вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" жовтня 2025 р. Справа № 910/10202/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Буравльова С.І.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025
у справі № 910/10202/24 (суддя Бондаренко-Легких Г. П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОШИНА"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОШИНА" далі - позивач; ТОВ "ДНІПРОШИНА"; Товариство; заявник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (надалі - відповідач; АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"; АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ"; апелянт; скаржник) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 3 321 291,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяти на себе обов'язки по договору поставки № 53-122-01-23-13726 від 26.07.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар. У зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 3 150 462,60 грн. Також позивачем, на підставі ст. 625 ЦК України, заявлено до стягнення 3% річних та втрати від інфляції.
З огляду на зазначене позивач просив господарський суд стягнути з відповідача 3 321 291,29 грн, з яких: 3 150 462,60 грн - основний борг; 49 995,12 грн - 3% річних; 120 833,57 грн - інфляційні втрати.
27.08.2024 Господарський суд міста Києва ухвалою відкрив провадження у справі № 910/10202/24.
30.09.2024 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду рівними частинами на чотири місяці.
17.02.2025 через систему "Електронний суд" до суду 1-ої інстанції від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 провадження у справі № 910/10202/24 за позовом ТОВ "ДНІПРОШИНА" до АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 3 321 291,29 грн закрито в частині основного боргу в розмірі 3 150 462,60 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Позов ТОВ "ДНІПРОШИНА" до АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 3 321 291,29 грн - задоволено частково. Стягнуто з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" на користь ТОВ "ДНІПРОШИНА" 3% річних - 49 994 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири) грн 72 коп., інфляційні втрати - 120 833 (сто двадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн 57 коп., судовий збір - 39 855 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять) грн 50 коп. та витрати на професійну правничу допомогу - 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 40 копійок. Заяву ТОВ "ДНІПРОШИНА" про розстрочення виконання судового рішення - задоволено частково. Розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24, шляхом здійснення щомісячних рівних оплат протягом 2-х (двох) місяців з наступного дня після набрання даним рішенням законної сили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/10202/24 з власної ініціативи виправлено описку, допущену в пункті 5 резолютивної частини рішення від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24. Викладено пункт 5 резолютивної частини рішення від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24 наступним чином: "Заяву Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про розстрочення виконання судового рішення - задовольнити частково".
Як зазначено місцевим господарським судом, оскільки у справі відсутній предмет спору в частині оплаченої суми, підлягає закриттю провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 3 150 462,60 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України. В іншій частині, на підставі ст. 625 ЦК України, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача 3% річних - 49 994,72 грн та інфляційні втрати - 120 833,57 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24 в частині стягнення з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" на користь ТОВ "ДНІПРОШИНА" суму 3% річних- 49 994,72 грн та інфляційних втрат - 120 833,57 грн, суму судового збору - 39 855,50 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу - 15 000,00 грн. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити клопотання АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" щодо зменшення 3% річних та інфляційних втрат; зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу; здійснення перерозподілу судового збору.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції: не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а зроблені висновки обставинам справи не відповідають; не застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Апелянт зазначає, що беручи до уваги добросовісність поведінки Товариства, з метою підтримання оптимального балансу інтересів сторін у спорі та запобігання настанню негативних наслідків для сторін, наявні підстави для зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Також скаржник вказав, що витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню в частині ознайомлення, вивчення, консультування, моніторингу, тощо.
Окремо відповідач акцентував, що 15 000,00 грн за складання простих заяв в даній справі є завищеними та необґрунтованими, тим більше, що обсяг правових послуг та їх складність не потребували стількох ресурсів. Дана справа не включає нестандартні обставини або обсяг роботи, який би виправдовував таку суму. Зазначає, що судова справа № 910/10202/24 не потребує додаткових експертиз, додаткового аналізу судової практики, складності при формуванні правової позиції. Час, затрачений адвокатом на підготовку позовної заяви до господарського суду є незначним, так як дана позовна заява містить ознаки типовості. Обсяг послуг також є незначним з огляду на те, що кількість письмових доказів до позову мінімальна та не потребувала підготовки окремих складних документів, а зводилася лише до зняття копій наявних у сторони договірних документів. Відповідно, у даній судовій справі немає складних правових позицій, вона врегульована чіткими приписами Господарського та Цивільного кодексів, не потребує дослідження складних за своєю суттю доказів та не вимагає залучення у справі інших учасників справи, крім позивача та відповідача. Позовна заява є малозначною, однозначно не впливає на репутацію позивача або на публічний інтерес до справи. Тому, на думку відповідача, заявлений розмір послуг на правничу допомогу є необґрунтовано завищеним, не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності зі складністю уже проведеної правової роботи.
В межах наведеного апелянт просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн.
Додатково відповідач наголосив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції він визнав позовні вимоги у розмірі основного боргу та заявив клопотання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору. Тому вважає правову позицію суду про повне покладання на відповідача судового збору такою, що не відповідає приписам чинних правових норм.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2025, апеляційна скарга відповідача у справі № 910/10202/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Євсіков О.О., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24. Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24 призначено на 05.05.2025.
До апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно тверджень позивача, за відсутності в матеріалах справи доказової бази щодо вкрай тяжкого матеріального становища відповідача та його впливу на виконання договору поставки від 26.07.2023, беручи до уваги невеликий розмір трьох відсотків річних (49 994,72 грн) по відношенню до основної заборгованості (3 150 462,60 грн), а також враховуючи очевидну неможливість позивача користуватись належними йому коштами за договором поставки та їх знецінення, зменшення розміру 3% річних порушить розумний баланс між інтересами боржника та кредитора, поставить в очевидно привілейоване становище відповідача та однозначно є несправедливим по відношенню до Товариства.
Також позивач вважає доводи апеляції про зменшення витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн абсолютно необґрунтованими, адже заявлений позивачем розмір цих витрат відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності зі складністю наданої правничої допомоги.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Представник апелянта в судовому засіданні 27.10.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою від 30.09.2025 про доставку електронного документа до його електронного кабінету.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представника позивача обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність від позивача обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача, якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Поряд із цим колегія судді зазначає, що 24.10.2025 від позивача надійшло клопотання про здійснення розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОШИНА».
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 26.07.2023 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОШИНА", (постачальник) укладено договір поставки № 53-122-01-23-13726 (скорочено - Договір).
Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору - 31.12.2023, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків (пункт 12.1. Договору).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 утворено акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
Пунктом 3 преамбули постанови Кабінету Міністрів України № 1420 від 29.12.2023 встановлено, що (1) товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства; (2) відокремлені підрозділи державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
Згідно пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного Договору).
Предметом поставки по даному договору є продукція: 34350000-5 (Шини для транспортних засобів великої та малої тоннажності), яка передбачена специфікацією № 1 (пункт 1.2. Договору).
Ціна продукції, що поставляється за цим Договором складає 2 628 427,00 грн, крім того ПДВ - 525 685,40 грн. Загальна сума Договору (вартість продукції) становить 3 154 112,40 грн. Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації №1 (пункти 2.1. ,2.2., 2.3. Договору).
У відповідності до пунктів 8.4. та 8.5. Договору датою поставки продукції є дата підписання вантажоодержувачем видаткової накладної або накладної. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до замовника з моменту поставки продукції. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів.
Відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.
Згідно пункту 6.2. Договору, про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
На виконання умов Договору позивач поставив і передав у власність відповідача товар на загальну суму 3 154 112,40 грн, що підтверджується:
1) видатковою накладною №760 від 04.08.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 23.01.2023, ярликом на придатну продукцію №1-8-442 від 19.01.2024 на суму 1 677 249,00 грн;
2) видатковою накладною №897 від 28.08.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 10.11.2023, ярликом на придатну продукцію №1-8-476 від 10.11.2023 на суму 1 126 200,00 грн;
3) видатковою накладною №898 від 28.08.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 10.11.2023, ярликом на придатну продукцію №1-8-476 від 10.11.2023 на суму 157 194,00 грн;
4) видатковою накладною №1689 від 13.10.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 03.11.2023, ярликом на придатну продукцію №1-8-592 від 31.10.2023 на суму 3 649,80 грн;
5) видатковою накладною №2025 від 26.10.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 10.11.2023, ярликом на придатну продукцію №1-8-616 від 10.11.2023 на суму 30 900,00 грн;
6) видатковою накладною №2705 від 20.11.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 11.12.2023, ярликом на придатну продукцію №1-8-682 від 06.12.2023 на суму 2 319,60 грн;
7) видатковою накладною №3214 від 25.12.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 29.01.2024, ярликом на придатну продукцію №1-8-011 від 26.01.2024 на суму 34 800,00 грн;
8) видатковою накладною №3153 від 26.12.2023, податковою накладною з квитанцією про реєстрацію в ЄРПН, листом відповідача про оформлення ярлика від 09.01.2024, ярликом на придатну продукцію №1-8-754 від 08.01.2024 на суму 121 800,00 грн.
Однак відповідач своїх зобов'язань за Договором в частині оплати поставленого товару належним чином не виконав. Сплатив лише отриманий товар за видатковою накладною № 1689 від 13.10.2023 на суму 3 649,80 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 16140 від 28.12.2023.
08.02.2024 позивач засобами поштового зв'язку направив відповідачу претензію вих. № 59 від 05.02.2024, в якій просив відповідача погасити наявну заборгованість. Однак позивач не отримував від відповідача документів, які б свідчили про погашення останнім заборгованості.
З огляду на зазначене, позивач просив господарський суд стягнути з відповідача наявну заборгованість за поставлений, але не оплачений товар у загальному розмірі 3 150 462,60 грн, а також за прострочення своєчасної оплати основного боргу: 3% річних - 49 995,12 грн та інфляційні втрати - 120 833,57 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 3 154 112,40 грн. У подальшому під час розгляду справи по суті відповідач погасив зазначену заборгованість, про що подав відповідні докази (платіжні інструкції від 10.01.2025у), у зв'язку з чим просив суд закрити провадження в частині основного боргу. Щодо 3% річних та інфляційних втрат відповідач в відзиві на позовну заяву звернув увагу, що позивачем неправильно визначено дату прострочення оплати за поставлений товар по видатковій накладній №2705 від 20.11.2023 та просив відмовити в задоволенні вимог позивача в частині 3% річних та інфляційних втрат. В подальшому в заяві, що надійшла до суду 17.02.2025 просив зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат на 90%.
Подібні за змістом твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як вже зазначалось, на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 3 154 112,40 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін, а також податковими накладними, разом з квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
23.01.2025 до господарського суду від відповідача надійшла заява в якій останній повідомив про погашення перед позивачем заборгованості у розмірі 3 150 462,60 грн та просив закрити провадження у справі в зазначеній частини (основний борг), у зв'язку з відсутністю предмета спору.
На підтвердження мотивів заяви, відповідач надав до матеріалів справи наступні платіжні інструкції від 10.01.2025: (1) №335 на суму 1 670 649, 00 грн - оплата видаткової накладної № 760 від 04.08.2023; (2) №336 на суму 34 800, 00 грн - оплата видаткової накладної № 3214 від 25.12.2023; (3) №337 на суму 121 800, 00 грн - оплата видаткової накладної № 3153 від 26.12.2023; (4) №338 на суму 6 600, 00 грн - оплата видаткової накладної № 760 від 04.08.2023; (5) № 345 на суму 1 126 200, 00 грн - оплата видаткової накладної № 897 від 28.08.2023; (6) № 346 на суму 157 194, 00 грн - оплата видаткової накладної № 898 від 28.08.2023; (7) № 347 на суму 30 900, 00 грн - оплата видаткової накладної №2025 від 26.10.2023; (8) № 349 на суму 2 319, 60 грн - оплата видаткової накладної №2705 від 20.11.2023.
За висновками суду першої інстанції, оскільки у даній справі відсутній предмет спору в частині оплаченої суми, то провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 3 150 462, 60 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України підлягає закриттю
Такі висновки місцевого господарського суду колегія суддів вважає правильними.
Оскаржуване рішення в частині закриття провадження у справі відповідачем не оскаржується.
В той же час, оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 3% річних - 49 994 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири) грн 72 коп., інфляційні втрати - 120 833 (сто двадцять тисяч вісімсот тридцять три) грн 57 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн., 39 855,50 грн - судового збору, що й є предметом апеляційного розгляду.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, у розумінні положень наведеної норми, позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних за період з 05.03.2024 по 15.08.2024, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при їх обчисленні позивачем, останнім допущено арифметичну помилку.
На вказане, під час розгляду справи в суді першої інстанції слушно звернув увагу й відповідач, надавши при цьому власний контррозрахунок 3% річних, розмір яких, з урахуванням розбіжностей по видатковій накладній № 2705, становив 49 994,72 грн.
Так, судова колегія вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню згідно арифметично правильних розрахунків 3% річних, перевірених та прийнятих як вірні згідно контррозрахунку відповідача, що складає: 49 994,72 грн (а.с. 90 т. 1).
Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції, визначених за період з березня по липень 2024 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права. Судова колегія, перевіривши розрахунки (а.с. 6 т. 1) втрат від інфляції вважає їх арифметично вірними та становить 120 833,57 грн.
В частині доводів скаржника про наявність підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення 3% річних та втрат від інфляції, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 233 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Разом з тим, інфляційні втрати та річні не є штрафними санкціями, нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання, відповідно, здійснення їх розрахунку не є однаковим з обчисленням штрафних санкцій (пені та штрафу) та не залежить від їх застосування.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. Втім, відповідне зменшення відсотків річних Верховний Суд допустив у вказаній справі з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Суд встановив, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. Тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Суд допустив зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості.
Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи, яка розглядається, оскільки в зазначених справах встановлено різні фактичні обставини.
Також судова колегія враховує, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка враховується колегією суддів під час розгляду справи № 910/15254/24 в силу правової позиції, яка була викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 755/10947/17 (судам слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції), остання вважає за необхідне конкретизувати правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 серпня 2025 року в cправі № 910/10616/24 та від 03 вересня 2025 року в справі № 910/8269/24.
При цьому підлягає урахуванню те, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Так, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%). При цьому, судовою колегією враховується, що нормами чинного законодавства не передбачено можливості зменшення розміру інфляційних втрат.
Судова колегія звертає увагу також на те, що згідно зі статтями 3, 6, 627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суб'єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб'єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27.01.2021 у справі №910/17876/19, кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію.
У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання) від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).
При цьому, суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.
Відповідач, підписуючи 26.07.2023 Договір погодив строк його виконання та специфікацію до нього. Договір відповідач підписав без заперечень та зауважень. На момент підписання договору, повномасштабна агресія рф проти України вже тривала 1 рік 5 місяців, ці обставини для відповідача були загальновідомим фактом, який при укладенні договору відповідач мав враховувати.
Тож, здійснюючи господарську діяльність, відповідач не був позбавлений змоги врахувати зазначені обставини та передбачити можливі ризики для себе. Натомість, відповідач, прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Відповідач є суб'єктом господарювання, тому в разі здійснення підприємницької діяльності має усвідомлювати, що господарська діяльність проводиться ним на власний ризик, така особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення або утримання від таких дій.
Про це, як вважає колегія суддів, правильно вказав й суд першої інстанції.
Враховуючи наведені висновки стосовно правових підстав для стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором з оплати товару, судовою колегією відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта щодо наявності підстав для зменшення нарахованих 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо стягнення витрат з відповідача 15 000 грн на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
07.11.2024 через систему "Електронний суд" до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
11.11.2024 через систему "Електронний суд" до місцевого господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Якщо заявлена до відшкодування сума судових витрат істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).
Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "неврахування судом умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорар успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правничої допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21.
Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правничої допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».
Тобто, консультаційні послуги з вивчення документів щодо аналізу стану виконання зобов'язань та можливості стягнення заборгованості, правовий аналіз та надання консультацій щодо відзиву на позовну заяву, тощо належать до видів правничої допомоги.
За вказаного судова колегія вважає невмотивованими доводи апелянта щодо того, що є унеможливленим задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в частині ознайомлення, вивчення, консультування, моніторингу, тощо.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної справи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Як вже зазначалось, при встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що з метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:
- копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.10.2020;
- копію додаткової угоди №12 від 06.08.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.10.2020;
- копію акта наданих послуг від 04.11.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 11.10.2020;
- детальний опис наданих послуг від 07.11.2024;
- копію ордера серії АХ № 1204041 від 16.08.2024.
11.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОШИНА", як клієнтом (позивач) на Адвокатським бюро "Костянтина Колесника", як виконавцем укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого адвокатське бюро зобов'язується за винагороду надавати клієнтові правову допомогу в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє один рік. Строк дії цього договору вважається продовженим на один рік на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку дії жодна зі сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін (пункт 6.3. договору від 11.10.2020).
Відповідно до пункту 5.2. договору від 11.10.2020, гонорар за правову допомогу, встановлюється взаємною домовленістю сторін та визначається у додаткових угодах до цього договору. Остаточний розмір гонорару визначається за домовленістю сторін з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018.
В додатковій угоді № 12 від 06.08.2024 до договору від 11.10.2020 сторони узгодили, що гонорар адвокатського бюро за надання правничої допомоги є фіксованим та становить 75 000, 00 грн.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години, того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Таким чином, сторони в додатковій угоді №12 від 06.08.2024 до договору від 11.10.2020 узгодили та встановили фіксований розмір адвокатського гонорару.
У відповідності до пункту 5.3. договору від 11.10.2020, обсяг та зміст наданої правової допомоги, а також розмір гонорару визначається в акті (актах) наданих послуг, які формуються адвокатським бюро в міру необхідності та направляються на адресу клієнта засобами поштового, комунікаційного зв'язку або вручаються уповноваженій особі під розписку. Акт (акти) наданих послуг, надіслані адвокатському бюро засобами поштового, комунікаційного зв'язку або вручені уповноваженій особі клієнта під розписку вважаються погодженими та підписаними клієнтом, якщо протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання акту (актів) наданих послуг від клієнта не надійшли обґрунтовані зауваження щодо таких актів.
Пунктом 5.4. договору від 11.10.2020 встановлено, що плата за надану правову допомогу здійснюється клієнтом у безготівковому порядку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок адвокатського бюро у строк узгоджений сторонами, але не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг чи протягом інших строків, які визначаються у додаткових угодах. Клієнт повинен забезпечити індивідуалізацію платежу та документів, на підставі яких здійснюється перерахування коштів адвокатському бюро шляхом зазначення у рядку "призначення платежу" реквізитів цього договору та за необхідністю інших індивідуалізуючи ознак (реквізити акту наданих послуг, рахунку, додаткової угоди тощо).
В пункті 4 додатковій угоді № 12 від 06.08.2024 до договору від 11.10.2020 зазначено, що сума гонорару, має бути сплачена клієнтом на користь адвокатського бюро протягом 45 (сорока п'яти) банківських днів з моменту підписання акта наданих послуг за наслідком супроводження кожної з інстанцій.
04.11.2024 сторони підписали акт наданих послуг до договору від 11.10.2020 на суму 75 000,00 грн. В акті зазначене, що він є підставою для проведення розрахунків згідно додаткової угоди № 12 від 06.08.2024 до договору від 11.10.2020.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Колегія суддів вказує, що у даному випадку судом першої інстанції враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: складність справи; розумність та співмірність розміру судових витрат.
В межах вказаного судовою колегією враховується, що подання позовної заяви обумовлено виключно діями та бездіяльністю самого відповідача, внаслідок чого Товариство змушено було захищати свої права та інтереси в суді, в єдиний ефективний та доступний спосіб захисту своїх порушених відповідачем прав.
За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 4 - 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують фактичне надання виконавцем правничої допомоги клієнту, з урахуванням фіксованого розміру таких витрат, суд апеляційної інстанції вважає вмотивованими висновки місцевого господарського суду про те, що позивачем подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих ним послуг, виконання робіт та їх вартості, наведено опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки про співмірність та розумність судових витрат у цій справі з урахуванням предмета спору, складності відповідної роботи, що стало підставою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 15 000 грн.
Зважаючи на наведене, на переконання колегії суддів, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про часткове задоволення заяви позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн (з заявлених 75 000 грн), оскільки стягнення таких витрат відповідає критеріям розумності, необхідності, співромірності та справедливості.
Водночас, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо завищення стягнутої згідно оскаржуваного рішення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах 15 000 грн. З огляду на наведене, колегією суддів визнаються необґрунтованими аргументи апелянта щодо наявності підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2 000 грн.
В частині доводів апелянта щодо неправильності розподілу судового збору місцевим господарським судом, колегія суддів зазначає таке.
Дійсно, за ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Водночас, за ч. 8 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Тобто, приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України суду надано дискреційне право застосувати відповідні правила розподілу судових витрат, зокрема з покладення на сторону судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, в випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19 зазначено, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
У такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
Таким чином, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, а саме не здійснення оплати позивачу за поставлений товар по № 53-122-01-23-13726 від 26.07.2023, колегія суддів вважає вмотивованими висновки суду першої інстанції про покладення на відповідача судового збору в повному обсязі, в тому числі й судового збору в частині закритого провадження у цій справі, зважаючи, що задоволення вимог позивача відповідачем сталося вже під час розгляду справи по суті.
За вказаного, на переконання судової колегії, твердження апелянта про порушення судом попередньої інстанції правил розподілу судових витрат, зокрема судового збору, - є безпідставними.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції: не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а зроблені висновки обставинам справи не відповідають; не застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ").
В частині закриття провадження у справі та щодо задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24, шляхом здійснення щомісячних рівних оплат протягом 2-х (двох) місяців з наступного дня після набрання даним рішенням законної сили, - рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24 не оскаржується, тому в цих частинах в апеляційному порядку не переглядалось.
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/10202/24 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ".
4. Справу № 910/10202/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 12.12.2025 (з урахуванням часу перебування судді Алданової С.О. у відпустці та тимчасовій непрацездатності).
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді С.І. Буравльов
О.О. Євсіков