печерський районний суд міста києва
Справа № 757/24368/25-ц
пр. 2-6790/25
24 листопада 2025 року
Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Сіренко С.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Мурзи О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди,
До Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 у справі № 320/48626/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2025, задоволено позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 640/804/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 . Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді у справі № 640/804/20 за період з 06.09.2022 по 27.06.2023 у розмірі 339 091,20 грн.
Як вбачається з позовної заяви, тривале невиконання судового рішення про поновлення на посаді завдало позивачу моральну шкоду, яку вона обґрунтовує неможливістю реалізувати своє право на професію/працю, бути гідним членом суспільства, та втратою єдиного доходу, що мало для неї першочергове значення, як для особистості людини, для самовизначення фізичної і моральної цілісності, а також для підтримки взаємовідносин із іншими людьми. Позивач просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора моральну шкоду у розмірі 356 045,76 грн за надмірно тривале невиконання судового рішення, з розрахунку 0,5% за кожен день прострочення виконання рішення Окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі № 640/804/20 про поновлення на посаді
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.06.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В судове засідання з'явилася позивачка, просила задовольнити позов з мотивів викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову. Зазначала зокрема, що ОСОБА_1 не зверталась до Офісу Генерального прокурора з приводу виконання судового рішення у справі № 640/804/20 про своє поновлення на посаді. Також ОСОБА_1 не скористалась правом звернення до органів державної виконавчої служби, не надала жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність.
Судом встановлено, що Наказом Генерального прокурора України від 21.12.2019 № 2038ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України з 21.12.2019.
Рішенням Окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі № 640/804/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії № 2 про визнання протиправним та скасування наказу від 21.12.2019 № 203 8ц, поновлення на роботі - задоволено частково. Допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою Генеральної прокуратури України; допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 34 716,48 (тридцять чотири тисячі сімсот шістнадцять) гривень 48 копійок.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/804/20 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 без змін.
Наказом Генерального прокурора від 28.06.2023 № 786ц наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №203 8ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України з 22.12.2019.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.04.2024 по справі №640/804/20 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/804/20 без змін.
Оскільки рішення суду від 05.09.2022 у справі №640/804/20 в частині поновлення на посаді ОСОБА_2 виконано із затримкою упродовж періоду з 06.09.2022 по 27.06.2023, Офісом Генерального прокурора допущено протиправну бездіяльність, у зв'язку із чим Офіс Генерального прокурора зобов'язаний виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
26.09.2023 ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 640/804/20 про поновлення на посаді ОСОБА_2 ; стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №640/804/20 про поновлення на посаді ОСОБА_2 за період з 06.09.2022 по 27.06.2023 в розмірі 339 091 (триста тридцять дев'ять тисяч дев'яносто одна) гривня 20 копійок.
29.11.2024 рішенням Київського окружного адміністративного суду заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 640/804/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 ; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 у справі №640/804/20 про поновлення на посаді ОСОБА_1 за період з 06.09.2022 по 27.06.2023 в розмірі 339 091(триста тридцять дев'ять тисяч дев'яносто одна)гривня 20 копійок.
Рішення набуло законної сили, оскільки Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30.04.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/48626/23 від 29.11.2024 залишено без змін.
Обґрунтовуючи підстави позову про відшкодування моральної шкоди позивачка посилається на те, що тривале невиконання відповідачем судового рішення (понад 9 місяців) свідчить про безумовні її душевні страждання та моральні переживання внаслідок бездіяльності органу державної влади.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
За положеннями статті 129-1 Конституції України, обов'язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначено, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) дійшла висновку про те, що необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
У постанові Верховного Суду у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18) зазначено, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».
Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, яка розглядається, судове рішення, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою Генеральної прокуратури України, на момент виникнення спірних правовідносин набрало законної сили, воно є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади.
Суд наголошує, що рішення про поновлення на роботі виконується невідкладно.
Проте позивачку поновлено на посаді через понад 9 місяців з моменту винесення судом рішення про поновлення на роботі.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Зважаючи на викладені обставини та норми закону, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивачки внаслідок тривалого невиконання судового рішення про поновлення її на роботі перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача, а, відтак, завдали ОСОБА_1 моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.
При визначенні розміру завданої позивачу моральної шкоди, суд, з огляду на тривалість вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок тривалого невиконання судового рішення про поновлення його на роботі у справі 640/804/20, враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає, що на користь позивачки з Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було заявлено позовну вимогу немайнового характеру. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». У зв'язку з вищевикладеним з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 5 000 (п'ять тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивачка - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Відповідач - Офіс Генерального прокурора код ЄДРПОУ: 00034051 вулиця Різницька, 13/15, м. Київ, 01011
Суддя Ю. Г. Головко