Ухвала
09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 607/13015/24
провадження № 61-15324ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Буця Олега Омеляновича як представника ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитними договорами в розмірі 95 938,31 грн.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 08 травня 2025 року позов задовольнив частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором від 07 травня 2021 року № 0686517017/1 у розмірі 4 705,00 грн, з яких: 3 779,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 926,00 грн - заборгованість за відсотками. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором від 26 квітня 2021 року № 16559-04/2021 у розмірі 3 924,00 грн, з яких: 3 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 924,00 грн - заборгованість за відсотками. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 22 травня 2025 року відмовив ОСОБА_1 у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Тернопільський апеляційний суд постановою від 27 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року залишив без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року - без змін.
Верховний Суд ухвалою від 15 вересня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року.
Тернопільський апеляційний суд постановою від 07 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Буця О. О. на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року задовольнив частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом за кредитним договором від 07 травня 2021 року № 0686517017/1 у розмірі 926,00 грн та за кредитним договором від 26 квітня 2021 року № 16559-04/2021 у розмірі 924,00 грн скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. В решті суду першої інстанції залишив без змін.Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
06 грудня 2025 адвокат Буць О. О. як представник ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року у цій справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Щодо оскарження ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Ураховуючи те, що вже є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на ці самі судові рішення, відсутні правові підстави для повторного розгляду поданої касаційної скарги в цій частині.
Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, не є підставою для повторного розгляду касаційної скарги в цій частині, оскільки не змінюють призначення імперативної норми процесуального права, викладеної у пункті 3 частини другої статті 394 ЦПК України.
Щодо оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 95 938,31 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
У касаційній скарзі представник заявника посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо норм частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 та статті 270 ЦПК України.
Також представник заявника зазначає, що справа має для ОСОБА_1 виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України) та вказує, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій з 2020 року, протягом 2022-2024 років проходив службу в ЗСУ, перебував у складі штурмових військ у зоні безпосередніх бойових дій, у 2024 році звільнений зі служби у зв'язку із розладами психіки, а тому є особою з особливим соціальним статусом і є вразливою категорією громадян.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте представником заявника не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно посилання на виняткове значення для заявника цієї справи, то слід зазначити, що оцінка судом «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Аналіз наведених у скарзі доводів не дає підстав для висновку про те, що вказана справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки незгода з оскаржуваним судовим рішенням не свідчить про винятковість справи для заявника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для останнього внаслідок прийняття такого судового рішення.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження в цій частині у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктами 1 та 3 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Буця Олега Омеляновича як представника ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 травня 2025 року, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 травня 2025 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов