Справа № 161/16437/24 Головуючий у 1 інстанції: Антіпова Т. А.
Провадження № 22-ц/802/1317/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
08 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Власюк О. С.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2025 року,
У вересні 2024 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що вони з відповідачем до 08.07.2021 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_5 .
Ще до розірвання шлюбу з відповідача судовим наказом було стягнуто аліменти на дочку, оскільки він не допомагав її утримувати.
Станом на 27.08.2024 сукупний розмір заборгованості відповідача по аліментах становить 59 945,00 грн.
Дочка постійно проживає разом із нею.
Відповідач не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям та навчанням, не надає жодної матеріальної допомоги, не приймає ніякої участі у її вихованні, тобто не виконує, як батько, покладених на нього законом обов'язків.
Ураховуючи наведене, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відшкодувати понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2025 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 211,20 грн судового збору.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Третя особа відзив на апеляційну скаргу не подавала.
У судовому засіданні відповідач та його представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.
Представник позивача апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, у порушення положень статті 150 СК України, належним чином не виконує обов'язки щодо виховання та розвитку малолітньої дочки, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, байдуже до неї ставиться, а тому позбавлення відповідача батьківських прав є виправданим і пропорційним, так як цього потребують інтереси саме дитини.
Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, без повного з'ясування обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.07.2015, який було розірвано рішенням суду від 08.07.2021 (а.с. 9-11).
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_6 .
Дитина проживає разом із матір'ю.
З відповідача стягнуто аліменти на дочку судовим наказом від 26.03.2021.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно утримують, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Разом з тим, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
До суду першої інстанції надано висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради від 10.01.2025 № 19 про доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 89-91).
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Апеляційний суд, дослідивши висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради від 10.01.2025 № 19 про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, вважає, що цей висновок не може бути прийнятий як достатній доказ у справі.
Зі змісту цього висновку вбачається, що у ньому перераховано, які пояснення дали позивач і відповідач, проаналізовано зміст позовної заяви і характеристики з навчального закладу.
Але фактично у ньому взагалі не наведено підстав та аргументів для прийняття органом саме такого висновку, як і не вказано, у чому полягатиме позитивний вплив такого рішення на інтереси дочки сторін.
Зазначене викликає обґрунтовані сумніви у правильності, достовірності та об'єктивності висновку третьої особи.
Для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав, як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Із наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що у ОСОБА_2 була наявна заборгованість по аліментах, яку він погасив і станом на цей час уже наявна переплата (а. с. 220-221).
Із приєднаних до відзиву на позовну заяву скріншотів листування сторін між собою вбачається бажання відповідача бачитися з дочкою та неможливість урегулювання цього питання між батьками.
В матеріалах справи відсутні докази щодо умисного, свідомого нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків та не доведено лише його винну поведінку щодо ухилення від участі в забезпеченні фізичного та духовного розвитку дочки, її утриманні, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Крім того, позовна заява не містить обґрунтування щодо того, для захисту яких саме прав та інтересів дитини позивач звернулася до суду із цим позовом.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позивачем не надано суду доказів про те, що до звернення з цим позовом відносно відповідача застосовувалося попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, або що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обов'язків.
Посилання в наданих навчальними закладами документах на ту обставину, що батько ці заклади не відвідував, не був присутнім на заходах і зборах, не спілкувалася з працівниками про життя дитини - відхиляються апеляційним судом, оскільки про успіхи дитини та її життя відповідач міг отримати інформацію безпосередньо від позивача та самої дочки.
Усі наведені обставини свідчать про те, що між батьками дитини існують тривалі неприязні відносини.
Судом встановлено, що позивачкою створено іншу сім'ю, у якій у неї народилося ще двоє дітей.
На думку апеляційного суду зазначена обставина не спростовує об'єктивні сумніви відповідача у тому, що звернення з цим позовом зумовлене бажанням позивача убезпечити відстрочку своєму чоловіку від мобілізації.
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18 та ін.
Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також того, що батько дитини заперечує бути позбавленим батьківських прав, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення - про відмову в позові.
Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК).
У разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 816,80 грн, який підлягає йому відшкодуванню позивачем.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн 80 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді