Апеляційне провадження № 22-ц/824/17922/2025
Справа № 758/5416/25
Іменем України
08 грудня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Блащука А.М. в м. Київ 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С., реєстраційний № 1347, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» коштів в сумі 74543,17 грн.
Посилався на те, що 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1347, щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» коштів в загальній сумі стягнення 74543,17 грн. Однак приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахував обставин, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладеним в простій письмовій формі, вже не чинні і повинен був відмовити у вчиненні виконавчого напису відповідно до норм Закону України «Про нотаріат».
Крім того, сума заборгованості за виконавчим написом № 1347 від 19 березня 2018 року визначена за період з 12 березня 2017 року по 12 березня 2018 року включно, сума заборгованості 74543,17 грн. складається з 30721,92 грн. заборгованості за тілом кредиту, 35096,65 грн. заборгованості за комісією, 8724,60 грн. заборгованості за процентами, 400 грн. плати за вчинення виконавчого напису. Разом із тим, за кредитним договором від 17 липня 2013 року термін повернення кредиту закінчився, тому заборгованість по кредитному договору не відповідає тій, що зазначена у виконавчому написі № 1347 від 19 березня 2018 року. Враховуючи викладене, приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис з порушенням вимог чинного законодавства та щодо заборгованості, яка не є безспірною.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що за даними Електронного кабінету у справі № 758/5416/25 ухвала про залишення позовної заяви без руху доставлена до Електронного суду 17 червня 2025 року, а подана ним заява про усунення недоліків від 18 червня 2025 року зареєстрована в суді 18 червня 2025 року о 13:03.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 21 квітня 2025 року вказано про те, що позивач за подання даного позову до суду має сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
В заяві про усунення недоліків від 18 червня 2025 року вказано, що на виконання ухвали суду від 21 квітня 2025 року надається квитанція про сплату судового збору.
Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що станом на 02 жовтня 2025 року недоліки позовної заяви позивачем не усунуто, спростовуються заявою про усунення недоліків від 18 червня 2025 року з додатками.
Крім того, судом першої інстанції при поверненні позовної заяви не було враховано правових висновків Верховного Суду, заманених в постановах від 19 жовтня 2022 року в справі № 753/1481/21 та від 26 лютого 2020 року в справі № 643/2870/18, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин, а тому, у випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». У позовній заяві позивач зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПКК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 02 жовтня 2025 року з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що станом на 02 жовтня 2025 року недоліки позовної заяви позивачем не усунуто.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху і надано можливість позивачу виправити недоліки в строк п'ять днів з дня вручення ухвали.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у порушення ч. 4 ст. 177, ч. 4 ст. 175 ЦПК України позивачем не додано до позовної документ, що підтверджує сплату судового збору. У позовній заяві позивач посилається на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу для звільнення від сплати судового збору при поданні даного позову. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Таким чином, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду у дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Проте, в позовній заяві відсутнє таке обґрунтування позовних вимог.
Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У зв'язку з цим, застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Разом з цим, як вбачається з вищевказаного позову, підставою звернення позивача з позовом не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача», оскільки після укладення сторонами кредитного договору виникають інші правовідносини. Позовна заява не містить жодного посилання на порушення прав позивача саме як споживача та способи їх захисту, передбачені цим Законом.
Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Таким чином, позовна заява містить одну немайнову вимогу.
За положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру сплачується у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 ст. 4 вищевказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у 2025 році один прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 3 028 грн. Таким чином, позивач за подання даного позову до суду має сплатити судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
З огляду на наведене, в ухвалі Подільського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року в даній справі встановлено позивачеві десятиденний строк з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до ст. 123, 124 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Згідно довідки про доставку електронного листа, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року позивач отримав на власну електронну адресу 17 червня 2025 року, і вказана обставина ним не заперечується. Також у самій апеляційній скарзі зазначено, що ухвала про залишення позовної заяви без руху доставлена до Електронного суду 17 червня 2025 року.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 123, 124 ЦПК України позивач мав право на усунення недоліків до 27 червня 2025 року включно.
До апеляційної скарги долучено заяву про усунення недоліків від 18 червня 2025 року, створену в системі «Електронний суд», та картку руху заяви, з якої вбачається, що заява про усунення недоліків доставлена до Подільського районного суду м. Києва 18 червня 2025 року о 11:10 та зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 18 червня 2025 року о 18:20.
Додатком до заяви про усунення недоліків є квитанція про сплату № 1413-4370-8350-3532, згідно якої 18 червня 2025 року ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, позивачем ОСОБА_1 вчасно виконані приписи ухвали Подільського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року, однак суд першої інстанції, не забезпечивши долучення до матеріалів справи заяви ОСОБА_1 про усунення недоліків, яка була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 18 червня 2025 року, передчасно визнав позовну заяву неподаною та повернув її, не надавши належної оцінки діям ОСОБА_1 , вчиненим на усунення недоліків.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов'язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону.
Так, судом першої інстанції при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21 квітня 2025 року залишено поза увагою правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18, від 19 жовтня 2022 року в справі № 743/1481/21, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 як споживач, що звернувся до суду з позовом про захист своїх прав, звільнений від сплати судового збору як за подання позовної заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в наступному її повернення були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.
Апеляційний суд приходить до висновку, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви позивачу не можна вважати належно мотивованою та такою, що постановлена із додержанням норм процесуального права.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.