Справа № 161/11047/25 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/1313/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
03 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Федонюк С.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,
позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2 , та відповідача фізичної-особи підприємця ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 жовтня 2025 року,
05 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вказував, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни III групи. 20 грудня 2024 року для поїздки на консультацію в медичну установу м. Київ звернувся до каси «Луцьк Експрес», що знаходиться за адресою: м. Луцьк, проспект Соборності 14-А та пред?явив відповідне посвідчення для того, щоб скористатися правом безплатного проїзду з Луцька в Київ 27.12.2024 року та в зворотному напрямку 28.12.2024, як особі з інвалідністю внаслідок війни III групи. Однак, перевізник фізична особа-підприємець ОСОБА_3 відмовив йому у пільговому перевезенні. Відмова була мотивована тим, що відповідач здійснює лише нерегулярні пасажирські перевезення. Перебуваючи у безвихідному положенні, позивач був змушений в тій же касі придбати квиток на рейс Луцьк - Київ на 27.12.2024 року, заплативши за придбаний квиток в касі повну вартість, а саме 600 грн.
Позивач зазначає, що така відмова у пільговому перевезенні суперечить ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також спричинила йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях внаслідок протиправної поведінки щодо нього.
Просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 600 гривень (вартість оплаченого квитка) , та моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.
Рішенням Луцького міськрайоннного суду Волинської області від 02 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 600 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 1000 гривень моральної шкоди.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
На вказане судове рішенні позивач, в інтересах якого діє його представник, та відповідач, кожен зокрема, подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі позивач, в інтересах якого діє його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції, в частині відмовлених позовних вимог, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні майнової та моральної шкоди відмовити повністю.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується відповідним посвідченням серія НОМЕР_1 , виданим 04 лютого 2019 року.
Маючи намір здійснити поїздку з міста Луцьк до міста Києва та скористатися правом пільгового проїзду позивач ОСОБА_1 звернувся до каси «Луцьк Експрес», яка здійснює продаж квитків на перевезення пасажирів на маршрут Луцьк-Київ 27.12.2024 (перевізник ФОП ОСОБА_3 ), пред'явивши касиру автостанції відповідне посвідчення, однак отримав відмову у продажі пільгового квитка на проїзд. У зв'язку з цим позивач не зміг скористатися своїм правом на безоплатний проїзд у пасажирському транспорті, передбаченим пунктом 7 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», вінбув змушений придбати квиток на проїзд за повну ціну.
В матеріалах справи наявна копія квитка від 20.12.2024 на рейс Луцьк- Київ перевізник ОСОБА_3 , придбаного в касі ФОП ОСОБА_5 вартістю 600 гривень.
З приводу відмови у пільговому перевезенні та порушення його прав позивач звернувся до Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області , а також до Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області.
Відповідно до довідки про результати розгляду заяви ОСОБА_1 зареєстрованої в Луцькому РУП 20.12.2024 за № 50881 встановлено в ході розгляду матеріалів ту обставину, що ОСОБА_1 було відмовлено у безоплатному перевезенні, оскільки перевізник не відноситься до державного перевезення.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на те, що йому було відмовлено у пільговому перевезенні, внаслідок чого йому було заподіяно майнову шкоду (600 гривень вартість квитка) та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок пільгових перевезень пасажирів врегульовано положеннями ЗУ «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт».
Статтею 29 З У «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.31 ЗУ «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.
В ст.37 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» встановлена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Замовник транспортних послуг зобов'язаний представляти і захищати інтереси споживачів таких послуг (абз.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про міський електричний транспорт».
Пунктом 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176 (далі - Правила) визначено, що продаж квитків здійснюється власником автостанції, автомобільним перевізником, водієм чи іншим суб'єктом господарювання, уповноваженим на це автомобільним перевізником чи власником автостанції.
Пунктом 130 Правил визначено, що особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.
Відповідно до п. 1 ч.7 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання, за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
Позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, на підставі пункту 7 частини першої статті 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на безоплатний проїзд, зокрема, автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.
Аналогічні вимоги викладені в п. 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, згідно яких, окрім іншого, автомобільний перевізник зобов'язаний забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів, здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Судом встановлено, що позивач не зміг скористатися наданим йому законодавством правом у пільговому безкоштовному проїзді за автобусним маршрутом, унаслідок чого був змушений купувати проїзний квиток за власні кошти.
Разом з тим, відповідачу як автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовляти у пільговому перевезенні, крім випадків, передбачених законом (стаття 37 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Відмова у здійсненні пільгового перевезення позивача, який має відповідне право, що встановлене законом, є неправомірною та порушує права ОСОБА_1 .
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що в порушення норм Закону, відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , як перевізник маршрутом Луцьк-Київ протиправно відмовив позивачу у пільговому проїзді в автомобільному транспорті загального користування та стягнув в користь позивача вартість квитка в сумі 600 гривень у відшкодування майнової шкоди.
Відповідач, не спростував вимог позивача та законності відмови у безкоштовному перевезені ОСОБА_1 .
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини; завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
З врахуванням встановлених обставин, суд вважає, що є доведеним факт спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, у зв'язку з діями відповідача, щодо неправомірної відмови у пільговому проїзді, який передбачений законодавством, у наслідок чого позивач вимушений був купувати квиток та звертатись за захистом свого права в судовому порядку.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стягуючи з відповідача на користь позивача 1000 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі і давши їм належну оцінку, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог та необхідності стягнення саме такої суми.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, і виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача 100000 гривень моральної шкоди в даному випадку є очевидно завищеними, належним чином не мотивованими, тому в такому розмірі моральна шкода не може бути стягнутою.
В матеріалах справи відсутність належні та допустимі докази, які б ствердили про необхідність стягнення моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі. Долучені до матеріалів справи копії імунологічних досліджень, копії ультразвукового сканування, рецептів, які на думку позивача вказують про факт заподіяння неправомірних дій щодо нього відповідачем, не є належними та допустимими доказами у даній справі, оскільки не містять причинно-наслідкового зв'язку між обставинами про які йдеться мова у даній справі та хворобами, що діагностувались у позивача.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування рішення чи зміні, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2 , та відповідача фізичної-особи підприємця ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий-суддя:
Судді: