12 грудня 2025 р. Справа № 520/12114/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) від 18.08.2025 по справі № 520/12114/25
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2024 року № 34/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із частковою втратою 10 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини та із частковою втратою 25 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2024 року № 34/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із частковою втратою 10 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини та із частковою втратою 25 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивач мав на руках Довідку Гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2022 № 2139 про пов'язаність поранення позивача із захистом Батьківщини, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про направлення його документів до Медико-соціальної експертної комісії лише тільки після звільнення з військової служби та виключити його 14.02.2024. Відразу ж після отримання Довідки Гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2022 року № 2139 про пов'язаність поранення позивача із захистом Батьківщини, а захворювання з проходженням військової служби, позивач мав об'єктивну можливість звернутись із заявою про направлення його документів, у тому числі вказаної Довідки, до Медико-соціальної експертної комісії для встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності. Втім, без поважних причин не зробив цього.
При цьому, рішення з приводу призначення Позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 15.05.2024 року 25% втрати професійної працездатності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби Комісією Міноборони не приймалось, оскільки нормами пункту 7 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 7 Порядку № 975 виплата одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби не передбачена. Адже, вказаними спеціальними нормами матеріального права виплата одноразової грошової допомоги передбачена тільки лише у разі часткової втрати працездатності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01.02.2024 року № 27-РС був звільнений з військової служби у запас та наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 14.02.2024 року № 45 виключений із списків особового складу військової частини з 14.02.2024 року, що підтверджується копією витягу із наказу № 45.
Згідно Довідки МСЕК серії 12ААА № 116139 від 15.05.2024 року Позивачу було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: з 15.05.2024 року 25%, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, та з 15.05.2024 року 10%, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
15.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» саме у зв'язку із встановленням вказаних вище ступенів втрати професійної працездатності 25% та 10%
На підставі поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів ІНФОРМАЦІЯ_2 був складений та поданий до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду Комісією Міноборони Висновок № 616/975/ОГД від 02.07.2024 року щодо питання наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги.
Розглянувши подані документи Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, дійшла висновку про відмову солдату в запасі ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі норми підпункту 7 пункту 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що підтверджується витягом з Протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України № 34/в від 08.11.2024 року (п. 54).
Не погодившись із прийнятим Комісією Міноборони рішенням у Протоколі засідання Комісії Міністерства оборони України № 34/в від 08.11.2024 року (п. 54), ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2024 року № 34/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги. Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, а також взявши до уваги наявність у позивача права на отримання останньої, суд вважав, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із частковою втратою 10 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини та із частковою втратою 25 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
За змістом пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Положеннями статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ визначений перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому, у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Відповідно до пункту 2 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Пунктом 3 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 6 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.
Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 10 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, зі змінами та доповненнями (Порядок № 975).
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 7 Порядку № 975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби; 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю строкової військової служби, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби; 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Відповідно до п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Згідно з п. 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (розпорядник бюджетних коштів).
Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.
Згідно з п. 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу та був звільнений з військової служби 14.02.2024, а 15.05.2024 йому встановлена ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Таким чином, від дати звільнення позивача з військової служби до дати встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, пройшло 3 місяці та 1 день, що перевищує визначений в п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України № 2011-ХІІ трьохмісячний строк, протягом якого надано військовослужбовцю право на отримання одноразової грошової допомоги.
Разом з тим, судова колегія враховує той факт, що з метою визначення ступеня втрати професійної працездатності та встановлення групи інвалідності внаслідок поранення отриманого під час захисту Батьківщини, Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 документи позивача скеровано до головного лікаря обласної медико-соціальної експертизи 15.02.2024, що не заперечується сторонами.
Позивач отримав довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №116139 від 15.05.2024 року та звернувся із заявою до місцевого РТЦК СП у той же день -15.05.2024
Відтак, ступінь втрати працездатності позивачу первинно встановлено з 15.05.2024 року, при цьому присічний строк, визначений ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачем не порушено.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2024 року № 34/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, протиправне.
Доводи апелянта щодо того, що ОСОБА_1 відразу ж після отримання Довідки Гарнізонної ВЛК військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2022 року № 2139 про пов'язаність поранення позивача із захистом Батьківщини, а захворювання з проходженням військової служби, мав об'єктивну можливість звернутись із заявою про направлення його документів, до Медико-соціальної експертної комісії для встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що звернення позивача з заявою про встановлення ступеня втрати професійної працездатності, є його правом. Позивач не мав обов'язку звертатись з заявою про встановлення ступеня втрати професійної працездатності одразу після отримання Довідки Гарнізонної ВЛК.
Щодо задоволеної вимоги про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із частковою втратою 10 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини та із частковою втратою 25 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, колегія суддів зазначає таке.
Відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги солдату в запасі ОСОБА_1 виходив лише з того, що останнім пропущено тримісячний строк. Тобто по суті заява ОСОБА_1 розглянута не була, відповідач не надавав оцінки по суті поданих документів.
Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що відмова відповідача у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із частковою втратою працездатності, зумовлена пропуском тримісячного строку з моменту звільнення з військової служби та встановлення відсотка втрати працездатності, і відповідачем не встановлювались інші обставини щодо наявності підстав для призначення одноразової грошової допомоги згідно заяви від 15.05.2024 та пакету документів, колегія суддів, з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає належним способом захисту прав позивача зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із частковою втратою працездатності, на підставі поданої заяви від 15.05.2024 та пакету документів, з урахуванням висновків суду.
З урахуванням наведеного, інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 по справі № 520/12114/25 - скасувати в частині щодо зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із частковою втратою 10 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини та із частковою втратою 25 % працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із частковою втратою працездатності, на підставі поданої заяви від 15.05.2024 та пакету документів, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 по справі № 520/12114/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов