11 грудня 2025 рокуСправа №160/17492/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», викладеному у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 30.05.2025 року №046350019749 протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 30.05.2025 року №046350019749;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії від 23.05.2025 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 є непрацездатним членом сім'ї (дружиною) померлого годувальника - ОСОБА_2 , та перебувала на його утриманні, що дає право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV), при цьому приписи ст.36 Закону №1058-IV не пов'язують виникнення у непрацездатного члена сім'ї померлого годувальника права на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника із наявністю або відсутністю у такого членами сім'ї страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058-IV, відтак, оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.05.2025 року №046350019749 ОСОБА_1 протиправно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону №1058-IV з посиланням не відсутність у позивача страхового стажу, передбаченого ч.2 ст.26 Закону №1058-IV - 22 роки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17492/25 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду.
25.08.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.05.2025 року №046350019749, яке здійснювало розгляд цієї заяви за принципом екстериторіальності, обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні позивачеві пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону №1058-IV через відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.2 ст.26 Закону №1058-IV - 22 роки. Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Водночас, ч.1 ст.26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Згідно з ч.2 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. Відповідно до ч.3 ст.26 №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років. Згідно з ч.4 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Таким чином, відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 22 років. Отже, в даному випадку необхідною умовою, окрім досягнення встановленого віку (63 роки), є наявність страхового стажу, визначеного у кількості 22 роки. Згідно з вимогами абз.17 ст.1 Закону №1058-IV непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону. З аналізу зазначених норм вбачається, що позивач не може вважатися непрацездатною особою. Оскаржуваним рішенням встановлено, що страховий стаж померлого годувальника складає 33 роки 3 місяці 28 днів, страховий стаж позивача - 16 років 9 місяців 21 день. Враховуючи викладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст.36 Закону №1058-IV за відсутності у позивача необхідного страхового стажу 22 роки.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.05.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за її померлого чоловіка - ОСОБА_2 .
До вказаної заяви ОСОБА_1 надала пакет документів, зокрема: копію паспорта серії НОМЕР_1 , копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , довідку від 23.05.2025 №889, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , копію трудової книжки ОСОБА_2 .
Так, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Дмитрівською сільською радою Петропавлівського району Дніпропетровської області 02.03.1985 року, між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб після якого позивачці присвоєно прізвище чоловіка « ОСОБА_4 ».
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) 15.05.2025 року, чоловік позивача - ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до паспорту позивача серії НОМЕР_1 та довідки від 23.05.2025 №889, виданої Центром надання адміністративних послуг Павлоградської міської ради, позивач та померлий годувальник зареєстровані та проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області визначено органом, уповноваженим розглянути вищевказану заяву позивача.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.05.2025 року №046350019749 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з посиланням на те, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності - 15 років, при цьому страховий стаж померлого годувальника складає 33 роки 3 місяці 28 днів; водночас, відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу від 22 років, натомість страховий стаж заявниці складає 16 років 09 місяців 21 день, що є недостатнім. Враховуючи викладене, прийнято рішення відмовити у призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.36 Закону №1058-IV за відсутності у позивача необхідного страхового стажу 22 роки.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні позивачеві пенсії у зв'язку з втратою годувальника, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із статтею 92 Основного закону виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.9 Закону №1058-ІVодним із видів пенсійних виплат є пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частинами першою та другою статті 10 Закону №1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ч.1 статті 36 Закону №1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Згідно з п.1 ч.2 ст.36 Закону №1058-ІV непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст.36 зазначеного Закону до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 2.3 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу. Також надаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи);
2) свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія;
3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником;
4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин;
5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
6) довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання;
7) документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років;
8) відомості про місце проживання;
9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;
10) експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника). Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані ним від МСЕК виписки з актів огляду в МСЕК дорослих членів сім'ї, яким право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника надається внаслідок їх інвалідності. До заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника сім'ї військовослужбовця строкової служби додається документ, одержаний від військової частини або районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи відповідного підрозділу розвідувального органу чи іншої військової установи, що засвідчує дату та причину смерті військовослужбовця, або документ про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим. Якщо смерть настала після звільнення з військової служби, подаються свідоцтво ДРАЦС про смерть, довідка територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи відповідного підрозділу розвідувального органу про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстав звільнення з військової служби та висновок МСЕК про те, що смерть військовослужбовця пов'язана з проходженням військової служби. До заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника членам сім'ї особи, яка загинула (померла) внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час безпосередньої участі в АТО/ООС або під час безпосередньої участі в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, додаються документи згідно з Порядком надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 року № 740 (при призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» членам сім'ї осіб, зазначених в пунктах «е» та «є» статті 3 цього Закону). До заяви про призначення пенсії членам сім'ї померлого пенсіонера повинні бути додані необхідні документи, зазначені в цьому пункті. Заробіток у такому випадку визначається за документами, що є в пенсійній справі померлого годувальника, або за поданими додатково документами відповідно до вимог частини першої статті 40 Закону;
11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені підпунктом 2 пункту 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 36 Закону).
Відповідно до пункту 2.11 розділу ІІ Порядку №22-1 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV (на момент звернення з заявою про призначення пенсії позивачці виповнилося 63 роки), а тому у розумінні приписів п.1 ч.2 ст.36 Закону №1058-ІV вона є непрацездатним членом сім'ї померлого ОСОБА_2 .
Також зважаючи на те, що наданими як відповідачу, так і суду документами підтверджено проживання ОСОБА_1 разом з померлим годувальником за однією адресою на день його смерті (відповідно до паспорту позивача серії НОМЕР_1 та довідки від 23.05.2025 №889, виданої Центром надання адміністративних послуг Павлоградської міської ради, позивач та померлий годувальник зареєстровані та проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 ), позивач вважається такою, що була на утриманні померлого годувальника у розумінні приписів ч.3 ст.36 Закону №1058-ІV та пункту 2.11 розділу ІІ Порядку №22-1.
Судом також встановлено та відповідачем не заперечується, що ОСОБА_2 на день смерті був пенсіонером та отримував пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону №1058-ІV, з урахуванням ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», що підтверджується рішенням про розрахунок пенсії від 25.05.2025 №912160189108. Страховий стаж померлого годувальника ОСОБА_2 - 33 роки 3 місяці 28 днів.
Таким чином, наданими доказами підтверджено, що позивач як непрацездатний член сім'ї померлого годувальника ОСОБА_2 , перебувала на утриманні останнього та у зв'язку із його смертю, зважаючи на наявність у нього на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності (15 років), набула право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі приписів ст.36 Закону №1058-ІV.
Доводи відповідача відносно того, що у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника слід відмовити через відсутність у позивачки страхового стажу, передбаченого ч.2 ст.26 Закону №1058-ІV (22 роки), є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позаяк вимога щодо наявності такого стажу стосується призначення пенсії за віком, натомість ст.36 Закону №1058-ІV, якою визначеною умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, такої вимог щодо стажу непрацездатного члена сім'ї померлого годувальника, який перебував на утриманні останнього, не містить.
За наведених обставин, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.05.2025 року №046350019749 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимог в цій частині - задоволенню.
При цьому суд зазначає, що права позивачки у розглядуваному випадку порушено саме вищевказаним протиправним рішенням відповідача, яким їй було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а не діями відповідача в цій частині, тож належним способом захисту порушеного права позивача є саме визнання протиправним та скасування цього рішення.
Щодо частини позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії від 23.05.2025 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» лише через відсутність передбаченого ч.2 ст.26 цього Закону страхового стажу (22 роки), водночас, судом встановлено, що нормами ст.36 Закону №1058-ІV, якою визначеною умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, такої вимоги щодо стажу непрацездатного члена сім'ї померлого годувальника, який перебував на утриманні останнього, не передбачено, тож, доводи відповідача з цього приводу є помилковими, натомість, наданими як пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії, так і суду разом із позовною заявою, доказами підтверджено, що позивачем дотримано всі встановлені ст.36 Закону №1058-ІV вимоги та умови, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачеві пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії від 23.05.2025 року.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене у сукупності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 968,96грн., підлягають відшкодуванню на користь останньої шляхом стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: проспект Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 30.05.2025 року №046350019749 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: проспект Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії від 23.05.2025 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, місцезнаходження: проспект Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова