вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" листопада 2025 р. Справа № 911/3238/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
представників сторін - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного податкового університету на рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2025 у справі № 911/3238/24 (суддя Мальована Л.Я.)
за позовом Державного податкового університету
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен"
про стягнення коштів,
Державний податковий університет (далі - позивач; ДП Університет; апелянт; Університет; скаржник) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" (надалі: відповідач; ТОВ "ІБК "Смарт Реновейшен") про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1 002 991,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проведеною ревізією встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України та п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2027 № 903 «Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об'єкта архітектури», а саме: завищення вартості та обсягів виконаних послуг, яке призвело до перевищення загальної вартості на суму 1 894 583 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 04.06.2025 у справі № 911/3238/24 в позові відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав.
Таким чином, позивач не надав доказів, які б свідчили, що саме він поніс будь-які збитки в розумінні ст. 225 Господарського кодексу України. Договір між сторонами виконано, акти виконаних робіт підписані без зауважень, а правосуб'єктність підписанта з боку контролюючого органу не підтверджено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державний податковий університет звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2025 повністю та прийняти нове про стягнення з ТОВ "ІБК "Смарт Реновейшен" на користь Державного податкового університету грошові кошти в сумі 1 002 991 грн 20 коп.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував результати ревізії Державної аудиторської служби, проведеної у межах Плану заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби за II квартал 2024 року.
Крім того, скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не застосував до спірних правовідносин ст. 611 Цивільного кодексу України щодо відшкодування збитків у разі порушення зобов'язання, а також не врахував положення ст.ст. 216, 218 ГК України, що передбачають відповідальність за порушення. А також посилається на те, що суд 1-ої інстанції не врахував клопотання про витребування доказів, що мають суттєве значення для справи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2025, апеляційна скарга у справі № 911/3238/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного податкового університету на рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2025 у справі № 911/3238/24. Призначено розгляд апеляційної скарги Державного податкового університету на рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2025 у справі № 911/3238/24 на 10.11.2025.
08.10.2025 до апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому заявник просить апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2025 у справі № 911/3238/24 без змін.
Згідно аргументів відповідача, замість зазначення того, у чому полягає незаконність та/чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, скаржник обмежився переважно дублюванням змісту позовної заяви та відповіді на відзив, підсумувавши все загальною незгодою з рішенням суду. Зокрема, скаржник не спростував висновок суду першої інстанції про те, що акт ревізії носить виключно рекомендаційний характер та не свідчить про порушення відповідачем строку виконання зобов'язання за договорами, так як за умови існування між сторонами договірних правовідносин зроблені Державною аудиторською службою України (Держаудитслужбою) судження не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов'язків для відповідача.
Відповідач вважає, що зазначеним вимогам процесуального закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. При цьому, наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки правове обґрунтування скаржника зводиться, по суті, до чисельного цитування норм процесуального і матеріального права без практичного застосування до спірних відносин.
Представники позивача та відповідача в судове засідання 10.11.2025 не з'явились. Про час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою від 03.10.2025 про доставку електронного документа в електронні кабінети сторін.
04.11.2025 через підсистему «Електронний суд» від Державного податкового університету надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, що враховано судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань сторін про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 21.09.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 23352629 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 7 163 930 грн 92 коп.
Згідно з п. 4.1 Договору оплата за фактично надані підрядником послуги здійснюється замовником на підставі підписаних сторонами актів приймання наданих послуг за формую КБ-2в та довідок про вартість за формою КБ-3 впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати підписання актів приймання наданих послуг.
Відповідно до п. 4.2 Договору розрахунок за надані послуги здійснюється замовником у національній валюті України шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок підрядника, вказаного в розділі 14 даного договору.
У п. 7.5 Договору сторонами погоджено, якщо підрядник протягом строку, зазначеного у акті виявлених недоліків, не усуне виявлені недоліки у наданих послугах, замовник має право не підписувати акти КБ-2в та довідки КБ-3 та оплачувати надані послуги до моменту повного усунення підрядником таких недоліків.
25.10.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 23353452 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 1 772 532,20 грн.
14.11.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 23353560 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 5 520 624,18 грн.
15.11.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 23353559 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 9 209 696,40 грн.
13.12.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 23333648 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 1 478 563,56 грн.
13.12.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 2333649 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 5 027 839,19 грн.
14.12.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 23333650 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 1 206 214,48 грн.
19.12.2023 між Державним податковим університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІБК "Смарт Реновейшен" укладено Договір № 23333671 на закупівлю послуг з поточного ремонту, відповідно до умов якого підрядник зобов'язаний надати послуги, якість яких відповідає стандартам, технічним умовам, державним будівельним нормам та правилам, що діють в України.
Відповідно до п. 3.1 Договору його загальна сума складається із загальної вартості наданих послуг і становить 2 648 847,60 грн.
Позивачем на підставі п. 1.3.6.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на ІІ квартал 2024 року в період з 30.04.2024 по 29.07.2024 проведено ревізію, в ході якої було здійснено зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку університету.
За результатами проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного податкового університету за період з 01.01.2022 по 31.04.2024 було виявлено порушення вимог ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України та п. 5 постанови КМУ від 11.07.2007 № 903 «Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об'єкта архітектури» з боку відповідача. Зокрема, встановлено факт завищення вартості та обсягів виконаних послуг, що призвело до перевищення загальної вартості на суму 1 894 583,62 грн.
Також було виявлено порушення у включенні до актів витрат на заготівельно-складські операції, які не були у належний спосіб підтверджені, що призвело до додаткового завищення вартості послуг на суму 209 568,85 грн.
Отже, загальний обсяг матеріальної шкоди, завданої Університету та державному бюджету, становив 2 104 152,47 грн.
Позивач зазначав, що відповідачем було усунуто порушення на суму 1 101 161,27 грн., а тому залишається невідшкодована сума в розмірі 1 002 991,20 грн.
Відповідно до проведених перевірок та контрольних обмірів, виконаних за участю представників Північного офісу Державної аудиторської служби, технічного нагляду було встановлено факти завищення вартості наданих послуг.
04.10.2025 позивач надіслав на адресу відповідача лист № 3389/0-1-23 з офіційним зверненням, у якому просив в найкоротший термін здійснити погашення заборгованості в досудовому порядку.
Листом № 1810-24/1 від 18.10.2024 відповідач відхилив вимогу щодо сплати заборгованості, аргументуючи це тим, що зазначені претензії вважаються необґрунтованими та безпідставними.
У зв'язку з виявленими порушеннями, що спричинили суттєву матеріальну шкоду, позивач вважає дії відповідача такими, що суперечать основоположним принципам належного виконання договірних зобов'язань, встановлених законодавством України. Закріплені нормами Цивільного кодексу України обов'язки сторін договору передбачають дотримання принципів добросовісності, обґрунтованості та адекватності при розрахунках і виконанні робіт, особливо коли йдеться про бюджетні кошти та фінансування, пов'язане з державними установами.
Крім того, позивач стверджував, що дії відповідача ставлять під загрозу прозорість і відповідальність у використанні державних ресурсів, а також підривають основи фінансової дисципліни, якої повинні дотримуватися всі учасники господарських відносин, пов'язані з державними замовленнями. Розгляд цього питання в судовому порядку є необхідним для забезпечення справедливого захисту інтересів держави та відшкодування заподіяної шкоди.
Неналежне виконання договорів у формі завищення вартості робіт без належного підтвердження витрат призводить до неправомірного використання державних коштів. Це створює загрозу для ефективного функціонування бюджетної установи, ставить під сумнів фінансову дисципліну і дотримання принципів ефективного управління публічними фінансами. Такі дії суперечать статті 19 Конституції України, яка передбачає, що органи влади, а також їхні посадові особи зобов'язані діяти виключно у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
З огляду на викладене, позивач зазначає, що має вагомі підстави звертатися до суду з вимогою про відшкодування надмірно сплачених коштів у сумі 1 002 991,20 грн., оскільки досудові заходи не дали результату, а обґрунтованість претензій підтверджена як результатами ревізії, так і підписами уповноважених представників відповідача в актах обмірів та перерахунків. Дії відповідача порушують законодавство України та норми, спрямовані на ефективне використання державних коштів, що підлягає належному судовому вирішенню на користь Університету.
З огляду на фактичні обставини цієї справи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За ст. 175 Господарського кодексу України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Вимогами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до статті 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Згідно ст. 858 Цивільного кодексу України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.
З урахуванням наведеного колегія суддів звертає увагу, що перевірка фактичного обсягу витрат робочого часу, які включені до акта, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.
Згідно матеріалів справи позивач оглянув та прийняв за актами приймання виконаних робіт за договорами, що підписані та скріпленні печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень.
Водночас обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем. Отже, умови договорів сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було.
Крім того скаржник зазначав, що суд першої інстанції не врахував результати ревізії Державної аудиторської служби, проведеної у межах Плану заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби за II квартал 2024 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 868 «Про утворення Державної аудиторської служби України» утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час вкладання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів зобов'язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання, кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; усуненням виявлених недоліків і порушень (підпункт 4 пункту 4 Положення № 43).
Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям, зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб'єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних, фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
В свою чергу, за змістом пунктів 1, 7, 10, 13 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб'єктів господарювання, у статному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах, організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання, визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550.
Так, відповідно до пункту 2 цього Порядку № 550, інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально-відповідальних осіб.
Таким чином, з системного аналізу положень, вказаних вище нормативно-правових актів вбачається, що встановлення факту незаконності отримання суб'єктом господарювання грошових коштів не віднесено до повноважень Держаудитслужби.
Водночас, акт ревізії Держаудитслужби - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки. При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватись в суді.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялась. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, у тому числі змінювати, припиняти часткове або повністю зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними первинними документами (актами виконаних робіт).
У постанові Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 зазначено, що сам по собі акт контролюючого органу, а також виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови, укладеного між позивачем та відповідачем договору та не змінюють їх. Виключно договір (пункт договору), а не акт контролюючого органу є підставою для відшкодування відповідачем на користь позивача суми коштів, зазначеної в акті (вимозі) контролюючого органу та яка заявлена до стягнення у справі.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідними актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав.
Акт ревізії не породжує обов'язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів які б свідчили, що саме він поніс будь-які збитки в розумінні ст. 225 Цивільного кодексу України.
Аналогічних, як вважає колегія суддів, правильних висновків дійшов й суд першої інстанції.
Щодо тверджень скаржника про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ст. 611 Цивільного кодексу України щодо відшкодування збитків у разі порушення зобов'язання, а також не врахував положення ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, що передбачають відповідальність за порушення, - колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Так, статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За приписами ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також, згідно ст. 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.
Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
При цьому, слід враховувати, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, вона повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.
Отже, враховуючи викладене та в силу ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення зв'язку між протиправною поведінкою та збитками потерпілої сторони.
Судом апеляційної інстанції встановлено що, в даному випадку розмір заявленої позивачем до стягнення матеріальної шкоди (збитків) в сумі 1 002 991,20 грн. визначено, виходячи з факту неналежного виконання умов договорів про які зазначено в акті ревізії Північного Офісу Держаудитслужби від 05.08.2024 № 262632-30/312.
Проте, дослідивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки між сторонами у справі було укладено договори, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримані ним як оплата виконаних робіт за договорами, то спірні кошти набуто за наявності правової підстави - договору. Відтак вони не можуть вважатися збитками та не можуть бути стягнуті на підставі статті 224 Господарського кодексу України.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 917/1064/17 від 18.10.2018.
Судова колегія акцентує, що застосування п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України можливе лише за умови доведення факту понесення збитків, а з урахуванням вищезазначених у цій постанові висновків, саме стягнення збитків позивачем не доведено.
Також апеляційна скарга містить посилання на те, що судом першої інстанції не враховано клопотання про витребування доказів, що мають суттєве значення для справи.
З приводу зазначеного суд апеляційної інстанції вказує таке.
Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 81 ГПК України).
В силу ст. 207 ГПК України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою Господарського суду Київської області від 19.02.2025 у справі № 911/3238/24 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 19.03.2025.
У судовому засіданні 19.03.2025 при розгляді справи по суті судом оголошено перерву до 18.04.2025, а надалі до 07.05.2025.
Клопотання про витребування доказів позивачем було подано 06.05.2025.
Тобто, таке клопотання заявлене позивачем під час розгляду справи по суті.
Поряд із цим, у клопотанні заявник не просив поновити йому процесуальний строк на вчинення відповідної процесуальної дії.
За наведеного, беручи до уваги стадію подачі вказаного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявленого клопотання та невідповідність його приписам ГПК України, а тому судом попередньої інстанції правомірно не враховано/прийнято зазначене клопотання позивача про витребування доказів.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2024 у справі № 911/3238/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
В свою чергу, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача знайшли своє підтвердження в спростування викладених позивачем у апеляційні скарзі доводів в цілому.
Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача в справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного податкового університету на рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2025 у справі № 911/3238/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 04.06.2025 у справі № 911/3238/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Державний податковий університет.
4. Справу № 911/3238/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 12.12.2025 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці та тимчасовій непрацездатності).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
В.В. Шапран