Справа № 636/5454/25 (1-кп/636/1258/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2427/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
09 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 26 грудня 2023 року за №62023170020003478, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 13 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 11 січня 2026 року з визначенням застави у розмірі 211 960 грн.,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Чугуївського міського суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 26 грудня 2023 року за №62023170020003478, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 13 листопада 2025 року обвинуваченому ОСОБА_7 в порядку, передбаченому ч.3 ст.315 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 11 січня 2026 року з визначенням розміру застави 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211 960 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 13 листопада 2025 року, якою ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
В обґрунтування посилається на те, що існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, стороною обвинувачення не доведено.
Зокрема, зазначає, що клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою було подано прокурором пізніше, аніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали, тобто, з порушенням визначеного ч.1 ст.199 КПК України строку. Крім того, копія зазначеного клопотання не була вручена обвинуваченому ОСОБА_7 , що є істотним порушенням вимог ст.184 КПК України.
Вказує, що судом першої інстанції не були повною мірою враховані обставини, які позитивно характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягався, на обліку у психічному чи наркологічному диспансері не перебуває, а на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та батьки - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 і ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які в силу свого похилого віку потребують допомоги, догляду та піклування.
Також, розмір застави, застосований судом, визначений у необгрунтовано значному розмірі, оскільки єдиним джерелом доходу обвинуваченого ОСОБА_7 було грошове забезпечення військовослужбовця, яке не виплачується йому з грудня 2023 року, будь-якого майна у власності він не має. При цьому, звертає увагу, на наявність у обвинуваченого трьох дітей на утриманні та літніх батьків.
Позиції інших учасників судового провадження
В судове засідання прокурор не з'явився, у телефонному режимі повідомив суд, що просить розгляд кримінального провадження провести за його відсутності.
Захисник ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився, у телефонному режимі зазначив, що не заперечує проти розгляду даного кримінального провадження за його апеляційною скаргою у його відсутність.
Обвинувачений ОСОБА_7 про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від нього не надходило. На особистій участі не наполягав.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.4 ст. 422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності сторін у кримінальному провадженні, оскільки розгляд апеляційної скарги на ухвалу, зокрема, про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, яке, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, за яке за законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, його специфіки, яке стосується кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення), а саме - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовця понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики продовжують існувати. При цьому, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання йому загрожує, він може вдатися до втечі та переховуватися від суду.
В своїй ухвалі суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені у п.1, п.3, п.4, п. 5 ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинувачених, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом слушно зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченого від суду та продовження злочинної діяльності.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених п.1, п.3, п.4, п.5 ч. 1 ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені п.1, п.3, п.4, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення), вчиненого в умовах воєнного стану, за яке за законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати останнього на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над його соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні і стороною захисту апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянта про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо недоведеності ризиків, оскільки відомості, наявні в матеріалах судового провадження, свідчать про протилежне, та об'єктивно спростовують апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню та можливості вчинення іншого кримінального правопорушення.
Доводи захисника про те, клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою було подано прокурором з порушенням визначеного ч.1 ст.199 КПК України строку, не є спроможними.
Як встановлено судом, згідно ухвали слідчого судді Чугуївського міського суду Харківської області від 17.09.2025 року запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 було продовжено на 60 днів до 15 листопада 2025 року включно.
Як убачається з наданих матеріалів кримінального провадження, зазначене клопотання прокурора було подане ним 10.11.2025 року (а.с. 21)
Таким чином, строки, визначені ч.1 ст.199 КПК України, при подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 прокурором були дотримані.
Доводи апеляційної скарги про те, копія вище зазначеного клопотання прокурора не була вручена обвинуваченому ОСОБА_7 , апеляційний суд приймає до уваги, натомість, зазначена обставина не може бути самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та не спростовує правильність його висновків.
Разом з тим, наявність у обвинуваченого соціальних зав'язків, малолітніх дітей та батьків похилого віку на його утриманні, відсутність судимостей, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, не є підставою для змінення обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Щодо вимоги захисника про зменшення розміру застави з огляду на її непомірний розмір, встановлений судом, слід зазначити наступне.
Так, згідно ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст.12 КК України, є тяжким, тому, згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, повинен визначатися в межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В силу ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Таким чином, враховуючи обставини кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, визначена судом першої інстанції застава щодо ОСОБА_7 у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211 960 грн. (3 028 грн. х 70), відповідає вимогам закону та є достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків передбачених КПК України, відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Водночас, відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право взагалі не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114 - 2, 258-258 - 6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 - 1 Кримінального кодексу України.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строком у межах 60 днів. Також відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов'язані із звільненням його з під варти.
При цьому, слід зауважити, що відповідно до частини 8 статті 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини 1 цієї статті, тобто, тримання під вартою.
За таких обставин, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_7 , про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали, в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 13 листопада 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 11 січня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4