18 листопада 2025 року місто Київ.
Справа № 756/10081/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14533/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Головуючого судді: Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року (у складі судді Діденка Є.В., дата виготовлення повного тексту судового рішення - 20 червня 2025 року)
у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням,
У серпні 2024 року до Оболонського районного суду міста Києва надійшов позов, у якому позивач просив встановити порядок користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 :
- виділити у користування ОСОБА_5 житлову кімнату площею 17,1 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 3;
- виділити у користування ОСОБА_2 та її дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлову кімнату площею 9,9 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 2;
- виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 14,7 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 1 разом із лоджією 3,4 кв.м.;
- залишити в загальному користуванні співвласників: кухню площею 7,1 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м., коридор площею 11,9 кв.м., кладову площею 1,1 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що сторонам на праві спільної часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , у таких частках: ОСОБА_2 - 1/12, неповнолітньому ОСОБА_3 - 1/12, неповнолітньому ОСОБА_4 - 1/12, ОСОБА_5 - 5/12, ОСОБА_1 - 1/3. Квартира складається з трьох житлових кімнат площею 14,7 кв.м., 9,9 кв.м., 17,1 кв.м., загальна площа 68,8 кв.м., житлова 41,7 кв.м. Фактично у квартирі проживають відповідачі, позивач у квартирі не проживає. Відповідачі відмовляються добровільно врегулювати питання визначення порядку користування квартирою, а позивач хоче реалізувати своє право проживати у квартирі, яка належить йому на праві власності, однак всі кімнати зайняті відповідачами, які перешкоджають позивачу у користуванні квартирою. Позивач також вважає за необхідне встановити порядок користування квартирою з метою врегулювання також питання щодо оплати вартості комунальних послуг. Позивач направив відповідачам пропозицію, щодо запропонованого ним порядку користування, на яку відповідь надала відповідач ОСОБА_7 , яка не заперечувала проти запропонованого позивачем порядку користування. Відповідач ОСОБА_8 , яка є законним представником двох неповнолітніх синів відповіді не надала, тому він змушений звертатись до суду.
У вересні 2024 року надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 , яка діяла у свої інтересах та в інтересах дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому вона просить встановити порядок користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 :
- виділити у користування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 житлову кімнату площею 17,1 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 3;
- виділити у користування дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлову кімнату площею 14,7 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 1 разом із лоджією 3,42 кв.м.;
- виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 9,9 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 2;
- залишити в загальному користуванні співвласників: кухню площею 7,1 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м., коридор площею 11,9 кв.м., кладову площею 1,1 кв.м.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що у квартирі між співвласниками склався сталий порядок користування кімнатами, а саме: ОСОБА_2 разом з чоловіком проживали у кімнаті, площею 17,1 кв.м., діти проживають у кімнаті площею 14,7 кв.м., ОСОБА_5 , яка є матір'ю позивача і чоловіка ОСОБА_2 - у кімнаті площею 9,9 кв.м. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік відповідачки - ОСОБА_9 загинув під час виконання військового обов'язку. Після оформлення спадщини сторони стали співвласниками квартири. На відміну від запропонованого позивачем варіанту поділу, варіант відповідача найбільше враховує інтереси всіх співвласників, їх стать, вік, і не призведе до суттєвого погіршення їх житлових прав. Так, відповідно до статей 47, 48 ЖК України, норма жилої площі становить 13,65 кв.м. на одну особу. Відповідно до Порядку застосування в м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Виконкому Київської міської ради від 15.07.1985 р. № 582, в м. Києві рівень середньої забезпеченості жилою площею на одну особу дорівнює 9 кв.м., а норма жилої площі для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов - 7,5 кв.м. Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЖК України, при наданні жилих приміщень, не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя. Тому, відповідач просив суд задовольнити зустрічний позов, оскільки запропонований нею варіант порядку користування враховує всі наведені положення законодавства.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю.
Встановлено такий порядок користування квартирою АДРЕСА_2 :
- виділено в користування ОСОБА_5 та ОСОБА_2 окрему кімнату площею 17,1 кв.м., яка зазначена в Технічному паспорті на квартиру під № 6 ;
- виділено в користування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 окрему кімнату площею 14,7 кв.м., яка зазначена в технічному паспорті на квартиру під №2 , та лоджію площею 3,42 кв.м., на яку є вихід виключно із цієї кімнати під №2 ;
- виділено в користування ОСОБА_1 окрему кімнату площею 9,9 кв.м., яка зазначена в технічному паспорті на квартиру під №5 , та лоджію площею 3,42 кв.м., на яку є вихід виключно із цієї кімнати під №5 ;
- залишено в загальному користуванні співвласників допоміжні приміщення, а саме: кухню площею 7,1 кв.м., яка зазначена в технічному паспорті на квартиру під №7 , ванну кімнату площею 2,6 кв.м., яка зазначена в технічному паспорті на квартиру під №4 , вбиральню площею 1,0 кв.м., яка зазначена в технічному паспорті на квартиру під №3 , коридор площею 11,9 кв.м., який зазначений в технічному паспорті на квартиру під №1 , комору площею 1,1 кв.м., яка зазначена в Технічному паспорті на квартиру як «кладова» під №8.
Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 211 грн 20 коп, тобто по 605 грн 60 коп з кожного.
не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , 18 липня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати повністю рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за первісним позовом, встановивши наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_2 :
- виділити в користування ОСОБА_5 кімнату площею 17, 1 кв.м., що зазначена в плані Технічного паспорту на квартиру під номером 6 ;
- виділити в користування ОСОБА_2 , її дитині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кімнату площею 9, 9 кв.м., що зазначена в плані Технічного паспорту на квартиру під номером 5 та лоджію площею 3,42 кв.м, на яку є вихід виключно із цієї кімнати під №5;
- виділити в користування ОСОБА_1 кімнату площею 14, 7 кв.м., що зазначена в плані Технічного паспорту на квартиру під номером 2 та лоджію площею 3, 42 кв.м, на яку є вихід виключно із цієї кімнати під № 2 ;
- залишити в загальному користуванні співвласників допоміжні приміщення, а саме: кухню площею 7,1 кв.м, яка зазначена в Технічному паспорті на квартиру під № 7 , ванну кімната площею 2,6 кв.м, яка зазначена в Технічному паспорті на квартиру під № 4 , вбиральню площею 1,0 кв.м, яка зазначена в Технічному паспорті на квартиру під №3 , коридор площею 11,9 кв.м, який зазначений в Технічному паспорті на квартиру під №1 , комору площею 1,1 кв.м, яка зазначена в Технічному паспорті на квартиру як «кладова» під №8. У задоволені зустрічного позову - відмовити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвалене рішення має формальний підхід до оцінки доказів у справі, а судом не враховано розміри часток співвласників.
Вважає, що судом не в повній мірі надано оцінку того, що фактичний порядок користування, який вже склався в повній мірі не врахував інтереси та права позивача за первісним позовом та його сім'ї.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
До Київського апеляційного суду ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 подали відзив та додаткові пояснення до відзиву в яких заперечують проти доводів апеляційної скарги та вважають, що судом ухвалене оскаржуване рішення є справедливим, об'єктивним, обґрунтованим та законним, а також суд повністю з'ясував суттєві обставини, що мають значення для справедливого і законного вирішення спору про встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року - без змін.
В судових засіданнях апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_10 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити з підстав, викладених у ній.
В судовому засіданні 18.11.2025 року ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу свого сина ОСОБА_1 та пояснила, що вона не згодна проживати в одній кімнаті зі своєю невісткою ОСОБА_11 , згодна щоб їй в користування одній була виділена велика кімната, або навіть менша кімната, проте для проживання її одної без невістки.
В судових засіданнях Київського апеляційного суду представник ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 - адвокат Ковтун Н.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні без змін рішення районного суду.
ОСОБА_8 , яка є законним представником ОСОБА_3 , а також ОСОБА_12 , який в травні 2025 року став повнолітнім до суду не з'явились, про розгляд справи були повідомлені.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення районного суду не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 364221446 від 02 лютого 2024 року, сторонам на праві спільної часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , у таких частках: ОСОБА_2 - 1/12, неповнолітньому ОСОБА_3 - 1/12, ОСОБА_4 - 1/12, ОСОБА_5 - 5/12, ОСОБА_1 - 1/3.
Згідно з технічним паспортом станом на 05 грудня 2012 року, загальна площа квартири 68,8 кв.м., житлова площа 41,7 кв.м., квартира складається з трьох житлових кімнат площею 14,7 кв.м., 9,9 кв.м. та 17,1 кв.м., коридор площею 11,9 кв.м., кухня площею 7,1 кв.м., вбиральня площею 1,0 кв.м., ванна площею 2,6 кв.м., кладова площею 1,1 кв.м., лоджія площею 3,4 кв.м.
У квартирі зареєстровані і проживають відповідачі: ОСОБА_2 , її діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач ОСОБА_5 , яка є свекрухою ОСОБА_2 . Наведене підтверджене, зокрема Актом обстеження умов проживання від 19 вересня 2024 року.
Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , який також проживав у вказаній квартирі, 13 лютого 2015 року був призваний на військову службу у Збройні Сили України, приймав участь в антитерористичній операції, у 2023 році приймав безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської федерації, та ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув під час виконання військового обов'язку в бою за Україну, її свободу і незалежність, що підтверджено довідками військових частин, сповіщенням сім?ї № 258 від 07 липня 2023 року.
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , у квартирі на час вирішення спору не проживав, так як відсутня вільна кімната , в яку він міг би заселитись з родиною.
Суд також встановив, що між співмешканцями склався такий порядок користування: відповідач ОСОБА_2 проживає у кімнаті площею 17,1 кв.м. (позначена у технічному паспорті як № 6), відповідач ОСОБА_5 проживає у кімнаті площею 9,9 кв.м. (позначена у технічному паспорті як № 5), діти ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживають у кімнаті площею 14,7 кв.м. (позначена у технічному паспорті як № 2).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи позовні вимоги зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що запропонований позивачем ОСОБА_1 порядок користування є найменш прийнятним, оскільки повністю ігнорує фактичний порядок користування, який вже склався, не відповідає інтересам дітей, передбачає переселення всіх осіб у інші кімнаті, а також поселення ОСОБА_2 з двома дітьми чоловічої статі у найменшу кімнату, натомість, варіант порядку користування, запропонований відповідачем ОСОБА_2 , у найбільшій мірі враховує інтереси співмешканців (співвласників), зокрема передбачає залишення дітей проживати у кімнаті площею 14,7 кв.м., яку вони займають, переселення ОСОБА_5 до ОСОБА_2 у кімнату площею 17,1 кв.м., що є допустимим з урахуванням їх однакової статі і площі кімнати, та виділення позивачу у користування кімнати площею 9,9 кв.м., що не суперечить інтересам позивача.
З такими висновками колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що він є співвласником 1/3 частини трикімнатної квартири, між ним та відповідачем ОСОБА_11 існує конфлікт щодо користування квартирою, оскільки остання з дітьми зайняли дві кімнати, в третій кімнаті проживає його мати, а він маючи у власності 1/3 частину квартири немає змоги вселитись до квартири через відсутність вільної кімнати та неможливість дійти згоди з іншими співвласниками, щодо кімнати, яку він може зайняти з його родиною .
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно зі статтями 41, 47 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Ці частки є ідеальними і визначаються відповідними відсотками від цілого чи у виді дробу.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (частина четверта статті 358 ЦК України).
Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що ця норма (стаття 358 ЦК України) регулює, зокрема, порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема, при встановленні порядку користування будинком кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку, виходячи із його частки в праві спільної власності на будинок. Виділені у користування приміщення можуть бути неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.
Встановлений співвласниками порядок користування будинком із виділенням конкретних приміщень у натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них. Домовленість співвласників про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю, оформлена нотаріально посвідченим договором, є обов'язковою для майбутніх співвласників при здійсненні ними правомочностей володіння і користування спільним майном. Що ж стосується існуючої у співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені у статтях 364, 367 ЦК України як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена частиною четвертою статті 358 ЦК України умова не є обов'язковою.
Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Змістом статей 316, 317 ЦК України визначено, що право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом.
Якщо виділ частини в будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом, встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 360/2360/15-ц (провадження № 61-6703св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 686/16280/16-ц (провадження № 61-3841св18), від 04 жовтня 2021 року у справі № 692/932/19 (провадження № 61-5642св21).
У свою чергу, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.
При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 487/3769/20 (провадження № 61?7928св22) Верховний Суд зробив висновки про те, що «володіння та користування спільним майном здійснюється усіма його співвласниками за спільного згодою, тобто в результаті досягнення консенсусу. У тому ж разі, якщо такої згоди сторони не досягли, спір щодо порядку володіння та користування спільним майном повинен вирішуватися судом. Отже, у разі коли існує між співвласниками спір з приводу порядку користування та володіння спільним майном, суд має вирішити такий спір щодо суті, визначивши певний порядок користування спільним майном для його співвласників, які в позасудовому порядку не досягли згоди з приводу користування та управління ним».
У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України зробив висновок про те, що «стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61?10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21).
Крім обставин встановлених судом першої інстанції, апеляційним судом встановлено, що в спірній квартирі позивач ОСОБА_13 зареєстрований, також за спірною адресою зареєстровано місце проживання його дружини ОСОБА_14 та дочки ОСОБА_15 2013 року народження, що підтверджується актом обстеження на а.с.115 т.1., які в спірній квартирі фактично не проживали через відсутність вільної кімнати, яку б могли зайняти.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 намагався в позасудовому порядку вирішити даний спір, запропонувавши відповідачам за первісним позовом договором встановити порядок користування квартирою на що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пропозиція була проігнорована, проте ОСОБА_5 не заперечувала щодо встановлення порядку користування квартирою, запропонованого ОСОБА_1 , на підтвердження чого в матеріалах справи міститься відповідь ОСОБА_5 про таку згоду.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_7 також підтвердила свою позицію, щодо виділення їй одній в користування кімнати , запропонованої її сином, та категорично не погоджувалась користуватись одночасно з невісткою однією кімнатою удвох.
З технічного плану квартири, наявного в матеріалах справи на аркуші 14 вбачається, що спірна квартира має три окремі житлові кімнати, площею 17,1кв.м, 14,7кв.м та 9,9 кв.м., що разом становить 41,7 кв.м.
Відповідно на 3/12 часток, що належать на праві власності ОСОБА_16 та її синам припадає 10,4 кв.м житлової площі.
На частку позивача за основним позовом, якому належить 4/12, або 1/3 припадає 13,9 кв.м. житлової площі.
Відповідно на частку ОСОБА_5 припадає 17, 4 кв.м. житлової площі, тобто виділення їй одній в користування кімнати 17,1 кв.м. повністю відповідатиме її праву власності в спірній квартирі.
Судом встановлено, що співвласники не можуть дійти згоди, щодо порядку користування квартирою, а той порядок, що склався він встановлений без визначення кімнати та прав позивача за основним позовом, якому на праві власності належить 1/3 частина спірної квартири.
Суд першої інстанції виділив у користування ОСОБА_17 та ОСОБА_18 житлову кімнату, площею 14.7 кв.м., що на 7, 7 кв.м. перевищує їх право у частці, що належить їм на праві власності - 2/12, або 1/6 на двох.
ОСОБА_16 суд виділив у користування разом з іншим співвласником ОСОБА_7 кімнату 17, 1 кв.м., що також більш як у двічі перевищує її права, як власника 1/12 частини квартири.
Суд фізичним особам, яким на праві власності належить квартири виділив в користування житлової площі (17,1 : 2 + 14,7) 23,25 кв.м. - більш ніж половину від всієї житлової площі, а власникам, яким належить (9/12) часток решту житлової площі, порушивши, як права позивача за основним позовом так і права ОСОБА_5 .
Суд не врахував, що порядок користування має бути встановлений таким чином, щоб відступ був в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів робить висновок, що порівнюючи відступ, який має місце при задоволенні зустрічного позову, з відступом від часток у праві власності при задоволенні основного позову, за яким при задоволенні первісного позову при виділенні ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та ОСОБА_18 в користування кімнати 9,9 квадратних метрів, відступ від їх частки у праві власності на квартиру буде становити, лише, 0,5 кв.м. житлової площі, суд мав обрати саме той з варіантів, що був запропонований позивачем за основним позовом.
При цьому суд також враховує, що при виділенні ОСОБА_17 та ОСОБА_18 на двох кімнати 14, 7 квадратних метрів, перевищення в їх праві власності становитиме 7.7 кв.м., а при виділенні цієї кімнати позивачу, якому належить 1/3 частина спірної квартири, таке перевищення становитиме лише 0, 8 кв.м.
При цьому врахування судом порядку користування квартирою, який склався, взагалі без врахування прав позивача за основним позовом, якому належить 1/3 частина спірної квартири є невірним.
Також безпідставними є доводи, що ОСОБА_16 не може бути виділена в користування одна кімната з її синами, оскільки вона жіночої статі, а також враховуючи, що на кожного з них буде припадати житлової площі менше норми, оскільки такий підхід є застосовним при наданні житла, а не при встановленні порядку користування власністю. В даному випадку мав бути встановлений порядок користування, щоб відступ був в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність.
При цьому частки у праві власності залишаються незмінними.
Враховуючи, вищевикладене, колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції ухвалено за не вірного застосування норм матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, а тому воно має бути скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення основного позову за яким:
встановити наступний порядок користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 , а саме:
- виділити у користування ОСОБА_5 житлову кімнату площею 17,1 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 3;
- виділити у користування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлову кімнату площею 9,9 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 2;
- виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 14,7 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 1;
- залишити в загальному користуванні співвласників: кухню площею 7,1 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м., коридор площею 11,9 кв.м., кладову площею 1,1 кв.м.
Саме такий порядок користування спірною квартирою, на переконання суду, буде найбільш оптимальним, не призведе до значного порушення прав всіх співвласників квартири, з урахуванням їх часток у праві власності на неї.
Суд враховує, що фактично в квартирі мають право проживати три родини: ОСОБА_7 -власник 5/12 часток, ОСОБА_13 з дружиною та дитиною-власник 4/12 часток, та родина: ОСОБА_8 з синами ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , власники 3/12 часток.
Посилання представника ОСОБА_2 про те, що її родина успадкувала право власності від ОСОБА_21 , який є Героєм України не збільшує частку у праві власності цієї родини.
При цьому ОСОБА_8 та її діти мають право скористатись пільгами в тому числі і щодо отримання житла , які мають за Законом члени сім'ї Героїв України.
При цьому , та обставина, що позивач за основним позовом не проживав у спірній квартирі, не позбавляє його права вселитись до спірної квартири, яка частково належить йому, та проживати у виділеній йому кімнаті, яка за своїм розміром найбільш наближена до його частки у праві власності.
Суд виходить з того, що судом не встановлено, що у позивача за основним позовом наявне інше житло, яке йому належить на будь-якому речовому праві. Позивач за основним позовом бажає використовувати свою власність для свого поживання та проживання його сім'ї, для чого і звернувся до відповідачів з проханням надати йому у користування одну з кімнат.
Апеляційний суд також зазначає, що суд не може встановити будь-який інший порядок користування, про який не просила жодна з сторін, враховуючи принцип диспозитивності, передбачений ст. 13 ЦПК України, а тому з двох заявлених позовів, обрав той порядок користування, який найбільш відповідає часткам сторін у праві власності на квартиру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволенняосновногопозовута відмову в задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а відтак з відповідачів за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом слід стягнути судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги по 757 (сімсот п'ятдесят сім) гривень, що в загальній сумі становить 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень. При цьому частину судових витрат, що припадає на неповнолітню особу має сплачувати його мати ОСОБА_8 .
Керуючись ст. 268, 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нове.
Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити.
Встановити порядок користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 :
- виділити у користування ОСОБА_5 житлову кімнату площею 17,1 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 3;
- виділити у користування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житлову кімнату площею 9,9 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 2;
- виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 14,7 кв.м., що зазначена у Технічному паспорті під номером 1;
- залишити в загальному користуванні співвласників: кухню площею 7,1 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м., коридор площею 11,9 кв.м., кладову площею 1,1 кв.м.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 757 (сімсот п'ятдесят сім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 757 (сімсот п'ятдесят сім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 757 (сімсот п'ятдесят сім) гривень.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 757 (сімсот п'ятдесят сім) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 09 грудня 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова