Апеляційне провадження № 22-ц/824/17304/2025
Справа № 752/9813/25
Іменем України
08 грудня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Гаврилової О.В. у м. Київ 15 вересня 2025 року про повернення зустрічного позову ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що 16 жовтня 2015 року зареєструвала шлюб із відповідачем у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського РУЮ у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, повторно виданим 06 січня 2017 року, серія НОМЕР_1 . У шлюбі у подружжя народилося двоє дітей, дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на день звернення до суду стосунки сторін остаточно зіпсувались, шлюб між сторонами є формальним, особисті відносини між ними відсутні. Позивач вважає, що причини, які спонукають її наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше сімейне життя з відповідачем є неможливим та суперечитиме інтересам обох сторін. Надання строку на примирення не виправить стан шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини унеможливлюють їх розвиток. Просила розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16 жовтня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського РУЮ у м. Києві, про що повторно видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 06 січня 2017 року.
У червні 2025 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя в зв'язку з розірванням шлюбу, посилаючись на те, що 12 червня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року відкрите провадження в справі № 752/9813/25 за позовом його дружини ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, з задоволенням вимог якого він погоджується повністю. Вважає, що одночасно з розірванням шлюбу між ними має бути вирішене питання про поділ спільного майна подружжя, оскільки між ними не досягнуто згоди про варіант поділу спільного майна подружжя. Отже, це питання може бути вирішене судом одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. За час перебування в шлюбі для спільного використання ними було придбане майно, яке підлягає поділу, а саме квартира за адресою АДРЕСА_1 , та транспортний засіб - легковий автомобіль Honda CR-V д.н.з. НОМЕР_2 . Назване майно за їхньою згодою було оформлене на ім'я дружини, проте між ними не було будь-якої угоди, що це майно вважатиметься її особистою приватною власністю, а не спільним майном подружжя. Оскільки жоден з подружжя не погоджується на отримання компенсації замість його частки в праві спільної сумісної власності на майно, тому кожна одиниця майна - квартира та автомобіль, мають бути поділені шляхом визнання за кожним з подружжя по частці у праві власності на квартиру та автомобіль. Просив поділити спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за кожним право власності на частку в праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , та транспортний засіб - легковий автомобіль Honda CR-V д.н.з. НОМЕР_2 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_1 повернуто заявнику та роз'яснено право на звернення з цим позовом до суду в загальному порядку.
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 1, 7, 21, 60, 69, 71 СК України, ст. 368 ЦК України, наголошував, що розділ ІІ СК України присвячений унормуванню шлюбу та прав і обов'язків подружжя, а главою 8 цього розділу врегульовані питання права спільної сумісної власності подружжя. Вказував, що зареєстрований шлюб безумовно впливає на майнові права чоловіка та дружини, зокрема щодо виникнення у них права спільної власності на майно, розпорядження та користування майном, а також поділ спільного майна подружжя.
Зазначив, що керуючись закріпленими СК України засадами справедливості, розумності, моральності, бажання одного з подружжя одночасно з розірванням шлюбу припинити майнові відносини щодо володіння спільним майном, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, є достатнім і виправданим для розгляду судом в одному позовному провадженні одночасно вимог про розірвання шлюбу та вимог про поділ спільного майна подружжя.
Наголошував, що навіть в оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись зокрема у такому: а) обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; б) взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах.
Не погоджувався з висновками суду в оскаржуваній ухвалі, що вимоги зустрічного позову можуть бути розглянуті окремо в іншому позовному провадженні та не сприяють оперативному вирішенню спору між дружиною та чоловіком щодо поділу спільного майна.
Зазначав, що натомість одночасний розгляд вимог обох позовів призведе до вирішення одночасно декількох спірних питань між подружжям, яке розлучається, а також забезпечить ефективний захист прав сторін спору.
Вказував, що викладені в оскаржуваній ухвалі міркування є надмірним формалізмом та суперечать завданням та основним засадам цивільного судочинства. У жодному з наведених в оскаржуваній ухвалі висновків Верховного Суду не зазначено, що вимогу про поділ спільного майна подружжя не можна вважати взаємопов'язаною з вимогою про розірвання шлюбу, а їх спільний розгляд є недоцільним.
Наводив зміст ч. 2 ст. 193 ЦПК України, вказував, що вказана норма не передбачає наявності одночасно всіх наведених у ній критеріїв, а вказує на різноманітність підстав для спільного розгляду. Одним з достатніх критеріїв є доцільність спільного розгляду обох позовів.
Отже, як наведено вище, взаємопов'язаність вимог первісного та зустрічного позову обґрунтована бажанням апелянта (позивача за зустрічним позовом), щоб одночасно з розірванням шлюбу було поділено спільне майно подружжя і майнові відносини між чоловіком та дружиною в цій частині припинились.
Вказував, що доцільність обґрунтовуються тим, що оскільки наслідком задоволення первісного позову передбачається розірвання шлюбу, тобто припинення шлюбних правовідносин, відповідач зацікавлений також у вирішенні питання припинення володіння спільною власністю подружжя шляхом поділу спільного майна. Обидва позови виникають із шлюбних правовідносин, а одночасне вирішення судом обох питань є доцільним для ефективного захисту прав та інтересів кожного з колишнього подружжя. Також одночасний розгляд цих позовів сприятиме ефективному виконанню завдання цивільного судочинства та позбавить сторони необхідності наступних судових справ.
Підсумовував, що судом першої інстанції необґрунтовано повернуто його зустрічний позов, а порушення процесуального права полягають у безпідставному застосуванні судом ч. 2 ст. 193, ч. 3 ст. 194 ЦПК України.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що квітні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, просила розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 16 жовтня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського РУЮ у м. Києві, про що повторно видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 06 січня 2017 року.
В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, відповідно до якої просив суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за кожним право власності на частку в праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , та транспортний засіб - легковий автомобіль Honda CR-V д.н.з. НОМЕР_2 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року було відкрито провадження у справі та надано відповідачу строк в десять днів з моменту вручення ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву (а. с. 26).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вручення відповідачу ОСОБА_1 копії позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження.
Зустрічну позовну заяву було подано 27 червня 2025 року.
За відсутності доказів вручення відповідачу копії позовної заяви разом із ухвалою про відкриття провадження, апеляційний суд доходить висновку, що відповідач не пропустив строк на подачу зустрічної позовної заяви.
Повертаючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вимоги як за первісним позовом так і за зустрічним позовом, хоча й виникають із сімейних правовідносин, проте не пов'язані між собою, мають різні матеріально-правові підстави та докази, якими ці обставини підтверджуються, їх спільний розгляд призведе до затягування розгляду первісного позову, при цьому задоволення зустрічного позову жодним чином не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тому їх спільний розгляд не є доцільним, що не позбавляє відповідача права звернутись до суду з окремим позовом в загальному порядку. Посилаючись на частину першу, другу статті 193 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позови є різними за своєю правовою природою, обраним способом захисту, заявлені вимоги не є однорідними, як за предметом позову, так і способом захисту прав та законних інтересів сторін спору, що зумовлює самостійний предмет їх доказування.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.
Таким чином, право на пред'явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватися вимог ЦПК України щодо її подання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 49 ЦПК України одним із спеціальних прав відповідача є право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Зустрічний позов - це позов, який подається відповідачем до позивача у тому самому судовому процесі задля захисту проти первісних позовних вимог.
Метою пред'явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів в інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень.
Частиною першою статті 193 ЦПК України визначено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Спеціальні вимоги щодо змісту зустрічного позову та умови його прийняття до спільного розгляду з первісним позовом визначено частиною другою статті 193 ЦПК України. Так, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом (частина третя статті 193 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 зазначено, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.
У постанові від 20 березня 2019 у справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред'явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів).
Конструкція ч. 2 ст. 193 ЦПК вказує на її імперативність, тобто, суд позбавлений широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову; умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин.
Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: а) обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
У цій справі предметом первісного позову є вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, а предметом зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 є вимоги про поділ майна подружжя.
Відповідно до частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя визначено статтею 112 СК України. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Правовідносини щодо поділу майна подружжя врегульовані положеннями глави 26 ЦК України та глави 8 СК України.
Хоча позов про розірвання шлюбу та зустрічний позов та поділ майна подружжя в даному випадку виникають з правовідносин між подружжям, стосуються спору між подружжям у зв'язку з неможливістю чи небажанням одного з подружжя чи обох з подружжя проживати спільно, а також стосуються майна, який можливо відноситься до спільної сумісної власності, вони мають самостійний характер.
Крім того, апеляційний суд також враховує, що заява про розірвання шлюбу підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, що також вбачається із ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
В той час як заява про вирішення питання спільної сумісної власності щодо майна подружжя може потребувати збору та подачі значної кількості доказів та документів на підтвердження відповідних обставин справи, що не сприятиме швидкому вирішенню справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що одночасний розгляд вимог обох позовів призведе до вирішення одночасно декількох спірних питань між подружжям, яке розлучається, а також забезпечить ефективний захист прав сторін спору.
ОСОБА_1 , як позивачем за зустрічним позовом, не доведено взаємопов'язаності вимог первісного та зустрічного позову, і що спільний розгляд його зустрічного позову про поділ майна подружжя з первісним позовом про розірвання шлюбу є доцільним для ефективного захисту прав та інтересів кожного з колишнього подружжя.
Доводи апеляційної скарги, що у жодному з наведених в оскаржуваній ухвалі висновків Верховного Суду не зазначено, що вимогу про поділ спільного майна подружжя не можна вважати взаємопов'язаною з вимогою про розірвання шлюбу, а їх спільний розгляд є недоцільним, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Аргументи відповідача в апеляційній скарзі, що взаємопов'язаність вимог первісного та зустрічного позову обґрунтована бажанням апелянта (позивача за зустрічним позовом), щоб одночасно з розірванням шлюбу було поділено спільне майно подружжя і майнові відносини між чоловіком та дружиною в цій частині припинились, ґрунтуються на помилковому розумінні ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України, спростовуються суттєвою відмінністю правових інститутів, якими врегульовано розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя, а також поділ майна подружжя, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні.
Оскільки суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про повернення зустрічної позовної заяви із тих підстав, що за своїм предметом вони не є взаємопов'язаними і задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову й спільний їх розгляд є недоцільним, апеляційний суд доходить висновку про законність та обґрунтованість ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року.
Доводи апеляційної скарги, що викладені в оскаржуваній ухвалі міркування є надмірним формалізмом та суперечать завданням та основним засадам цивільного судочинства, зводяться до незгоди з правильними висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
При цьому апеляційний суд враховує, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі роз'яснив ОСОБА_1 можливість реалізації його права на доступ до суду шляхом звернення до суду з даним позовом про поділ майна подружжя в загальному порядку.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.