Постанова
Іменем України
10 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 756/11475/13-ц
Провадження № 61-6672св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (далі - стягувач),
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Дикий Юрій Олегович (далі - адвокат скаржниці),
про стягнення заборгованості
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» (далі - заявник) про заміну сторони у виконавчому провадженні та за заявою скаржниці про ухвалення додаткового рішення
за касаційною скаргою скаржниці на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, яку постановила колегія суддів у складі Музичко С. Г., Болотова Є. В., Желепи О. В.
(1) Вступ
1. Наступного дня після того, як апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, боржниця подала заяву про ухвалення додаткового рішення. Просила стягнути із заявника-кредитора витрати на професійну правничу допомогу, які вона понесла. Апеляційний суд відмовив у задоволенні заяви боржниці. Вважав, що такі витрати не належить розподіляти у випадку розгляду питання щодо заміни сторони виконавчого провадження. Боржницяз цим судовим рішенням не погодилася.
2. Верховний Суд мав відповісти на питання про те, чи повинен суд вирішувати питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за результатом розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Відповідь на це питання позитивна, а підхід апеляційного суду до його вирішення - помилковий. Однак, оскільки боржниця не подала вчасно документи, які підтверджують відповідні витрати, то апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні її заяви.
(2) Зміст заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні та судових рішень
3. Заявник звернуся до Оболонського районного суду м. Києва із заявою, у якій просив змінити на заявника стягувача у виконавчих листах, виданих на виконання заочного рішення суду першої інстанції від 10 лютого 2014 року про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, і видати дублікати цих виконавчих листів.
4. 5 серпня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив заяву частково: замінив на заявника стягувача у зазначених виконавчих листах; у задоволенні інших вимог відмовив.
5. 26 лютого 2025 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував ухвалу суду першої інстанції від 5 серпня 2024 року й ухвалив нове судове рішення про залишення без задоволення заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.
(3) Зміст заяви про ухвалення додаткового рішення й ухвали апеляційного суду
6. 27 лютого 2025 року скаржниця звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
7. 16 квітня 2025 року апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні заяви скаржниці про ухвалення додаткового рішення. Мотивував тим, що під час розгляду судом першої інстанції та перегляду апеляційним судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження, поданої відповідно до статті 442 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не виникає право на компенсацію витрат сторони на правничу допомогу відповідно до статей 137 і 141 ЦПК України.
(4) Провадження у суді касаційної інстанції
8. 24 травня 2025 року адвокат скаржниці сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 16230/0/220-25 від 26 травня 2025 року), у якій просив скасувати ухвалу апеляційного суду від 16 квітня 2025 року та скерувати справу до останнього для продовження розгляду.
9. 1 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою скаржниці.
10. 8 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Скаржниця мотивувала касаційну скаргу так:
11.1. Її адвокат в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження зазначив орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу та заявив, що докази розміру таких витрат будуть надані впродовж п'яти днів після ухвалення рішення суду згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
11.2. Розділ VI ЦПК України («Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)»), зокрема стаття 442 ЦПК України, не передбачає винятків із загального правила про відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
11.3. Верховний Суд за результатами перегляду справ (заяв відповідно до статті 442 ЦПК України) у касаційному порядку вирішує питання про компенсацію судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 482/989/15-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2024 року у справі № 434/9485/13-ц).
(2) Позиції інших учасників справи
12. Заявник мотивував відзив на касаційну скаргу так:
12.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 7 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказав, що договір про надання правничої допомоги має передбачати умови про розрахунок гонорару саме за конкретний судовий спір, інакше заяву про стягнення гонорару слід залишати без розгляду.
12.2. У договорі про надання правничої допомоги від 6 серпня 2024 року немає істотних умов щодо його ціни. Тому, якщо брати до уваги такий договір як підставу стягнення витрат, то адвокат скаржниці мав наводити у суді та довести доказами, що заявлені ним судові витрати відповідають звичайним цінам, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Однак, цього не зробив, а тому заявлені вимоги не є доведеними та обґрунтованими.
12.3. Додаткові угоди № 2 і № 3 мали на меті змінити умови договору про надання правничої допомоги від 6 серпня 2024 року в частині вартості правничої допомоги (спочатку - 10 000,00 грн, потім - 15 000,00 грн). Але оскільки їх не підписав адвокат, не відбулося погодження розміру винагороди як істотної умови договору. Отже, не можна вважати, що адвокат взяв на себе обов'язок надати правничу допомогу саме за таку суму. Фактично ці угоди є односторонніми заявами клієнта і не підтверджують домовленості сторін. Тому розмір витрат у 15 000,00 грн не є узгодженим.
12.4. Фактично розмір гонорару визначений в акті від 26 лютого 2025 року, який складений після ухвалення судового рішення у справі та після заяви про розподіл витрат, яку слід подати до закінчення судових дебатів. Тобто розмір гонорару визначений «заднім числом» на власний розсуд скаржниці та її адвоката без жодних обґрунтувань. Тоді як судові витрати мають бути прогнозованими для усіх учасників провадження. Тому їхній розмір має бути визначений або станом на день укладення договору, або перед поданням позовної заяви у справі. Встановлення гонорару після ухвалення судового рішення засвідчує недобросовісність дій сторони та намагання отримати незаконне збагачення за рахунок заявника.
12.5. Акт приймання-передачі послуг є двостороннім документом: адвокат підтверджує надання допомоги, а клієнт - її прийняття і відсутність претензій. Якщо акт підписаний лише клієнтом, він не засвідчує фактичне надання послуг. Акт приймання-передачі від 26 лютого 2025 року підписав лише клієнт. Це означає, що адвокат не підтвердив надання правничої допомоги у вказаному обсязі та вартості. Такий акт не можна вважати належним доказом, оскільки він не відображає узгодженої позиції сторін.
12.6. У копії акта приймання-передачі послуг від 26 лютого 2025 року не зазначені витрати часу адвоката на кожен вид робіт, необхідних для надання правничої допомоги, що є необхідною умовою для їхнього стягнення. Такий акт не може бути належним доказом заявлених витрат, бо з нього неможливо встановити їх дійсний розмір. Отже, наданий акт приймання-передачі послуг не можна вважати розрахунком - детальним описом робіт (наданих послуг), які виконав адвокат.
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
13. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим (частина перша статті 400 ЦПК України).
14. З огляду на вказані приписи Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження. Скаржниця оскаржила ухвалу апеляційного суду про відмову в задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення, вважаючи, що, вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження, суд має розподіляти судові витрати.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
(2.1) Чи повинен суд вирішувати питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за результатом розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження?
15. Скаржниця у заяві про ухвалення додаткового рішення просила стягнути із заявника 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд відмовив у задоволенні цієї заяви. Вважав, що право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не виникає внаслідок розгляду судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження відповідно до статті 442 ЦПК України. Скаржниця у касаційній скарзі стверджувала, що норми процесуального закону про відшкодування судових витрат є загальними та застосовні до розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Тому просила скасувати ухвалу апеляційного суду та скерувати справу до нього для продовження розгляду. Заявник заперечував. Вважав вимоги скаржниці недоведеними та необґрунтованими.
16. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з доводами скаржниці про те, що ЦПК України не встановлює для процедури заміни сторони виконавчого провадження винятків із загальних правил про розподіл судових витрат.
17. За змістом пункту 1 частини першої та частини п'ятої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати, або відмовити у прийнятті додаткового рішення.
18. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
19. Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їхньої вартості слід розподіляти за результатами розгляду справи незалежно від того, чи сторона їх уже фактично сплатила, чи тільки має сплатити (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2023 року у справі № 316/1456/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 листопада 2023 року у справі № 205/7293/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 753/2677/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 756/11019/22).
20. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
21. Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
22. За змістом частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона у справі до закінчення судових дебатів у справі не подала докази понесених нею судових витрат, то відповідні докази вона може подати протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву; у заяві про компенсацію судових витрат, поданій після закінчення судових дебатів, має бути обґрунтування поважності причин неподання доказів, що підтверджують розмір цих витрат, до закінчення судових дебатів (див., наприклад, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 і від 25 вересня 2024 року у справі № 752/3905/22).
23. Якщо сторони домовилися про конкретний фіксований розмір гонорару, зокрема визначили суму гонорару та момент, коли його сплатити, а можливості не вносити гонорар у разі відмови у задоволенні позову не передбачили, тому немає достатніх і обґрунтованих підстав не подати розрахунок судових витрат до закінчення судових дебатів. Погоджений сторонами строк сплати гонорару на цей висновок не впливає. Докази такої сплати у випадку фіксованого розміру гонорару не є необхідними (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 591/9145/23 (пункт 27)).
24. За обставинами справи:
24.1. 15 серпня 2024 року адвокат скаржниці сформував у системі «Електронний суд» апеляційну скаргу (т. 3, а. с. 9-15), в якій вказав 10 000,00 грн як орієнтовний розмір судових витрат.
24.2. 26 лютого 2025 року суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, згідно з якою скасував ухвалу суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження й ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї заяви.
24.3. 27 лютого 2025 року адвокат скаржниці сформував у системі «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення (т. 3, а. с. 81-83), до якої додав, зокрема:
- договір про надання правничої допомоги від 6 серпня 2024 року, який скаржниця уклала з її адвокатом (т. 3, а. с. 88-90);
- додаткову угоду № 2 від 12 серпня 2024 року до вказаного договору, згідно з якою сторони погодили 10 000,00 грн як гонорар адвокату скаржниці (т. 3, а. с. 87);
- додаткову угоду № 3 від 26 грудня 2024 року до вказаного договору, згідно з якою сторони погодили 15 000,00 грн як гонорар адвокату скаржниці (т. 3, а. с. 86);
- 26 лютого 2025 року сторони склали акт приймання-передачі наданої правничої допомоги, вартість якої склала 15 000,00 грн (т. 3, а. с. 91).
25. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що суд розподіляє судові витрати не лише внаслідок вирішення суті спору, але й унаслідок вирішення процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судового рішення. Тому помилковим є висновок апеляційного суду про те, що право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не виникає внаслідок розгляду судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження (див. близькийза змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 482/989/15-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2024 року у справі № 434/9485/13-ц, на які звернула увагу скаржниця у касаційній скарзі).
26. Колегія суддів бере до уваги те, що адвокат скаржниці на наступний день після постановлення апеляційним судом ухвали від 26 лютого 2025 року про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження подав заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додав документи на підтвердження витрат скаржниці на професійну правничу допомогу.
27. Скаржниця до закінчення судових дебатів у справі та на час ухвалення судового рішення 26 лютого 2025 року могла надати додані до заяви про ухвалення додаткового рішення (т. 3, а. с. 81-83) договір про надання правничої допомоги від 6 серпня 2024 року (т. 3, а. с. 88-90), додаткову угоду № 2 від 12 серпня 2024 року до вказаного договору, згідно з якою сторони погодили 10 000,00 грн як гонорар адвоката скаржниці (т. 3, а. с. 87), та додаткову угоду № 3 від 26 грудня 2024 року до вказаного договору, згідно з якою його сторони погодили 15 000,00 грн як такий гонорар (т. 3, а. с. 86). Згідно з датами зазначених документів вони були виготовлені ще за два місці до постановлення ухвали апеляційним судом. Тому не було жодних перешкод подати їхні копії до суду до закінчення судових дебатів.
28. Інші докази, які скаржниця додала до заяви про ухвалення додаткового рішення (акт приймання-передачі наданої правничої допомоги), датовані днем ухвалення судового рішення - 26 лютого 2025 року. Проте сторони домовилися про фіксований розмір гонорару значно раніше, а саме у додатковій угоді № 2 від 12 серпня 2024 року (т. 3, а. с. 87) та у додатковій угоді № 3 від 26 грудня 2024 року (т. 3, а. с. 86). У цих угодах також визначили момент, коли скаржниця має внести оплату («не пізніше 5-ти днів з дня ухвалення апеляційним судом постанови за результатами розгляду апеляційних скарг»). Можливості не вносити гонорар у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги сторони не передбачили. Крім того, погодили у договорі про надання правничої допомоги, що сам факт існування судового рішення та набрання ним законної сили підтверджує надання відповідних послуг адвокатом (див., зокрема, пункт 3.6.6 договору).
29. Тобто підписання сторонами у день ухвалення судового рішення акта приймання-передані наданих послуг на обов'язок внести погоджений гонорар не впливало. Тому у скаржниці не було достатніх і обґрунтованих підстав не подати докази надання правничої допомоги до закінчення судових дебатів. Погоджений сторонами строк внесення гонорару на цей висновок не впливає, оскільки суд зобов'язаний вирішити питання про розподіл підтверджених судових витрат. Як тих, які сторона вже сплатила, так і тих, які має сплатити у зв'язку з розглядом справи. Докази такої сплати у випадку встановлення фіксованого розміру гонорару не є необхідними.
30. З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги скаржниці про те, що вона могла очікувати, що суд розподілить витрати на професійну правничу допомогу у процедурі заміни сторони виконавчого провадження. Однак для такого розподілу скаржниця вчасно не надала докази витрат на професійну правничу допомогу та не обґрунтувала поважність причин їхнього неподання до закінчення судових дебатів (частина восьма статті 141, частина перша статті 246 ЦПК України).
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
31. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
32. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 412 ЦПК України).
33. Із урахуванням висновків цієї постанови оскаржену ухвалу апеляційного суду щодо відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині це судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
2. Ухвалу Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко