печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15239/24-ц
пр. 2-2675/25
14 листопада 2025 року
Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судового засідання Сіренко С. О.,
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ОСОБА_3 у березні 2024 року звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 10 840 960,30 грн заборгованості за договором позики від 04.02.2022, що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Зубковою О.Л., зареєстрований в реєстрі 04.02.2024 за № 104, з яких: - 9 046 320,33 грн - еквівалент 229 952,22 Доларів США по курсу НБУ станом на 27.03.2024 - сума позики: 377 869,28 грн, 3% річних за весь час прострочення; 1 416 743,67 грн - інфляційне збільшення, за весь час прострочення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.02.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Зубковою О.Л., зареєстрований в реєстрі 04.02.2024 за № 104. Сума позики - 6 500 772,50 (шість мільйонів п'ятсот тисяч сімсот сімдесят дві) гривень, що є еквівалентом 229 952,22 Доларів США по курсу НБУ на день підписання договору.
Станом на дату подання цієї позовної заяви, відповідач позику не повернув, від повернення позики ухиляється. Покликаючись на норми закону щодо обов'язковості до виконання сторонами умов договору, позивачка просить позов задовольнити, стягнути із відповідача грошові кошти, отримані ним на підставі договору позики.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
В судове засідання з'явилася представник позивача, просила задовольнити позов з мотивів викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що фактичної передачі коштів на виконання цього договору позики не відбулось.
Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 04.02.2022 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Зубковою О.Л., зареєстрований в реєстрі 04.02.2024 за № 104.
Сума позики - 6 500 772,50 гривень, що становитеме еквівалентом 229 952,22 Доларів США по курсу НБУ на день підписання договору (п. 1.1.). Позика надається одночасно із підписанням договору в готівковій формі із вдачею розписки (п.п. 2.2.-2.3. Договору). Сума позики надається до 01 червня 2022 включно (п. 3.1. Договору). Сума позики має бути повернута до закінчення строку, визначеного у п. 3.1. Договору та повертається чотирма платежами (п. 3.2. Договору):
- 846 752, 00 гривень, що становитиме еквівалент 29 952,22 Доларів США за курсом НБУ на день повернення позики - до 01.03.2022;?
- 706 752,50 гривень, що становитиме еквівалент 25 000,00 Доларів США за курсом НБУ на день повернення позики - до 01.04.2022;
- 2 120 257,50 75 000 гривень, що сановитими еквівалент 75 000,00 Доларів США за курсом НБУ на день повернення позики - до 01.05.2022;
- 2 827 010,00 гривень, що сановитими еквівалент 100 000 (сто тисяч) Доларів США за курсом НБУ на день повернення позики - до 01.06.2022.
Позика повертається в готівковій формі (п.3.2. Договору).
Після повного виконання зобов'язання Позичальника за цим Договором, Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику заяву про одержання суми позики, справжність підпису на якій посвідчується в нотаріальному порядку (п. 3.5. Договору).
За порушення умов цього Договору Позичальник несе відповідальність за ст. 625 Цивільного кодексу України (п. 4.1. Договору).
04.02.2024 на підтвердження факту отримання грошових коштів ОСОБА_4 було видано розписку.
Станом на день подання цього позову, ОСОБА_4 сума позики не повернута.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та від23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Суд критично сприймає твердження відповідача, що фактичної передачі коштів на виконання цього договору позики не відбулось, з підстав не доведеності.
У зв?язку з цим, на переконання суду, вказаний правочин є правомірним, адже у розумінні ст. 204 ЦК України його недійсність прямо законом не встановлена. Докази на обґрунтування підстав для висновку щодо визнання Договору позики недійсним у матеріалах справи відсутні, оскільки договір позики грошей у посвідчений приватним нотаріусом не суперечить встановленим законом вимогам, з посиланням на необхідні реквізити учасників договору, на обумовлену сторонами суму із зобов?язанням повернути вказані кошти у встановлений строк, що є належним свідченням здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання бажаних коштів у борг, та є беззаперечним обґрунтуванням наявності правових підстав для стягнення боргу.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що умовами договору позики сторони визначили, що позичальник бере на себе зобов'язання повернути кошти у тому ж розмірі (еквівалент долар США), тому суд дійшов висновку, що нарахована позивачем сума інфляційних втрат стягненню з відповідача не підлягає.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Такі висновки містяться, у постановах Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року №373/2054/16 та від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20.
Отже, виходячи з вищевикладеного, заявлена позовна вимога щодо стягнення 3% річних підлягає задоволенню оскільки факт передання коштів у позику та не повернення суми у строки встановлені договором, що стало підставою для нарахування 3% річних за період з 01.03.2022-16.03.2024 підтверджені належними доказами.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути та 3% річних у розмірі 377 869,28 гривень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
Задовольняючи позовні вимоги частково, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, сплачені позивачем судові витрати розділяються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 13161,40 грн. (0,8693 % від 15140,00 грн) судових витрат.
Керуючись ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 2, 81, 89, 141, 142, 247, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 9 046 320,33 грн основної заборгованості та 377 869,28 гривень 3% річних за період 01.03.2022-16.03.2024, а всього 9 424 189,61 гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 13161,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко