Постанова
Іменем України
26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 727/5956/23
провадження № 61-1126 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)
-ОСОБА_1 ,
представник позивача
-адвокат Якименко Микола Миколайович,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)
-ОСОБА_2 ,
представник відповідача
-адвокат Морозова Оксана Володимирівна,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини,
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю., Одинака О. О.,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року, постановлену колегією суддів у складіЛитвинюк І. М., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю., та
на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, ухвалене суддею Танасійчук Н. М., і постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, прийняту колегією суддів у складіЛитвинюк І. М., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
Короткий зміст вимог учасників справи
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визначити місце проживання його сина - ОСОБА_3 , 2018 року народження, з ним за його місцем проживання.
1.1. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що з 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 .
1.2. Судовим рішенням від 12 жовтня 2022 року шлюб між сторонами спору був розірваний. Після звернення з цим позовом про розірвання шлюбу дитина деякий час проживала з матір'ю, але на момент звернення проживає з батьком.
1.3. Мати дитини після припинення спільного проживання обіцяла не змінювати дитині дошкільний навчальний заклад, але перевела його в інший дитячий садок; обіцяла водити дитину на секції та гуртки, але за той час, що дитина проживала окремо від батька, це не було зроблено. ОСОБА_2 не приділяє достатньо часу для розвитку сина, не опікується станом його здоров'я, водночас проявляє агресію до батька у присутності дитини і до дитини.
1.4. ОСОБА_1 посилається на те, що з моменту народження сина він проводить з ним весь свій вільний час, опікується його здоров'ям та вихованням, на момент звернення з цим позовом він організував для дитини належні житлові умови. Проживаючи з батьком, син адаптувався до соціального середовища, має друзів за його місцем проживання, виявляє бажання проживати з батьком. Згоди щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_1 з ОСОБА_2 не дійшли, тому позивач вважає, що у найкращих інтересах дитини буде визначення місця проживання - з батьком.
2. У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним зустрічним позовом, у якому просила визначити місце проживання свого сина ОСОБА_3 з нею - за її місцем проживання.
2.1. Зустрічний позов обґрунтований тим, що після розірвання шлюбу дитина, за усною домовленістю батьків, залишилась проживати з ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 . На момент подання зустрічного позову дитина також зареєстрована за адресою проживання матері, а саме: на АДРЕСА_2 , де і проживала до кінця травня 2023 року.
2.2. Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 січня 2023 року № 25/2 визначена участь ОСОБА_1 у вихованні дитини та встановлено порядок його побачення з малолітнім ОСОБА_3 , а саме: перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця з 12 до 20 години, без присутності матері, у будні та святкові дні - за домовленістю між батьками.
2.3. На виконання цього рішення 21 травня 2023 року о 12 годині 05 хвилині ОСОБА_2 передала дитину ОСОБА_1 . Батько повинен був повернути сина в цей же день о 20 годині Проте станом на день подання зустрічного позову ОСОБА_1 дитину не повернув, його телефон не відповідає, місцезнаходження його та дитини їй невідоме. Жодного дозволу на виїзд дитини за межі області з батьком вона не надавала. У зв'язку з цим вона звернулася до поліції із заявою, за наслідком якої були внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
2.4. Отже, ОСОБА_2 переконана, що ОСОБА_1 шляхом викрадення дитини, починаючи з травня 2023 року, самовільно змінив місце проживання сина. Ці дії прямо порушують права та інтереси дитини, оскільки дитина з народження постійно проживала з матір'ю.
2.5. Посилаючись на зазначене, а також на те, що вона має постійний стабільний дохід і може в повному обсязі матеріально забезпечити дитину, жодного разу не порушила права батька на спілкування з дитиною, ОСОБА_2 просила визначити місце проживання ОСОБА_3 з нею.
3. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, обґрунтовуючи її тим, що ОСОБА_2 має реальну можливість забрати дитину від батька та здійснити виїзд з місця її фактичного постійного проживання, що, у свою чергу, може утруднити виконання рішення суду на його користь або навіть зробити його неможливим та обумовлює необхідність вжиття заходів забезпечення позову, та просив: заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (у тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , фактичним місцем проживання наразі якого є - разом із його батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 - до ухвалення рішення у справі № 727/5956/23.
4. Під час розгляду справи Чернівецьким апеляційним судом представник ОСОБА_1 адвокат Якименко М. М. звернувся до апеляційного суду із заявою про застосування заходів процесуального примусу до ОСОБА_2 , у якій просив стягнути з неї в дохід Державного бюджету штраф у сумі десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
4.1. Заяву обґрунтовано тим, що Чернівецький апеляційний суд постановою від 27 грудня 2023 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 - скасував ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року та задовольнив зазначену заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Однак усупереч цій чинній постанові Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року ОСОБА_2 разом із адвокатом Козакевичем О. С. та її батьком ОСОБА_4 15 травня 2024 року викрали ОСОБА_3 із дитячого закладу за адресою: місто Київ, вулиця Олександрівська, 1 та вивезли у невідомому напрямку.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
5. Шевченківський районний суд міста Чернівці ухвалою від 07 серпня 2023 року прийняв зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднав у одне провадження.
6. Шевченківський районний суд міста Чернівці ухвалою від 08 серпня 2023 року відмовив ОСОБА_2 у задоволенні її заяви про забезпечення позову.
7. Шевченківський районний суд міста Чернівці ухвалою від 24 жовтня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.
7.1. Суд не вбачав необхідності у застосуванні ініційованого стороною позивача за первісним позовом заходу забезпечення позову, оскільки вважав недоведеним, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
8. Шевченківський районний суд міста Чернівці рішенням від 28 березня 2024 року (далі - оскаржуване рішення суду першої інстанції від 28 березня 2024 року) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив - визначив місце проживання ОСОБА_3 разом із матір'ю за місцем її проживання - АДРЕСА_1 .
8.1. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що належними, допустимими та достатніми доказами ОСОБА_1 не довів, що визначення місця проживання дитини з матір'ю створює загрози психологічного чи фізичного характеру або призведе до негативних для дитини наслідків.
8.2. Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що до травня 2023 року малолітній син сторін ОСОБА_3 проживав разом із матір'ю ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 , відвідував дитячий садок № 33 «Оселя талановитих», школу дитячого розвитку «Kinderlife». Дитина була забезпечена всіма речами та засобами, необхідними для нормального розвитку та навчання. Також була укладена декларація з лікарем-педіатром.
8.3. ОСОБА_1 мав можливість спілкуватися з дитиною за встановленим рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 січня 2023 року № 25/2(далі - Рішення Чернівецької міськради від 24 січня 2023 року) графіком побачень. Підстав вважати, що ОСОБА_5 чинила ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дитиною, немає. Однак батько дитини, після одного з таких побачень, без попереднього погодження з матір'ю вивіз дитину у місто Київ, місце свого перебування їй не повідомив, у зв'язку з чим мати була позбавлена можливості спілкування зі своєю дитиною.
8.4. Суд першої інстанції оцінив висновки психологів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як неналежні та недопустимі докази у справі у зв'язку із приховуванням від суду характеру їх проведення та питаннями до кваліфікації одного з психологів, про що особа, яка подала відповідні докази, та самі ці психологи у своїх висновках суд не попередили. Також суд першої інстанції звернув увагу на неможливість розгляду їх як висновків експертизи через відсутність повідомлення їх авторів про обізнаність з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдивий висновок.
8.5. Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування Чернівецької міської ради щодо визначення місця проживання дитини від 12 грудня 2023 року №848/28 (далі - Висновок Чернівецької міськради від 12 грудня 2023 року) та висновку органу опіки та піклування Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення місця проживання дитини від 19 березня 2024 року № 107-2045 (далі - Висновок Святошинської РДА Києва від 19 березня 2024 року), згідно з якими визнана доцільність місця проживання дитини з матір'ю - ОСОБА_2 за її місцем проживання, суд першої інстанції виходив з того, що не вбачає їх невідповідності матеріалам справи, підстав не погоджуватися з цими висновками у суду немає.
8.6. На момент розгляду цього спору судом першої інстанції ОСОБА_1 не виконує судове рішення Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року, оскільки перешкоджає участі матері у вихованні дитини, за що притягувався до адміністративної відповідальності.
Короткий зміст судових рішень апеляційного суду
9. Чернівецький апеляційний суд постановою від 20 вересня 2023 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 : скасував ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 серпня 2023 року та частково задовольнив заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - зобов'язав ОСОБА_1 : не чинити їй перешкоди у необмеженому спілкуванні з ОСОБА_3 за допомогою засобів зв'язку, із урахуванням сну дитини, шляхом надання батьком дитині доступу до мобільного телефону; забезпечити побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 з ОСОБА_2 шляхом періодичних побачень у присутності батька за місцем проживання дитини кожної суботи з 16 години до 19 години.
10. Чернівецький апеляційний суд постановою від 27 грудня 2023 року (далі - оскаржувана постанова апеляційного суду від 27 грудня 2023 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив - ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року скасував, а заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив: заборонив ОСОБА_2 вчиняти дії як особисто, так із залученням третіх осіб, спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , фактичним місцем проживання наразі якого є - разом із його батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 - до ухвалення рішення у справі № 727/5956/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
10.1. Приймаючи цю постанову, суд апеляційної інстанції враховував, що відповідно до матеріалів справи на момент вирішення цього питання дитина проживала разом із батьком. Також апеляційний суд установив, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості добровільно вирішити питання того, з ким саме з них проживатиме син на час вирішення спору щодо визначення його місця проживання в судовому порядку.
10.2. Апеляційний суд також зазначив у цій оскаржуваній постанові, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання її дитини проживає окремо від неї, також має право на особисте спілкування з цією дитиною, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
10.3. Врешті апеляційний суд вирішив, що заборона ОСОБА_2 вчиняти дії щодо зміни місця проживання дитини є співмірним заходом забезпечення позову, жодним чином не порушуватиме прав ОСОБА_2 та не призведе до негативних наслідків для неї, а також відповідатиме інтересам як батька, так і дитини, адже зможе усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду на користь ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, з огляду на наявність спору про визначення місця такого проживання.
10.4. Водночас апеляційний суд ураховував, що ОСОБА_2 у межах розгляду цієї справи звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю, який прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Тому, у випадку створення їй з боку ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дитиною та прийнятті нею участі у її вихованні, вона не позбавлена права та/або можливості на період розгляду справи у суді та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини також ініціювати питання про застосування заходу забезпечення зустрічного позову у спірних правовідносинах - вимагати визначення часу та місця побачення і спілкування з її дитиною.
11. Чернівецький апеляційний суд, розглянувши зазначену заяву представника ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу до ОСОБА_2 , ухвалою від 17 липня 2024 року (далі - оскаржувана ухвала апеляційного суду від 17 липня 2024 року) стягнув з неї у дохід Державного бюджету штраф у сумі 3 028,00 грн.
11.1. Апеляційний суд взяв до уваги, що 15 травня 2024 року ОСОБА_2 разом із адвокатом Козакевичем О. С. та батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_4 забрали дитину із дитячого закладу, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , та вивезли у невідомому напрямку.
11.2. Врахувавши, що станом на 15 травня 2024 року рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року у цій справі вважалося таким, що набрало законної сили, а апеляційне провадження з його перегляду ухвалою Чернівецького апеляційного суду відкрите лише 21 травня 2024 року, -на момент зазначеної зміни місця проживання малолітнього ОСОБА_3 передбачена постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року заборона фактично припинила свою дію. Вона була поновлена з моменту відповідного зупинення дії рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року. У зв'язку з цим апеляційний суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету штраф у сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 028,00 грн. Водночас апеляційний суд також зазначив, що застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання своїх процесуальних обов'язків.
12. Постановою від 19 серпня 2024 року (далі - оскаржувана постанова апеляційного суду від 19 серпня 2024 року) Чернівецький апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року залишив без змін, скасував заходи забезпечення позову, вжиті оскаржуваною постановою апеляційного суду від 27 грудня 2023 року.
12.1. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, апеляційний суд погодився із доводами суду першої інстанції та додатково зауважив, що вирішальною обставиною у розв'язанні цього конкретного спору є те, що батько без згоди матері і за відсутності об'єктивних обставин, які б загрожували нормальному життю і розвитку дитини, змінив її місце проживання, позбавивши матір можливості спілкуватися з сином тривалий час, що, вочевидь, суперечить інтересам дитини.
12.2. Створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв'язків із сім'єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже, в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
12.3. Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 з народження сина турбувалася про нього та приділяла йому належну увагу, займалася його вихованням, розвитком, а також лікуванням, у разі необхідності має можливість робити це й надалі. Після припинення спільного проживання з ОСОБА_1 вона не чинила йому перешкод у спілкуванні з дитиною, виконувала Рішення Чернівецької міськради від 24 січня 2023 року щодо визначення способів участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 .Натомість 21 травня 2023 року ОСОБА_1 без погодження з ОСОБА_2 змінив місце проживання їх малолітнього сина.
12.4. Попри твердження ОСОБА_1 про те, що зі сторони матері до дитини мало місце домашнє насильство, належних доказів цього факту він судам не надав.
12.5. Апеляційний суд погодився з оцінкою судом першої інстанції висновків психологів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
12.6. Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема стосунки, які склалися між батьками дитини, поведінку батьків, вік дитини, апеляційний суд визначив безпідставними посилання ОСОБА_1 на те, що малолітній ОСОБА_3 виявляє бажання проживати з батьком, оскільки такі висловлювання можуть бути наслідком ізоляції дитини від матері. Відсутність регулярного повноцінного спілкування з матір'ю протягом тривалого часу, коли дитина мала тісний контакт з батьком, який не давав можливості спілкуватися з матір'ю, дає підстави для висновку, що зазначене вплинуло на думку малолітньої дитини.
12.7. Щодо посилання апелянта на висновок психолога ОСОБА_6 та зазначення в апеляційній скарзі, що місце перебування фахівця ОСОБА_6 за кордоном не унеможливлює психодіагностичне обстеження дитини, яке могло проводитися в режимі відеоконференції, то апеляційний суд оцінив його як безпідставне, оскільки у відповідному висновку фахівець не зазначив про проведення обстеження дитини дистанційно. Крім того, у цьому висновку вказано, що у процесі психодіагностичного дослідження батько перебував в окремому приміщенні, що також викликає обґрунтований сумнів під час проведення відеоконференції з п'ятирічною дитиною.
12.8. Апеляційний суд у контексті наданих ОСОБА_1 психологічних досліджень звернув увагу на те, що обидва висновки складені 02 червня 2023 року, датою психологічної діагностики дитини також зазначено 02 червня 2023 року, що, враховуючи об'ємність методів психодіагностичного обстеження, наявність тестувань, вік дитини та проведення одного з діагностичних обстежень у режимі відеоконференції, провести в один день неможливо.
12.9. Батько дитини безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я, стан розвитку сина, незалежно від того, з ким він проживатиме. Визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, насамперед стосунків між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
13. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 27 лютого 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі. А 12 жовтня 2022 року рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці у справі № 727/7882/22 цей шлюб був розірваний.
14. Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
15. ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується витягом № 22566 з Реєстру платників єдиного податку. ОСОБА_1 також є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
16. Відповідно до медичної довідки Серія ААН від 28 жовтня 2022 року про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів, виданої лікарем психіатром, суд першої інстанції встановив, що психіатричних протипоказань до виконання батьківських обов'язків у ОСОБА_2 немає.
17. Згідно із сертифікатом Серія РРУ № 043893 від 28 жовтня 2022 року про проходження профілактичного наркологічного огляду, виданого лікарем-наркологом, наркологічні протипоказання до виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 на момент огляду не виявлені.
18. Суди попередніх інстанцій, з посиланням на аркуші справи 228-231 тому 1, зауважили у мотивувальних частинах своїх відповідних оскаржуваних судових рішень, що відповідно до інформації, наданої школою дитячого розвитку «Kinderlife» від 06 жовтня 2022 року № 1 ОСОБА_2 здійснювала оплату за перебування та відпочинок ОСОБА_3 у цьому закладі.
19. ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
20. Згідно із довідкою від 04 січня 2023 року про склад осіб, місце проживання яких зареєстроване в житловому приміщенні, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
21. Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 січня 2023 року № 25/2 ОСОБА_1 визначена участь у вихованні дитини і встановлений порядок побачень із малолітнім ОСОБА_3 , а саме: перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця з 12 години до 20 години у присутності матері. У будні та святкові дні - за домовленістю між батьками дитини.
22. З відповіді Закладу дошкільної освіти № 33 «Оселя талановитих» від 10 травня 2023 року № 75 на адвокатський запит випливає, що ОСОБА_3 відвідує цей заклад з 07 лютого 2023 року. За період перебування дитини у цьому закладі дошкільної освіти практикуючий психолог провів діагностику «Розвиток пізнавальних процесів», за результатами якої відмічений стабільний емоційний фон у дитини - на контакт іде легко та невимушено, часто згадує маму під час розмови, наводячи приклади з життя. Розвиток пізнавальних процесів дитини на достатньому рівні, вона завжди активна та ініціативна, завжди приходить у відповідний навчальний заклад з гарним настроєм. Зі слів вихователів, приводить та забирає дитину із закладу тільки мама, оплачує квитанції за харчування, цікавиться життям дитини у групі, прислуховується до порад вихователів та практичного психолога. Також дитина радо зустрічає маму, помітна її сильна прив'язаність до матері.
23. З акта оцінки потреб сім'ї від 26 травня 2023 року встановлено, що на момент складання цього акта ОСОБА_3 за місцем проживання ( АДРЕСА_2 ) був відсутній. Зі слів матері, хлопчик на той момент перебував з батьком, який 21 травня 2023 року забрав дитину і до того часу не повідомляв місце знаходження дитини та не дав можливості матері спілкуватися з дитиною. Комісія зазначила в акті, що в помешканні проживає ОСОБА_2 зі своїм сином.
24. Згідно із висновком оцінки потреб сім'ї, складеним Чернівецьким міським центром соціальних служб 26 травня 2023 року у якості додатку до вище зазначеного акта оцінки потреб сім'ї, складні життєві обставини сім'ї ОСОБА_2 не виявлені.
25. Відповідно до талона-повідомлення єдиного обліку № 15187 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (далі - талони-повідомлення з конкретним номером) 29 травня 2023 року о 21:34 год до Чернівецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - Чернівецьке управління поліції) надійшла заява ОСОБА_2 про те, що 21 травня 2023 року її колишній чоловік ОСОБА_1 порушив графік побачення з їх дитиною. Станом на 29 травня 2023 року їй не відоме місцезнаходження її дитини.
26. Згідно із талоном-повідомленням № 15441 31 травня 2023 року о 18:37 год до Чернівецького управління поліції з Чернівецької обласної прокуратури поштою надійшла заява ОСОБА_2 про викрадення її дитини.
27. З долученого ОСОБА_1 до матеріалів справи та дослідженого судом першої інстанції висновку фахівця ОСОБА_6 від 02 червня 2023 року за результатами психодіагностичного обстеження дитини ОСОБА_3 вбачається, що дитина має відчуття захищеності і безпеки, міцний надійний емоційний зв'язок зі своїм батьком, розуміння з боку батька його потреб та його адекватну участь у житті дитини. У стосунках між батьком та сином доведений емоційний комфорт, психологічна рівновага. У дитини простежується психологічна близькість і позитивна емоційна насиченість у стосунках з батьком. Батько створив усі необхідні умови для того, щоб дитина розвивалася, навчалася та відчувала себе у безпеці.
28. Водночас суд першої інстанції на підставі даних Державної прикордонної служби України встановив, що ОСОБА_6 02 червня 2023 року не перебувала в Україні, а отже, фізично не могла здійснювати безпосереднє психодіагностичне обстеження ОСОБА_3 .
29. Фахівець ОСОБА_7 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , за відповідним зверненням до неї ОСОБА_1 , 02 червня 2023 року визначила, що дитина має тісну надійну прив'язаність та позитивну прихильність до батька, фігуру батька сприймає як важливу і основну для себе, тяжіє до проживання з батьком та боїться втратити можливість жити разом з ним. Рекомендовано не допускати травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примушування до спілкування з матір'ю та спорідненими особами по лінії матері, раптове відібрання її від батька, який є для нього опорною фігурою.
30. Згідно із відповіддю Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня» «Психіатрія» (далі - КНП «КЛ «Психіатрія») ОСОБА_7 працювала у цьому закладі з 03 грудня 2001 року до 19 січня 2024 року на посадах психолога, практичного психолога, клінічного психолога, маючи спеціалізацію «психологія». У КНП «КЛ «Психіатрія» ОСОБА_7 не отримувала фах та досвід роботи з психодіагностичного дослідження малолітніх дітей. Посадовими обов'язками її робота з малолітніми дітьми не була передбачена - вона не працювала у підрозділах з надання психіатричної допомоги малолітнім дітям. Крім того, у КНП «КЛ «Психіатрія» психодіагностичне дослідження проводиться в межах надання психіатричної допомоги. Для психіатричного огляду і лікування дитини потрібний письмовий дозвіл обох батьків дитини або її законного представника.
31. 09 червня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_2 , обґрунтованою тим, що її колишній чоловік ОСОБА_1 після закінчення визначеного Рішенням Чернівецької міськради від 24 січня 2023 року часу побачення з дитиною не повернув малолітнього сина ОСОБА_3 його матері та не повідомляє її про місце перебування дитини.
32. Згідно із відповіддю Закладу дошкільної освіти № 33 «Оселя талановитих» від 19 червня 2023 року № 115 на адвокатський запит ОСОБА_3 є вихованцем цього закладу з 07 лютого 2023 року. Приводить та забирає дитину із закладу його мати, яка відвідує батьківські збори та фінансово утримує дитину. ОСОБА_3 емоційно прив'язаний до матері, часто згадує маму під час розмови, наводячи приклади з життя. З точки зору цього навчального закладу, ОСОБА_2 бере участь у вихованні своєї дитини, яка проживає із мамою за адресою: АДРЕСА_2 . З 21 травня 2023 року дитина не відвідувала Заклад дошкільної освіти № 33 «Оселя талановитих». Зі слів матері, дитина була викрадена своїм батьком та вивезена за межі міста, на сьогоднішній день місце перебування дитини невідоме.
33. З відповіді [без дати її надання] лікаря-педіатра ОРФ амбулаторно-поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча лікарня № 1» суди встановили, що ОСОБА_3 : 1) перебуває на обліку Міської дитячої лікарні з початку народження; 2) 09 липня 2019 року була укладена декларація з лікарем-педіатром амбулаторно-поліклінічного відділення цієї лікарні ОСОБА_8 ; 3) неповнолітній ОСОБА_3 - здоровий; 4) за медичною допомогою до цього медичного закладу з дитиною звертається його мати ОСОБА_2 , яка виконує рекомендації лікарів; 5) батько дитини ОСОБА_1 з дитиною до цього медичного закладу не звертався; 6) місцем проживання медичному закладу зазначена адреса: АДРЕСА_2 .
34. Згідно із довідкою дитячого закладу «DINO» Святошинського району міста Києва від 06 жовтня 2023 року ОСОБА_3 відвідує старшу групу цього дитячого закладу. Дитину приводить до закладу та забирає з нього батько - ОСОБА_1 . Батько цікавиться життям дитини в садочку та бере активну участь у заходах, які проводяться у цьому закладі. Дитина завжди охайна, товариська, соціально адаптована у дитячому колективі.
35. Згідно із талоном-повідомленням № 31858 07 жовтня 2023 року о 17:15 год до Чернівецького відділення поліції надійшла заява ОСОБА_2 стосовно того, що 07 жовтня 2023 року о 17:11 год вона звернулась до поліції з приводу факту невиконання ОСОБА_1 рішення суду щодо графіку спілкування із спільною дитиною - ОСОБА_3 .
36. Батько дитини ОСОБА_1 надав суду акт обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 від 09 жовтня 2023 року, складений комісією у складі уповноважених службовців Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, згідно із яким за адресою: АДРЕСА_3 , проживають: ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (син). Ця квартира орендується батьком відповідно до договору оренди від 01 липня 2023 року. Умови проживання задовільні. У цій квартирі наявні необхідні меблі, побутова техніка. Для дитини наявний диван для відпочинку, одяг, продукти харчування. Зі слів ОСОБА_1 , дитина відвідує приватний дошкільний заклад. З 21 травня 2023 року дитина проживає з батьком.
37. 11 жовтня 2023 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство стосовно неї, позбавивши її можливості зустрічі із спільним сином, чим завдав їй психологічних страждань.
38. Відповідно до талону-повідомлення № 62470 до Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - Київське управління поліції) надійшло повідомлення ОСОБА_2 до служби 102 про те, що 28 жовтня 2023 року о 16:09 год за адресою АДРЕСА_3 , колишній чоловік забрав сина і не відкриває двері, не надає можливості побачитися з дитиною її матері.
39. Згідно із протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 04 листопада 2023 року Київське управління поліції прийняло заяву ОСОБА_2 про те, що з 21 жовтня 2023 року за адресою: АДРЕСА_5 вона останній раз бачила свою дитину, яка на той час перебувала з колишнім чоловіком ОСОБА_1 . На сьогодні їх місцезнаходження не відоме, на зв'язок колишній чоловік не виходить.
40. Фізична особа - підприємець ОСОБА_9 09 листопада 2023 року у відповідь на адвокатський запит повідомив про те, що створений ним дитячий заклад денного догляду за дітьми «DINO» дійсно відвідував ОСОБА_3 . Дитина відвідувала цей заклад без видимих зовнішніх ознак захворювання та порушення загального стану здоров'я. ОСОБА_3 можна охарактеризувати як досить активну та розвинену дитину на свій вік. Його улюблені іграшки - автомобілі та роботи. Також часто приносив із собою розмальовки та прописи. Цей заклад ОСОБА_3 почав відвідувати з 04 липня 2023 року та відвідував його до 16 жовтня 2023 року. Загальна кількість днів перебування дитини у закладі становить 55. ОСОБА_3 пропускав відвідування цього закладу, зі слів батька, як за сімейними обставинами, так і у зв'язку із хворобою. ОСОБА_3 уникав розмов та відповідей на запитання, які стосувалися його матері. Остання розмова з батьком дитини була 20 жовтня 2023 року по телефону, у якій він повідомив, що дитина не відвідує цей заклад за сімейними обставинами та не знає, чи відвідуватиме його надалі.
41. До Київського управління поліції надходили заяви ОСОБА_2 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 не виконує рішення суду щодо графіку спілкування з їх спільною дитиною - ОСОБА_3 : 11 листопада 2023 року (талон-повідомлення № 35875), 09 грудня 2023 року (талон-повідомлення № 70517), 20 січня 2024 року (талон-повідомлення № 3730).
42. 09 січня 2024 року Святошинський відділ Державної виконавчої служби у місті Києві відкрив виконавче провадження з виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 727/5956/23, якою зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у необмеженому спілкуванні з її дитиною - ОСОБА_3 .
43. Згідно із відповіддю Міського центру дитини Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (далі - Міський центр дитини) від 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 22 січня 2024 року відбулася телефонна розмова з представником батька ОСОБА_10 , який пообіцяв передати батькові інформацію щодо комунікації з Міським центром дитини. 31 січня 2024 року за місцем реєстрації був направлений рекомендований лист щодо комунікації з Міським центром дитини із відповідним запрошенням, який він отримав. Однак ОСОБА_1 на зв'язок не вийшов. Тому об'єктивні висновки щодо роботи з сім'єю цей центр надати не може, оскільки з батьком та дитиною не була проведена відповідна робота.
44. Відповідно до талона-повідомлення № 5120 27 січня 2024 року до Святошинського управління поліції надійшла чергова заява ОСОБА_2 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 не виконує рішення суду щодо графіка спілкування з їх спільною дитиною - ОСОБА_3 . Також вона вказує, що не знає де її дитина, оскільки ОСОБА_3 переховує її колишній чоловік, просить поліцію встановити місцезнаходження її дитини.
45. Згідно із талоном-повідомленням № 6458 03 лютого 2024 року до Київського управління поліції надійшла заява ОСОБА_2 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 не виконує рішення суду щодо графіка спілкування з їх спільною дитиною - ОСОБА_3 , у тому числі щодо спілкування по телефону.
46. 06 лютого 2024 року державний виконавець Святошинського відділу Державної виконавчої служби наклав штраф на боржника у зазначеному виконавчому провадженні - ОСОБА_1 за невиконання відповідного рішення апеляційного суду від 20 вересня 2023 року.
47. Відповідно до талона-повідомлення № 7746 10 лютого 2024 року до Київського управління поліції надійшла заява ОСОБА_2 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 не виконує рішення суду щодо графіка спілкування з їх спільною дитиною - ОСОБА_3 , матері наразі невідоме місце перебування її дитини.
48. 14 лютого 2024 року державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби повторно наклав штраф на ОСОБА_1 у зазначеному виконавчому провадженні за невиконання відповідного рішення суду.
49. На виконання вимог ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівці від 31 жовтня 2023 року, якою зобов'язано виконавчий комітет Чернівецької міської ради та Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію спільно скласти та надати єдиний висновок щодо цього спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, про доцільність визначення місця проживання цієї дитини, наданий висновок органу опіки та піклування Чернівецької міської ради від 12 грудня 2023 року № 848/28 (також далі - Висновок Чернівецької міськради від 12 грудня 2023 року) та висновок Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 19 березня 2024 року № 107-2045 (також далі - Висновок Святошинської РДА Києва від 19 березня 2024 року).
50. У Висновку Чернівецької міськради від 12 грудня 2023 року зазначено, що питання про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 розглядалось на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради 25 жовтня 2023 року, 15 листопада 2023 року та 29 листопада 2023 року. ОСОБА_1 належним чином був запрошений на засідання, проте не був присутній і про причини неявки не повідомляв. 29 листопада 2023 року на засіданні комісії прийнято рішення і надано висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 із матір'ю ОСОБА_2 , не порушуючи право батька ОСОБА_1 на участь у вихованні дитини. Цей висновок містить, зокрема, посилання на відомості, встановлені згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 31 травня 2023 року, актом оцінки потреб сім'ї та висновком оцінки потреб сім'ї від 26 травня 2023 року № 354/02-06, довідкою від 09 березня 2023 року Закладу дошкільної освіти № 33 «Оселя талановитих», інформацією лікарів-педіатрів ОСОБА_11 та ОСОБА_8 .
51. Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація розглядала відповідне питання на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини 20 грудня 2023 року, 14 лютого 2024 року та 13 березня 2024 року та у Висновку Святошинської РДА від 19 березня 2024 року визнала за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 , не порушуючи право батька ОСОБА_1 на участь у вихованні дитини. Цей висновок містить, зокрема, посилання на відомості, встановлені згідно із Рішенням Чернівецької міськради від 24 січня 2023 року, актом оцінки потреб особи Чернівецького міського центру соціальних служб Чернівецької міської ради від 01 серпня 2023 року, медичними довідками та довідкою Закладу дошкільної освіти № 33 «Оселя талановитих» від 07 лютого 2023 року, постановами Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2023 року та від 27 грудня 2023 року, талонами-повідомленнями єдиного обліку про прийняття та реєстрацію заяв про кримінальне правопорушення.
52. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 зазначив, що саме він був ініціатором розлучення з колишньою дружиною, він категорично проти визначення місця проживання дитини з матір'ю, не хоче аби дитину гнобили. Повідомив, що дитина сама не хоче проживати та спілкуватись з матір'ю, яка його ображала.
53. Також суд першої інстанції дослідИВ у нарадчій кімнаті відеозаписи, надані ОСОБА_1 , на одному з яких зафіксовано як ОСОБА_2 не впускає в квартиру ОСОБА_1 , нагадуючи про встановлений графік побачень з дитиною, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сваряться. На іншому відео зафіксовано як ОСОБА_3 відпочиває з батьком, грається, каже, що любить батька. Дат зйомки ці відеозаписи не містять.
54. Отже, як встановили суди попередніх інстанцій, малолітній ОСОБА_3 з травня 2023 року проживав разом із його батьком. Ця обставина доведена матеріалами справи та сторонами у справі визнається.
55. 15 травня 2024 року ОСОБА_2 разом із адвокатом Козакевичем О. С. та батьком ОСОБА_2 - ОСОБА_4 забрали дитину із дитячого закладу, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , та вивезли у невідомому напрямку.
56. Окремо Верховний Суд бере до уваги таке:
56.1. Відповідно до публічно доступних даних Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 727/6408/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Першотравневий районний суд міста Чернівці ухвалою від 13 жовтня 2023 року клопотання представника відповідача задовольнив - підготовче провадження у цивільній справі № 727/6408/23 зупинив до набрання рішенням законної сили у цивільній справі № 727/5956/23. Надалі Чернівецький апеляційний суд постановою від 28 листопада 2023 року ця ухвалу скасовав - справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду. Першотравневий районний суд міста Чернівці ухвалою від 07 березня 2024 року у справі № 727/6408/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, підготовче провадження у цивільній справі № 727/6408/23 зупинив до прийняття касаційним судом рішення за результатами розгляду касаційної скарги на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у справі № 727/5956/23.
56.2. Відповідно до публічно доступних даних Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 727/13656/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, про забезпечення права на контакт з дитиною та забезпечення права дитини на контакт з одним із батьків Чернівецький апеляційний суд постановою від 01 квітня 2025 року (з урахуванням ухвали від 14 квітня 2025 року про виправлення описки), щодо касаційного перегляду якої Верховний Суд ухвалою від 14 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження, частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 - вирішив: ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 06 лютого 2025 року у частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повідомити ОСОБА_1 місце перебування ОСОБА_3 скасував та задовольнив цю заяву у цій частині - зобов'язав ОСОБА_2 повідомити ОСОБА_1 повідомленням на номер НОМЕР_2 фактичне місце перебування ОСОБА_3 ; цю ухвалу суду першої інстанції змінив у мотивувальній частині щодо зобов'язання ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування дитини; виклав абзац другий резолютивної частини цієї ухвали суду першої інстанції у такій редакції: «Зобов'язати ОСОБА_2 забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з ОСОБА_1 тривалістю 1 година щодня з 18 години до 19 години шляхом встановлення відеозв'язку засобами Telegram [програма для обміну електронними повідомленнями Телеграм], Viber [програма для обміну електронними повідомленнями Вайбер]»; в решті - цю ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. А рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 09 липня 2025 року, щодо апеляційного оскарження якого ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 28 серпня 2025 року відкрите апеляційне провадження, вирішено частково задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 - визначити йому такий графік побачень з дитиною: 1) у І і ІІІ суботу та II і IV неділю місяця з 16 години до 20 години за місцем проживання дитини в присутності матері дитини; 2) у день народження дитини протягом 2 годин за місцем проживання дитини, у присутності матері дитини. Порядок виконання вище визначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини відстрочити на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном. На час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном зобов'язати ОСОБА_2 організувати щоденне спілкування ОСОБА_3 з ОСОБА_1 з 18 години до 19 години шляхом встановлення відеозв'язку засобами Telegram, Viber. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції відмовив.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
57. У січні 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Морозова О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, в якій просила скасувати оскаржене судове рішення, залишивши в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року.
58. У серпні 2024 року до Верховного Суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Якименком М. М., на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року, у якій заявник просить змінити цю ухвалу шляхом виключення з її мотивувальної частини твердження: «на момент зміни місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборона фактично припинила свою дію, і була лише поновлена з моменту зупинення дії рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року», а також змінити її резолютивну частину щодо розміру штрафу шляхом його збільшення до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
59. У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Якименко М. М. подав до Верховного Суду його касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
60. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 березня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником ОСОБА_12 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року.
61. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 09 вересня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_10 , на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року.
62. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 жовтня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_10 , на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року.
63. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 09 грудня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, залишеного без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року.
64. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалами від 19 лютого 2025 рокусправу за відповідними касаційними скаргами призначив до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
65. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 лютого 2025 рокусправу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду щодо вжиття заходів забезпечення позову на стадії касаційного перегляду справи. Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою від 02 квітня 2025 року повернула справу щодо цього питання на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.
66. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 07 травня 2025 рокувідмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі.
67. Відповідно до звіту про передачу судової справи раніше визначеному складу суду від 29 квітня 2025 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.
(1) Доводи ОСОБА_2
(1.1) щодо оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року
68. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, вона оскаржує це судове рішення з підстав порушення норм процесуального права.
68.1. Також, на переконання ОСОБА_2 , апеляційний суд безпідставно проігнорував або неправильно застосував такі правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
68.1.1. Правовий висновок, викладений у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18, стосовно обов'язку суду під час вирішення питання про забезпечення позову здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням розумності, адекватності, збалансованості інтересів сторін існуючого чи майбутнього судового спору, а також інших можливих учасників відповідного судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню прав інших осіб вжиттям заявлених заходів забезпечення позову, який узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: 1) від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, щодо застосування заходів забезпечення позову у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення щодо застосування цих заходів може порушувати права та інтереси інших осіб; 2) від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 стосовно того, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтовані підстави вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів сторони судового спору;
68.1.2. Правовий висновок, викладений у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18, який стосується того, що у суді пріоритет має віддаватись захисту найкращих інтересів дитини;
68.1.3. Апеляційний суд неправильно застосував висновок, викладений у постанові від 04 серпня 2022 року у справі № 359/8620/20, щодо можливості забезпечення позову про визначення місця проживання малолітньої дитини, зокрема, шляхом, заборони стороні судового спору змінювати місце перебування цієї дитини без повідомлення іншого з батьків.
68.2. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи касаційної скарги, які не стосуються предмету касаційного перегляду, а також ті, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
(1.2) щодо оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року
69. 11 листопада 2024 року Верховний Суд засобами поштового зв'язку отримав відзив ОСОБА_2 від 31 жовтня 2024 року, яку представляє адвокат Морозова О. В., на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року. ОСОБА_2 вважає, що суди прийняли законні та обґрунтовані судові рішення, а касаційна скарга є необґрунтованою.
69.1. Зокрема, ОСОБА_1 безпідставно вимагає враховувати виключно його власну інтерпретацію обставин справи та його бачення того, якими мають бути судові рішення у цій справі. Однак його незгода із оскаржуваними судовими рішеннями не може бути підставою для їх скасування. А висновки експертів, які надає ОСОБА_1 , були обґрунтовано відхилені судами, мають односторонній характер та не можуть бути належними доказами у цій справі.
69.2. 15 травня 2024 року вона не порушувала жодне судове рішення, а діяла відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, яке набуло законної сили 02 травня 2024 року. На той момент захід забезпечення позову ОСОБА_1 , встановлений постановою апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, припинив свою дію через набуття чинності цим рішенням суду першої інстанції. А в подальшому вона не вважає, що в неї виник обов'язок щодо повернення сина через апеляційний перегляд цього рішення суду першої інстанції, оскільки про таке повернення прямо не зазначено у постанові Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у цій справі, яким була задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення його первісного позову. Зараз вона перебуває з дитиною у безпечному місці за межами України.
69.3. Відмова апеляційним судом досліджувати докази, які підтверджують обставини, які ОСОБА_2 сама не заперечує, не може бути підставою для скасування судового рішення. Щодо інших доказів, на недослідження яких посилається ОСОБА_1 , то апеляційний суд правильно вказав, що не доведена об'єктивна неможливість їх подання суду першої інстанції на стадії підготовчого провадження, яке почалося 14 червня 2023 року та за неодноразовими клопотаннями ОСОБА_1 щодо необхідності збирання додаткових доказів продовжувалось аж до 20 лютого 2024 року.
69.4. Думка дитини є зрозумілою з матеріалів справи, її враховували й профільні служби у справах дітей, які надавали свої висновки, а виклик малолітнього ОСОБА_3 у суд може завдати йому лише додаткового травмування. Така думка не є єдиною підставою для прийняття рішення під час вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, особливо якщо вона є сформованою під різним впливом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20).
69.5. Окремо ОСОБА_2 звертає увагу на безпідставність тверджень ОСОБА_1 щодо неправомірного видалення з ним його представника із зали судового засідання 19 серпня 2024 року (в режимі відеоконференції), ототожнення з ним його адвоката та відсутність аргументів суду щодо видалення останнього, оскільки ці підстави названі в окремій ухвалі апеляційного суду від 19 серпня 2024 року щодо дій ОСОБА_10 .
69.6. Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_2 на відеозапис інтернет-ресурсу «YouTube» (ютуб) Громадської організації «Батько має право», який вона надавала суду першої інстанції, щодо критичної оцінки законопроєкту, який може вплинути на право чоловіків, які доглядають за дитиною, на їх відстрочку від мобілізації, на якому висловлювався з цього приводу ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3 на руках, оскільки суди попередніх інстанцій не надавали оцінку цьому доказу та відповідному аргументу у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень та не керувались висновками, пов'язаними з мобілізацією чоловіків в Україні, а сама ОСОБА_2 судових рішень не оскаржує.
(2) Доводи ОСОБА_1
(2.1) щодо оскарження ухвали Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року
70. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року, він оскаржує це судове рішення відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України -неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
70.1. ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд неправильно застосував норми ЦПК України, які регламентують процедуру застосування та скасування заходів забезпечення позову, що призвело до невідповідності, на думку ОСОБА_1 , зазначеної ухвали Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України.
70.2. Зокрема, він вказує на те, що оскільки набула чинності зазначена постанова Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, якою задоволено його заяву про забезпечення позову, а рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, яким йому відмовлено у задоволенні первісного позову щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 з ним та задоволено зустрічний позов матері про визначення місця проживання дитини з нею, не скасовано відповідний захід забезпечення позову, то його дія не припинялась та продовжує діяти на момент подання цієї касаційної скарги - 16 серпня 2024 року. Тому у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали апеляційного суду, на його думку, помилково вказаний період дії заходу забезпечення позову, що має бути виправленим.
70.3. Також відповідно до зазначеного апеляційний суд помилково оцінив штраф, який має бути стягнутий з ОСОБА_2
(2.2) щодо оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року
71. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, він оскаржує ці судові рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 2 частини першої, пункти 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) частини другої статті 389 ЦПК України.
71.1. ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій, зокрема апеляційний, не з'ясували у ОСОБА_3 його думку щодо цього спору, а тому проігнорували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, стосовно форм реалізації обов'язку суду вислухати думку дитини, яка може її висловити, у судовій справі про визначення батьками її місця проживання.
71.2. Також, на його думку, суди не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені:
71.2.1. у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19, щодо того, що під час вирішення судового спору між батьками про місце проживання їх дитини, якщо є посилання на факт домашнього насильства, то суд має обов'язково перевірити, чи відбувалось це насильство щодо дитини або у її присутності;
71.2.2. у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18, щодо повноважень апеляційного суду встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
71.3. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції та апеляційний суд не дослідили належним чином усі докази у справі, не навели у своїх оскаржуваних судових рішеннях доводи відхилення з приводу кожного наданого ним доказу, необґрунтовано відхилили його клопотання про долучення доказів та їх забезпечення тощо, неправильно оцінили наявні докази, зокрема висновки органів опіки та піклування. Видалення судами ОСОБА_1 та його адвоката Якименка М. М., щодо якого суд, на думку ОСОБА_1 , навіть не мотивував своє рішення, із залу судового засідання було позбавленням їх права брати участь у дослідженні доказів та виступати у судових дебатах.
71.4. Доводячи підстави застосування пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України, ОСОБА_1 вказує на те, що заявляв відводи колегії суддів, яка прийняла оскаржувану постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року. Він вважає, що ці відводи були обґрунтованими та підлягали задоволенню, а Чернівецький апеляційний суд безпідставно відмовив у їх задоволенні.
72. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються предмета касаційного перегляду, а також ті, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. Верховний Суд здійснює касаційний перегляд конкретних судових рішень у справі № 727/5956/23, а не будь-яких судових рішень у будь-яких справах, учасниками яких є батьки ОСОБА_3 , а судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється у передбачений ЦПК України конкретно визначений спосіб. Також Верховний Суд враховує різницю між правовими інститутами апеляційного / касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення та перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
73. Зокрема, Верховний Суд, враховуючи статтю 400 та керуючись частиною шостою статті 81 ЦПК України, яка передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, не розглядає посилання ОСОБА_1 на неврахування судами попередніх інстанцій доказів, які мають у касаційній скарзі абстрактний опис без наведення їх чітких та конкретних реквізитів.
(2.3) щодо оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року
74. Як вже було зазначено, Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року. Копію цієї ухвали з відповідними документами Верховний Суд направив ОСОБА_1 на адресу, яку він визначає у справі як своє місце проживання разом із ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 . Ці документи повернулись 16 квітня 2024 року до Верховного Суду з довідкою поштового оператора Акціонерного товариства «Укрпошта» за формою 20 про причини повернення / досилання, у якій зазначено «повертається за закінченням терміну зберігання». Водночас відповідно до квитовки на отримання документа учасниками справи в «Електронному суді» автоматизованої системи діловодства Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 отримав цей процесуальний документ у особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 26 березня 2024 року. Ці факти Верховний Суд оцінює відповідно до частини четвертої статті 12 та частини першої статті 395 ЦПК України.
74.1. 15 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи до Верховного Суду надійшли «додаткові пояснення у справі», датовані цим днем, направлені адвокатом Якименком М. М. як представником ОСОБА_1 , які за своєю суттю є відзивом на зазначену касаційну скаргу ОСОБА_2 .Направлення цих «пояснень» адвокат аргументує тим, що оскільки у матеріалах справи відсутній відзив ОСОБА_1 , з метою забезпечення рівності та змагальності сторін, він вважає за необхідне подати їх суду. Водночас у цих поясненнях адвокат стверджує, що ОСОБА_1 проживає зараз за адресою: АДРЕСА_3 . Жодні роз'яснення та доводи з приводу того, чому ОСОБА_1 або його представник не надали Верховному Суду відзив на відповідну касаційну скаргу відповідно до правил, встановлених ЦПК України, у цих поясненнях відсутні. За своєю суттю ці «пояснення» зводяться до вимоги оцінки доказів у справі та обставин відповідно до бажання ОСОБА_1 , оцінки Верховним Судом нових доказів, якими не керувався суд апеляційної інстанції, та твердження про те, що проживання дитини з батьком - в інтересах дитини. Доводи, які б спростовували безпосередні аргументи касаційного оскарження ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, не наведені.
74.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що вимоги до відзиву на касаційну скаргу визначені статтею 395 ЦПК України, а рівність та змагальність сторін у судовому спорі, зокрема згідно із статтями 2, 6 та 12 ЦПК України, полягає не тільки у правах, а й у однаково належному виконанні учасниками судового спору обов'язків, передбачених ЦПК України. ОСОБА_1 та його представник не виконали вимоги ЦПК України щодо вчасного подання відзиву на зазначену касаційну скаргу ОСОБА_2 . Тому Верховний Суд не приймає ці «додаткові пояснення» у контексті статті 395 ЦПК України до розгляду.
74.3. Зазначене стосується й інших пояснень, які представник ОСОБА_1 направляв Верховному Суду в подальшому 17 травня 2024 року та 05 червня 2024 року, які є ідентичними за своїм змістом, 26 червня 2024 року, 25 лютого 2025 року. Верховний Суд також ураховує, що «додаткові пояснення» від 17 травня 2024 року та 05 червня 2024 року фактично повторюють встановлену апеляційним судом під час прийняття оскаржуваної постанови від 19 серпня 2024 року обставину.
74.4. Клопотання від 25 лютого 2025 року, подане від імені ОСОБА_1 його адвокатом, Верховний Суд також не приймає до розгляду, оскільки виконання його конкретних вимог щодо дій, спрямованих до Верховного Суду, не передбачене ЦПК України, це, зокрема, стосується й вимоги стосовно окремої ухвали щодо адвоката Мінтенко Ю. І. у зв'язку з тим, що вона, нібито, надсилала документи адвокату Мінтенка В. В. на помилкові адреси під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій - порушення, яке, на думку адвоката, Верховний Суд має самостійно встановити під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень. Верховний Суд здійснює касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог ЦПК України, а не інструкцій, сформульованих у клопотанні адвоката одного з учасників судового спору. Зокрема, Верховний Суд відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України наділений процесуальним правом постановити окрему ухвалу у справі, яке він реалізовує на власний розсуд та на підставі власних висновків, а не на підставі пропозицій чи вимог щодо цього з боку учасників судової справи. Постановлення окремої ухвали Верховним Судом не передбачене статтею 409 ЦПК України як результат касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.
75. Окремо Верховний Суд звертає увагу, що у відповідних поясненнях представник ОСОБА_1 всупереч власному твердженню у поясненнях від 15 травня 2024 року про те, що батько з малолітнім сином проживають за адресою: АДРЕСА_3 , яку ОСОБА_1 та його представник систематично наводять судам у цій справі як місце проживання батька з ОСОБА_3 , поштова адреса ОСОБА_1 відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 395 ЦПК України зазначена інша: АДРЕСА_6 . Це саме стосується й зазначених вище касаційних скарг ОСОБА_1 , у яких згідно із вимогою пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України його місце проживання чи перебування визначене за тією самою іншою адресою - не тією, яку він та його представник наводять судам як адресу проживання з малолітньою дитиною. Це має ознаки спроби введення судів у оману, що суперечить умовам статті 43 ЦПК України.
(3) Позиція інших учасників справи
76. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційні скарги не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
77. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
78. Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права (пункт 1); рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункт 2); змагальність сторін (пункт 4); диспозитивність (пункт 5); неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11).
79. Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ, зокрема, практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
80. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини восьмої статті 10 ЦПК України, яка передбачає, що у разі невідповідності правового акта України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України, застосування міжнародних договорів (актів) як окремого альтернативного національним правовим нормам джерела правового регулювання, зокрема Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-XII, та Конвенції про контакт з дітьми від 15 травня 2003 року, ратифікованою із заявою Законом України від 20 вересня 2006 року № 166-V, здійснюється тільки тоді, коли положення цих міжнародних договорів (актів) дійсно не мають свого відображення у нормах національного права або вступають з ними у протиріччя. У цій справі відсутній зазначений випадок, тому Верховний Суд сконцентрований на положеннях національного права, які відповідають цим конвенціям, а не самих конвенціях як альтернативному джерелі правового регулювання у цій справі.
81. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частин першої, другої та третьої статті 12 ЦПК України). Останнє кореспондує частині першій статті 81 ЦПК України.
82. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
83. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (згідно із частинами першою та другою статті 13 ЦПК України).
84. Згідно із частиною другою статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема зобов'язані: 1) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2); 2) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4).
85. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частина четверта статті 43 ЦПК України).
86. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами (частина перша та пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України).
87. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини друга та третя статті 77 ЦПК України).
88. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
89. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).
90. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
91. Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (частини перша та друга статті 229 ЦПК України).
92. Стаття 263 ЦПК України вимагає законності і обґрунтованість судового рішення. А при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
93. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).
94. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
95. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України).
96. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також у тих випадках, якщо судове рішення оскаржується, зокрема з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
97. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
98. Відповідно до частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1); 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2); скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3); скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4); скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині (пункт 5); у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині (пункт 6).
99. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
100. Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України)).
101. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які, зокрема, могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (відповідно до частин першої-третьої статті 13 ЦК України).
102. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spaine, заява № 18390/91, п.п. 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99, п. 2).
103. Верховний Суд також звертає увагу, що заявами по суті спору в суді касаційної інстанції є касаційна скарга та відзив на неї, отже, Верховний Суд не зобов'язаний надавати відповіді на інші пояснення сторін, про які Верховний Суд у них не запитував, як і на будь-які клопотання учасників справи, які виходять за межі касаційного перегляду та повноважень суду касаційної інстанції.
(1.1) Щодо аргументів учасників справи, які Верховний Суд не може прийняти до уваги
104. Верховний Суд у контексті забезпечення позову, встановленого оскаржуваною ОСОБА_2 постановою апеляційного суду від 27 грудня 2023 року,звертає увагу на те, що вона не стосується свободи пересування дитини чи її батьків, а тому посилання на порушення норм законодавства, які таку свободу визначають, та відповідних прав учасників судового процесу не є коректним.
104.1. Рівність прав батьків випливає з реалізованого ними обома права на звернення до суду з метою визначення місця проживання їх дитини.
104.2. У контексті посилання касаційної скарги ОСОБА_2 на зазначений правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 484/920/18, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на окремий аспект застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Апеляційний суд, відповідно до власних висновків щодо наданих йому аргументів, приймаючи оскаржувану постанову від 27 грудня 2023 року, керувався сталою практикою Верховного Суду, яка передбачає у питаннях відповідного характеру навіть на стадії забезпечення позову врахування найкращих інтересів дитини, крізь призму яких оцінюється й рівність прав її батьків. Зокрема, він прямо вказав у мотивах цієї оскаржуваної постанови, що керувався необхідністю врахування найкращого інтересу дитини. Помилковість визначення цього інтересу судом у конкретних обставинах під час вирішення питання про забезпечення позову є підставою стверджувати про невідповідність його судового рішення цьому завданню та відповідному правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах Верховного Суду, на які послався суд в оскаржуваному судовому рішенні. ЦПК України формально не забороняє наводити інші постанови Верховного Суду, у яких зазначений такий самий по суті правовий висновок, але які не згадані за їх реквізитами в оскаржуваному судовому рішенні, як такі, правовий висновок яких суд не застосував. Але варто враховувати, що пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України стосується правового висновку Верховного Суду, а не кількості постанов Верховного Суду, у яких він так чи інакше згадується. Тому більш коректним була б вказівка на неправильне застосування конкретного правового висновку апеляційним судом з посиланням на ті постанови Верховного Суду, у яких він міститься, на які посилався сам апеляційний суд.
104.3. Зокрема, зазначений правовий висновок щодо врахування інтересів дитини під час вирішення питання про застосування заходу забезпечення позову міститься й у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, на який послався апеляційний суд у оскаржуваній постанові від 27 грудня 2023 року. У зв'язку з цим Верховний Суд не може прийняти до уваги аргумент ОСОБА_2 щодо безпідставності посилання апеляційним судом на цю постанову Верховного Суду через те, що вона стосується інших заходів забезпечення позову. У цьому випадку значення має універсальний висновок щодо врахування інтересів дитини під час вирішення питання застосування заходу забезпечення позову, який не змінюється від характеру самих заходів забезпечення позову у відповідних судових спорах. Тому наведення апеляційним судом зайвої інформації під час посилання на цей правовий висновок має оцінюватись у контексті частини другої статті 410 ЦПК України.
104.4. Верховний Суд не бере до уваги посилання касаційної скарги на оскаржувану постанову апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, у той спосіб, у який воно сформульоване, на свою постанову від 22 вересня 2021 року у справі № 754/16432/20, оскільки ця справа стосується усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з онуком, а неприпустимість вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, випливає з прямої дії частини десятої статті 150 ЦПК України.
104.5. Аргумент ОСОБА_2 щодо того, що вжитий захід забезпечення позову, унеможливить виконання судового рішення у справі № 727/6408/23, у якій вона звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відібрання дитини, зареєстроване місце проживання якої було безпідставно змінене, Верховний Суд не може взяти до уваги, оскільки вона не надала доказів того, що на момент застосування зазначеного заходу забезпечення позову існувало відповідне судове рішення на її користь, а оскільки заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, вони можуть бути скасовані через зміну обставин, за яких їх було застосовано, та не можуть позбавляти судове рішення по суті його виконуваності.
105. Верховний Суд не приймає аргумент касаційної скарги ОСОБА_1 щодо оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 28 березня 2024 року на підставі пункту 2 частини першої статті 411 ЦПК України, враховуючи клопотання щодо результатів відповідного касаційного перегляду - скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до цієї процесуальної норми у її взаємодії із частиною четвертою статті 411 ЦПК України визнання касаційним судом підстави про відвід суддям апеляційного суду обґрунтованою, про необхідність чого заявляє ОСОБА_1 , має наслідком направлення справи на новий розгляд саме до суду апеляційної інстанції. Тому цей аргумент Верховний Суд розглядає виключно у межах касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду від 19 серпня 2024 року.
105.1. Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 у тій формі, у якій воно сформульоване у відповідній касаційній скарзі на оскаржувані рішення суду першої інстанції від 28 березня 2024 року та постанову апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, оскільки Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що висновки та процесуальні рішення Верховного Суду у конкретній іншій справі щодо результатів безпосередньо касаційного перегляду конкретних оскаржуваних судових рішень у цій іншій справі, які ґрунтуються на конкретних її встановлених обставинах, не є правовими висновками щодо застосування норми права, а є результатом конкретного касаційного перегляду конкретних судових рішень у іншій справі (дивитись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 (пункт 154)).
105.2. Також Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на постанови Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 у тому формулюванні, у якому вони сформульовані у його касаційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, оскільки обов'язок суду повно з'ясовувати обставини справи у будь-якій судовій справі, не тільки щодо визначення місця проживання дитини, випливає з прямої дії норм ЦПК України, зокрема Глави 5, а констатація цього процесуального обов'язку Верховним Судом не є правовим висновком щодо прямої дії цих норм, а є лише підтвердженням прямої дії такої норми. Пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України застосовується безпосередньо як норма процесуального права, а не через її застосування Верховним Судом у інших справах. З аналогічних причин Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на свою постанову від 18 травня 2022 року у справі № 212/2982/21.
105.3. Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, оскільки в межах справи, що розглядається, здійснюється касаційний перегляд судових рішень щодо вирішення питання місця проживання малолітньої дитини з одним із її розлучених батьків, а не питання перешкод у спілкуванні з дитиною, яке виникло згодом та яке є предметом іншої судової справи - № 727/13656/24, про яку добре відомо як ОСОБА_1 , так і його адвокату Якименку М. М., оскільки вони беруть участь у ній.
105.4. До того ж сам факт здійснення перешкод одним із батьків у спілкуванні іншого з їх дитиною не може бути підставою для вирішення спору про місце проживання цієї дитини з останнім, якщо цей останній також попередньо здійснював під час розгляду відповідного судового спору перешкоди у спілкуванні дитини з цим першим з батьків, які були так чи інакше усунуті завдяки рішенню суду, оскільки за таких умов обидва з батьків діють не в інтересах дитини, а дозволяють власним бажанням та інтересам домінувати над інтересами своєї дитини. У цьому випадку суд оцінює цю ситуацію саме з цієї точки зору та приймає рішення про найкращій інтерес з урахуванням цих недоліків виконання обома батьками своїх батьківських обов'язків перед дитиною. У жодного з цих батьків нема права апелювати до суду щодо вирішення питання місця проживання їх дитини на підставі виключно врахування відповідних перешкод, які чиняться іншим.
105.5. Оскільки ця справа не стосується оскарження ОСОБА_1 висновків органів опіки та піклування, які взяті до уваги судами попередніх інстанцій під час оцінки доказів та обставин цієї справи, а незгода самого ОСОБА_1 з їх змістом не є підставою для їх відхилення судами, Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на свої постанови від 06 травня 2020 року у справі № 487/2621/17-ц та від 08 грудня 2021 року у справі № 176/2855/19 відповідно до їх формулювання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на оскаржувані рішення суду першої інстанції від 28 березня 2024 року та постанову апеляційного суду від 19 серпня 2024 року. З цієї підстави, а також у зв'язку з тим, що висновок суду щодо конкретних дій органу опіки та піклування у іншій справі, не є правовим висновком у розумінні ЦПК України, Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на свою окрему ухвалу від 10 квітня 2024 року у справі № 761/37027/20. Окремо, враховуючи, що ОСОБА_1 не визначає конкретним та однозначним чином щодо яких саме висновків органу опіки та піклування він адресує свої відповідні аргументи, Верховний Суд звертає увагу, що не заслуговують на увагу покликання щодо невжиття органом опіки та піклування дій, спрямованих на дружнє врегулювання конфлікту між батьками, адже обидва батьки уже звернулися до суду з позовами про визначення місця проживання їх дитини.
105.6. Враховуючи, що ані ОСОБА_1 , ані його адвокат Якименко М. М. не надали Верховному Суду доказів того, що треті особи у цій справі уповноважували їх представляти цих осіб у цій справі, ці треті особи апеляційні та касаційні скарги у цій справі не подавали, зокрема не заявляли зауважень Верховному Суду щодо порушення їх прав судами попередніх інстанцій, Верховний Суд не розглядає зауваження ОСОБА_1 та його адвоката Якименка М. М., викладені у касаційній скарзі ОСОБА_1 , щодо допущених, на їх думку, недоліків направлення ОСОБА_2 матеріалів у справі третім особам. Відповідно до змісту, зокрема частини першої статті 389 ЦПК України, касаційне оскарження, поза межами правового інституту представництва інтересів іншої особи, здійснює особа, яка аргументовано вважає, що були порушені саме її права і щодо своїх порушених прав та/або інтересів.
105.7. Також Верховний Суд не бере до уваги аргументи ОСОБА_1 стосовно невстановлення певних обставин справи, які спростовуються змістом самих оскаржуваних судових рішень.
105.8. Будь-які зауваження щодо процесуальних дій судів попередніх інстанцій Верховний Суд розглядає крізь призму частини другої статті 410 та частини другої статті 412 ЦПК України, а також керується тим, що апеляційний суд не відповідає за можливі процесуальні недоліки в діях суду першої інстанції, якщо сам здійснив апеляційний перегляд судового спору відповідно до вимог ЦПК України, оскільки метою апеляційного перегляду є виправлення можливих помилок суду попередньої інстанції під час вирішення судового спору по суті.
(1.2) Щодо касаційного оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року
106. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України).
107. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений забороною вчиняти певні дії. Водночас частина третя статті 150 ЦПК України вимагає співмірності таких заходів із заявленими позивачем вимогами.
108. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).
109. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (частини третя та четверта статті 153 ЦПК України).
110. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина восьма статті 153 ЦПК України).
111. Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина перша статті 158 ЦПК України).
112. Стаття 255 ЦПК України, на яку також посилається стаття 414 цього Кодексу, визначає підстави закриття провадження у справі, однією з яких є відсутність предмета спору (пункт 2 частини першої цієї статті).
113. Водночас частина перша статті 414 ЦПК України чітко визначає за наслідками часткового або повного скасування в касаційному порядку якого саме судового рішення можливе, зокрема закриття провадження у справі - судового рішення, яким закінчений розгляд справи. У той же час пункт 6 частини першої статті 409 ЦПК України передбачає, що за певних випадків суд касаційної інстанції за результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій може визнати нечинними ці судові рішення повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. У цьому випадку ЦПК України не визначає, що мова йде про судове рішення, яким закінчений розгляд справи.
114. Сама по собі згода Верховного Суду з висновками, наприклад, суду апеляційної інстанції у конкретній справі за конкретних встановлених обставин цієї справи як результат касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення цього апеляційного суду та підстава відмови у його скасуванні не є правовим висновком Верховного Суду щодо застосування норми права, а є саме висновком щодо касаційного перегляду відповідного оскаржуваного судового рішення. З цієї точки зору ОСОБА_2 має рацію щодо некоректного посилання апеляційним судом у оскаржуваній постанові від 27 грудня 2023 року на постанову Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 359/8620/20, оскільки можливість застосування судом заявленого заходу забезпечення позову у цій справі випливає із статті 150 ЦПК України, а не результату касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення у справі № 359/8620/20. Однак ця помилка апеляційного суду не впливає на суть застосування ним статті 150 ЦПК України, а саме це помилкове посилання не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України.
115. Верховний Суд не бачить підстав для відступлення від своїх правових висновків, на які посилається ОСОБА_2 .
116. Апеляційний суд дійсно мав керуватися збалансованістю інтересів сторін існуючого спору та враховувати, що рішення по суті спору не обов'язково має бути на користь батька, пам'ятати, що вжиття заходів забезпечення позову не може застосовуватись для цілеспрямованого порушення прав інших осіб.
117. Вирішуючи питання відповідного забезпечення позову, апеляційний суд мав керуватися рівністю прав батьків та враховувати, що за певних обставин і батько мав можливість виїзду за кордон з малолітньою дитиною відповідно до умов Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724). Тому без встановлення обставин, які б виключали таку можливість у батька, оцінка відповідної ситуації з точки зору наявності такої можливості виключно у матері є передчасною.
118. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про вжиття відповідного заходу забезпечення позову вже під час розгляду справи по суті, за наявності певних фактичних обставин, відомих, зокрема, й апеляційному суду.
119. Застосування заходу забезпечення позову має слугувати завданню, визначеному ЦПК України, та не бути потуранням у зловживанні процесуальним правом. Зокрема, якщо один з батьків, наприклад, змінив місце проживання дитини за власним бажанням, звернувся із позовом до суду про визначення місця проживання дитини з ним та ізолював дитину від іншого з батьків, з метою руйнування їх емоційного зв'язку та отримання додаткових аргументів щодо свого позову, порушує судове рішення про забезпечення зустрічного позову іншого з батьків щодо побачень з дитиною, то суд має максимально уважно ставитися до клопотання такої особи щодо вжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони іншому з батьків змінювати місце проживання дитини. Суд не має допустити використання цього правового інституту та самого суду як інструментів штучного створення таким з батьків сприятливих аргументів у відповідному спорі. Тобто суд має уникати суто формального підходу у цьому питанні. Оцінка доказів та обставин справи для вирішення спору по суті - це одне, а оцінка доказів та обставин справи під час вирішення питання вжиття заходу забезпечення позову з метою уникнення зловживання цим правовим інститутом - це інше.
120. Апеляційний суд у контексті врахування найкращих інтересів дитини не звернув увагу, що до такого інтересу відноситься й забезпечення емоційного зв'язку із матір'ю, якщо це не становить загрози дитині. Формальна констатація того, що мати має право спілкуватися з дитиною без оцінки виконання власного судового рішення щодо забезпечення такого спілкування не відповідає зазначеному вище завданню.
121. Апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що батько забрав дитину у матері, яка з нею проживала до цього, і в межах спору про визначення місця проживання не виконує власне рішення апеляційного суду про забезпечення зустрічного позову - забезпечення побачень матері зі своєю малолітньою дитиною.
122. На момент прийняття оскаржуваної постанови апеляційний суд згідно із матеріалами справи мав відповідну інформацію та мав надати їй оцінку, зокрема з урахуванням правових висновків Верховного Суду, на які справедливо посилається ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі на оскаржувану постанову апеляційного суду від 27 грудня 2023 року. Однак апеляційний суд цього не зробив, односторонньо зосередившись виключно на заявленій ОСОБА_1 потенційній можливості виїзду матері за кордон з дитиною, без вказівки того, що саме переконало апеляційний суд у реальності таких ризиків саме на момент вирішення цього питання апеляційним судом, вже не кажучи про суд першої інстанції, відповідна ухвала якого переглядалася у апеляційному порядку.
123. Щодо подальших дій матері, то Верховний Суд вже вказав, що їм має надаватись належна оцінка, у тому числі з встановленням обставин та мотивів таких дій, але поза межами касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, враховуючи суть касаційного перегляду судового рішення, передбачену як ЦПК України, так і практикою ЄСПЛ - виправлення помилок, а не новий розгляд чи спростування / підтвердження здогадок судів попередніх інстанцій. Водночас ОСОБА_1 не позбавлений можливості захищати свої відповідні права із застосуванням коректних правових інститутів та процедур.
124. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд позбавлений процесуальних прав усунути зазначені недоліки апеляційного перегляду в оскаржуваній постанові апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, тому формально ця постанова підлягає скасуванню із направленням питання на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Водночас, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду від 19 серпня 2024 року, якою зазначений захід забезпечення позову скасовано, на момент передання цієї справи до апеляційного суду у відповідній частині відсутній фактичний предмет спору її учасників у цій частині - спірний захід забезпечення позову, у тому числі враховуючи, що ОСОБА_2 не оскаржує у касаційній інстанції ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року, яка стосувалась періоду дії відповідного заходу забезпечення позову. Однак оскаржувана постанова апеляційного суду від 27 грудня 2023 року не є судовим рішенням, яким закінчений розгляд цієї справи по суті - відповідно до позовних вимог обох батьків, а стосується лише питання забезпечення у цій справі. Тому Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року.
125. У зв'язку із зазначеним у Верховного Суду відсутні підстави для задоволення нового клопотання представника ОСОБА_1 щодо процесуального примусу матері у цій справі, шляхом накладення нового штрафу за порушення оскаржуваної постанови апеляційного суду від 27 грудня 2023 року.
(1.3) Щодо касаційного оскарження ухвали Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року
126. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених ЦПК України випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України).
127. Згідно із пунктом 5 частини другої статті 143 ЦПК України штраф є одним з видів заходів процесуального примусу. Зокрема, пункт 4 частини першої статті 148 ЦПК України передбачає, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку невиконання ухвали про забезпечення позову.
128. Водночас частина друга статті 148 ЦПК України уточнює, що у випадку триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
129. Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає (частина четверта статті 148 ЦПК України).
130. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина восьма статті 153 ЦПК України).
131. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (частина одинадцята статті 153 ЦПК України).
132. Суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина перша статті 158 ЦПК України).
133. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина сьома статті 158 ЦПК України).
134. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частини дев'ята та десята статті 158 ЦПК України).
135. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина перша статті 273 ЦПК України).
136. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина друга статті 273 ЦПК України).
137. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України). Частина друга статті 354 ЦПК України визначає випадки та умови, коли учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
138. Якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного ЦПК України строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (відповідно до частини четвертої статті 359 ЦПК України).
139. Попри твердження ОСОБА_1 у його касаційній скарзі на оскаржувану ухвалу апеляційного суду від 17 липня 2024 року про порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, він наводить порушені, на його думку, норми ЦПК України, які є нормами процесуального права.
140. Відповідно до матеріалів справи Чернівецький апеляційний суд своєю постановою від 27 грудня 2023 року задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року, якою йому було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, скасувавши цю ухвалу суду першої інстанції та прийнявши власне рішення про задоволення цієї заяви - встановлення заборони на зміну місця проживання ОСОБА_3 , про що вже було зазначено вище.
141. Однак ОСОБА_1 не звертає увагу на те, що у зазначеній постанові апеляційного суду від 27 грудня 2023 року встановлена не тільки відповідна заборона, а й строк її дії (умова дійсності) - до ухвалення рішення у цій справі за відповідними позовами батьків ОСОБА_3 .
142. Шевченківський районний суду міста Чернівці рішенням від 28 березня 2024 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнив позов ОСОБА_2 - визначив місце проживання ОСОБА_3 - з матір'ю. Повний текст цього рішення складений 02 квітня 2024 року.
143. Ухвалою від 10 травня 2024 року Чернівецький апеляційний суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та поновив цей строк, але залишив відповідну апеляційну скаргу без руху, надавши ОСОБА_1 строк для усунення недоліків його апеляційної скарги.
144. Ухвалою від 21 травня 2024 року Чернівецький апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та зупинив дію цього рішення суду першої інстанції до закінчення її перегляду в апеляційному порядку. Також іншою ухвалою цього ж дня Чернівецький апеляційний суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про забезпечення позову у цій справі, вказавши йому у частині вимог заборонити ОСОБА_2 змінювати місце проживання їх малолітнього сина, що за конкретних обставин цієї справи та наявності прийнятої постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року є вимогою про подвійне забезпечення позову.
145. Процесуальний обов'язок суду, визначений у частині дев'ятій статті 158 ЦПК України, стосується заходів забезпечення позову, застосованих судом, який прийняв судове рішення по суті спору. Заходи забезпечення позову, застосовані судом вищої інстанції, судом нижчої інстанції, який приймає рішення по суті спору, не скасовуються відповідно до норм ЦПК України, чинних на момент виникнення відповідного питання у цій справі, а закінчують свою дію відповідно до умов частини десятої статті 158 ЦПК України, що власне, й узгоджується із строком дії заходу забезпечення позову, визначеному у резолютивній частині постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року.
146. Зазначене не суперечить правовому висновку Верховного Суду щодо характеру дії заходу забезпечення позову, викладеному у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19. До того ж посилання ОСОБА_1 на цей правовий висновок є безпідставним, оскільки він стосується конкретного випадку - специфіки застосування частини дев'ятої статті 158 ЦПК України у контексті пункту 1 частини першої статті 255 і частини четвертої статті 414 ЦПК України, тобто випадку закриття касаційним судом провадження у справі, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з її переданням для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
147. Посилання на постанову від 13 червня 2024 року у справі № 761/25101/20 Верховний Суд також не бере до уваги, оскільки в умовах цієї конкретної справи відповідний правовий висновок у контексті його узагальненого застосування має бути кваліфікований як per incuriam (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 907/882/22, п.п. 8.20-8.36) з огляду на наступне.
148. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач діятиме недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення (наприклад, постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 369/15492/21).
149. Водночас процесуальна реалізація правового інституту забезпечення позову не може ставити у залежність від його скасування виконуваність рішення суду по суті спору, у якому таке забезпечення застосоване. Протилежне протирічило б як статті 129-1 Конституції України щодо обов'язковості виконання судового рішення, так і такій загальній засаді цивільного законодавства, як розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
150. Збереження, за відсутності ухвали (судового рішення) про його скасування, чинності заходу забезпечення позову з визначеним строком дії такого заходу забезпечення, встановленого постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року у цій справі, попри фактичне закінчення цього строку, паралельно із чинним відповідно до умов ЦПК України рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року по суті спору, виконання якого вступає у суперечність із реалізацію вжитого заходу забезпечення позову, призводить саме до визначеного вище протиріччя.
151. Враховуючи зазначене, зокрема пропуск ОСОБА_1 встановленого ЦПК України строку на апеляційне оскарження відповідного рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно зазначив у своїй оскаржуваній ухвалі від 17 липня 2024 року, що дія заходу забезпечення позову у конкретних обставинах справи відновилась лише 21 травня 2024 року із зупиненням апеляційним судом дії рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року. Тому вимога ОСОБА_1 про зміну мотивів оскаржуваної ухвали Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року є безпідставною.
152. Стосовно аргументу про необхідність стягнення штрафу у сумі десяти розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб з огляду на «зухвалість і тривалість невиконання судового рішення» Верховний Суд звертає увагу на наступне.
153. Станом на 15 травня 2024 року перебування ОСОБА_3 з його матір'ю не суперечило зазначеному рішенню Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, встановлений строк апеляційного оскарження якого на той момент вже закінчився і дія якого на той момент не була зупинена, тобто яке було чинним на той момент відповідно до умов ЦПК України.
154. Тривалість невиконання ухвали про забезпечення позову, про яку йде мова у частині другій статті 148 ЦПК України, стосується строку невиконання відповідної ухвали, а не загального строку, протягом якого діє запроваджене нею забезпечення позову як таке. А тому аргумент ОСОБА_1 про тривалість невиконання ухвали про забезпечення позову зводиться виключно до його незгоди з оцінкою певного строку апеляційним судом.
155. Водночас ЦПК України не визначає строки у календарних або робочих днях, які вважаються тривалим чи нетривалим невиконанням ухвали про забезпечення позову. Суди керуються, зокрема, таким принципом (основною засадою) цивільного судочинства, як пропорційність, зміст якого визначений у статті 11 ЦПК України, що передбачено пунктом шостим частини третьої статті 2 ЦПК України. Верховний Суд, ураховуючи, що дія відповідного заходу забезпечення позову відновилась лише 21 травня 2024 року у зв'язку з апеляційним переглядом рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, що зумовило зупинення його дії, а оскаржувана ухвала апеляційного суду про стягнення штрафу з ОСОБА_2 була постановлена 17 липня 2024 року, не бачить підстав вважати, що в останній апеляційним судом неправильно оцінена тривалість строку невиконання ухвали про забезпечення позову у контексті статті 148 ЦПК України.
156. Згідно із вимогами ЦПК України Верховний Суд здійснює касаційний перегляд ухвали Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року з точки зору визначеного розміру штрафу відповідно до тих обставин, якими апеляційний суд керувався на момент постановлення цієї оскаржуваної ухвали. Касаційне оскарження цієї ухвали апеляційного суду не може бути процесуальним інструментом стягнення нового штрафу за подальше невиконання ухвали про забезпечення позову, якщо воно відбувалося або відбувається після постановлення зазначеної ухвали апеляційного суду, оскільки накладення штрафу у такий процесуальний спосіб не передбачене статтею 148 ЦПК України.
157. ОСОБА_1 не довів Верховному Суду помилковість визначеної апеляційним судом в оскаржуваній ухвалі від 17 липня 2024 року суми штрафу, у зв'язку з чим вимога ОСОБА_1 про збільшення суми цього штрафу є необґрунтованою. Реалізація змісту статті 148 ЦПК України має відбуватись відповідно до правил, встановлених цим Кодексом.
158. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року та залишає цю ухвалу без змін.
(1.4) Щодо касаційного оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року та рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року
159. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
160. Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу (відповідно до частин першої-третьої статті 40 ЦПК України).
161. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частини друга та третя статті 83 ЦПК України).
162. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (частина одинадцята статті 83 ЦПК України).
163. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду (відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 84 ЦПК України).
164. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (частина третя статті 102 ЦПК України).
165. Частина перша статті 103 ЦПК України передбачає, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
166. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом (частини третя та четверта статті 103 ЦПК України).
167. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (частини перша, друга, п'ята статті 106 ЦПК України).
168. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (згідно із статтею 110 ЦПК України).
169. Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим (частина перша статті 116 ЦПК України).
170. До учасників судового процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із зали судового засідання (частина перша статті 145 ЦПК України).
171. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (частина п'ята статті 177 ЦПК України).
172. Відповідно до частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
173. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду (частини друга та третя статті 189 ЦПК України).
174. Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (частина перша статті 196 ЦПК України).
175. Частина друга статті 198 ЦПК України передбачає право суду за конкретних обставин відкласти підготовче засідання в межах визначеного ЦПК України строку підготовчого провадження. А частина п'ята цієї статті ЦПК України передбачає можливість оголошення перерви у підготовчому засіданні у разі необхідності за певних випадків.
176. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (пункт 3 частини першої статті 200 ЦПК України).
177. Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (частина перша статті 209 ЦПК України).
178. Учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою (частина перша статті 212 ЦПК України).
179. Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил (частина третя статті 216 ЦПК України).
180. Головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (частини перша та друга статті 222 ЦПК України).
181. Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються. З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з'ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання (частини перша та друга статті 228 ЦПК України).
182. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (частина друга статті 262 ЦПК України). Процесуальне право постановлення окремої ухвали касаційним судом передбачене частиною восьмою статті 262 та статтею 420 ЦПК України.
183. Судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).
184. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
185. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (частини друга-четверта статті 13 ЦК України).
186. Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частини перша та четверта статті 29 ЦК України).
187. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (частина друга статті 6 СК України).
188. Частина восьма статті 7 СК України передбачає, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
189. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята та десята статті 7 СК України).
190. Згідно із частиною першою статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
191. При розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (відповідно до частини четвертої статті 19 СК України).
192. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п'ята та шоста статті 19 СК України).
193. Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 СК України (частини перша та друга статті 141 СК України).
194. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини перша-третя статті 150 СК України).
195. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (частина перша статті 153 СК України).
196. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини перша та друга статті 155 СК України).
197. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 СК України. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (згідно із частинами першою-третьою статті 157 СК України).
198. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі (абзац перший частини п'ятої статті 157 СК України).
199. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, зокрема у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів (згідно із абзацом другим частини п'ятої статті 157 СК України).
200. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання (відповідно до частин першої та другої статті 158 СК України).
201. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (частина перша статті 159 СК України).
202. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
203. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина друга статті 161 СК України).
204. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам (частина перша статті 162 СК України).
205. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема щодо її місця проживання (відповідно до частин першої-третьої статті 171 СК України).
206. Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (у актуальній редакції далі - Закон про охорону дитинства)).
207. Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства (частина третя статті 10 Закону про охорону дитинства).
208. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону про охорону дитинства).
209. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів (частина перша статті 15 Закону про охорону дитинства).
210. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом (частина третя статті 15 Закону про охорону дитинства).
211. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, яким стало відомо про вчинення домашнього насильства, зокрема якщо постраждалими особами стали або можуть стати діти, зобов'язані невідкладно повідомити про це до районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, уповноважених підрозділів органів Національної поліції України або до цілодобового кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей (частина третя статті 19 Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (у актуальній редакції далі - Закон про запобігання домашньому насильству). Це положення набуває додаткового значення у контексті захисту найкращих інтересів дитини з урахуванням законодавчо встановлених у статті 24 цього Закону спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
212. Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону про запобігання домашньому насильству).
213. У пункті 14 постанови Кабінету Міністрів України від «Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах» від 01 червня 2020 року № 585 (у актуальній редакції далі - Постанова № 585), який присвячений проведенню бесід з дитиною, яка досягла того віку та рівня розвитку, коли може висловити свою думку, щодо її складних життєвих обставин, зокрема визначено, що в інтересах дитини для мінімізації негативного впливу на її емоційний стан та психічне здоров'я, а також з метою недопущення її повторної психологічної травматизації бесіда з дитиною проводиться один раз. У разі потреби повторна бесіда проводиться, як правило, одними і тими самими особами. Бесіда повинна проводитися протягом не більше двох годин на день з перервою (безперервно - не більше години).
214. Верховний Суд здійснює касаційний перегляд відповідних оскаржуваних судових рішень у межах аргументів касаційної скарги ОСОБА_1 з урахуванням частини третьої статті 400 ЦПК України, підстави застосування якої у цій справі не підтвердились.
215. Верховний Суд, здійснючи касаційний перегляд судових рішень, не приймає доводи, які суперечать доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
216. У контексті врахування найкращого інтересу дитини одним з основних завдань суду під час вирішення, зокрема, спорів щодо проживання дитини з кимось із її батьків, які розлучені або не можуть проживати разом, є недопущення в межах визначених йому процесуальних повноважень перетворення цими батьками або одним з них своєї дитини в інструмент з'ясування стосунків між ними чи з іншим з батьків. Тобто суд має в межах своїх можливостей уникати перетворення обома батьками або одним з них власної дитини на «інструмент» у судовому спорі про визначення її місця проживання.
217. У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 сформовано загальний висновок щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 367 ЦПК України. Він зводиться до такого - відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вище наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Тому Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду щодо доказів, дослідження яких вимагав ОСОБА_1 всупереч цьому правовому висновку.
218. Верховний Суд у своїх постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 та від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 вже зазначав, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому орієнтується на досвід та поведінку авторитетних для неї батьків.
219. Також Верховний Суд вже зазначав, що під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають керуватися інтересами малолітньої дитини та балансом між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в інтересах дитини (дивитись, наприклад, постанову від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19).
220. Верховний Суд керується тим, що міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору (дивитись наприклад, постанову від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19).
221. У постанові від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 Верховний Суд вже вказував на те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку
222. У постанові від 22 травня 2024 року у справі № 754/3063/22 (пункт 167) Верховний Суд, розвиваючи своє бачення конкретного питання, викладеного у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21, фактично акцентував увагу на тому, що суди, оцінюючи можливість залишення дитини проживати з батьком, мають обов'язково брати до уваги, якщо він самовільно забрав дитину та змінив її місце проживання, перешкоджає матері у спілкуванні з малолітнім сином, позбавляючи його материнського піклування та виховання, що призводить до руйнування зв'язків дитини з матір'ю, оскільки це суперечить сімейним цінностям та найкращим інтересам дитини.
223. Також Верховний Суд погоджується з тим, що у суду відсутня необхідність досліджувати докази, які не стосуються спірних питань у судовій справі, не заперечуються іншою стороною, а отже, оцінюються судом відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України. Посилання на недослідження судом саме таких доказів як підставу для скасування судового рішення не відповідає вимогам ЦПК України.
224. Вимога учасника судового спору, який вчасно не подав докази суду першої інстанції на підтвердження своїх позовних вимог без поважних на те причин, долучити ці докази в апеляційній інстанції на підтвердження обставин чи фактів, які безпосередньо не спрямовані на спростування реальних мотивів прийняття рішення судом першої інстанції або в дійсності нічим не доповнюють судове рішення апеляційного суду, прийняте за результатами апеляційного перегляду першого, не може бути застосована як штучний аргумент для апеляційного оскарження цього рішення суду першої інстанції або касаційного оскарження обох відповідних судових рішень, у разі незадоволення цієї вимоги апеляційним судом, оскільки протилежне було б дозволеним зловживанням правом. Наприклад, оскільки суди попередніх інстанцій у своїх відповідних оскаржуваних судових рішеннях, враховуючи зміст їх резолютивних частин, не керувалися тим мотивом, що вважали ОСОБА_1 особою, якій не можна передавати дитину через проблеми у сфері здоров'я, зокрема психіки чи наркозалежності, то посилання на те, що суди додатково не врахували подані поза встановленими ЦПК України строками ним довідки або сертифікати, які спростовують подібні проблеми у нього, саме по собі не може бути аргументом (підставою) для скасування оскаржуваних судових рішень, навіть попри те, що суди попередніх інстанцій не зазначили про відсутність доданих до поданого позову батька доказів на підтвердження відсутності таких проблем у нього. Аналогічне стосується, наприклад, й аргументів ОСОБА_1 щодо не дослідження судами попередніх інстанцій акта обстеження житлово?побутових умов, складеного уповноваженим органом у 2024 році щодо тієї самої адреси проживання, як підтвердження належних умов проживання дитини, враховуючи, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги аналогічний акт за 2023 рік, який підтверджує те саме.
225. Також сама по собі незгода учасника справи з оцінкою судом доказів, у тому числі їх невідповідності, неприйнятності тощо, не є підставою для висновку про порушення судом вимог ЦПК України щодо їх оцінки. А відображення у мотивувальній частині рішення суду лише певних доказів та їх оцінки судом, з тих, які фактично містяться у судовій справі, не є само по собі підставою для висновку про вибірковість оцінки доказів у справі судом. Суд, оцінюючи докази у справі, керуються вимогами ЦПК України, а не необхідністю забезпечити математичну рівність у судовому рішенні згадки доказів, наданих сторонами.
226. У контексті оцінки судом кожного конкретного поданого йому учасником справи документа Верховний Суд погоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема викладеною у рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, п. 23), у якому ЄСПЛ зазначив, що суду не можна ставити в обов'язок необхідність надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
227. Основний аргумент ОСОБА_1 у доведенні необхідності визначити місце проживання дитини з ним зводиться до того, що на момент його звернення з відповідним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 28 березня 2024 року ОСОБА_3 проживав з ним, а багаточисельні психологічні висновки та експертизи, зроблені на замовлення батька, вказують на те, що дитина хоче проживати з батьком, за його словами, мати здійснює насильство над дитиною.
228. Частина друга статті 171 СК України завжди реалізується з урахуванням частини третьої цієї статті СК України. Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 зазначив, що при з'ясуванні думки дитини доцільно зважати на те, що оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ'єктивною та зумовленою різними важелями впливу.
229. У поняття «має бути вислухана» вкладається не тільки сам факт безпосереднього заслуховування судом думки дитини, а й однозначне та впевнене встановлення / розуміння судом цієї думки, яке може ґрунтуватись на доказах у справі, які оцінив суд відповідно до вимог ЦПК України.
230. Суд першої інстанції у своєму оскаржуваному судовому рішенні в межах опису встановлених ним обставин справи зазначив про думку дитини, яка випливає, у тому числі з Висновку Святошинської РДА від 19 березня 2024 року. Апеляційний суд у своїй оскаржуваній постанові прямо зазначив, що відсутність регулярного повноцінного спілкування з матір'ю протягом тривалого часу, коли дитина мала тісний контакт з батьком, який не давав можливості спілкуватися з матір'ю, дає підстави для висновку, що зазначене вплинуло на думку малолітньої дитини. Тобто обидва суди думку дитини зрозуміли. Апеляційний суд, ураховуючи аргументи апеляційного оскарження відповідного рішення суду першої інстанції, більш акцентовано навів мотиви у цьому питанні - вказав, що апеляційний суд надав оцінку обставинам, у яких ця думка дитини формувалася, тому що не все вирішує виключно думка самої дитини (частина третя статті 171 СК України), а також керувався необхідністю враховувати найкращі інтереси дитини відповідно до їх розуміння, яке склалось у апеляційного суду в результаті цього апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
231. Привід безпосередньо малолітньої дитини у зал суду (навіть у режимі відеоконференції) з метою публічного висловлення нею незнайомим людям думки стосовно проживання виключно з одним з батьків, що у черговий раз нагадає дитині про гострий конфлікт між її батьками, змусить черговий раз робити вибір між ними - це очевидним чином психотравмуючий фактор для дитини. Зокрема, цей узагальнений висновок випливає й з характеру вимог до бесід з дитиною, визначених у пункті 14 Постанови № 585, особливо враховуючи факт посилання батька у касаційній скарзі на шість різних психологічних висновків та експертиз з цього питання, які вже проводились за його власною ініціативою, різними людьми протягом менше ніж одного року (наприклад, деякі, відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, в один й той самий день). Суд, діючи у найкращих інтересах дитини, завжди максимально виважено має оцінювати необхідність цього. Здійснення подібного судом з метою почути думку дитини, суть якої суду вже повністю зрозуміла з інших доказів або встановлених обставин у справі, без обґрунтованих для цього виключних підстав - дія суду всупереч інтересам дитини. А вимога щодо такої формальної дії суду одним з батьків, коли відсутні підстави вважати, що суд взяв до уваги якусь іншу думку дитини, - його дія всупереч інтересам власної дитини, яка, у тому числі, має оцінюватись судом комплексно у контексті вміння батьків забезпечити найкращі інтереси дитини для вирішення питання місця проживання дитини, батьки якої розлучилися.
232. Використання вище зазначеного способу врахування судом найкращого інтересу дитини з метою формального оскарження його судового рішення не відповідає завданням цивільного судочинства, визначеним у статті 2 ЦПК України. Обов'язок суду вислухати думку дитини не може використовуватись як формальний спосіб обійти критичну оцінку судом доказів у справі, наприклад, висновків експертів з психології, на тій підставі, що вони є письмовим доказом, який містить думку дитини, що має бути врахована. Критична оцінка судом таких доказів не означає, що суд не почув думку дитини, яка випливає з цих або інших доказів. Водночас, у якому доказі не була б втілена думка дитини, - його дослідження судом здійснюється відповідно до вимог ЦПК України, які не нівелюються частиною другою статті 171 СК України. Тобто обов'язок суду почути думку дитини не є підставою вимагати від суду досліджувати докази всупереч правилам, встановленим ЦПК України.
233. Зазначене не суперечить й узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, на який послався ОСОБА_1 . Зокрема, Верховний Суд вказав у цій постанові й на свою сталу практику - суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (пункт 95 відповідної постанови).
234. Водночас ОСОБА_1 не довів, що суди попередніх інстанцій не зрозуміли / почули думку ОСОБА_3 про те, що на момент розгляду справи у цих судах він вважав, що йому краще жити з батьком. А щодо шести висновків психологів чи психологічних експертиз фактично стосовно одного й того самого питання, які батько організував для своєї малолітньої дитини протягом розгляду цієї справи у судах - суди висловились у мотивувальних частинах своїх судових рішень на підставі їх власної оцінки та щодо тих, які мали право розглядати відповідно до вимог ЦПК України.
235. Враховуючи це, Верховний Суд вважає безпідставним відповідний аргумент касаційної скарги ОСОБА_1 з точки зору скасування оскаржуваних ним рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року.
236. Зазначений правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18, на який послався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, Верховний Суд висловив у зв'язку із поясненням ним того, чому у тій справі апеляційний суд правомірно відхилив клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, про проведення якої не порушувалось питання у суді першої інстанції. Цей правовий висновок щодо тлумачення пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України має ключовий критерій для його реалізації - доведення відповідною особою поважних причин відсутності можливості подати нові докази, заявлені суду апеляційної інстанції, до суду першої інстанції з дотриманням вимог статті 44 ЦПК України щодо добросовісного здійснення прав та виконання процесуальних обов'язків.
237. «Повне, всебічне і об'єктивне з'ясування усіх обставин справи повинно превалювати над надмірним формалізмом щодо вимог про надання доказів лише одночасно з позовною вимогою» - не є ані суттю зазначеного правового висновку, ані аргументом щодо доведення неможливості подати докази суду першої інстанції. До того ж зазначений висновок стосується процесуальних повноважень апеляційного суду, а тому посилання на нього у контексті процесуальних повноважень суду першої інстанції є безпідставним.
238. Зазначений правовий висновок Верховного Суду не передбачає, що поважною причиною неподання доказів суду першої інстанції є бажання учасника спору замінити надані ним докази у справі, які суд оцінив критично, на нові докази, з метою отримати їх більш позитивну, з точки зору обґрунтованості вимог позову, оцінку судом, зокрема апеляційним.
239. Батько забрав від матері без її згоди сина проживати до себе, через певний час звернувся до суду з позовом про визначення його місця проживання, однак відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи не надавав належної можливості спілкуватися дитині з матір'ю, отримав від суду задоволення своєї заяви про забезпечення позову шляхом заборони матері змінювати місце проживання дитини (з батьком) до вирішення судового спору по суті. За таких умов безкінечне продукування у справі нових доказів, зокрема психологічних висновків та експертиз з посиланням на можливі зміни обставин під час розгляду справи судом та відповідної необхідності їх переоцінити чи перевстановити, призводить до затягування як підготовчого засідання, так і розгляду справи судом у цілому. Також за зазначених умов це призводить до фактичної реалізації мети позову ОСОБА_1 без фактичного вирішення спору по суті шляхом зловживання процесуальними правами, у тому числі й інститутом забезпечення позову, який має тимчасовий характер. Особливого значення набувають ці дії, враховуючи, що чим більше триває проживання дитини з батьком та ізоляція її від матері, тим більше шансів стверджувати про інтерес дитини проживати саме з батьком.
240. Тому ОСОБА_2 справедливо звертає увагу на те, що підготовче засідання у цій справі у суді першої інстанції почалося 14 червня 2023 року та за неодноразовими клопотаннями ОСОБА_1 щодо необхідності збирання додаткових доказів продовжувалось аж до 20 лютого 2024 року. Цей процес не міг бути безкінечним. Тому Верховний Суд не бачить у діях суду першої інстанції щодо завершення підготовчого засідання невідповідності вимогам ЦПК України, зокрема його статтям 2, 12 та 44, як і не бачить такої невідповідності в оцінці відповідних дій суду першої інстанції судом апеляційної інстанції.
241. Дії апеляційного суду відповідають зазначеному правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18, оскільки він встановив, що поважних причин неподання відповідних нових доказів до суду ОСОБА_1 йому не довів. У касаційній скарзі ОСОБА_1 ці висновки апеляційного суду не спростував належним чином, тому немає підстав вважати аргументованим посилання касаційної скарги на ігнорування судами попередніх інстанцій у цій справі зазначеного правового висновку Верховного Суду.
242. Зокрема, підготовче засідання у цій справі було закінчене судом першої інстанції відповідною ухвалою від 20 лютого 2024 року. Однак висновки експерта № СЕ-19-23/41019-ПС від 29 серпня 2023 року (далі - Висновок експерта від 29 серпня 2023 року) та № СЕ-19/111-23/56995-ПС від 11 січня 2024 року (далі - Висновок експерта від 11 січня 2024 року), на протизаконне не дослідження яких судами попередніх інстанцій посилається ОСОБА_1 , були складені до закінчення зазначеного підготовчого засідання.
243. Згідно із матеріалами справи Висновок експерта від 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 вперше подав Чернівецькому апеляційному судуяк додатковий аргумент своєї апеляційної скарги на зазначену ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року щодо відмови у вжитті заявленого батьком заходу забезпечення позову щодо матері. Водночас жодні аргументи, чому цей доказ, який існував до постановлення цієї оскаржуваної ухвали суду, не подавався суду першої інстанції апеляційному суду не наведені, у зв'язку з чим апеляційний суд справедливо залишив без розгляду цей доказ, мотивувавши додатково безпідставність вимоги адвоката Мінтенка В. В. про забезпечення цього доказу у суді шляхом його зачитування та надання йому оцінки апеляційним судом як задоволення відповідної заяви адвоката про забезпечення доказів.
244. Верховний Суд звертає увагу, що ЦПК України визначає стадійність розгляду судових справ та перегляду прийнятих судових рішень та правила подання доказів й аргументів учасниками судового спору, а також правила їх оцінки та дослідження судами на різних стадіях судового процесу. Під час кожної стадії судового розгляду справи / перегляду судових рішень у ній можливе вирішення певних процесуальних питань тощо, результатом чого може бути постановлення відповідної ухвали суду, яка може підлягати окремому оскарженню. Зокрема, стаття 353 ЦПК України передбачає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть оскаржуватися окремо від рішення суду по суті спору, тобто ще до прийняття цього рішення судом першої інстанції. Однак ЦПК України не передбачає, що подання певних доказів апеляційному суду під час апеляційного перегляду певної ухвали суду першої інстанції та фізична наявність цих доказів у матеріалах справи позбавляє сторону, яка ці докази подала, виконувати встановлені ЦПК України обов'язки з їх подання саме суду першої інстанції. Тим більше судам слід звертати на це окрему увагу, якщо це може призводити до нівелювання вимог ЦПК України щодо подання доказів суду першої інстанції.
245. Отже, Висновок експерта від 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 суду першої інстанції до закінчення підготовчого засідання не подавав відповідно до вимог ЦПК України. Розуміння цього підтверджується й діями самого ОСОБА_1 та його адвоката, які зверталися з багаточисельними заявами та клопотаннями до судів попередніх інстанцій, які стосувалися різних цивільних процесуальних інститутів, але за своєю суттю зводилися фактично до спроби обійти правила ЦПК України щодо належного подання доказів учасником справи суду.
246. Верховний Суд звертає увагу, що подання, наприклад, клопотань про долучення доказів у справі, зокрема Висновку експерта від 29 серпня 2023 року, разом з клопотанням про безпосереднє дослідження судом наявних доказів у справі, зокрема того ж самого Висновку експерта від 29 серпня 2023 року, суперечить доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що вказує на спробу зловживання процесуальними правами.
247. У Висновку Святошинської РДА Києва від 19 березня 2024 року зазначено, що на засіданні відповідної комісії 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 надав їй для ознайомлення копію Висновку експерта від 11 січня 2024 року, наданого «в рамках розгляду цивільної справи про визначення місця проживання дитини». Верховний Суд звертає увагу на те, що це засідання хронологічно відбувалось до закриття судом першої інстанції підготовчого засідання у справі - 20 лютого 2024 року. ОСОБА_1 не надав судам пояснення, чому він мав можливість надати Висновок експерта від 11 січня 2024 року цій комісії, але не міг надати його суду першої інстанції.
248. Отже, у справі не міститься жодних пояснень стосовно того, чому ОСОБА_1 не надав вчасно зазначені експертні висновки суду першої інстанції відповідно до приписів ЦПК України. Касаційна скарга обґрунтованих та переконливих пояснень з цього питання також не містить.
249. Верховний Суд не бачить підстав для відступлення від свого правового висновку, викладеного у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19, щодо того, що під час вирішення судового спору між батьками про місце проживання їх дитини, якщо є посилання на факт домашнього насильства, то суд має обов'язково перевірити, чи відбувалось це насильство щодо дитини або у її присутності. Водночас експертні висновки психолога, у яких міститься згадка дитини про підвищення голосу одного з батьків чи сварку між батьками тощо, самі по собі не є достатнім доказом, який дає змогу однозначно встановити факт дійсного домашнього насильства, зокрема вони не є предметом відповідного психологічного дослідження, не передбачають врахування контексту, можливих провокації когось з батьків тощо. Тому суд оцінює відповідну інформацію у сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами у справі відповідно до вимог ЦПК України, зокрема статті 89. У тому ж випадку, коли суд ставить під сумнів увесь висновок психолога як доказ у справі з тих чи інших обґрунтованих причин, він тим більш не може бути однозначним доказом зазначеного.
250. Оскільки апеляційний суд пояснив причини відхилення наданих у якості доказів інших психологічних висновків та експертиз, у тому числі тих, які були складені на замовлення батька після розгляду справи судом першої інстанції, у нього не було процесуального обов'язку комплексної оцінки з точки зору переконливості, достовірності, суперечності тощо того, що у всіх шести висновках та експертизах, які подав батько у цій справі щодо своєї малолітньої дитини та які вважає однаково фаховими та професійними, які складені під час ізоляції дитини від своєї матері, ступінь агресії матері, зі слів дитини, щодо неї прогресивно зростає з кожним наступним таким висновком чи експертизою, замовленою батьком для цієї справи. Верховний Суд не надає цьому оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
251. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне окремо вказати на те, що суди, розглядаючи спори щодо визначення місця проживання дитини, з метою визначення найкращого інтересу дитини у цьому питанні мають не забувати під час здійснення оцінки поведінки батьків щодо дитини, що постійне відвідування дитиною за ініціативою когось з її батьків психологів з метою отримання висновків (експертиз) на підтвердження аргументів у відповідному спорі саме по собі заслуговує на оцінку судом з точки зору травмування цим дитини, незалежно від того, чи погоджується суд з цими висновками (експертизами) та чи навіть приймає їх до розгляду. У цьому конкретному аспекті суд оцінює не сам зміст таких висновків (експертиз), а саме характер (інтенсивність) їх проведення та виправданість цього з точки зору обставин конкретної справи.
252. На переконання Верховного Суду, суди попередніх інстанцій мали надати оцінку зазначеному у межах кількості відповідних висновків та експертиз, які існували на момент розгляду справи судом першої інстанції. Саме по собі продукування кількості подальших відповідних висновків та експертиз апеляційний суд мав можливість оцінити у зазначеному ключі відповідно до статті 367 ЦПК України. Але цей недолік у діях судів попередніх інстанцій Верховний Суд з огляду на зміст оскаржуваних судових рішень розглядає у контексті частини другої статті 410 ЦПК України. Водночас Верховний Суд у контексті встановлених обставин цієї конкретної справи розглядає відповідний строк завершення підготовчого засідання судом першої інстанції у цій справі та відмову апеляційного суду досліджувати психологічні висновки та експертизи, неможливість подання яких вчасно суду першої інстанції не була доведена, у тому числі як процесуальний механізм захисту дитини від зайвого психологічного травмування.
253. Єдиним додатковим доказом домашнього насильства з боку матері, на який посилається представник батька - адвокат Якименко М. М., є копія листа від поліцейського органу від 28 серпня 2023 року № М-1015, недослідження якого (визначення підстав його відхилення у мотивувальних частинах судових рішень) судами визначається у касаційній скарзі як одна з підстав для скасування їх судових рішень. Верховний Суд не наділений повноваженнями переоцінювати докази у справі, але він не позбавлений можливості встановити відповідність тверджень касаційної скарги фактичній дійсності. У матеріалах справи міститься цей лист, який є відповіддю відповідного поліцейського органу на звернення самого ж адвоката Якименка М. М. до цього органу стосовно нібито вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 (вчинення домашнього насильства) Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-X. У цьому листі прямо зазначено, що за результатами перевірки цього звернення адвоката встановлена відсутність ознак будь-яких кримінальних чи адміністративних правопорушень, з ОСОБА_2 проведена профілактична бесіда щодо недопущення правопорушень. Доводи відповідної касаційної скарги ОСОБА_1 з питання домашнього насильства ОСОБА_2 фактично повторюють доводи його апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, яким надана загальна оцінка та спростування судом апеляційної інстанції. Тому посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суди проігнорували факт домашнього насильства, підтверджений цим листом, не заслуговує на увагу, а відсутність окремої реакції судів саме на цей конкретний лист у мотивувальних частинах їх судових рішень не суперечить вимогам Глави 5 ЦПК України, зокрема статтям 77 та 80, у контексті практики ЄСПЛ (у тому числі, згаданому вище рішенню від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Не вдаючись до переоцінки доказів у справі, Верховний Суд окремо конкретизує свою юридичну оцінку у цьому питанні з метою присікання спроби ОСОБА_1 та його представника ввести Верховний Суд в оману.
254. Отже, окрім тверджень батька та його представника стосовно насильства матері над дитиною жодних фактичних доказів цього насильства ним судам попередніх інстанцій не надано. Зокрема, батько не надав цим судам докази того, що своєчасно звертався до компетентних органів стосовно такої агресії матері відповідно до вимог Закону про захист від домашнього насильства до початку судової справи, першочергово ініційованої ним.
255. У матеріалах справи відсутні належні пояснення ОСОБА_1 , чому всупереч вимогам Закону про запобігання домашньому насильству, зокрема частини третьої статті 19 цього Закону, на порушення якого ОСОБА_2 він сам посилається, первісний позивач своєчасно не звернувся до компетентних органів з приводу домашнього насильства, яке з його слів чинила ОСОБА_2 , що було однією з причин, через яку, з його слів, він забрав 21 травня 2023 року дитину у матері попри рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 січня 2023 року. Відповідно до матеріалів справи та касаційної скарги твердження стосовно домашнього насильства з боку ОСОБА_2 набули актуальності лише з поданням відповідного позову до неї.
256. Окремо Верховний Суд звертає увагу на неприпустимість зриву судових засідань, у межах яких відбувається розгляд судової справи судом «не так, як того хотілося б» якомусь з її учасників, у тому числі з подальшим застосуванням, наприклад, передбачуваного або вірогідного видалення судом із зали судового засідання відповідної особи чи осіб у якості майбутнього аргументу для подальшого апеляційного чи касаційного оскарження цією особою (особами) судового рішення у справі, у якій ця особа (особи) не може (можуть) переконати суд у своїй правоті, посилаючись на обмеження її (їх) у доступі до правосуддя, вибірковій оцінці доказів за її (їх) відсутності у залі судових засідань, неможливості належним чином спростувати аргументи іншого учасника судової справи або реалізувати інші права, передбачені ЦПК України.
257. Суд зобов'язаний розглядати судові справи відповідно до вимог ЦПК України, зокрема з метою реалізації його статті 263, незалежно від застосування частини першої статті 145 цього Кодексу. А права, передбачені ЦПК України для учасника судової справи, не звільняють його від виконання обов'язків, які теж передбачені цим Кодексом, та застосування наслідків їх порушення, які також передбачені ЦПК України. Тому цей учасник справи має усвідомлювати, що на його поведінку у судовому засіданні поширюється, зокрема, дія частини четвертої статті 12 ЦПК України.
258. Якщо ж наявні порушення суду у здійсненні розгляду справи, то реакція на них має відбуватись відповідно до правил ЦПК України, зокрема в межах апеляційного чи касаційного оскарження тих чи інших судових рішень, а не у залі судового засідання шляхом зриву такого судового засідання.
259. Тим більше значення має вище вказане, коли відповідні дії здійснює особа, яку представляє адвокат у судовій справі, або, що ще гірше, сам адвокат, враховуючи що відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» він має бути фахівцем у сфері права та здійснює професійну діяльність щодо захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. У цьому випадку, враховуючи обов'язковий рівень кваліфікації адвоката у сфері права, особливо коли подібні дії мають системний характер у різних судових інстанціях, у суду є усі розумні підстави вважати, що подібні дії здійснюються усвідомлено з метою провокації суду та/або штучного створення додаткових підстав для можливостей апеляційного / касаційного оскарження майбутнього судового рішення у справі.
260. У своїй касаційній скарзі, яку подав від імені клієнта адвокат, ОСОБА_1 посилається на те, що його обмежили у доступі до правосуддя, не надали можливості заперечити аргументи іншої сторони та після видалення його та його адвоката із зали судового засідання суд вибірково досліджував докази у справі. Попри те, що посилання касаційної скарги на відповідні судові засідання мають або узагальнений характер, або у більшості випадків містять помилкові дати цих судових засідань, матеріали цієї справи, зокрема протоколи судових засідань та їх записи, підтверджують право судів попередніх інстанцій застосувати частину першу статті 145 ЦПК України у тих судових засіданнях судів попередніх інстанцій, у яких це видалення дійсно відбулось. Застосування цього заходу процесуального примусу саме по собі не означає подальше упереджене дослідження судом доказів у справі, а певне обмеження своїх процесуальних прав у відповідних судових процесах ОСОБА_1 та його адвокат забезпечили собі самі відповідно до зазначеного Верховним Судом вище.
261. Верховний Суд не бере до уваги твердження представника ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд без жодних підстав та аргументації видалив його із зали судового засідання 19 серпня 2024 року (в режимі відеоконференції), чим ототожнив його з клієнтом та позбавив можливості представництва інтересів клієнта у суді. Це спростовується окремою ухвалою апеляційного суду від 19 серпня 2024 року шодо цього адвоката, у якій зазначено, що ОСОБА_10 , зловживаючи процесуальними правами, неодноразово заявляв клопотання для вирішення питань, які вже вирішено судом; порушуючи порядок у судовому засіданні, розмовляв без дозволу суду, перешкоджав головуючому вести судове засідання; переривав промови своїми коментарями; перебиваючи головуючого, зазначав про незаконність його дій, не реагував на зауваження та не виконував розпоряджень головуючого, розмовляв без дозволу суду, сперечався та ставив запитання суддям; проявляючи неповагу до суду, зазначав про те, що «суд працює за податки, які платять адвокати, в тому числі і він» та «суд грає в ромашку». Верховному Суду не спростована правильність відповідних висновків апеляційного суду у цій ухвалі.
262. Тому Верховний Суд не вбачає підстав скасовувати відповідні оскаржувані судові рішення з цієї підстави, вважаючи зазначені покликання спробую зловживання процесуальними правами зі сторони ОСОБА_1 та його представника з метою ускладнити справедливий касаційний перегляд цієї справи.
263. Водночас Верховний Суд вважає, що у контексті зазначеного, з точки зору системного аналізу дій батьків у справі про визначення місця проживання їх дитини, апеляційний суд мав би надати у своїй відповідній оскаржуваній постанові оцінку тому, що у матеріалах справи у витягу з протоколу № 3 Комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 лютого 2024 року, яке проводилось для формування Висновку Святошинської РДА Києва від 19 березня 2024 року, запитаного ухвалою суду першої інстанції від 31 жовтня 2023 року у цій справі, та на якому, відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, був присутній ОСОБА_1 , зазначено про фактичний зрив ОСОБА_1 та його представниками голосування на цьому засіданні за результатами його проведення, у зв'язку з чим члени цієї комісії змушені були викликати поліцію, про що Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації повідомляла суд першої інстанції. Однак з урахуванням резолютивної частини відповідної оскаржуваної постанови апеляційного суду Верховний Суд не бачить підстав для її скасування на підставі відсутності цієї оцінки апеляційного суду.
264. Щодо здійснення апеляційного перегляду відповідних оскаржуваних судових рішень неповноважним складом апеляційного суду, якому ОСОБА_1 заявлялись відводи, Верховний Суд зазначає наступне.
265. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 неодноразово заявляв відводи суддям у цій справі. Зокрема, під час апеляційного перегляду відповідних оскаржуваних судових рішень він заявляв декілька відводів, у задоволенні яких апеляційний суд обґрунтовано відмовив, - протилежне Верховному Суду не доведено. Більше того, після усіх цих багаточисельних відводів, заявлених до судового засідання апеляційного суду, призначеного на 19 серпня 2024 року, відповідно до протоколу цього судового засідання адвокат Якименко М. М. як представник ОСОБА_1 на його початку заявив апеляційному суду, що він із своїм клієнтом довіряють складу суду, після чого ОСОБА_1 знову заявляв відвід колегії суддів апеляційного суду, підтриманий його адвокатом, оскільки їх не влаштовував хід розгляду справи апеляційним судом.
266. По-перше, Верховний Суд не приймає доводи, які суперечать доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).
267. По-друге, із частини четвертої статті 36 ЦПК України випливає, що розгляд судом у складі визначеної колегії суддів судової справи, який не влаштовує когось з її учасників, розбіжність висновків суду з бажаннями цього учасника не можуть бути обґрунтованими підставами для відводу судді (суддів) цієї колегії. Так само не можуть бути заявлені безпідставні відводи суддям аргументом для застосування пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України.
268. Тому відповідний аргумент ОСОБА_1 . Верховний Суд вважає необґрунтованим й таким, що не доводить підстави для скасування відповідних оскаржуваних судових рішень, а радше вказує на спробу зловживання процесуальним правом.
269. Щодо багаточисельних заяв адвоката батька про забезпечення доказів у справі, які він заявляв у попередніх судових інстанціях, у тому числі щодо Висновку експерта від 29 серпня 2023 року, та незадоволення судами яких вважає, зокрема, підставою для скасування відповідних оскаржуваних судових рішень, які він обґрунтовував тим, що під терміном «втрата засобу доказування» має розумітись й втрата актуальності доказом з часом. Верховний Суд вважає такий аргумент безпідставним, враховуючи, що сам ОСОБА_1 не поспішав подавати відповідні докази суду першої інстанції до закриття підготовчого засідання у справі. Більше того, Верховний Суд звертає увагу, що якщо представник ОСОБА_1 вважав на стадії розгляду судом першої інстанції наявність такої можливості втрати актуальності, то подання ним відповідних заяв з відповідною аргументацією щодо тих самих доказів вже у суді апеляційної інстанції зі спливом певного часу, після аналогічних заяв суду першої інстанції, лише підтверджує спростування цих аргументів адвоката.
270. У заявах про забезпечення доказів зазначаються аргументи та факти, які вказують на дійсні підстави відповідного забезпечення, а не аргументи заяв по суті справи, передбачених частиною другою статті 174 ЦПК України, зокрема з метою долучення доказів, які учасник судового процесу не подав вчасно відповідно до умов ЦПК України. Також подання в один й той самий день до суду ідентичних або аналогічних за своєю суттю клопотань (заяв) з деякими варіаціями їх формулювання, що не змінюють суті їх дійсної мети, є зловживанням процесуальним правом, оскільки спрямоване не на реалізацію статті 2 ЦПК України, а на спробу перевантажити суд під час здійснення ним розгляду справи та спробу створення додаткових штучних підстав для оскарження можливого несприятливого для певного учасника цивільного процесу майбутнього судового рішення, зокрема у сподіванні на можливі недоліки реакції суду на такі клопотання для їх використання надалі як аргументу щодо здійснення судом неналежного правосуддя.
271. Сталий принцип (практика) ЄСПЛ щодо того, що сторона у суді має бути почута (дивитись, наприклад, рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04, п. 58), є інструментом забезпечення верховенства права у судовому процесі, а не зловживання у ньому. Тому заява про його порушення не може використовуватись будь-яким учасником судового процесу щодо оцінки судом доказів та обставин справи, прийняття судових рішень, які просто не відповідають побажанням цього учасника. Кожен учасник судового процесу має розуміти, що відповідно до вимог ЦПК України, зокрема його статті 2, суд має почути усіх учасників судового процесу, а не тільки одного з його учасників, який переконаний у своїй правоті. Також «почути» не означає погодитись. До того ж, якщо певний учасник судового процесу приховує від суду певні докази, не заявляє певні аргументи, які мав би надати та навести відповідно до вимог ЦПК України, з метою затягування судового процесу чи зловживання правом, то він не в праві у подальшому вимагати від суду у контексті свого права «бути почутим судом» прийняття їх судом до уваги всупереч правилам ЦПК України.
272. Верховний Суд вважає, що під час вирішення питання про місце проживання дитини з одним з її батьків суди, оцінюючи емоційний контакт дитини з батьками, мають враховувати за наявності його втрати або послаблення з кимось з них, чи це обумовлено саме байдужістю та небажанням виконувати свої батьківські обов'язки відповідною особою, чи це обумовлено неможливістю цієї особи спілкуватися з її дитиною, викликаною, у тому числі, поведінкою та діями іншого з батьків (mutatis mutandis пункт 181 постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/3063/22).
273. Тривале проживання дитини з батьком очевидним чином впливає на формування її соціальних контактів за місцем проживання батька, потенційне виявлення нею більшої прихильності до нього, однак так само очевидним чином дитина потребує й материнської турботи та її безумовної любові, яка має позитивно впливати на її розвиток, у зв'язку з чим сам по собі фактор сталого проживання дитини з батьком та її логічна прив'язаність у зв'язку з цим до нього та відповідного сталого побуту не можуть бути виключним критерієм визначення судом найкращих інтересів дитини, особливо коли батько свідомо перешкоджає власній дитині у належному спілкуванні з її матір'ю, безпідставно позбавляючи дитину материнського піклування та любові (mutatis mutandis пункти 188-189 постанови Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/3063/22). Цей правовий висновок має й зворотнє застосування.
274. Згідно із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи до 21 травня 2023 року, коли ОСОБА_1 відмовився повертати сина матері відповідно до затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 24 січня 2023 року № 25/2 графіка його побачень з ним, ОСОБА_2 постійно проживала з ОСОБА_3 , забезпечувала свою дитину належним піклуванням без наявності складних життєвих обставин у їх житті, зокрема наявністю сталого місця для проживання у місті Чернівцях, навчанням та розвитком, обліком дитини у медичних фахівців, мала позитивний психоемоційний зв'язок із своєю дитиною. ОСОБА_1 мав можливість бачитися із своєю дитиною та реалізовував цю можливість. Це ОСОБА_1 не спростував у цій справі. Зокрема, у відзиві на зустрічний позов матері представник батька підкреслено зазначає суду першої інстанції, що мати безперешкодно передала дитину батьку 21 травня 2023 року та ще й побажала гарного проведення часу.
275. До зазначеного моменту ОСОБА_1 : з позовами про визначення місця проживання ОСОБА_3 з ним до суду не заявляв; не надав судам попередніх інстанцій належні докази відповідно до правил, встановлених ЦПК України, про те, що звертався до фахових органів стосовно будь-якого домашнього насильства з боку ОСОБА_2 .
276. Також відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій та не спростованих обставин справи ОСОБА_1 звернувся із відповідним позовом до суду про визначення місця проживання ОСОБА_3 з ним вже через майже три тижні з моменту неповернення дитини матері, надавши суду першої інстанції, зокрема, заздалегідь (відповідно до дати їх складення - 02 червня 2023 року) складені висновки двох психологів, за змістом яких ОСОБА_3 має тісну надійну прив'язаність та прихильність до батька, який є його опорним об'єктом у житті, можливість проживання з яким дитина боїться втратити, крім іншого рекомендовано не допускати примушування до спілкування дитини з його матір'ю та спорідненими особами по лінії матері, відібрання дитини від батька.
277. Водночас ОСОБА_3 процес навчання у новому приватному навчальному закладі «DINO», розташованому у місті Києві, розпочав лише майже через сім тижнів з моменту неповернення дитини матері - 04 липня 2023 року. Попри критичні заяви батька щодо того, що мати не водила дитину на певні секції та у певні гуртки, ОСОБА_1 не надав судам попередніх інстанцій належних доказів того, що він усунув цей, існуючий на його думку, недолік у розвитку власної дитини.
278. Оскільки батьки ОСОБА_3 не заперечують той факт, що мати 15 травня 2024 року забрала сина з навчального закладу, який розташований за адресою: АДРЕСА_4 , Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції для більшої повноти своїх мотивів мав би встановити конкретний навчальний заклад (заклади), у якому таке навчання відбувалось після припинення навчання у приватному навчальному закладі «DINO», на скільки тривалим було таке навчання. Водночас встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи вказують на те, що навчання ОСОБА_3 хоч і відбувалось після відібрання батьком сина у матері, але не було системним, що справедливо дає підстави судам попередніх інстанцій вважати, що це не відповідає найкращим інтересам дитини. Як мінімум ОСОБА_1 не довів, що він, попри зазначену критику матері, покращив життя власної дитини у цьому аспекті.
279. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи від виконання судового рішення у цій справі про забезпечення побачень ОСОБА_2 зі своїм сином батько ухилявся, у зв'язку з чим відкрите виконавче провадження, накладалися відповідні штрафи на батька. Скасування цих штрафів у адміністративному порядку, на що посилається батько, не спростовують факт невиконання батьком відповідного судового рішення, зокрема адміністративний суд не наділений повноваженнями спростовувати обов'язковість виконання чинного судового рішення цивільного суду. Від спілкування з фахівцями Міського центру дитини та його фахівців ОСОБА_1 також ухилявся. На засідання органу опіки та піклування Чернівецької міської ради ОСОБА_1 теж не з'являвся попри запрошення цього органу, з'явився лише на засідання комісії з питань захисту прав дитини Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 14 лютого 2024 року, яке зірвав разом із своїми представниками.
280. Керуючись такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, визначеними пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, суд, вислуховуючи від учасника спору аргументи щодо незаконності певних дій іншого учасника судового спору, які сам заявник цих аргументів до цього допускав, безвідносно факту законності чи незаконності цих дій, має розуміти, що відповідний заявник цих аргументів здійснював ці дії за власного уявлення та свідомої їх оцінки як незаконних чи таких, що порушують права іншого учасника судового спору, тобто вже діяв недобросовісно, реалізуючи такі дії.
281. Верховний Суд керується тим, що особа, яка може підтвердити належними документами свою фаховість у сфері психології, не є відповідно до цього фаху експертом, який може встановлювати належним чином факти створення кимось з батьків усіх необхідних умов для того, щоб дитина розвивалася та навчалася. Це питання законодавством віднесене до компетенції інших уповноважених органів державної влади або місцевого самоврядування, зокрема відповідних органів опіки та піклування. Тому подібні висновки психологів взагалі не мають значення для справи з точки зору доведення саме цих обставин. Крім того, суди попередніх інстанцій також правильно зауважили, що два висновки психологів, надані ОСОБА_1 суду першої інстанції разом з позовом, не містять повідомлення про усвідомлення їх авторами кримінальної відповідальності відповідно до вимог ЦПК України до судової експертизи.
282. Верховний Суд звертає увагу на те, що висновки органу опіки та піклування суд враховує відповідно до ЦПК України, але вони не відміняють його обов'язок самостійно встановлювати певні факти чи обставини у судовій справі. Зокрема, від цього не звільняє висновок органу опіки та піклування про можливість забезпечення дитини обома батьками без дослідження судом конкретних фінансових або бухгалтерських документів. Статус зареєстрованої фізичної особи - підприємця не доводить спроможність когось з батьків належно забезпечувати дитину. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 надала суду першої інстанції відповідні докази щодо своїх доходів у 2023 році, у той час як ОСОБА_1 - лише за 2022 рік. Суди попередніх інстанцій не надали цьому належної оцінки. Водночас, оскільки у конкретних обставинах цієї справи, з урахуванням резолютивних частин відповідних оскаржуваних судових рішень, доведення доходу ОСОБА_1 у 2023 році або спростування цього не призводить до скасування оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд оцінює цей недолік у контексті частини другої статті 410 ЦПК України.
283. Недоліки у формулюванні судами попередніх інстанцій свого певного мотиву або висновку з того чи іншого питання у справі можуть впливати на правильне та повне розуміння учасниками спору цього мотиву чи висновку, чого суди безперечно мають уникати. Але попри це лише наявність таких недоліків сама по собі не може автоматично стати підставою для скасування у порядку касаційного перегляду судового рішення, у якому вони містяться, якщо за суттю ці мотиви чи висновки відповідають встановленим обставинам справи та остаточному судовому рішенню, яке правильне по суті і законне. Це, зокрема, випливає з вимог частини другої статті 410 ЦПК України.
284. Висновок органу опіки та піклування щодо кращого місця проживання дитини на запит суду не є рішенням суду у справі про визначення місця проживання дитини. Норми ЦПК України, які регулюють розгляд судом справи та прийняття ним судових рішень, не регулюють діяльність органу опіки та піклування з приводу підготовки такого висновку.
285. Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
286. Отже, враховуючи зазначене, попри певні недоліки у відповідних оскаржуваних судових рішеннях, Верховний Суд не бачить підстав для їх скасування, зокрема врахування судами попередніх інстанцій найкращих інтересів дитини не спростоване.
287. Щодо твердження про те, що ОСОБА_2 перешкоджає у контактах дитини з ОСОБА_1 після прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду від 28 березня 2024 року, нібито приховуючи від нього місцезнаходження дитини, яку вивезла за кордон, то Верховний Суд звертає увагу на те, що питання захисту інтересів дитини та прав батьків у цьому контексті вирішується у межах справи № 727/13656/24. Встановлення обставин того, чи дійсно здійснюється відповідне перешкоджання, чи воно є порушенням прав батька, чи елементом захисту дитини від викрадення тощо - завдання судів у відповідному судовому провадженні. Верховний Суд відповідно до вимог статті 400 ЦПК України та суті саме касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції від 28 березня 2024 року та апеляційної інстанції від 19 серпня 2024 року, визначеної ЦПК України, не уповноважений оцінювати відповідність оскаржуваних судових рішень статті 263 ЦПК України у контексті зазначеної інформації, що вимагає встановлення нових обставин. Зокрема, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися з новим позовом у зв'язку із можливою суттєвою зміною в обставинах, що впливають на інтереси дитини.
288. Водночас реалізація судових рішень у справі № 727/13656/24, зокрема у порядку виконавчого провадження, та судовий контроль за такою реалізацією мають відбуватись у межах судової справи № 727/13656/24, у що Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції від 28 березня 2024 року та апеляційної інстанції від 19 серпня 2024 року у справі № 727/5956/23, не наділений повноваженнями втручатись, зокрема задоволенням клопотань, які за своєю суттю зводяться до механізму альтернативного виконання судових рішень у справі № 727/13656/24.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
289. Відповідно до частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1); 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2); 3) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині (пункт 6).
290. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України).
291. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність:
291.1. задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року;
291.2. відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року та залишити її без змін;
291.3. відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року та рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року, залишити ці оскаржувані судові рішення без змін.
(2.2) Щодо судових витрат
292. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).
293. Пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
294. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
295. Частина четверта статті 137 ЦПК України встановлює вимоги співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
296. Частина перша статті 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А частина друга цієї статті визначає порядок розподілу інших судових витрати, пов'язаних з розглядом справи, які покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
297. Відповідно до результатів касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі відповідні судові витрати зі сплати судових зборів покладаються на їх платників.
298. ОСОБА_1 не заявляв до відшкодування судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції.
299. У своєму відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 на оскаржувані рішення суду першої інстанції від 19 серпня 2024 року та постанову апеляційного суду від 19 серпня 2024 року ОСОБА_2 заявила до відшкодування свої судові витрати на правничу допомогу адвоката у касаційній інстанції з відповідного перегляду цих судових рішень у сумі 21 500,00 грн. Щодо відшкодування інших судових витрат у суді касаційної інстанції - не заявляла відповідні клопотання.
300. 25 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надійшло заперечення представника ОСОБА_1 щодо зазначеного клопотання, у якому він просить зменшити суму відшкодування до 0,00 грн (далі - Заперечення).
301. У Запереченні адвокат Мінтенка В. В. посилається на те, що жодної додаткової угоди до Договору про правничу допомогу не надано, всупереч умовам цього договору, які таку додаткову угоду передбачають, у зв'язку з чим не доведена узгоджена вартість надання правничої допомоги, не визначений порядок її обчислення, не підтверджена дійсна домовленість щодо цієї вартості.
302. Також у Запереченні адвокат Мінтенка В. В. одночасно вказує на те, що визначені у наданих ОСОБА_2 документах послуги не передбачені законодавством У країни як правничі послуги, вони завищені, а тому взагалі не підлягають відшкодуванню. Зокрема, Мінтенко Ю. І. мала можливість сама ознайомитись із відповідною касаційною скаргою в підсистемі «Електронний суд», а тому безпідставна плата адвокату за ознайомлення її із цією касаційною скаргою. Адвокат Морозова О. В. представляла ОСОБА_2 у судах попередніх інстанцій у цій справі, а тому їй добре відомі обставини цієї справи, що не вимагає витрат часу на правничу допомогу, які визначені нею. Також представник Мінтенка В. В., з посиланням на практику Верховного Суду та ЄСПЛ, звертає увагу Верховного Суду на необхідність керуватися критерієм реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, враховувати фактично понесені витрати.
303. Верховний Суд звертає увагу на те, що представник Мінтенка В. В. не погоджується із вартістю витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 , але не спростовує факт їх надання, що вказує на необґрунтованість його вимоги зменшити їх саме до 0,00 грн. Власна інтерпретація адвокатом Мінтенка В. В. переліку та характеру послуг, які можуть бути визначені як правничі, - його власна думка.
304. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 надала копію договору про надання правничої допомоги від 14 червня 2023 року б/н (далі - Договір про правничу допомогу). Пункт 1.1 Договору про правничу допомогу визначає сферу та загальний обсяг надання відповідної допомоги адвокатом Мінтенко Ю. І., який не обмежений цією судовою справою та цивільною юрисдикцією розгляду судових спорів. Надання правничої допомоги у цій конкретній справі Договором про правничу допомогу не конкретизоване.
305. У пункті 4.2 Договору про правничу допомогу зазначено, що оплата адвокатської (юридичної) допомоги здійснюється Мінтенко Ю. І. після підписання Договору про правничу допомогу та до початку виконання юридичної допомоги за цим договором. А пункти 4.4 та 4.5 Договору про правничу допомогу передбачають, що за надання відповідної допомоги, передбаченої Договором про правничу допомогу, ОСОБА_2 сплачує адвокату Морозовій О. В. гонорар у розмірі, передбаченому додатковою угодою до Договору про правничу допомогу, розрахунок здійснюється у строки, передбачені цією додатково угодою. Водночас ОСОБА_2 не надала Верховному Суду жодної додаткової угоди до Договору про правничу допомогу. Натомість вона надала Верховному Суду копії: Акта наданих послуг від 31 жовтня 2024 року (далі - Акт); рахунку-фактури від 31 жовтня 2024 року № 1 (далі - Рахунок-фактура); Довідку Морозової О. В. від 31 жовтня 2024 року № 1 про отримання коштів за правничу допомогу (далі - Довідка адвоката).
306. У Акті зазначено, що ним підтверджується факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору про правничу допомогу. Жодні посилання на будь-яку зазначену додаткову угоду відсутні. Серед послуг визначені дві позиції: 1) онлайн зустріч адвоката з ОСОБА_2 , ознайомлення із касаційною скаргою (до 50 сторінок), а також формування правового висновку - витрачено 7 годин, вартість 1 години - 1 500,00 грн, загальна вартість цієї послуги: 10 500,00 грн; 2) написання відзиву на касаційну скаргу - витрачено 5 годин 30 хвилин, вартість 1 години - 2 000,00 грн, загальна вартість цієї послуги: 11 000,00 грн. Загальна сума визначених у Акті послуг: 21 500,00 грн.
307. Верховний Суд не вважає, що ознайомлення адвоката з касаційною скаргою, навіть з урахуванням загальної обізнаності з розглядом справи у судах попередніх інстанцій, обговорення з клієнтом змісту касаційної скарги з поясненням правових висновків щодо можливості та перспектив її заперечення та спростування, а також підготовка відзиву як резюмуючого письмового документа не є необхідними. Представник Мінтенка В. В. також не спростував їх дійсність.
308. Навіть попри відсутність відповідної додаткової угоди до Договору про надання правничої допомоги зміст Акта та Рахунку-фактури визначають узгоджений порядок розрахунку клієнта із адвокатом за надані правничі послуги, враховуючи, що жодна із сторін Договору про правничу допомогу це не оскаржує та не заперечує. Рахунок-фактура підтверджує фактично сплату заявлених правничих послуг, хоч і не узгоджується із формулюванням пункту 4.2 Договору про правничу допомогу.
309. Однак, з урахуванням рамковості Договору про правничу допомогу, в Акті жодного слова про те, у якій саме судовій справі та щодо якої саме касаційної скарги ці послуги надавались, щодо чого висловлювався відповідний правовий висновок. У Рахунку-фактурі зазначений такий самий узагальнений опис правових послуг у невстановленій однозначним чином судовій справі та щодо невстановленого кола питань - з посиланням виключно на Договір про правничу допомогу без зазначення додаткової угоди, передбаченої пунктами 4.4 та 4.5 цієї угоди. Своєю довідкою адвокат підтверджує, що згідно з Рахунком-фактурою отримала відповідно до умов Договору про правничу допомогу 21 500,00 грн як оплату гонорару за правничі послуги, надані ОСОБА_2 .
310. Водночас представник ОСОБА_1 не заперечує та визнає, що відповідні послуги надавались щодо касаційної скарги його клієнта, якою оскаржуються рішення суду першої інстанції від 19 серпня 2024 року та постанова апеляційного суду від 19 серпня 2024 року. Тому попри наявні недоліки у наданих ОСОБА_2 доказах Верховний Суд, уникаючи надмірного суддівського формалізму, вирішив частково задовольнити її відповідне клопотання.
311. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшити суму витрат на правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 , до 15 000,00 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України,
1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року.
2. Скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 24 жовтня 2023 року.
3. Відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року.
4. Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін.
5. Відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року та рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року.
6. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 серпня 2024 року та рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 березня 2024 року залишити без змін.
7. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000,00 гривень відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Видачу виконавчого документа на примусове виконання постанови у відповідній частині доручити суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Сердюк