26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 219/1062/22
провадження № 61-7905св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Донецька обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Донецькій області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2023 року у складі судді Лапченко О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури, ГУ НП в Донецькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що йому було пред'явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12015050150001633 від 25 травня 2015 року, та 07 липня 2015 року вручено обвинувальний акт.
21 грудня 2021 року ухвалою Донецького апеляційного суду у справі № 219/5909/15-к вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному 25 травня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150001633, відносно нього був скасований, кримінальне провадження на підставі пункту 2 статті 284 КПК України було закрите в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України.
На підставі частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) строк знаходження під слідством та судом склав 77 місяців. Відповідно до пунктів 1, 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181 о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни).
22 липня 2015 року на підставі його заяви про кримінальне правопорушення за частиною другою статті 342 КПК України, скоєного відносно ОСОБА_2 , були внесені данні до ЄРДР № 12015050150002244 та розпочалось досудове розслідування кримінального провадження, в якому позивач був визнаний потерпілим. На цей час досудове розслідування не закінчене, слідчим 8 разів виносилися постанови про закриття кримінального провадження, але всі ці постанови були відмінені на підставі скарг позивача.
Вважає, що слідство в порушення частини першої статті 223 КПК України робило все можливе, щоб притягнути його до кримінальної відповідальності, тобто вийшло за межі своїх повноважень, так як шукало факти інших ймовірних кримінальних правопорушень позивачем, а не докази у конкретному кримінальному провадженні, що є порушенням його права на недоторканність, закріпленого в статті 32 Конституції України, та проведення відносно нього незаконних оперативно-розшукових заходів. Зауважує, що внаслідок звинувачень, запобіжних заходів та судових розглядів, які стали наслідком незаконних дій органів слідства, прокуратури та судів, його життя зазнало значних змін, він відчував постійний стрес, занепокоєння, розчарування, виникло постійне безсоння, часто виникали головні болі та запаморочення, хвилювання перекинулось на його сім'ю, погіршились відносини зі знайомими.
У зв'язку з незаконним повідомленням йому про підозру, незаконним обмеженням його свободи, незаконним проведенням відносно його оперативно-розшукових заходів, фальсифікації доказів, прийняття незаконних рішень він вимагає відшкодування нанесеної йому моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн.
05 квітня 2023 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що в своїй позовній заяві він вказував, що наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181 о/с він був звільнений з органів внутрішніх справ (з посади начальника відділення ДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району УДАІ) за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни) на підставі наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 02 червня 2015 року № 1250. В указаному наказі було вказано, що порушення стали можливими внаслідок особистої недисциплінованості, неуважності та ігнорування ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, нормативних документів МВС України та недотримання статей 1, 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, що призвело до пошкодження майна ОСОБА_2 , отримання останньою легких тілесних ушкоджень та відкриття відносно ОСОБА_1 кримінального провадження за частиною другою статті 365 КК України.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року про закриття кримінального провадження в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення суд фактично спростував зазначене в наказі.
В 2015 році позивач оскаржував своє звільнення через адміністративний суд і йому було відмовлено в задоволенні позову. Надалі він звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, однак йому було відмовлено у задоволенні заяви. У зв'язку з цим він уточнив свої позовні вимоги і додав вимогу про компенсацію матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого заробітку за час вимушеного прогулу та просив скасувати наказ про його звільнення.
Поновлюватися на службі він не бажає і тому після скасування наказу про його звільнення він хоче, щоб його звільнили з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі пункту 10 Розділу XI Закону України «Про національну поліцію».
З приводу розміру неодержаного ним заробітку зауважує, що в своїй позовній заяві він вказував, що правонаступником УВС України є ГУ НП України. Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. До того як його наказом начальника ГУМВС України в Донецькій області № 429 о/с від 15 грудня 2014 року було призначено начальником відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району УДАІ ГУМВС України в області, він 22 роки 4 місяці 9 днів прослужив в Артемівському слідчому ізоляторі і був звільнений з органів кримінально-виконавчої служби України (за власним бажанням) у запас Збройних сил України за станом здоров'я, з посади чергового помічника начальника слідчого ізолятора у званні майор внутрішньої служби. Коли він проходив службу на посаді начальника відділення ДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району він подавав в кадровий апарат управління документи для того, щоб йому присвоїли звання майор міліції. Йому повідомили, що документи були направлені до Департаменту кадрового забезпечення МВС України (м. Київ), але присвоєння звання він так і не дочекався. Також 1 рік 1 місяць та 9 днів (з 08 травня 2014 року по 17 червня 2015 року) він прослужив в органах внутрішніх справ та 2 роки і 4 дні (з 16 травня 1990 року по 20 травня 1992 року) в Збройних силах колишнього СРСР, що разом складає 25 років 5 місяців та 22 дні. Згідно підпункту 1 пункту 5 та додатку 11 Постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11 листопада 2015 року № 988 надбавка за стаж служби в поліції при стажу служби більше 25 років складає 50 %. Вважає, що за те, що його незаконно притягнули до кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим його було звільнено зі служби, йому повинні виплатити неотриманий ним заробіток. Грошове забезпечення повинно бути розраховано за посадою в Національній поліції, яка відповідає посаді начальника відділення ДАІ (з якої він був звільнений), окладу за спеціальним званням «майор», надбавки за стаж служби в поліції у розмірі 50 % та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), і премії.
Уточнивши вимоги, просив суд:
стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України матеріальну шкоду за час вимушеного прогулу у розмірі грошового забезпечення за 90 місяців, за посадою, яка відповідає посаді начальника відділення ДАІ (з якої він був звільнений), окладу за спеціальним званням «майор», надбавки за стаж служби в поліції у розмірі 50 % та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати які мають постійний характер), і премії;
скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181 о/с про його звільнення з органів внутрішніх справ;
зобов'язати ГУ НП в Донецькій області розглянути питання про його звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 Розділу XI Закону України «Про національну поліцію»;
стягнути на його користь із Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог до ГУ НП в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов'язання вчинити певні дії закрито.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 521 729,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань з Донецької обласної прокуратури на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Рішення судів мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 26 червня 2015 року (дата повідомлення про підозру) по 21 грудня 2021 року (дата закриття кримінального провадження) перебував під слідством та судом, тобто 6 років 5 місяців 26 днів або 77,87 місяців.
Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібних для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Указане узгоджується із висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Згідно з наданим позивачем висновком експерта № 10220 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 03 жовтня 2023 року можливий розмір грошової компенсації ОСОБА_1 за заподіяні моральні страждання, завдані незаконним засудженням та триманням під вартою, становить 531 мінімальну заробітну плату, установлених на момент розгляду справи судом.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6 700,00 грн. Виходячи з часу, протягом якого позивач перебував під слідством та судом, що становить 77,87 місяця, гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди становить 521 729,00 грн (77,87 місяців * 6 700,00 грн).
Визначаючи розмір морального відшкодування суд враховує обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, й, виходячи із засад розумності, співмірності та справедливості, забезпечуючи компенсацію позивачеві гарантованого державою розміру відшкодування завданої йому моральної шкоди у порядку, передбаченому законом, приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди саме у розмірі 521 729,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та конкретних обставин справи, і яка згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Вказаний розмір є достатнім для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону, та не призведе до його збагачення.
Щодо вимог позивача про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов'язання вчинити певні дії, суд зазначає, що оскільки в цій цивільній справі та в адміністративній справі, яка розглядалась раніше Донецьким окружним адміністративним судом та Першим апеляційним адміністративним судом за апеляційною скаргою щодо ухвали Донецького окружного адміністративного суду, предмет позову був один і той самий - наявність правових підстав звільнення позивача з посади та ненарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу, який раніше вже був досліджений судами та по якому ухвалене рішення судом адміністративної юрисдикції, яке набрало законної сили та яке не скасоване, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині не підлягають розгляду на підставі статті 255 ЦПК України, а тому провадження у справі в цій частині необхідно закрити.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, і вказав, що згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що розмір відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури повинен становити 531 мінімальну заробітну плату виходячи з розміру на 2024 рік є безпідставними.
Аргументи учасників справи
29 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення судів, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, визначивши спричинену йому моральну шкоду у мінімальному розмірі, ухвалив рішення всупереч висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17. До того ж, суд не аргументував, чому не врахував (відхилив) висновок експерта про визначення йому моральної шкоди у розмірі 531 мінімальну заробітну плату всупереч статті 110 ЦПК України.
Апеляційний суд також не врахував висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, в якій за схожих обставин Верховний Суд врахував висновок судової психологічної експертизи, страждання позивача і збільшив в 4 рази присуджену судами попередніх інстанцій моральну шкоду, які визначали її, виходячи мінімального розміру.
В позовній заяві він вказував, що після вручення йому обвинувального висновку в нього закололо в області серця і йому за результатами ЕКГ було призначено лікування. Також в нього почав підвищуватися тиск, погіршився психічний стан, про нього публікували в засобах масової інформації, його звільнено з роботи. Указаного суд не врахував і безпідставно не збільшив розмір моральної шкоди.
Також суд апеляційної інстанції не перерахував розмір моральної шкоди, виходячи із мінімальної заробітної плати, яка діяла на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, що суперечить висновкам, зробленим Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16.
Суд, аргументуючи рішення про закриття провадження у справі, вказує на статтю 255 ЦПК України. Однак предметом розгляду в адміністративній справі № 805/2590/15, як і в кримінальній справі №219/5809/15-к, були обставини, які сталися 25 травня 2015 року відносно ОСОБА_3 , якими, на думку як керівництва ГУ МВС України в Донецькій області, так і сторони обвинувачення, він порушив вимоги нормативно-правових актів, що призвело до перевищення влади та службових повноважень, та виразилось у порушенні конституційних прав потерпілої ОСОБА_3 , а також завдані істотної шкоди державним інтересам у виді дискредитації правоохоронних органів та підриву авторитету органів виконавчої влади в особі Міністерства внутрішніх справ України. Це вказує, що предметом спору як в адміністративній, так і в кримінальній справі, був той же самий предмет і з тих самих підстав, а саме нібито перевищення ним 25 травня 2015 року влади та службових повноважень відносно ОСОБА_3 , що вказувало на порушення ним службової дисципліни.
Донецький апеляційний суд, розглядаючи ті самі події, дійшов до висновку, що під час інкримінованих подій він безумовно діяв у повній відповідності з законом, в межах наданих йому повноважень, відповідно та співмірно до обстановки, що мала місце, а це прямо протирічить висновкам адміністративних судів, які визнали, що він під час подій, які відбулися 25 травня 2015 року, порушив вимоги нормативно-правових актів, які регламентували його службу.
У зв'язку з тим, що висновок, до якого прийшов Донецький апеляційний суд 21 грудня 2021 року у справі № 219/5809/15-к прямо суперечить висновкам у справі № 805/2590/15-к, предметом спору був той же самий предмет і з тих самих підстав, то закриття провадження у справі в частині вимог до ГУ НП в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, на підставі статті 255 ЦПК України є незаконним. У випадку наявності двох суперечливих рішень судів Дружківський місцевий суд не повинен був закривати провадження на підставі одного з рішень судів, а повинен був сам надати оцінку правомірності його звільнення, проаналізувавши правомірність підстав звільнення.
У липні 2024 року ГУ НП в Київській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відзив мотивовано тим, що позовні вимоги позивача у частині стягнення моральної шкоди за час вимушеного прогулу, скасування наказу ГУМВС України в Донецькій області від 17 травня 2015 року № 181 о/с, зобов'язання розглянути питання щодо звільнення з ОВС на підставі пункту 10 Закону України «Про Національну поліцію» є необґрунтованими, протиправними та безпідставними. Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, був посадовою особою на якого, під час проходження служби, розповсюджувались норми спеціального законодавства, а саме: Закону України «Про міліцію», Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року № 3460-IV. Позивач не був цивільною особою, на якого б розповсюджувались приписи КЗпП України.
Спірні правовідносини розглядаються у порядку цивільного судочинства, у той час, як зазначені вимоги мали б розглядатись у порядку адміністративного судочинства. Таким правом і скористався позивач. Він навмисно зловживає своїми процесуальними правами задля незаконного збагачення за рахунок державних коштів шляхом звернення до суду з аналогічними позовними вимогами, які вже були предметом розгляду у інших судах, і йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Накази відповідача не скасовані та не визнані протиправними. Позивача на службі не поновлено. Тому наразі відсутні правові підстави для скасування наказу про звільнення, нарахування та стягнення коштів за період вимушеного прогулу та вирішення питання щодо кваліфікації звільнення.
Оскаржуваним наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181о/с позивача було звільнено за п. 63 підпункт є (за порушення дисципліни) Положення № 114, відповідно до якого особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Важливо, що позивача звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 826/7065/16 (провадження №К/9901/22006/18)).
Відсутність обвинувального вироку суду на час прийняття оскаржуваних наказів, як і ухвала Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 219/5809/15-к, якою скасовано вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно позивача та закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, не виключають можливості притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за дисциплінарні проступки, які дискредитують звання рядового і начальницького складу працівника ОВС, що в силу пункту 63 підпункту «є» та пункту 66 Положення № 114 є самостійною підставою для звільнення з органів внутрішніх справ. Крім того, вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які у відповідності до своїх службових обов'язків повинні неупереджено дотримуватись законодавства України, в тому числі щодо морально-етичних принципів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі 816/604/17.
Під час складання цивільного позову позивачем, як докази на підтвердження понесення моральних страждань, долучені роздруківки негативних коментарів на його адресу з боку цивільного населення. Однак дії позивача є такими, що підривають авторитет і довіру до поліції як органу державної влади, який покликаний захищати життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, що є неприпустимим. Таким чином, коментарі, на які посилається позивач, не є доказом спричинення моральної шкоди, а лише констатацією приниження органу державної влади.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. У свою чергу, стаття 12 Закону визначає, що розмір шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди, громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
Враховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, позивачем не дотримано вимоги визначенні статті 12 Закону. У свою чергу, зазначені норми законодавства є обов'язковими не тільки для органу досудового розслідування, прокуратури чи суду, а й для позивача, тому позов задоволенню не підлягає.
Звертаючись до суду із цим позовом позивач не довів заподіяння йому шкоди та не підтвердив наявність причинно-наслідкового зв'язку.
В справі № 219/5809/15-к Касаційним кримінальним судом Верховного Суду 05 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року відносно позивача. Тому передчасним є подання позовної заяви, та, відповідно, її судового розгляду, у зв'язку з касаційним переглядом ухвали Донецького апеляційного суду у справі № 219/1062/22.
Указане також вказує на необхідність зупинення провадження у цій справі, оскільки наявна об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи - № 219/5809/15-к.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди порушили норми процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року продовжено ГУ НП в Донецькій області строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині закриття провадження у справі в частині та незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що наказом начальника ГУ МВС України в Донецькій області від 15 грудня 2014 року № 429 о/с ОСОБА_1 старшого сержанта міліції призначено начальником відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС в Донецькій області.
25 травня 2015 року до чергової частини штабу Артемівського МВ ГУМВС в Донецькій області звернулась ОСОБА_3 , яка повідомила про вчинення щодо неї незаконних дій з боку ОСОБА_1 . За указаним фактом слідчим відділом Артемівського РВ відкрито кримінальне провадження № 12015050150001633 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 194 КК України.
Наказом начальника ГУ МВС України в Донецькій області від 26 травня 2015 року № 1185 призначене службове розслідування за вказаним фактом.
В ході службового розслідування було встановлено, що начальник відділення ДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ ГУМВС в Донецькій області старший сержант міліції ОСОБА_1 порушив вимоги: статті 15 Закону України «Про міліцію», що виразилось у неправомірному використанні вогнепальної зброї; п. 6.5, 11.5 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС (далі - Інструкції), затвердженої наказом МВС України від 27 березня 2009 року № 111, що виразилося в недотриманні встановленого порядку носіння форменого одягу, знаків розрізнення, світло відбиваючого екіпірування, нагрудного знаку та жезла; п. 8.2 розділу 4 Інструкції із заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом МАС України від 07 вересня 2011 року № 657, що виразилося у необережному поводженні зі зброєю при розбиванні скла в автомобілі рукояткою пістолету, в якому знаходився магазин з набоями; п. 3.2 розділу 3 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі-Правил), затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року № 155, що виразилося в необ'єктивності та упередженості при прийнятті службових рішень, недотриманні толерантності, створенні конфліктної ситуації; п. 1.1, 1.2 розділу 4 Правил, що виразилось у спаплюженні ділової репутації та авторитету працівника міліції, вчинені дій, які викликали неповагу до органів внутрішніх справ; п. 4.1. розділу 3 Правил (вчинення дій, які не є прикладом безумовного дотримання законів); п. 2.3 розділу 4 Правил, що виразилося у прийнятті поспішного рішення щодо затримання ОСОБА_2 ; п. 3.11, 4.12 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 04 жовтня 2013 року № 950, що виразилося у нероз'ясненні громадянці прав, передбачених Конституцією України, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП України.
Наказом начальника ГУ МВС України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181 о/с начальника ВДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області старшого сержанта міліції ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту «є» статті 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (за порушення дисципліни) з 17 червня 2015 року в запас.
Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року у справі № 219/5809/15-к ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України (перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу), йому призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 1 рік.
Вказаним вироком встановлено, що 25 травня 2015 року в період часу з 13:08 год. по 13:29 год. ОСОБА_1 , будучи в наряді дорожньо-патрульної служби ВДАІ м. Артемівськ, перебуваючи на стоянці поруч з магазином «АТБ», який розташований за адресою: м. Артемівськ, вул. Ювілейна, 43, зупинив автомобіль «Таврія» під керуванням ОСОБА_3 і почав вимагати від останньої вийти з автомобіля і передати йому документ, що посвідчує її особу. ОСОБА_3 через бокове скло автомобіля пред'явила ОСОБА_1 свій паспорт та відмовилась передавати його в руки. Після чого ОСОБА_1 , діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, за відсутності будь-яких законних підстав, повідомив ОСОБА_3 про її затримання та повторно висловив вимогу про передачу йому паспорту для перевірки його справжності. Отримавши від ОСОБА_3 повторну відмову в передачі документів, ОСОБА_1 в присутності інспектора ДАІ ОСОБА_4 підійшов до автомобіля з боку переднього пасажирського сидіння та рукояткою табельного пістолету «Макарова», який тримав в правій руці, вибив бокове скло правої двері вказаного автомобіля. Внаслідок насильницьких дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_3 спричинені легкі тілесні ушкодження у вигляді подряпин на лівому колінному суглобі, на правій гомілці, на 2-му пальці правої руки і на правому передпліччі та завдано матеріальної шкоди на загальну суму 313,62 грн. Відкривши праві пасажирські двері автомобіля, яким керувала ОСОБА_3 , ОСОБА_1 повторно наказав останній вийти з нього. Після того, як ОСОБА_3 вийшла з автомобіля, ОСОБА_1 діючи умисно, явно виходячи за межі наданих йому прав і повноважень, за відсутності відповідної ухвали суду чи письмової згоди ОСОБА_3 , без складання відповідного протоколу та залучення понятих провів огляд її автомобіля, а потім без достатніх на те підстав доставив ОСОБА_3 до Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України.
Прокурором подано касаційну скаргу на ухвалу Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року. 05 травня 2022 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року відносно ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Щодо закриття провадження у справі
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
У частині п'ятій статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами за правилами цивільного або господарського судочинства.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункти 1, 3 частини першої статті 255 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що:
постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі № 805/2590/15-а позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ МВС в Донецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Донецькій області про скасування наказів ГУ МВС в Донецькій області від 02 червня 2015 року № 1250 та від 17 червня 2015 року № 181 о/с та поновлення на службі, залишено без задоволення;
13 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив переглянути постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року по справі № 805/2590/15-а; скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 02 червня 2015 року № 1250 та наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181 о/с про звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення ДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області; зобов'язати ГУ НП в Донецькій області розглянути кандидатуру начальника відділення ДАІ з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району УДАІ ГУМВС України в Донецькій області у відповідності до п.9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України», у ГУ НП в Донецькій області та видати відповідний наказ з даного приводу; зобов'язати ГУ НП в Донецькій області нарахувати та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02 червня 2015 року по час постановлення на посаді;
вказана заява була обґрунтована тим, що 21 грудня 2021 року ухвалою Донецького апеляційного суду вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно позивача був скасований та було закрито кримінальне провадження, внесене 25 травня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050150001633 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, в зв'язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України. Позивач також зазначав, що у вказаному кримінальному провадженні його було звинувачено у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, за двома подіями, однією з якої була подія, під час якої позивач розбив скло в автомобілі ОСОБА_3 для її затримання, яка сталася 25 травня 2015 року, і яка була підставою звільнення позивача. З огляду на викладене позивач звернувся до суду з заявою про перегляд судового рішення на підставі пункту 2 частини другою статті 361 КАС України, у зв'язку з закриттям відносно нього кримінального провадження, що позивач вважає нововиявленою обставиною;
постановою Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року у справі № 805/2590/15-а в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року за нововиявленими обставинами, відмовлено. Суд виходив з того, що наявність ухвали Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 219/5809/15-к, якою вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого часиною другою статті 365 КК України, не є нововиявленою обставиною для перегляду постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року;
постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року залишено без задоволення.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що, посилаючись на вказані обставини, позивач 05 квітня 2023 року уточнив позовні вимоги у цій справі і також просив:
стягнути матеріальну шкоду за час вимушеного прогулу у розмірі грошового забезпечення за 90 місяців, за посадою, яка відповідає посаді начальника відділення ДАІ (з якої він був звільнений), окладу за спеціальним званням «майор», надбавки за стаж служби в поліції у розмірі 50 % та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати які мають постійний характер), і премії;
скасувати наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 17 червня 2015 року № 181 о/с про його звільнення з органів внутрішніх справ;
зобов'язати ГУ НП в Донецькій області розглянути питання про його звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 Розділу XI Закону України «Про національну поліцію».
Суди, закриваючи провадження у справі в цій частині, зробили висновок, що предмет позову був один і той самий ? наявність правових підстав звільнення позивача з посади та ненарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу, був предметом розгляду, за результатами розгляду якого ухвалене рішення судом адміністративної юрисдикції, яке набрало законної сили, та яке не скасоване.
Суди не врахували, що предмет спору і підстави зазначених вимог та вимог, які розглядалися адміністративними судами у справі № 805/2590/15-а, є різними. Проте їх зміст свідчить, що такі вимоги пов'язані зі звільненням позивача з публічної служби, а вимога про відшкодування шкоди заявлена як похідна від цих вимог щодо вирішення публічно-правового спору. Тому позовні вимоги в зазначеній частині мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин суди правильно закрили провадження у справі в зазначеній частині вимог, проте мотивувальні частини оскаржених судових рішень в цій частині належить змінити.
Щодо стягнення моральної шкоди
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (стаття 1176 ЦК України).
Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (пункт 1 частини першої, частина друга статті 1 Закону).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема моральна шкода (пункти 5 частини першої статті 3 Закону).
Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частини перша, третя статті 23 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2023 року у справі № 766/5551/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано:
«законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством і судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, ураховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування. Обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом 1 рік 9 місяців, відтак уважав, що мінімальний розмір відшкодування не може бути меншим 126 000,00 грн (1 рік 9 місяців х 6 000,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції). При цьому районний суд урахував: посаду позивача; втрату ним майна, необхідного для здійснення підприємницької діяльності через неможливість своєчасного повернення кредиту; стан здоров'я; тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках; ступінь зниження престижу, ділової репутації; час і зусилля для відновлення попереднього стану, а також висновок експерта від 06 липня 2020 року № 18-2696 за наслідками проведення судової психологічної експертизи, яким, серед іншого, визначено, що орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 складає 3 000 000,00 грн. З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, установивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, унаслідок чого йому було заподіяно моральну шкоду незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, враховуючи глибину моральних страждань позивача у вищевказаний період, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням установлених фактичних обставин даної справи, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, що спростовує доводи касаційних скарг у відповідній частині. Верховний Суд погоджується з такими висновками судів та зауважує, що встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі. Законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Проте збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано. Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій належним чином обґрунтовано підстави збільшення такого розміру, з урахуванням усіх установлених обставин справи».
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону; з 26 червня 2015 року (дата повідомлення про підозру) по 21 грудня 2021 року (дата закриття кримінального провадження) перебував під слідством та судом, тобто 6 років 5 місяців 26 днів або 77,87 місяців; мінімальна заробітна плата в 2023 році на час розгляду справи судом першої інстанції становила 6 700,00 грн. Отже, розмір моральної шкоди у гарантованому державою мінімальному розмірі відповідно до норм Закону становить 521 729,00 грн (6 700,00 грн х 77,87 міс.);
суд першої інстанції, і з цим з цим погодився апеляційний суд, з урахуванням тривалості перебування позивача під слідством та судом встановив розмір такої шкоди виходячи з гарантованого державою мінімального розміру відшкодування;
Верховний Суд акцентує увагу, що визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначення розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості;
позивач надав та посилався на висновок експерта, яким визначено, що орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 , складає 531 мінімальну заробітну плату. Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Інші обставини, які мають істотне значення та перебувають у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, ОСОБА_1 у позові не зазначив;
тому касаційний суд погоджується з висновком судів, що позивач не обґрунтував підстав для збільшення гарантованого державою мінімального розміру відшкодування компенсації моральної шкоди, а наведення таких доводів у касаційний суд скарзі суд не приймає, оскільки згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За таких обставин касаційний суд не встановив підстав для скасування або зміни оскаржених судових рішень в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). У наведених позивачем постановах касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які на підставі доводів позивачів на наданих ними доказів встановили обставини, які впливали на рішення про збільшення гарантованого державою мінімального розміру відшкодування компенсації моральної шкоди, та належним чином це обґрунтували.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо протиправного неперерахування апеляційним судом розміру моральної шкоди, виходячи із мінімальної заробітної плати, яка діяла на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, а саме станом на 2024 рік, оскільки такий еквівалент визначається на момент розгляду справи судом і ухвалення рішення, в той час як апеляційний суд за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції нового рішення не ухвалював, а залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Необґрунтованими є доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що на розгляді Верховного Суду перебуває справа № 219/5809/15-к щодо оскарження ухвали Донецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, якою скасовано вирок Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 липня 2021 року відносно позивача та закрито кримінальне провадження, оскільки касаційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої та апеляційної інстанції в межах доводів касаційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18). Підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень у справі, оскільки ці рішення вже набрали законної сили з дня постановлення апеляційним судом постанови (див., зокрема постанови Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 752/9802/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 752/1914/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення в частині закриття провадження у справі змінити, а в іншій оскарженій частині ? залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказу про звільнення, стягнення матеріальної шкоди за час вимушеного прогулу, окладу, надбавки за стаж та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зобов'язання вчинити певні дії змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 15 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до держави України в особі Донецької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування 521 729,00 грн шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко