Справа № 634/1138/25 (1-кп/634/156/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2467/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
09 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю обвинуваченої ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене 20 серпня 2025 року до ЄРДР за №12025221090000825, за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської областівід 17 листопада 2025 року, якою
ОСОБА_6 , обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 15 січня 2026 року без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Сахновщинського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження, внесене20 серпня 2025 року до ЄРДР за №12025221090000825, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, який в подальшому неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів.
Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської областівід 17 листопада 2025 року обвинуваченій ОСОБА_6 , в порядку, передбаченому ч.3 ст.315 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 15 січня 2026 рокубез визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачена ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської областівід 17 листопада 2025 року, якою їй продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.
В обґрунтування посилається на те, що провина у інкримінованому їй злочині, передбаченому ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, не доведена, що підтверджується і результатами проведених у рамках даного кримінального провадження експертиз.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, до апеляційного суду також не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань щодо відкладення судового розгляду від захисника не надходило.
Обвинувачена ОСОБА_6 в судовому засіданні просила її апеляційну скаргу задовольнити. При цьому, наполягала на відсутності доказів її вини у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, та просила апеляційний суд надати запит щодо місця перебування її дітей.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченої на підтримку апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих до апеляційного суду матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, який є замахом на особливо тяжкий злочин, та за яке за законом України про кримінальну відповідальність, з урахуванням ч.3 ст.68 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, його специфіки, яке стосується кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи (замах на умисне вбивство), що свідчить про підвищену суспільну небезпечність як вчиненого, так й самої особи обвинуваченої, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують. При цьому, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання їй загрожує, вона може вдатися до втечі та переховуватися від суду.
В своїй ухвалі суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшились та продовжують існувати. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченої, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом слушно зазначено, що запобігання цьому ризику шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченої від суду, незаконного впливу на свідків і потерпілу, та вчинення нею іншого кримінального правопорушення.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги обвинуваченої щодо відсутності ризиків, передбачених п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_6 не заміжня, не має роботи та стабільного джерела доходу, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого умисного злочину проти життя і здоров'я особи, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про її особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати обвинувачену на вчинення інших кримінальних правопорушень і втечу, та мають перевагу над її соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні і обвинуваченою або стороною захисту апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянта про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Посилання обвинуваченої ОСОБА_6 на недоведеність вини у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції на стадії розгляду питання про запобіжний захід.
Разом з тим, наявність у обвинуваченої соціальних зав'язків, малолітніх дітей, постійного місця проживання, відсутність судимостей, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, не є підставою для змінення обвинуваченій запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Окрім цього, в своїй ухвалі суд обґрунтовано не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні замаху на особливо тяжкий злочин, а саме - не закінчений замах на умисне вбивство, тобто, протиправне заподіяння смерті іншій особі, висновки суду щодо не визначення розміру застави є цілком законними та обґрунтованими.
Водночас, суд враховує, що ані обвинувачена, ані будь-хто з її родичів або інших осіб не звертався з заявами/клопотаннями про врахування можливостей внесення грошових коштів на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому КМУ при зверненні слідчого, прокурора до слідчого судді з клопотанням про застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу.
Щодо клопотання ОСОБА_6 щодо витребування інформації про місце знаходження її дітей слід зазначити, що згідно ухвали Сахновщинського районного суду Харківської областівід 17 листопада 2025 року убачається, що зазначеним судовим рішенням зобов'язано прокурора Сахновщинського відділу Берестинської окружної прокуратури ОСОБА_8 повідомити уповноважений підрозділ органів Національної поліції та орган опіки та піклування за місцем перебування дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про факт залишення дітей без батьківського піклування для вжиття невідкладних заходів щодо тимчасового влаштування дітей.
Крім того, зобов'язано орган опіки та піклування невідкладно після тимчасового влаштування дітей, залишених без батьківського піклування, проінформувати прокурора та суд про місце проживання (перебування) дітей та підстави їх там знаходження, після чого зобов'язати прокурора невідкладно повідомити ОСОБА_6 про місце проживання (перебування) дітей.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченій міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку тримання під вартою на строк 60 днів. Також, відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше її тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та виключити ризики, пов'язані із звільненням її з-під варти.
За таких обставин, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_6 , про що йде мова в апеляційній скарзі обвинуваченої, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської областівід 17 листопада 2025 року про продовження обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 15 січня 2026 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3