Ухвала
09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 756/1546/24
провадження № 61-14772ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,
Оболонський районний суд м. Києва ухвалою від 13 серпня 2025 року застосував до відповідача ОСОБА_1 заходи процесуального примусу. Стягнув із ОСОБА_1 в дохід держави штраф у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 028,00 грн. Повторно витребував у ОСОБА_1 оригінал договору позики від 15 лютого 2022 року.
Київський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2025 року - без змін.
24 листопада 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційні скарги на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у цій справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною другою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до пункту 18 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо стягнення штрафу в порядку процесуального примусу.
Згідно із частиною першою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
Стаття 389 ЦПК України визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.
Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Отже, оскарження ухвал суду першої інстанції щодо стягнення штрафу в порядку процесуального примусу та витребування доказів, після її перегляду в апеляційному порядку, статтею 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права та регламентує право касаційного оскарження судових рішень, у касаційному порядку не передбачено. Постанова апеляційного суду, прийнята за наслідками апеляційного перегляду ухвали місцевого суду, також не може бути предметом перегляду у касаційному порядку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи наведене, оскільки заявником подано касаційні скарги на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягають окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов