 року грошові кошти за договором позики від 20 травня 2013 року відповідачі їй не повернули.
В силу вимог частини четвертої статті 65 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Зважаючи на наведене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є солідарними боржниками за договором позики від 20 травня 2013 року.
За таких обстави з відповідачів підлягають стягненню, крім основної суми боргу в розмірі 127 000,00 грн та 4 300,00 дол. США, також 3 % річних та інфляційні відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, відсотки за користування чужими грошовими коштами згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України. Оскільки вимоги про повернення коштів були отримані відповідачами 15 червня 2017 року, тридцятиденний термін на повернення - до 15 липня 2017 року, тому розрахунок 3 % річних та інфляційних збитків слід обраховувати за період з 16 липня 2017 року по 26 серпня 2017 року.
ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як солідарних боржників на її користь 383 019,91 грн заборгованості, з яких: 236 822,00 грн - основна сума боргу за договором позики, 838,30 грн - 3 % річних, 145 359,61 грн - відсотки за користування грошовими коштами, а також судові витрати.
У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що 20 травня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 нібито отримала у борг грошові кошти у сумі 4 300, 00 дол. США та 127 000,00 грн. Про існування вказаного договору позики йому стало відомо з позову до нього про поділ спільного сумісного майна подружжя, поданого ОСОБА_2 19 травня 2016 року до Автозаводського районного суду м. Кременчука.
Вважає, що вказаний договір позики укладений з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним, оскільки згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів щодо цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким чином відсутність його підпису на оскаржуваному договорі має наслідком його недійсність та не може створювати для нього будь-яких боргових зобов'язань.
Цинічні та зухвалі дії відповідачів, які оформили договір позики лише на папері, та всіляко намагаються збагатитися за його рахунок спричиняють йому значний нервовий стрес, який проявляється порушенням сну та апетиту, тривогою, дратівливістю, постійним переживанням за своє майбутнє та гнітючім відчуттям несправедливості. Всі ці обставини в сукупності визначають розмір нанесеної йому моральної шкоди, яку він оцінює в 10 000 грн.
ОСОБА_3 просив суд:
визнати недійсним договір позики, укладений 20 травня 2013 року;
стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кременчуцького районного суд Полтавської області від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 383 019,91 грн, з яких: 236 822,00 грн - основна сума боргу за договором позики; 838,30 грн - 3 % річних, 145 359,61 грн - відсотки за користування грошовими коштами. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 3 830,20 грн. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на 26 серпня 2017 року грошові кошти за договором позики від 20 травня 2013 року відповідачі ОСОБА_1 не повернули. З урахуванням того, що вимоги про повернення коштів були отримані відповідачами 15 червня 2017 року, тридцятиденний термін на повернення закінчується 15 липня 2017 року, а тому розрахунок 3 % річних та інфляційних збитків обраховується за період з 16 липня 2017 року по 26 серпня 2017 року. Загальний розрахунок ціни позову становить 383 019,91 грн.
Заперечуючи проти позову та заявляючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору недійсним, ОСОБА_3 посилався на те, що спірний договір укладено без його згоди, вказаний договір не підписував, тому такий не може створювати для нього будь-яких боргових зобов'язань. Надаючи оцінку вказаним доводам судом встановлено, що згідно з рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі № 524/3853/16-ц від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року, є встановленим факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у борг грошових коштів в сумі 4 300,00 дол. США та 127 000,00 грн на підставі договору позики, що вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_3 не спростував обставини щодо надання коштів у позику, у тому числі не надав будь-які належні і допустимі докази на підтвердження наявності у сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 достатніх власних коштів та фінансової можливості (без одержання коштів у борг від сторонніх осіб) на поліпшення житлових умов, зокрема, на придбання спірної квартири, її ремонту, придбання меблів, надані ОСОБА_1 у позику ОСОБА_2 кошти були отримані для поліпшення житлових умов сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Положеннями статті 65 СК України визначені правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо. Водночас, для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується розпорядження спільним майном подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові) в останнього не виникає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.
З огляду на викладене суд вважає встановленим факт надання ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 в інтересах сім'ї останньої та ОСОБА_3 , тому суд відхиляє доводи останнього про необхідність його підпису при укладанні такого договору чи дозволу на його укладання.
В обґрунтування підстав позову ОСОБА_3 вважав, що договір позики укладений з порушенням, а саме у зв'язку з відсутністю його згоди та його підпису на такому, що спростовується обставинами справи та нормами закону. При цьому, ОСОБА_3 не вказував як на підстави позову про те, що вказаний договір позики є фіктивним відповідно до статті 234 ЦК України та відповідно не посилався на відповідні норми закону. В той же час, поза вимогами вказаним у позовній заяві, зокрема поза визначеного ним предмету позову, під час судового розгляду заявляв клопотання про призначення судових експертиз на встановлення фіктивності спірного договору. Незважаючи на це, судом призначалися судові експертизи для вирішення питання фіктивності спірного договору позики, а саме: 10 квітня 2018 року за клопотанням ОСОБА_3 призначено судову технічну експертизи давності документа, проведення якої доручено Харківському НДІСЕ, за наслідками чого виготовлено висновок експерта № 11543/15160, відповідно до якого вирішити питання поставлені перед експертом неможливо, оскільки в експертних установах Міністерства юстиції України відсутня криміналістична науково-розробленої методики з встановлення давності нанесення штрихів, виконаних чорнилом для друкуючих пристроїв зі струминно-крапельним способом друку, та через відсутність у Харківському НДІСЕ спеціального обладнання; 09 листопада 2018 року за клопотанням представника ОСОБА_3 призначено судову технічну експертизи давності документа, проведення якої доручено Київському НДІСЕ. 01 квітня 2019 року до суду надійшло повідомлення від Київського НДІСЕ про неможливість надання висновку судово-технічної експертизи документів у зв'язку з недостатністю вихідних даних. Після отримання всіх можливих документів, 22 листопада 2019 року ухвалою суду за клопотанням ОСОБА_3 призначено судову технічну експертизу давності документа, проведення якої знову доручено Харківському НДІСЕ. На виконання вказаної ухвали виготовлено висновок експерта № 857, відповідно до якого вирішити питання поставлені перед експертом неможливо, оскільки в експертних установах Міністерства юстиції України відсутня криміналістична науково-розробленої методики з встановлення давності нанесення штрихів, виконаних чорнилом для друкуючих пристроїв зі струминно-крапельним способом друку, та через відсутність спеціального обладнання. Також суд враховує тривалість розгляду справи, кількість призначених експертиз та неспростування спірного договору, тому приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 недоведені.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 квітня 2021 року змінено в частині порядку стягнення боргу. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 191 509,95 грн заборгованості за договором позики та по 1 915,09 грн судового збору з кожного. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду в частині стягнення коштів з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку. В іншій частині вказав, що доводи апеляційної скарги не спростовують по суті висновки суду першої інстанції, а є лише підставою для часткової зміни оскаржуваного рішення.
Аргументи учасників справи
23 лютого 2024 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а його зустрічний позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що з огляду на предмет та підставу його зустрічного позову, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року було задоволено його клопотання про призначення судової технічної експертизи давності документа, за результатами проведення якої судовим експертом ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» Юрченком Є. М. виготовлено висновок експерта № 110/22 від 26 серпня 2022 року, відповідно до якого давність виконання підписів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в розписці датованій 20 травня 2013 року не відповідає вказаній в розписці даті. Підписи вказаних осіб в розписці датованій 20 травня 2013 року про надання ОСОБА_1 в борг грошових коштів виконані в один період часу, а саме в 2015-2016 році, що значно пізніше дати зазначеній в розписці. Проте оскаржена постанова апеляційного суду від 25 січня 2024 року жодних згадувань про такий висновок експерта не містить, не зважаючи на те, що усі засідання з 18 червня 2021 року і до 25 січня 2024 року зводились до вирішення питань, пов'язаних із проведенням експертизи давності складення спірної розписки. Фактично зустрічний позов пред'явлений в порядку статті 1051 ЦК України, тобто з метою доведення фіктивності оспорюваного правочину. На підтвердження того, що саме це було і є підставою вимог, є численна кількість ухвал про призначення експертизи давності оспорюваного документа - розписки (ухвали від 10 квітня 2018 року, 09 листопада 2018 року, 22 листопада 2019 року, 31 серпня 2021 року). А враховуючи те, що висновком експерта достовірно доведено, що давність виконання підписів не відповідає вказаній у розписці даті і такі підписи виконані в період часу 2015-2016 рік, суд апеляційної інстанції був зобов'язаний надати оцінку зазначеним обставин відповідним доказам, наданих на їх підтвердження. З урахуванням того, що 06 жовтня 2014 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано, а оспорювана розписка складена у 2015-2016 роках, тобто поза шлюбом, у нього не виникає жодних правовідносин із ОСОБА_1 , що повністю спростовує хибні висновки судів. Суд апеляційної інстанції грубо порушив норми процесуального законодавства, не розглянув його зустрічний позов в межах заявлених ним вимог, і повністю проігнорував подані ним до суду докази, так само як і висновок експерта, здійснений на підставі постановленої цим же судом ухвали про призначення експертизи.
Суд першої інстанції помилково зазначив, що підставою його позову є сама відсутність його згоди на укладення спірного договору. Так само і апеляційний суд помилився щодо дійсної підстави його позову. Помилковість висновків судів підтверджується й змістом першого клопотання, поданого його представником, про призначення експертизи, в якому вказано мету призначення експертизи - правочин не відбувся, адже дата виготовлення розписки, дата підпису сторонами та свідками не відповідають дійсній даті нанесення.
Згідно з наданої позивачем розписки від 20 травня 2013 та з урахуванням відсутності у розписці дати повернення грошових коштів, слід вважати, що 20 травня 2016 року закінчився строк, протягом якого позивач мала право звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Натомість позов подано до суду 28 серпня 2017 року, тобто після спливу загальної позовної давності, яка складає 3 роки. У пункті 1.4 його апеляційної скарги міститься вимога про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 . Однак суд апеляційної інстанції вчергове проігнорував клопотання і при ухваленні оскаржуваної постанови взагалі не вирішив питання позовної давності. В суді першої інстанції вказане клопотання він не заявив, оскільки мав наміри подати таке клопотання у судовому засіданні під час розгляду справи після відновлення провадження та проведення експертизи, проте суд першої інстанції, всупереч поданого клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з введеними суворими карантинними обмеженнями, розглянув справу за відсутності учасників справу. Той факт, що відповідач не брав участі у розгляді справи, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності.
Судом апеляційної інстанції безпідставно покладено в основу мотивувальної частини оскаржуваної постанови висновки про те, що грошові кошти за оспорюваною розпискою були отриманні для придбання квартири. Також безпідставно суд посилається на судові рішення у справі № 524/3853/16-ц (про визнання права спільної часткової власності). Разом з тим, це рішення не може мати преюдиційного значення під час розгляду цієї справи для ОСОБА_1 , яка не брала участі у розгляді справи № 524/3853/16-ц. За таких обставин у судів були відсутні правові підстави для встановлення в оскаржуваних судових рішеннях факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у борг грошових коштів на підставі договору позики, а також для встановлення факту, що вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
06 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. В розписці від 20 травня 2013 року не зазначено строк повернення цих коштів, відтак борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлено частиною першою статті 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. З урахуванням того, що вимоги про повернення коштів були отримані відповідачами 15 червня 2017 року, тридцятиденний термін на повернення закінчується 15 липня 2017 року. Крім того, ухвалою суду від 29 серпня 2017 року було відкрито провадження у справі та запропоновано відповідачам подати до початку судового засідання письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Відповідні заперечення ОСОБА_3 не надавав. На стадії апеляційного провадження клопотання про застосування строку позовної давності ОСОБА_3 не має права заявляти, оскільки його заперечення проти позову не були обґрунтовані позовною давністю.
Дійсність та достовірність договору позики від 20 травня 2013 року відповідачами не спростована, факт отримання від неї грошей у борг підтверджений належними доказами у справі.
Не можна погодитись з доводами касаційної скарги про те, що судові рішення у справі № 524/3853/16-ц для неї не має преюдиційного значення, оскільки в цій справі беруть участь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , щодо яких були встановлені обставини, та вказане рішення підтверджує, що ОСОБА_2 отримала від неї кошти у борг для поліпшення житлових умов сім'ї та витратила ці кошти на придбання квартири, що є спільною сумісною власністю відповідачів. ОСОБА_3 та його представник не оспорювали у судовому порядку договір позики, а також не спростували обставини щодо надання коштів у позику, у тому числі не надали будь-які належні і допустимі докази на підтвердження наявності у сім 'ї достатніх власних коштів та фінансової можливості без одержання коштів у борг від сторонніх осіб на поліпшення житлових умов. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції.
31 серпня 2022 року апеляційний суд, задовольняючи клопотання ОСОБА_3 , ухвалив рішення доручити проведення експертизи експертам ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «Юрекс». 09 грудня 2021 року на адресу Полтавського апеляційного суду надійшов лист щодо призначення експерта та дозволу на пошкодження оригіналу документу. При цьому до листа надано копію свідоцтва експерта Юрченко Є. М. про присвоєння йому кваліфікації судового експерта з правом проведення експертизи фізико-хімічним методом за спеціальністю: 8.4.Дослідження нафтопродуктів і пально - мастильних матеріалів. При погодженні кандидатури експерта апеляційний суд допустив помилку, оскільки відповідно до Переліку видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Мін'юста України № 1540/5 від 28 квітня 2020 року, для визначення відносної давності нанесення передбачено проведенням технічної експертизи документів, виконання яких покладено на експертів зі спеціальностями 2.1 та 2.2. «Дослідження реквізитів документів» та «Дослідження матеріалів документів» відповідно. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судовопсихіатричних експертиз. Враховуючи зазначене, а саме проведення фізико-хімічної експертизи замість необхідної технічної експертизи недержавною установою, суперечливий та неоднозначний висновок експерта, всупереч дорученню ухвалою апеляційного суду проведення експертизи у місті Запоріжжі, а не у місті Києві, протиріччя в позиціях експерта Юрченко Є. М. в суді, такий експертний висновок є неналежним доказом.
В синтезуючій частині висновку експертом Юрченко Є. М. зазначено, що за результатами дослідження залишкового вмісту висококиплячих летких компонентів в штрихах підписів в розписці, датованій 20 травня 2013 року, встановлено, що їх виконано у період 2015-2016 роки, що не відповідає даті 20 травня 2013 року. Однак дослідницька частина не містить пояснень, яким чином встановлено експертом період 2015-2016 роки. Звертає увагу, що в постанові Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в аналогічній справі № 331/1504/16-ц про стягнення боргу зазначено вказано: «у судовому засіданні апеляційного суду від 05 листопада 2019 року експерт Юрченко Є. М. допитаний в якості спеціаліста, посилаючись на наукові методики експерта ОСОБА_15 категорично заперечував проти можливості встановлення віку записів більше п'яти років.». Оскільки оригінал документу був створений в 2013 році, похибка точного визначення давнини його створення надзвичайно велика і майже неможлива.
Безпідставними та надуманими є вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення моральної шкоди.
10 травня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
Доводи відзиву ОСОБА_2 є аналогічні аргументам, викладених у відзивах, поданих ОСОБА_1 .
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19, від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19, від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц, від 23 лютого 2023 року у справі № 815/1131/18, від 22 березня 2023 року у справі № 725/4873/20, від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі
№ 372/1558/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18, від 03 травня 2018 року у справі
№ 639/7335/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 643/9956/16, від 17 квітня 2018 року у справі
№ 200/11343/14-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц, від 15 травня 2023 року у справі № 380/25725/21, від 28 червня 2023 року у справі № 688/98/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 295/9265/19, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 445/2368/18, від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21, від 30 вересня 2023 року у справі № 201/15760/16, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17 та постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15; суди порушили норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року заяву ОСОБА_3 про зупинення виконання судових рішень задоволено. Зупинено виконання рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 квітня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2024 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 20 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримала в борг грошові кошти в сумі 4 300,00 дол. США та 127 000,00 грн на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , про що було видано розписку.
21 травня 2013 року ОСОБА_2 було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06 жовтня 2014 року у справі № 524/8665/14-ц шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 06 вересня 2008 року, розірвано.
16 липня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, внаслідок чого змінено прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_2
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 квітня 2017 року у справі № 524/3853/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року, встановлено, що кошти надані ОСОБА_10 у позику ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) були отримані для поліпшення житлових умов сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а відтак є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя у відповідності до частин третьої статті 61 СК України.
14 червня 2017 року ОСОБА_1 направила вимоги про повернення коштів на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які отримані 15 червня 2017 року.
21 червня 2017 року ОСОБА_1 повторно направила вимоги про повернення коштів на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які отримані 21 червня 2017 року.
Станом на 26 серпня 2017 року грошові кошти за договором позики від 20 травня 2013 року відповідачами ОСОБА_1 не повернуто.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження
№ 61-3480сво21) вказано, що «Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_2; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_2) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_2) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_2, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_2 належить залишити без змін».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що «ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред'явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».
Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).
У цій справі апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково та змінив рішення суду першої інстанції в частині порядку стягнення боргу, стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 191 509,95 грн заборгованості за договором позики та по 1 915,09 грн судового збору з кожного. Апеляційний суд вважав, що за обставин цієї справи немає підстав для стягнення коштів з відповідачів в солідарному порядку.
Касаційна скарга не містить жодних доводів та відповідних їм підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду в частині наведеного висновку суду.
ОСОБА_2 постанову апеляційного суду про стягнення з неї відповідної частини заборгованості за договором позики та судового збору не оскаржувала. Така процесуальна поведінка ОСОБА_2 та зміст її відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_3 свідчить про її повну згоду з судовим рішенням про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до неї. У касаційній скарзі ОСОБА_3 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржені судові рішення в указаній частині порушують його права та інтереси за умови, що ОСОБА_2 не оскаржила судові рішення в цій частині, тобто погодилася з ними.
Тому, з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції постанову апеляційного суду по суті вказаних позовних вимог не аналізує та залишає її в цій частині без змін.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п'ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість для суду фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 травня 2018 року у справі № 922/2391/16).
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17).
Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що:
у травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 . В обґрунтування позовних вимог вказувала, що під час перебування у шлюбі 21 травня 2013 року вона за особисті кошти, а також за кошти, надані їй у позику, придбала зазначену квартиру. ОСОБА_3 наведені у позові ОСОБА_2 обставини не визнав, посилаючись на факт придбання квартири за спільні кошти подружжя, так і наданої допомоги їх батьками, зазначав, що не знав про факт укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_17 договору позики. У липні 2016 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов, у якому з просив припинити право спільної сумісної власності на нерухоме майно і визнати за ним право власності на частину зазначеної квартири (справа № 524/3853/16-ц). Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчук Полтавської області від 05 квітня 2017 року у справа № 524/3853/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на частину зазначеної квартири;
ухвалюючи у зазначеній справі судове рішення суд першої інстанції вказав: «позивачем-відповідачем ОСОБА_2 не було надано суду належні і допустимі, безспірні і допустимі докази на підтвердження факту придбання спірної квартири саме за особисті власні кошти ОСОБА_2 . Посилання позивача-відповідача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_18 на наявність у ОСОБА_2 особистих коштів, одержаних нею за договором позики від ОСОБА_1 не заслуговують уваги. Дійсно, 20 травня 2013 року ОСОБА_1 , яка є рідною тіткою ОСОБА_2 , надала останній у позику 4300 дол. США та 127 тис. грн., що постає з пояснень ОСОБА_2 , підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , розписками про надання та одержання коштів (а. с. 13-14). Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_2 , свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 пояснили, що кошти надавалися саме ОСОБА_2 для її сім'ї для придбання житла, меблів з метою поліпшення житлових умов. Відповідач-позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_19 не оспорювали у судовому порядку договір позики, який було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також не спростували обставини щодо надання коштів у позику, у тому числі не надали будь-які належні і допустимі докази на підтвердження наявності у сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 достатніх власних коштів та фінансової можливості без одержання коштів у борг від сторонніх осіб на поліпшення житлових умов, зокрема на придбання спірної квартири, її ремонту, придбання меблів. Тому, суд звертає увагу, що згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, суд вважає, що надані ОСОБА_1 у позику ОСОБА_2 кошти були отримані для поліпшення житлових умов сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а звідси, вказані кошти також є спільною сумісною власністю подружжя»;
задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 суди врахували, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі від 05 квітня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02 червня 2017 року, встановлений факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у борг грошових коштів в сумі 4 300,00 дол. США та 127 000,00 грн на підставі договору позики, що вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вважали, що підставою позову ОСОБА_3 є сама відсутність його згоди на укладання спірного договору, і цій підставі судами надано оцінку, а питанню укладення оспорюваного договору позики від 20 травня 2013 року надано належну оцінку під час розгляду справи № 524/3853/16-ц;
колегія суддів враховує, що касаційний неодноразово звертав увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17);
разом з тим, у справі № 524/3853/16-ц брали участь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто особи, щодо яких встановлена обставина, що надані ОСОБА_1 у позику ОСОБА_2 кошти були отримані для поліпшення житлових умов сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно, вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя. Тому саме ці особи не можуть спростовувати цю обставину в іншій справі за їх участі. ОСОБА_3 мав розуміти, що, незалежно від результату вирішення спору про поділ спільного майна подружжя, встановлені у такій справі обставини щодо джерел придбання спільного майна в інтересах сім'ї (у спільну власність), зокрема за рахунок позики ОСОБА_1 , безумовно будуть мати для сторін цього спору преюдиційне значення при розгляді інших справ за їх участі, передусім за позовом позикодавця про стягнення коштів такої позики з подружжя. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень. ОСОБА_3 зазначений договір позики у справі № 524/3853/16-ц не оспорював (не вчинив дій щодо спростування факту його укладення або використання в інтересах сім'ї). Указане рішення суду набрало законної сили, яке ОСОБА_3 , зокрема в мотивувальній частині, не оскаржував. Тому рішення у справі № 524/3853/16-ц має преюдиційне значення при розгляді справи, що переглядається, а ОСОБА_3 не може оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини або піддавати сумніву цей судовий акт;
тому касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги, що позивач не брала участі у справі № 524/3853/16-ц, тому використання нею цього рішення як преюдиції в цій справі виключається;
саме у зв'язку з наведеним у судів були відсутні підстави і для оцінки доводів зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, заявленого з підстав відсутності його згоди на укладання спірного договору;
а в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення компенсації моральної шкоди суди мали б відмовити як вимог похідних, проте суди не вказали підстав відмови у задоволенні цих вимог ОСОБА_3 ;
колегія суддів вважає частково слушними доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не надав жодної оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо зробленої ним заяви про застосування позовної давності, а також висновку експерта № 110/22, виконаного на виконання ухвали Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року (т. 3, а. с. 95-110), оскільки відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду;
проте Верховний Суд вважає, що зазначене процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного судового рішення апеляційним судом та/або порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства з огляду на таке:
у судів в цій справі не було підстав для призначення та проведення експертиз давності виконання спірної розписки та її реквізитів за ініціативою ОСОБА_3 , так само як і для врахування їх результатів - в разі проведення, у зв'язку з викладеними висновками щодо преюдиційного значення судового рішення у справі № 524/3853/16-цпри розгляді цієї справи;
ОСОБА_3 (його представник) брав участь у розгляді справи судом першої інстанції і не подав заяву щодо застосування до вимог ОСОБА_1 позовної давності у суді першої інстанції. Тому не було підстав для вирішення апеляційним судом його заяви про застосування позовної давності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14 59цс18).
За таких обставин суди зробили правильний висновок про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , проте оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
У зв?язку з цим підлягає поновленню виконання судових рішень, зупинене ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року.
Оскільки оскаржені судові рішення змінені тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Кременчуцького районного суд Полтавської області від 19 квітня 2021 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Кременчуцького районного суд Полтавської області від 19 квітня 2021 року в незміненій апеляційним судом частиніта постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Кременчуцького районного суд Полтавської області від 19 квітня 2021 року в незміненій апеляційним судом частиніта постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко