Номер провадження 22-ц/821/2177/25 Справа № 706/552/22 Категорія: 302000000 Головуючий по 1 інстанції Орендарчук М.П. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н.І.
09 грудня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Новікова О.М.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт»
представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» - адвокат Чернілевський Віталій Григорович
відповідачі - ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області
представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк Христина Петрівна
особа, що подала апеляційну скаргу: представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» - адвокат Чернілевський Віталій Григорович
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» - адвоката Чернілевського Віталія Григоровича на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності,
ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності.
В позовній заяві позивач просив суд:
Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 05 лютого 2014 року № ЧК/7124655300:02:003/0001992 про затвердження документації із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 2 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0178) у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області за межами населеного пункту;
Визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 25 лютого 2014 року, видавник: Реєстраційна служба Христинівського районного управління юстиції Черкаської області, видане ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером № 7124655300:02:003:0178;
стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 15 червня 2022 року директором ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» було видано наказ № 1-22 «Про проведення інвентаризації документів ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт» з метою інвентаризації статутних документів, печаток, штампів, господарських договорів (в тому числі договорів оренди землі), які використовуються у статутній діяльності товариства.
Відповідно до акту інвентаризації від 15 червня 2022 року директором ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт», серед інших документів, виявлено примірник нової редакції договору оренди від 22 лютого 2008 року в редакції від 05 листопада 2011 року, згідно з яким 22 лютого 2008 року між Христинівською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
05 листопада 2011 року сторонами була підписана нова редакція вказаного договору, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буряк О. А., номер в реєстрі 1600.
Відповідно до п.п. 1, 8 вказаного договору Христинівська районна державна адміністрація передала ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» в строкове платне користування на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, загальною площею 17,7105 га.
На місці орендованої земельної ділянки сформовано дев'ять земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 7124655300:02:003:0178, що належить на праві власності відповідачу. Факт формування земельних ділянок та передання їх у приватну власність фізичних осіб за рахунок орендованої земельної ділянки площею 17,7105 га. підтверджується топографо-геодезичним вишукуванням.
Право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 зареєстровано 25 лютого 2014 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 11165006 від 25 лютого 2014 року.
В результаті державної реєстрації права власності було сформовано свідоцтво про право власності, серія та номер: 18209193, виданий 25 лютого 2014 року, видавник: Реєстраційна служба Христинівського районного управління юстиції Черкаської області.
ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку, яка знаходиться в оренді товариства й останнє не надавало відповідних погоджень на виділення у власність частини орендованої земельної ділянки та всупереч вимог статей 116, 118 ЗК України, статті 50 ЗУ «Про землеустрій» при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області не надав погодження товариства, тобто землекористувача, на виділення у власність частини орендованої земельної ділянки.
Приймаючи накази щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повинно було знати про існування права оренди товариства та необхідність обов'язкового погодження землекористувача на безоплатне передання земельної ділянки у власність. Із вказаних підстав позивач вважає, що вказаний вище наказ є незаконним та підлягає скасуванню.
Оскільки ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку незаконно, тому свідоцтво про право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним.
У липні 2025 року представником позивача подано до суду заяву про визнання поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав.
Заява обґрунтована тим, що на момент видачі оскаржуваного наказу та свідоцтва про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , він був керівником позивача до 21 червня 2017 року. З 21 червня 2017 року по 17 квітня 2018 року керівником позивача був ОСОБА_2 , який на момент видання оскаржуваного наказу займав посаду начальника відділу Держземагенства у Христинівському районі Черкаської області.
По факту вчинення протиправних дій при приватизації земель ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення.
Тому враховуючи той факт, що з 2014 року по 2018 рік керівниками позивача були особи, які вчинили дії з метою незаконного заволодіння майном позивача, ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» не могло звернутися до суду з позовом з метою оскарження наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та свідоцтва про право власності ОСОБА_1 , тому позивач в період з 2014 року по 17 квітня 2018 року не міг довідатися про порушення свого права.
Заявлений позивачем 06 липня 2022 року позов подано у межах трирічного строку з врахуванням п. 12, 19 Прикінцевих положень ЦК України з моменту звільнення ОСОБА_2 17 квітня 2018 року.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2025 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не доведено поважність пропуску строку звернення до суду. Суд відхилив як безпідставні посилання позивача щодо поважності пропуску строку на звернення до суду, скеровані відносно колишніх керівників ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» Остапенка Д.О. та ОСОБА_2 до суду обвинувальні акти та вказав, що обвинувальний акт за своєю правовою природою є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, а відтак доказової сили у даній справі немає.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» просить скасувати рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду в частині аналізу доводів позивача щодо поважності причин пропуску строків позовної давності та застосування наслідків пропуску строків позовної давності є необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не враховано, що лише з моменту звільнення ОСОБА_2 17 квітня 2018 року позивач отримав об'єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав і з цього моменту почався перебіг строку на звернення до суду, тому такий строк (з урахуванням карантину та воєнного стану) на момент пред'явлення позову пропущено не було.
В апеляційній скарзі скаржником зазначено, що попередній розмір судових витрат, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 15 000 грн. - витрати на оплату правничої допомоги та розмір судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 5 954 грн. 40 коп.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_1 - адвоката Романюк Х.П. вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтовані та не дають підстав для скасування рішення суду. Зазначено, що обвинувальний акт, на який посилається позивач не є доказом вчинення будь-якими особами протиправних дій (таким доказом є лише вирок суду, який набрав законної сили), а тому не може бути доказом поважності причин пропуску строку позовної давності. Оспорювані наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та свідоцтво про право власності видані в 2014 році, а позивач звернувся до суду з позовом у 2022 році, пропустивши трирічний строк для звернення до суду за захистом своїх прав. Обставини та докази на які посилається позивач вже були надані ним до апеляційного суду у справі № 706/553/22, досліджувалися судами апеляційної та касаційної інстанцій і були визнані неповажними, тому підстав для зміни чи скасування рішення суду за наведеними в апеляційній скарзі мотивами не вбачається.
У відзиві повідомлено, що попередній розмір судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які очікує ОСОБА_1 очікує понести у зв'язку з розглядом справи в апеляційному суді становить 30 000 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 22 лютого 2008 року № 599, укладеним між Христинівською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт» як орендарем, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходилася в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, загальною площею 17,7105 га, строком на 49 років.
05 листопада 2011 року між Христинівською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт», як орендарем укладена нова редакція договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 22 лютого 2008 року, розташованої в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, загальною площею 17,7105 га, строком на 49 років. Згідно з п. 43 Договору оренди цей договір набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації, згідно зі ст. 18 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі», в Христинівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центрального державного земельного кадастру при Державному Комітеті України по земельних ресурсах».
Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буряк О. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1600 у відділі Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області.
Нова редакція договору оренди від 05 листопада 2011 року (т. 1 а.с. 13) містить запис: «договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, про що в державному реєстрі земель внесено запис від 22 березня 2012 року за № 712465534001211», скріплений печаткою та підписом особи, що здійснила запис.
Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів від 05 листопада 2011 року № 10608559 предмет правочину земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, кадастровий номер 7124655300:02:003:0157, розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області; строк дії договору 05 листопада 2060 року. Відомості про земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, кадастровий номер 7124655300:02:003:0157, розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, до Державного земельного кадастру після його створення не переносились.
На підставі заяви ОСОБА_1 наказом ГУ Держземагенства у Черкаській області від 04 грудня 2013 року № ЧК/7124655300:02:003/00001501 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності у власність, розташованої в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області за межами населеного пункту. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Також на підставі заяви позивача ТОВ «Центр незалежної експертизи» виготовило проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 2 га.
Земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером7124655300:02:003:0178, власником якої є ОСОБА_1 та яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157, площею 17,7105 га.
Наказом ГУ Держземагенства у Черкаській області від 05 лютого 2014 року № ЧК/7124655300:02:003/00001992 затверджено документацію із землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 2,000 га (кадастровий номер № 7124655300:02:003:0178) (код КВ ЦПЗ - секція А, підрозділ - 01.03) в адмінмежах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області за межами населеного пункту. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 25 лютого 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 2 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0178) на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 25 лютого 2014 року.
Земельна ділянка з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157 фактично припинила своє існування у зв'язку з формуванням в її межах окремої земельної ділянки, а відтак ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт» як орендар позбавлене можливості використовувати її відповідно до Договору оренди землі від 05 листопада 2011 року, що свідчить про порушення речового права позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, ТОВ «Агропромислова компанія Еліт продукт» звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності.
Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,
а статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб
або державних чи суспільних інтересах.
З урахуванням цього, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задооленні.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позовній заяві вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначений у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20).
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, встановлено, що спірні правовідносини стосуються захисту права оренди позивача на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, розташовану в адміністративних межах Верхняцької сільської ради відповідно до договору оренди землі від 22 лютого 2008 року, укладеного між Христинівською РДА, як орендодавцем, та ТОВ «Агропромислової компанії «Еліт продукт», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як орендарями.
Новою редакцією цього договору є договір оренди землі від 05 листопада 2011 року, укладеного між Христинівською РДА (орендодавець) та ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт» в особі директора Остапенка Д.О. (орендар).
У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов?язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією з таких підстав є відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1 ЦК України договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції, чинній
на момент укладення договору оренди від 05 листопада 2011 року) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов?язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов?язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
За змістом частин 1, 2 та 4 ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об?єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру. індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об?єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об?єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Невід?ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання- передачі об?єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Тобто, однією з істотних умов договору оренди землі є об?єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).
Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об?єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Статтею 18 ЗУ «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно ч. 4 ст. 32 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції, чинній на день прийняття оспорюваного наказу та на день набуття права власності
на земельну ділянку) визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.
Відповідно до частини першої статті 148-1 3К України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди щодо такої земельної ділянки.
Згідно з п. 40 нової редакції договору оренди від 05 листопада 2011 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.
Відповідно до ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Тобто чинним земельним законодавством встановлюється режим спільної часткової власності щодо земельної ділянки як єдиного об?єкта.
Отже, набуття фізичними особами права приватної власності на окремі земельні ділянки у порядку поділу земельної ділянки комунальної власності, яка є об?єктом оренди, не вказує про набуття ними статусу співорендодавців у контексті наведених норм права.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 3К України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Нотаріально посвідчений договір оренди, укладений в новій редакції 05 листопада 2011 року між орендодавцем та орендарями, містить відмітку про реєстрацію у відділі Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, про що в державному реєстрі земель внесено запис від 22 березня 2012 року за № 712465534001211, скріплений печаткою та підписом особи, що здійснила напис (т. 1 а.с. 13).
Відповідно до технічного звіту товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут незалежної експертної оцінки» щодо виконання топографо-геодезичних робіт та дослідження земельних ділянок, які розташовані в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського р-ну, Черкаської обл. (т. 1 а.с. 98-102), земельна ділянка,
площею 2 га, з кадастровим номером 7124655300:02:003:0178, власником якої
є ОСОБА_1 та яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157, площею 17,7105 га.
Земельна ділянка з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157 фактично припинила своє існування у зв?язку з формуванням в її межах окремої земельної ділянки, а тому ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт», як орендар, позбавлено можливості використовувати її відповідно до договору оренди землі, що свідчить про порушення речового права позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157 не змінено власника (з держави на іншу особу, яка могла б виступати новим орендодавцем взамін попереднього власника землі).
Натомість спірна земельна ділянка, площею 17,7105 га, поділена на окремі земельні ділянки, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов?язки як до окремих об?єктів речових прав.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір оренди спірної земельної ділянки є правомірним (ст. 204 ЦК України), однак передача без погодження позивача (як землекористувача) у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0178, площею 2 га, сформованої за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157, площею 17,7105 га, яку позивач отримав у користування порушує речове право ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт».
Щодо позовної давності.
Питання позовної давності регламентовано Главою 19 ЦК України.
Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалася або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 18 грудня 2010 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз?яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Тобто, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв?язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред?явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з?ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Договір оренди спірної земельної ділянки укладено між Христинівською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ТОВ «Агропромислова компанія Еліт продукт» як орендарем, у лютому 2008 року, а 05 листопада 2011 року між Христинівською районною державною адміністрацією як орендодавцем, та ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як орендарями, укладена нова редакція вказаного договору оренди.
Оспорювані наказ Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та свідоцтво про право власності видані у лютому 2014 року. Сторонами дана обставина не заперечується.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що про існування нової редакції договору оренди земельної ділянки стало відомо у червні 2022 року після проведеної інвентаризації документів товариства, оскільки такі доводи спростовується матеріалами справи.
Перебіг строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом почався з моменту, коли позивач міг довідатися про порушення свого права як орендар земельною ділянки, яке було порушено видачею ОСОБА_1 у лютому 2014 року відповідного свідоцтва про право власності.
Звертаючись у липні 2022 року до суду із вказаним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт продукт» пропустило трирічний строк звернення до суду.
При цьому, орендар земельної ділянки, як добросовісний господар, має знати та дбати про об'єкт оренди, який йому передано відповідно до договору оренди та зобов'язаний нести витрати, передбачені умовами договору.
Пунктом 9 договору оренди в новій редакції) від 05 листопада 2011 року передбачено сплату орендної плати в сумі 13 331,40 грн. на рік.
Згідно відомостей Головного управління ДПС у Черкаській області ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт продукт» (т. 1 а.с. 78) перебуває на обліку у Христинівському ДПІ ГУ ДПС у Черкаській області з 01 січня 2017 року.
Відповідно до поданих податкових декларацій з плати за землю (орендна плата) за 2011-2022 роки ТОВ «АК «Еліт продукт» земельну ділянку площею 17,7105 га не зазначає. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів, що договір оренди виконувався, зокрема, в частині сплати орендної плати.
Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача про те, що лише 15 червня 2022 року під час складання акту інвентаризації він дізнався про новий примірник нової редакції договору оренди від 22 лютого 2008 року та відразу ж звернувся до суду за захистом свого порушеного права, оскільки складання акту інвентаризації від 15 червня 2022 року залежало виключно від волі та дії позивача ТОВ «АК «Еліт продукт» в особі директора ОСОБА_4 і не є свідченням поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скеровані відносно колишніх керівників ТОВ «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» Остапенка Д.О. та ОСОБА_2 до суду обвинувальні акти не можуть бути підставою для визнання пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки обвинувальний акт за своєю правовою природою є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, а відтак доказової сили у даній справі немає.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зобов'язаний був зупинити провадження у справі до розгляду судом кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки причини пропуску строку на звернення позивача до суду з позовом встановлені судом на підставі інших доказів у справі і не залежать від вчинення зазначеними посадовими особами будь-яких дій.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам як в підтвердження позовних вимог так і в їх заперечення та дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову через недоведеність позивачем поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт Продукт» - адвоката Чернілевського Віталія Григоровича залишити без задоволення.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 грудня 2025 року.
Судді