Іменем України
10 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 646/10335/23
провадження № 22-ц/818/3346/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради 3-я особа: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту визнання батьківства та визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами у порядку спадкування за законом за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 березня 2025 року, постановлене під головуванням судді Барабанової В.В., -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради 3-я особа: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту визнання батьківства та визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами у порядку спадкування за законом.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, суд першої інстанції не дослідив і не надав належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні достатні, належні та допустимі докази на підтвердження факту того, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 . У зв'язку з тим, що відповідно до наявних відомостей у свідоцтві про народження ОСОБА_1 відсутні відомості, щодо батьківства ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не є спадкоємцем у розумінні ст.ст. 529, 530 ЦК УРСР. Відомості щодо наявності заповіту на ім'я ОСОБА_1 відсутні. Враховуючи, що визнання права власності на житловий будинок в даному випадку є похідною вимогою від встановлення факту батьківства, а позивачем не надано достатніх та належних доказів, у розумінні ЦПК України, на підтвердження такого факту відсутні правові підстави для задоволення позову і в цій частині.
Проте такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Жихор, Харківського району, Харківської області, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Жихорською селищною радою 10.08.1962 року, актовий запис №405-167, де відомості про батька відсутні, а мати зазначена - ОСОБА_3 .
У 1951 році ОСОБА_2 на підставі Договору про право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою було надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
У 1954 році була заведена будинкова книга на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
На арк. 1 розділу 1 будинкової книги вказано, що власник будинку - ОСОБА_2 .
У розділі ІІІ під № 1 і №2 будинкової книги вказані прізвища осіб, які вселились та були прописані у житловому будинку - ОСОБА_2 ( службовець) і ОСОБА_3 (домогосподарка, на утриманні службовця). Також вбачається, що 10.12.1954 року вони прибули з однієї адреси, де разом раніше мешкали: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_4 . Із свідоцтва про народження вбачається, що у розділі батько нічого не зазначено, у розділі матір зазначено: ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_1 . Із свідоцтва про народження вбачається, що у розділі батько нічого не зазначено, у розділі матір зазначено: ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5 . Із свідоцтва про народження вбачається, що у розділі батько нічого не зазначено, у розділі матір зазначено: ОСОБА_3 .
По батькові у всіх прописаних у будинковій книзі дітей, ОСОБА_3 зазначено - ОСОБА_6 .
В п. 7 розділу ІІІ будинкової книги 12.09.1955 року були внесені записи про реєстрацію позивачки в будинку.
Батьки позивачки не зверталися в органи РАЦС із заявою про внесення, змін до актового запису про її народження.
Мати ОСОБА_3 також не зверталась до суду для встановлення батьківства.
Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не укладався.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 у с. Жихор, Харківського району, Харківської області.
Після смерті відкрилась спадщина.
За життя ОСОБА_2 не було визнано батьком позивачки - ОСОБА_1 , відповідно до вимог чинного на той час законодавства.
14.04.1989 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька- ОСОБА_2 .
Постановою нотаріуса від 23.09.2020 року №2758/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії позивачці, оскільки документів, що підтверджують родинний зв'язок між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано не було.
Як на підставу позовних вимог позивачка посилалась на те, що її мати- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка с. Довжик Золочівського району Харківської області, з 1951 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Разом вони проживали в АДРЕСА_2 . На той час ОСОБА_2 перебував з 27.11.1947 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , проте фактично проживав однією сім'єю з її матір'ю ОСОБА_3 . 10.10.1955 року ОСОБА_2 розірвав шлюб з ОСОБА_7 . У 1951 році ОСОБА_2 на підставі Договору про право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою було дозволено будівництво житлового будинку на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 . На наданій земельній ділянці ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 збудували житловий будинок з господарськими будівлями. Від фактичних шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька (сестра позивачки )- ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Жихор народилася позивачка, ОСОБА_1 , що підтверджується повторним свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 , виданим Жихорською селищною радою 10.08.1962 року, актовий запис №405-167. У графі батько - запис відсутній, в графі мати вказана - ОСОБА_3 . Місце народження: с. Жихор, Харківського району Харківської області. Оскільки у відношенні дітей, які народилися до 01 жовтня 1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство можливо було встановити за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини, тому в разі смерті особи, на утриманні якого перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. У свідоцтві про її народження заповнена тільки графа матір дитини: ОСОБА_3 . У графі батько запису немає через те, що згідно приписам Кодексу Законів про родину, опіку, шлюб і про акти громадянського стану УРСР від 30.05.1926 року у графі батько ставився прочерк. Прізвище під час її народження мати вказала ОСОБА_8 , по батькові - ОСОБА_9 . У силу діючих нормативних актів, мати позивачки була позбавлена можливості вирішити питання про встановлення батьківства відносно ОСОБА_2 на час народження позивачки. Батько позивачки - ОСОБА_2 з матір'ю ОСОБА_3 на підставі Договору про право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою збудували будинок, вся сім'я вселилася проживати у цій хаті за адресою: с. Жихор, Харківського району, Харківської області. Житловий будинок був оформлений на ім'я її батька. На даний час правовстановлюючим документів на будинок є вищевказаний договір. Реєстрація житлового будинку в міському бюро технічної інвентаризації та у Державному реєстрі прав на нерухоме майно не здійснювалась через те, що на момент побудови будинку реєстрація права власності проводилась у місцевих органах комунального господарства. Батьки позивачки проживали спільно, вели спільне господарства до народження її і сестри, а також після народження, виховували і турбувались відносно неї, сестри і брата, матеріально утримували їх. Батьки проживали в житловому будинку по АДРЕСА_4 разом з дітьми, у них був спільний бюджет, вони придбавали майно у хату, купували речі позивачці, вони всі спільно харчувалися. Мати позивачки не працювала, була на утриманні батька ОСОБА_2 . Батько спілкувався зі позивачкою, проявляв батьківську турботу. Згідно до законодавства, яке діяло на той час, у 1954 році була заведена будинкова книга на житловий будинок, який був збудований батьками позивачки. На арк. 1 розділу І будинкової книги вказано, що власник будинку - ОСОБА_2 . У розділу ІІІ під №1 і №2 будинкової книги вказані прізвища осіб, які всилились та були прописані у житловому будинку - ОСОБА_2 і ОСОБА_10 - дата реєстрації в будинку - 10.12.1954 року. Також вказано, що вони прибули з однієї адреси, де вони раніше мешкали: АДРЕСА_2 , що підтверджує, що вони мешкали разом до народження позивачки. Мати в житловому будинку була зареєстрована як домогосподарка, а потім - іждівенка службового, через те що батько став службовцем. У розділі ІІ є запис від 13.06.1962 року, де дільничний міліції проводив перевірку осіб, які мешкали у будинку. Було зазначено, про необхідність включити у будинкову книгу школярів - тобто позивачку і її сестру, що і було зроблено. В п. 7 розділу ІІІ будинкової книги - реєстрації матері ОСОБА_3 були внесені записи про реєстрацію позивачки в будинку, а також сестри, а потім і брата. 17 травня 1972 року після досягнення 16 років позивачці був виданий паспорт і вона була зареєстрована у житловому будинку, де проживали і були зареєстровані батьки: батько - ОСОБА_2 і мати ОСОБА_3 , що підтверджується записом за №11 в будинковій книзі. ІНФОРМАЦІЯ_3 у батьків народився син - ОСОБА_11 . У його свідоцтві про народження в графі батько - запис відсутній. З 1969 року вступив у силу Кодекс про шлюб та сім'ю Україні, у якому ст. 53 передбачала встановлення батьківства за взаємною заявою подружжя або в судовому порядку. Зазначає, що батьки в 1969 році і в подальшому не зверталися в органи РАЦС із заявою про внесення змін до актового запису про її народження. Мати ОСОБА_3 також не скористалася своїм правом на звернення до суду для встановлення батьківства. У 1972 році мати пішла від батька та поїхала проживати до іншого чоловіка. Відносини з батьком, а також з дітьми, вона не підтримувала. У 1977 році вона виписалася з будинку, про що є відповідний запис в будинковій книзі. Діти залишилися проживати разом з батьком в житловому будинку по АДРЕСА_4 . У 1972 році після від'їзду матері вона ще була неповнолітньою особою, батько піклувався нею, купував їй речі, вони разом харчувались та проживали у будинку, коли позивачка навчалася у школі, батькові надали путівку і вона була у піонерському таборі. З 1987 року батько сильно хворів, не вставав. Сестра ОСОБА_12 вийшла заміж і поїхала в РФ, позивачка мешкала разом з батьком, доглядала за ним, а також їй помагав її брат ОСОБА_11 . ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько ОСОБА_2 у с. Жихор Харківського району Харківської області. Позивачка з братом ОСОБА_11 та сестрою ОСОБА_12 поховали батька на цвинтарі у с. Безлюдівка. Після його смерті позивачка, відповідно до ч.2 ст. 549 ЦК України, у 6-ти місячний строк звернулася із заявою про прийняття спадщини в Першу Харківську міську Державну нотаріальну контору, однак свідоцтво про право на спадщину не отримувала. ІНФОРМАЦІЯ_7 помер її брат ОСОБА_5 , який проживав в АДРЕСА_5 (колишня АДРЕСА_3 ). У вересні 2020 року вона звернулася в Першу Харківську міську Державну нотаріальну контору із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_2 . 23 вересня 2020 року була надана постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій через відсутність відомостей про батька у свідоцтві позивачки про народження. Других підстав для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус не вказав. Вказує, що вона єдина спадкоємиця першої черги після смерті батька, других спадкоємців першої, другої черги не має. Зазначає, що на час її народження в 1955 році діяв Кодекс Законів про родину, опіку, шлюб і актів цивільного стану від 1926 року, який не передбачав встановлення батьківства в судовому порядку. В період з 20.06.1969 року діяв Кодекс про шлюб та сім'ю Україні, яким було передбачено встановлення батьківства, проте її батьки і вона не зверталися до суду з позовом про встановлення батьківства. На теперішній час діє Сімейний Кодекс України. Виходячи з вищевикладеного вона змушена звернутися до суду з позовом про встановлення факту визнання батьківства і про признання за нею права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 . У зв'язку з викладеним, позивачка просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Щодо вимоги позивачки про встановлення факту батьківства, судова колегія зазначає наступне.
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 01.10.1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.
При розгляді справ про визнання батьківства, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини (роз'яснення пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Указ Президії Верховної ради СРСР від 08.07.1944 року скасував можливість судового встановлення батьківства, який існував згідно Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану УРСР 1926 року. В умовах воєнної диспропорції жіночого і чоловічого населення прийняте рішення про юридичне визнання лише шлюбу, зареєстрованого в компетентних органах.
На підставі Указу Президії Верховної ради СРСР від 15.09.1945 року внесено зміни до статті 2 вищезазначеного кодексу, а саме: при реєстрації в органах запису актів громадянського стану народження дитини від матері, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбі, дитина записується за прізвищем матері з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матері. Отже заповнення графи «Батько» у актовому записі про народження дитини не передбачалося.
Такі вимоги діяли до прийняття Основ законодавства СРСР та союзних республік про шлюб та сім'ю 1968 року, зокрема, статті 53 КпШС УРСР.
На момент виникнення правовідносин щодо народження позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , діяв Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану від 31.05.1926 року (УССР).
Згідно зі статтею 32-1 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і актів цивільного стану УРСР 1926 року, дитина, що народилася від особи, з якою мати дитини не перебуває в зареєстрованому шлюбі, не має права звернутися в суд з позовом про встановлення батьківства і про стягнення із зазначеної особи аліментів на утримання дитини.
Відповідно до пунктів 6, 7 Указу Президії Верховної ради УРСР від 29.07.1969 року «Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР» правила частин другої, третьої статті 53 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР про встановлення в судовому порядку батьківства особи, з якою мати не перебувала у шлюбі, застосовуються у відношенні дітей, що народилися після введення в дію Основ законодавства СРСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, тобто після 01.10.1968 року.
У відношенні дітей, які народилися до 01.10.1968 року від осіб, що не перебувають між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено за спільною заявою матері дитини і особи, яка визнає себе батьком дитини. В разі смерті особи, на утриманні якої перебувала дитина і яка визнавала себе батьком дитини, факт визнання нею батьківства може бути встановлений в судовому порядку. На підставі спільної заяви батьків або рішення суду про встановлення факту визнання батьківства провадиться відповідна реєстрація в органах запису актів громадянського стану з внесенням запису про батька у свідоцтво про народження дитини.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі № 570/2797/13-ц, від 28.08.2019 року у справі № 183/3834/15-ц, від 17.06.2020 року у справі № 643/12494/16.
У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР № 2 від 25.03.1982 року "Про застосування судами законодавства при розгляді справ про встановлення батьківства та про стягнення аліментів на дітей та інших членів сім'ї" відносно дітей, які народилися до введення в дію Основ законодавства про шлюб та сім'ю від осіб, які не перебували між собою у шлюбі, батьківство може бути встановлено шляхом подачі спільної заяви матір'ю дитини та особою, яка визнає себе батьком дитини, до органів запису актів гражданського стану. Встановлення у судовому порядку факту визнання батьківства щодо цих дітей, в силу ст. 3 Закону про Утвердження Основ законодавства про шлюб та сім'ю, допускається в разі смерті особи, на утриманні якого перебувала дитина і яка визнавала себе батьком.
Предметом спору у справі є вимоги про встановлення факту, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , якого позивачка вважає своїм батьком і який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , за життя не реалізував свого права на звернення до компетентних органів із спільною з матір'ю позивачки заявою про визнання себе батьком позивачки, та не вчиняв дій для встановлення (узаконення) родинних зв'язків із позивачкою ОСОБА_1 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_9 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є донькою ОСОБА_13 .
У свідоцтві про народження ОСОБА_1 , зазначені: прізвище, ім'я та по-батькові матері - ОСОБА_3 (російською мовою), місце народження - п.Жихарь, Харьковского района, Харьковской области (російською мовою).
При відсутності зазначення даних щодо батька, у свідоцтві про народження ОСОБА_1 з матеріалів справи вбачається, що по батькові зазначено - « ОСОБА_9 ».
З Будинкової книги по домоволодінню за адресою: АДРЕСА_1 убачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (службовець), ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (домогосподарка, на утриманні службовця), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (донька), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (донька) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (син), були зареєстровані та проживали у будинку, починаючи з часу їх народження.
Також, з будинкової книги вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 під час набуття нею повноліття отримала паспорт із зазначенням прописки, саме за вказаною адресою.
Мати позивачки, ОСОБА_3 у грудні 1977 року була виписана із зазначеної адреси та вибула з місця проживання, натомість ОСОБА_1 залишилась проживати за адресою прописки - ОСОБА_2 до 26.11.1986 року.
Таким чином наведені обставини свідчать про те, що під час спільного проживання з ОСОБА_2 мати ОСОБА_1 народила, зокрема, позивачку, яка з народження у 1955 року до 1986 року проживала і була прописана разом із ОСОБА_2 навіть після того, як її мати виписалась із будинку.
Зі змісту будинкової книги також убачається, що мати позивачки була домогосподаркою на утриманні службовця, яким зазначено ОСОБА_2 .
Даних про проживання інших осіб - службовців, які б утримували мати позивачки та її дітей, зі змісту будинкової книги, не вбачається.
За таких обставин судова колегія вважає, що доводи позивачки про те, що ОСОБА_2 , починаючи з її народження і до його смерті, визнавав себе батьком ОСОБА_1 та утримував її є обґрунтованими.
Доказів, що мати позивачки ОСОБА_1 , яка була домогосподаркою, утримувалась іншою особою, а не ОСОБА_2 , з яким вона проживала у одному будинку з 1954 року по 1977 року матеріали справи не містять.
Підстав вважати, що ОСОБА_3 із дітьми проживала у будинку разом із ОСОБА_2 не як член сім'ї, а на інших підставах, не вбачається.
Висновок суду про недоведеність факту визнання ОСОБА_2 батьківства відносно ОСОБА_1 , суперечить наявним у справі доказом.
При оцінці всіх доказів у сукупності, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 за життя визнавалося батьківство по відношенню до позивачки ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про доведення факту батьківства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 .
Недосконалість діючого на час народження позивачки законодавства не може стати перешкодою для здійснення нею своїх спадкових прав.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та про наявність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 та встановлення факту, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Щодо вимоги позивачки про визнання права власності на спадщину, судова колегія зазначає наступне.
З копії спадкової справи № 177/89 убачається, що 14.04.1989 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Даних щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, спадкова справа не містить.
Зі змісту постанови про відмову у вчинені нотаріальної дії від 23.09.2020 року №2758/02-31 убачається, що позивачці було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують родинний зв'язок між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
До даних правовідносин застосовується дія ЦК України (в редакції чинній на час смерті спадкодавця).
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Частиною другою статті 549 ЦК УРСР визначено, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.
Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
Зі змісту спадкової справи убачається, що позивачкою у передбачений законом шестимісячний строк подано заяву про прийняття спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 вересня 2020 року Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій саме через відсутність відомостей про батька у свідоцтві позивачки про народження. Інших підстав для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус не вказав.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про встановлення факту батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 , обставин, що унеможливлюють одержання позивачкою свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса, не вбачається.
Тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 березня 2025 року - скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідним батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
Н.П. Пилипчук
Повний текст судового рішення виготовлено 11.12.2025 року.