29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"09" грудня 2025 р. Справа № 924/1111/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали
за позовом Садівничого товариства "Дружба" с. Ружичанка Хмельницького району Хмельницької області
до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" м. Хмельницький
про знесення самочинно збудованого об'єкту енергетики
Представники сторін:
позивач: Созанська І.В. - діє на підставі розпорядження № 4 від 28.11.2025
відповідач: Чуловський В.В. - діє на підставі виписки з ЄДР
В підготовчому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
До Господарського суду Хмельницької області 30.10.2025 надійшла позовна заява Садівничого товариства "Дружба" до Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" про знесення (демонтаж) власником - оператором систем розподілу - АТ "Хмельницькобленерго" за його рахунок самочинно збудованого на землях загального користування (дорогах) об'єкту енергетики - лінії електропостачання 0,4 кВ без укладання з постійним землекористувачем - СТ "Дружба" договору сервітуту на землі енергетики. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Садівниче товариство "Дружба" є постійним користувачем земель загального користування згідно державного акту Б №042195 від 1989 року. На зазначених землях АТ "Хмельницькобленерго" в порушення вимог ст. 41 Конституції України, ст.ст. 35, 95, 100 Земельного кодексу України, ст.ст. 373, 375, 376, 402 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України "Про кооперацію", ст.ст. 14, 16 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергооб'єктів" самочинно провело будівництво об'єкту енергетики - лінії електропостачання 0,4 кВ. Позивач звертає увагу, що відповідач не уклав договір сервітуту з постійним землекористувачем - позивачем на земельну ділянку площею 656 м.кв. під охороні зони самочинно збудованого об'єкту енергетики - ЛЕП 0,4кВ довжиною 328 м. За таких обставин об'єкт енергетики збудований на землях загального користування є самочинним будівництвом, а позивач згідно з ст. ст. 15, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України та ст. 95 Земельного кодексу України має право вимагати усунення порушень своїх прав землекористувача шляхом знесення (демонтажу) такого самочинного будівництва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025, позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 04.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/1111/25 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11:00 год. 03 грудня 2025 року та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, позивачу строк для подання відповіді на відзив.
До суду 21.11.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній просить закрити провадження по справі у зв'язку із наявністю рішення суду між цими ж сторонами стосовно того ж предмету та поданого з тих же підстав. Звертає увагу, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.01.2025 у справі №924/636/24, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, відмовлено у позові СТ "Дружба" до АТ "Хмельницькобленерго" про знесення самочинно збудованої споруди лінії електропостачання. Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2025 касаційну скаргу СТ "Дружба" повернуто скаржнику. Представник відповідача вказує, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
В підготовчому засіданні 03.12.2025 суд постановив ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про відкладення підготовчого засідання на 10:00 год. 09 грудня 2025 року.
До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що у поданих СТ "Дружба" позовних заявах не є подібними предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та не однакове матеріально - правове регулювання спірних правовідносин. Зазначає, що згідно позиції Верховного Суду нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду СТ "Дружба" за вирішенням спору.
05 грудня 2025 року від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову №120 від 05.12.2025, в якій остання просить винести рішення про перенесення відповідачем самочинно збудованого на землях загального користування (дорогах) об'єкту енергетики - лінії електропостачання 0,4 кВ без укладення з постійним землекористувачем - СТ "Дружба" договору сервітуту на землі замовників, що перебувають у їх власності. Перенесення провести за рахунок відповідача. В обґрунтування заяви позивач вказує, що відповідачем у відзиві на позовну заяву повідомлено, що лінії електропередач 0,4 кВ не є об'єктами нерухомості, оскільки відсутні притаманні ознаки нерухомості для таких проєктів та відсутнє законодавче закріплення статусу нерухомого майна для ЛЕП, серед іншого це обумовлене можливістю перенесення ЛЕП без втрати її цільового призначення. Оскільки замовники будівництва мають у садівничому товаристві у власності земельні ділянки, а об'єкт енергетики ЛЕП - 0,4 кВ самочинно збудований відповідачем без укладення договору сервітуту із землекористувачем - СТ "Дружба" на землях загального користування, за твердженням відповідача можливо перенести без втрати цільового призначення, у позивача виникла необхідність зміни предмета позову від 30.10.2025 №118.
Представник позивача в підготовчому засіданні 09.12.2025 підтримала заяву про зміну предмета позову та заперечила проти закриття провадження у справі.
Представник відповідача в підготовчому засіданні 09.12.2025 зазначив, що подана позивачем заява не може вважатись заявою про зміну предмета позову, тому просив закрити провадження у справі.
При розгляді заяви представника позивача про зміну предмета позову та клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі суд враховує, що згідно з ч. 3 ст.46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 46 ГПК України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи: заміна одних позовних вимог іншими; доповнення позовних вимог новими; вилучення деяких із позовних вимог; пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20.
Суд приймає до уваги, що звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач просив винести рішення про знесення (демонтаж) власником - оператором систем розподілу АТ "Хмельницькобленерго" за його рахунок самочинно збудованого на землях загального користування (дорогах) об'єкту енергетики - лінії електропостачання 0,4 кВ без укладання з постійним землекористувачем - СТ "Дружба" договору сервітуту на землі енергетики.
Позов був мотивований тим, що Садівниче товариство "Дружба" є постійним користувачем земель загального користування згідно державного акту Б №042195 від 1989 року. На зазначених землях АТ "Хмельницькобленерго" в порушення вимог ст. 41 Конституції України, ст.ст. 35, 95, 100 Земельного кодексу України, ст.ст. 373, 375, 376, 402 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України "Про кооперацію", ст.ст. 14, 16 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергооб'єктів" здійснило будівництво об'єкту енергетики - лінії електропостачання 0,4 кВ. При цьому відповідач не уклав договір сервітуту з позивачем на земельну ділянку площею 656 м.кв. під охороні зони самочинно збудованого об'єкту енергетики - ЛЕП 0,4кВ довжиною 328 м. За таких обставин об'єкт енергетики збудований на землях загального користування є самочинним будівництвом, а позивач згідно з ст. ст. 15, 16, 386, 391 Цивільного кодексу України та ст. 95 Земельного кодексу України має право вимагати усунення порушень своїх прав землекористувача шляхом знесення (демонтажу) такого самочинного будівництва.
У поданій заяві про зміну предмета позову позивач просить про перенесення відповідачем за його рахунок самочинно збудованого на землях загального користування (дорогах) об'єкту енергетики - лінії електропостачання 0,4 кВ без укладення з постійним землекористувачем - СТ "Дружба" договору сервітуту на землі замовників, що перебувають у їх власності.
Суд враховує, що перенесення ліній електропередач (ЛЕП) здійснюється у спосіб, визначений Кодексом систем розподілу, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 310, та Законом України "Про ринок електричної енергії", зокрема передбачається отримання технічних умов, розробка проекту, отримання дозволів, тощо.
Після оформлення документації спеціалізовані бригади демонтують старі опори/кабелі та встановлюють нові відповідно до чинних норм безпеки та санітарних норм.
Таким чином, перенесення ліній електропередач полягає у їх переміщенні на іншу земельну ділянку, що включає в тому числі демонтаж існуючої лінії.
При цьому незалежно від формулювання своїх позовних вимог (знесення (демонтаж) чи перенесення ліній електропостачання) позивач, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прагне усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення її від спірних ліній електропостачання.
Разом з тим, суд встановив, що Садівниче товариство "Дружба" уже зверталося до Господарського суду Хмельницької області із позовом до АТ "Хмельницькобленерго" про знесення самочинно збудованої споруди - лінії електропостачання, яка, як вказував позивач, самовільно, за відсутності згоди загальних зборів СТ "Дружба", була збудована на землях загального користування, що перебувають в постійному користуванні позивача.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.01.2025 у справі №924/636/24, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 27.05.2025, було відмовлено у позові СТ "Дружба" до АТ "Хмельницькобленерго" про знесення самочинно збудованої споруди лінії електропостачання. Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2025 касаційну скаргу СТ "Дружба" повернуто скаржнику.
Розглядаючи вказану справу, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин того, що саме відповідачем були порушені будівельні норми та здійснено будівництво без отримання відповідних дозволів, не доведено належними і допустимим доказами обставин розташування спірного об'єкта на земельній ділянці, якою користується позивач (на якій частині земельної ділянки розміщене самочинне будівництво, його розмір та конфігурацію забудови), а як наслідок не доведено порушення відповідачем прав позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами як у справі № 924/636/24, так і у справі № 924/1111/25, є Садівниче товариство "Дружба" (позивач) та Акціонерне товариство "Хмельницькобленерго" (відповідач).
Предметом позову у вказаних справах (незважаючи на формулювання позовних вимог у поданій позивачем заяві про зміну предмета позову у справі № 924/1111/25) є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки (знесення, перенесення) від самочинно збудованої споруди - лінії електропостачання.
Підставами позову позивач в обох справах визначає здійснення відповідачем будівництва об'єкту енергетики - лінії електропостачання на землях загального користування, що перебувають у постійному користуванні позивача, із порушенням прав останнього та норм чинного законодавства України. При цьому позивач посилається на приписи ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 95 Земельного кодексу України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач вдруге звернувся до суду із позовом між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Доводи позивача з приводу подання позову у справі № 924/1111/25 з інших підстав, а саме з огляду на неукладення АТ "Хмельницькобленерго" договору сервітуту з позивачем, суд до уваги не приймає, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому зміна формулювання підстав позову не свідчить про те, що суд має розглядати позовні вимоги саме з таким формулюванням підстав позову як до того спонукає позивач, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Більш того, суд зазначає, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Одними з основних принципів господарського судочинства є верховенство права та обов'язковість судового рішення.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, дотримання якого забезпечується реалізацією принципу res judicata (скорочено від "Res judicata pro veritate habetur!", що в перекладі з латини - "судове рішення визнається за істину"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Тобто жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії" (п.п. 51-52, 56), у справі "Науменко проти України" (п. 91), від 18.11. 2004 у справі "Праведная проти Росії" ("Pravednaya v. Russia", заява № 69529/01, п.п. 24-25), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" ("Ponomaryov v. Ukraine", заява № 3236/03, п. 40), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" ("Khristov v. Ukraine", заява № 24465/04, п.п. 33-34), від 17.06.2021 у справі "Тряпишко проти України" (заява № 59577/12, п. 22) тощо).
Винятки із принципу res judicata можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. Зокрема, це можуть бути нововиявлені обставини (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах "Понамарьов проти України" (п.п. 40-41), "Христов проти України" (п. 34), рішення від 09.06.2011 у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, п.п.43-44) тощо).
Як встановлено судом вище, рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.01.2025 у справі №924/636/24, яким було відмовлено у позові СТ "Дружба" до АТ "Хмельницькобленерго" про знесення самочинно збудованої споруди лінії електропостачання, набрало законної сили. Ухвалою Верховного Суду від 11.08.2025 касаційну скаргу СТ "Дружба" повернуто скаржнику в зв'язку із не усуненням недоліків касаційної скарги у строк, встановлений судом.
Прагнення позивача захистити своє порушене право у судовому порядку має бути здійснено у визначений законом процесуальний спосіб, натомість у діях позивача вбачається намір у непередбачений процесуальним законом спосіб домогтися ще одного розгляду такого ж позову у справі № 924/1111/25, що і у справі № 924/636/24. Однак це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення судових рішень у судових процесах стосовно одних і тих же відносин (оспорення правомірності будівництва лінії електропостачання), що суперечить принципам як юридичної визначеності, так і обов'язковості судового рішення (подібні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2025 у справі № 914/2693/23 (914/3476/23), від 12.02.2025 у справі №910/4746/24, від 19.03.2025 у справі № 914/2693/23 (914/3478/23)).
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
З огляду на наявність рішення суду у справі № 924/636/24, яке набрало законної сили, а також враховуючи тотожність спорів у справах № 924/636/24 та № 924/1111/25 (одні і ті ж сторони, предмет та підстави), суд вважає за необхідне закрити провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Закрити провадження у справі №924/1111/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення 09.12.2025 та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 254-259 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 12.12.2025.
Суддя Л.О. Субботіна
Ухвалу надіслати сторонам до електронних кабінетів.