Постанова
Іменем України
03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 335/1854/22
провадження № 61-3601св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Вознесенівському району,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? Орган опіки та піклування Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про виселення,
за касаційною скаргоюАкціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Білоус Андрій Володимирович, на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 листопада 2022 року, ухвалене суддею Апаллоновою Ю. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів Крилової О. В.,Кухаря С. В., Полякова О. З., встановив
Короткий зміст вимог учасників справи
1. У березні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило виселити неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Позов мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 06 вересня 2007 року уклали кредитний договір № ZPV0GL00000179. Відповідно до кредитного договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 61 440,00 долар США строком до 04 вересня 2027 року, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 07 вересня 2007 року уклали договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки, ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 61,22 кв.м, жиловою площею 44,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.Договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України), і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинно відбуватись на підставі рішення суду. Відповідно до пункту 18.12 договору іпотеки від 06 вересня 2007 року визначений обов'язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя. Даний обов'язок було порушено ОСОБА_1 , а саме, в предметі іпотеки в квартирі загальною площею 61,22 кв. м, жиловою площею 44,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані неповнолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тим самим порушуючи норми договору іпотеки. Таким чином, ОСОБА_1 та усі інші мешканці, що були зареєстровані у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, з порушенням вимог законодавства, не мають права користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що порушення ОСОБА_1 пункту 18.12 договору іпотеки, відповідно до якого реєстрація в предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя не дозволена, не є підставою для виселення ОСОБА_1 , а відтак АТ КБ «ПриватБанк» в контексті викладу позовних вимог та наданих доказів обрав неналежний спосіб захисту порушених умов договору шляхом виселення неповнолітніх дітей без застосування процедури звернення стягнення на майно, а їх виселення становитиме непропорційне втручання у їх право на житло, передбачене законом, не переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та не є необхідним у демократичному суспільстві.
5. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
6. АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 06 вересня 2007 року уклали кредитний договір № ZPV0GL00000179.
7. Відповідно до кредитного договору № ZPV0GL00000179 АТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 61 440,00 долар США строком до 04 вересня 2027 року, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
8. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АТ КБ «ПриватБанк» і Відповідач 07 вересня 2007 року уклали договір іпотеки.
9. Згідно з договором іпотеки, ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 61,22 кв.м, житловою площею 44,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
10. Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 46 від 07 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Масловець Л. С.
11. Укладений договір іпотеки між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , передбачає право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії.
12. Відповідно до пунктів 18.12 договору іпотеки від 06 вересня 2007 року визначений обов'язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.
13. Судами встановлено, що неповнолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 23 червня 2015 року по теперішній час, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20 жовтня 2010 року по теперішній час.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Білоус А. В., на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 березня 2023 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 335/1854/22 визначено Пророка В. В. , судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.
16. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.
17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 квітня 2023 року суддею-доповідачем, для розгляду справи № 335/1854/22 визначено Пророка В. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Петров Є. В.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року відкрите касаційне провадження і витребувані матеріали справи з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.
19. 19 червня 2023 року справа № 335/1854/22 надійшла до Верховного Суду.
20. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.
21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 335/1854/22 визначено Пророка В. В., судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 01 грудня 2025 року призначив вказану справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23. З урахуванням змісту касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Білоус А. В., оскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі ? ЦПК України).
24. АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, від 06 лютого 2019 року у справі №570/3689/16-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц, Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16.
25. Крім того, заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином докази, зокрема, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року у справі № 2-286/2011.
26. Касаційна скарга також мотивована тим, що відповідачем порушено обов'язок, передбачений пунктом 18.12 договору іпотеки щодо реєстрації місця проживання особи в предметі іпотеки без згоди іпотекодержателя, а тому поведінка відповідача є недобросовісною.
27. Оскільки предмет іпотеки придбано за рахунок кредитних коштів, а на предмет іпотеки звернуто стягнення відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року,відповідач може бути виселений з житла без надання їй іншого житлового приміщення.
(2) Позиція інших учасників справи
28. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
29. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
30. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
31. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
32. За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
33. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
34. Способи захисту цивільного права чи інтересу мають бути доступними й ефективними, а застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 14)).
35. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
36. Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що на порушення пункту 18.12 договору іпотеки ОСОБА_1 зареєструвала у будинку, який є предметом іпотеки, членів своєї сім'ї. Посилаючись на наведене, а також на частину першу статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», АТ КБ «ПриватБанк» просив суд виселити відповідачів зі спірного об'єкту нерухомості, оскільки така реєстрація відбулася за відсутності його згоди, що є порушенням умов договору та його прав.
37. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено, що реєстрація малолітньої дитини у зазначеній квартирі, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя. Крім того, доказів невиконання вищевказаних договорів відповідачем, розірвання чи припинення їх дії до моменту звернення до суду з цим позовом, а так само звернення стягнення на предмет іпотеки вказаного іпотечного майна, позивачем суду не надано. Також позивачем обрано неправильний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки при вирішенні питання щодо позбавлення особи права користування жилим приміщенням, на підставах, передбачених Законом України «Про іпотеку», необхідно керуватися вимогами статті 40 Закону України «Про іпотеку».
38. Апеляційний суд зазначив, що посилання банку на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року, яким звернуто стягнення на спірну квартиру, є безпідставними, оскільки підставами позову було, зокрема, порушення відповідачем вимог пункту 18.2 договору іпотеки.
39. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.
40. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
41. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
42. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
43. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов'язання передбачені статтею 611 ЦК України.
44. У частині другій статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов'язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов'язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов'язання. Така вимога може бути пред'явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов'язання.
45. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
46. Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац третій статті 1 Закону про іпотеку).
47. Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
48. Колегія суддів звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
49. Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
50. Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК Української РСР (Житловий кодекс України, згідно з Законом України № 2215-IX від 21 квітня 2022 року, далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
51. З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) слідує, що члени сім'ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
52. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
53. Право дитини на проживання в сім'ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
54. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов'язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
55. Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.
56. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
57. Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
58. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
59. Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
60. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
61. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.
62. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа «Кривіцька і Кривіцький проти України», заява № 30856/03, § 41, 42, 43, 44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).
63. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
64. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
65. За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України «Про іпотеку», підставою для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на предмет іпотеки.
66. АТ КБ «ПриватБанк» у позовних вимогах підставою позову вказало, що відповідачем в порушення умов договору іпотеки (пункту 18.2) зареєстровано в квартирі неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди іпотекодержателя.
67. З урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно, чого у спірних правовідносинах судом першої інстанції не встановлено.
68. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
69. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
70. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).
71. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив виключно із суті заявлених у суді першої інстанції вимог позивача, підстав позову, його аргументів та доказів, наданих суду. Підставами позову про виселення відповідачів із вказаної квартири, яка є предметом іпотеки, позивач зазначає порушення ОСОБА_1 пункту 18.12 договору іпотеки, яке, на думку позивача, полягає у реєстрації неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у цій квартирі. Саме так сформульовані вимоги та аргументи позивача у його позові. Відповідно, суд першої інстанції аргументував умови, за яких законодавство наділяє його повноваженнями на прийняття рішення, про яке просить позивач, і те, що ці умови не доведені позивачем.
72. Попри вимоги частини третьої статті 12, частин другої та четвертої статті 83 ЦПК України позивач не зазначив в позовній заяві такої підстави позову для виселення як те, що відбулося звернення стягнення на зазначений предмет іпотеки, що є підставою для виселення усіх осіб, які в ньому проживають на підставі статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, а зміни підстав позову в суді апеляційної інстанції не передбачено нормами ЦПК України.
73. АТ КБ «ПриватБанк» не посилався та не доводив порушення обов'язку суду першої інстанції щодо збирання ним доказів у цій цивільній справі відповідно до умов частини другої статті 13 ЦПК України. Суд, за деяким виключенням, не здійснює самостійне збирання доказів на користь однієї із сторін спору, оскільки це є порушенням вимог ЦПК України, зокрема статті 6 та частини другої статті 12, відповідно до яких суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності сторін спору перед законом та судом.
74. При цьому треба враховувати, що згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
75. Отже, цей позов заявлений не як позов про виселення з предмета іпотеки, на яке було звернене стягнення.
76. Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
77. У зв'язку з наведеним, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року у справі № 2-286/2011, є безпідставними.
78. Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
79. Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.
80. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
81. Так, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про правомірність виселення відповідачів, виходячи з того, що особа та її неповнолітній син без письмової згоди іпотекодержателя (банку) були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
82. Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 роз'яснив порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК України. Зазначив, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК України.
83. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 є законним та обґрунтованим, підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16), немає.
84. Верховний Суд у справі № 310/2950/18 зазначив, що в даному випадку вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.
85. У справі № 355/689/16-ц судами встановлено, що було звернено стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду та про таке позивач зазначив у позовній заяві.
86. У справі № 910/8357/18 предметом спору було визнання договору поруки недійсним.
87. Також, у справі № 904/7905/16 предметом спору було визнання договору про відступлення (передачу) права вимоги недійсним.
88. Натомість у справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» в позовній заяві зазначило, що підставою позову було порушення відповідачем вимог пункту 18.2 договору іпотеки, а саме: відповідачем зареєстровано місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди іпотекодержателя. При цьому, позивачем не надано доказів, що реєстрація у зазначеній квартирі членів сім'ї іпотекодавця порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.
89. Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.
90. Посилання заявника на недобросовісну поведінку іпотекодавця, порушення нею умов договору можуть свідчити про наявність підстав для застосування до сторони договору відповідних правових наслідків, встановлених договором іпотеки або законом.
91. Позивач не позбавлений права захищати будь-які свої інтереси та права, які випливають із судового рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 травня 2011 року у справі № 2-286/2011, дотримуючись при цьому вимог ЦПК України, які сформульовані в рівній мірі як для суду, так і для сторін судового провадження.
92. Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.
93. При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
94. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
95. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
96. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального та матеріального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
97. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
98. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Білоус А. В., без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
99. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє представник Білоус Андрій Володимирович, залишити без задоволення.
2. Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров