10 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 912/3048/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Каплунова Сергія Володимировича
на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2025 (суддя Кузьміна Б.М.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2025 (колегія суддів: Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А., Іванов О.Г.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Українське Біоджерело"
до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Каплунова Сергія Володимировича
про стягнення 998 448,00 грн,
1. В грудні 2024 року ТОВ "Українське Біоджерело" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позов до ФОП Каплунова С.В. про стягнення 998 448,00 грн.
2. Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 31.03.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2025, позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з ФОП Каплунова С.В. на користь ТОВ "Українське Біоджерело" грошові кошти за безпідставне використання майна в сумі 849 367,48 грн та заборгованість з орендної плати в сумі 132 000,00 грн.
3. 20.11.2025 ФОП Каплунов С.В. через систему Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2025, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
6. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
7. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
8. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).
9. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
11. Скаржник оскаржує судові рішення, якими вирішено спір про стягнення 998 448,00 грн, а тому вони не підлягають касаційному оскарженню.
12. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію пунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.
13. Скаржник, посилаючись на підпункти а), б), в) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, зокрема, зазначає:
"В даній справі ціна позову не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте в ній наявні вищевказані підстави, в тому числі визначені частиною 2 статті 287, частиною 3 статті 310 частиною 3 статті 287, ГПК України, які надають право на касаційне оскарження.
…
Так, дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: - можливості (неможливості) поширення вартості оренди на періоди, вартість оренди по яким експертом не досліджувалась та не встановлювалась; - можливості (неможливості) поширення вартості оренди, визначену на певну дату, на наступні періоди, які експертом не досліджувалась та вартість оренди в яких не встановлювалась; - необхідності (відсутності необхідності) встановлення щомісячної вартості оренди за весь період користування майном для стягнення коштів; - можливості (неможливості) використання експертом ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016 Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану, який втратив чинність на дату проведення експертизи; - яким чином має визначатись ринкова вартість місячної орендної плати за умови відсутності такого поняття в Національних стандартах з оцінки №1 та №2, в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5, в інших нормативних актах, які регламентують проведення судових експертиз; - допустимості (недопустимості) висновку експерта при використанні ним при проведенні експертизи методик та літератури, яка не регулює порядок дослідження предмету експертизи (в даному випадку вартості права користування, ринкової вартості орендної плати); - можливості (неможливості) поширення рішення суду на підтвердження факту користування майном, яке мало місце після закриття підготовного засідання у справі, в якій встановлюється факт такого користування, на наступні періоди, які мали місце після вказаної події (закриття підготовчого провадження); - можливості (неможливості) поширення рішення суду на підтвердження факту користування майном, яке мало місце після ухвалення судового рішення судом першої інстанції у справі, в якій встановлюється факт такого користування, на наступні періоди, які мали місце після вказаної події (ухвалення судом рішення першої інстанції); - чи зобов'язаний позивач доводити факт користування майном відповідачем за умови встановлення судом неукладеності договорів та актів приймання передачі; - чи зобов'язаний відповідач спростовувати факт користування майном відповідачем за умови встановлення судом неукладеності договорів та актів приймання передачі; - чи зобов'язаний позивач доводити факт користування майном відповідачем за умови встановлення судом неукладеності договорів та актів приймання передачі за період після ухвалення рішення суду про їх неукладеність; - чи зобов'язаний відповідач доводити факт користування майном відповідачем за умови встановлення судом неукладеності договорів та актів приймання передачі за період після ухвалення рішення суду про їх неукладеність.
…
Виходячи зі змісту оскаржуваних рішень, відповідач користувався майном з 13.12.2021 по 02.06.2023 року. …При цьому, в суді першої інстанції представники позивача визнали, що вказаними доказами не підтверджується факт користування відповідачем спірним майном та те, що зазначені докази свідчать виключно про погіршення стану майна позивача, розукомплектування та відсутність належного йому обладнання та іншого майна. Виходячи з зазначеного, в разі підтвердження факту користування майном за весь вказаний період відповідач може понести майнову відповідальність за погіршення стану майна позивача, його розукомплектування та відсутність. Таким чином, враховуючи принцип преюдиційності судового рішення відповідач буде позбавлений можливості спростовувати факт користування майном до 02.06.2023р., що призведе до стягнення з нього збитків, які він не заподіював".
14. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що обґрунтування того, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, фактично зводиться до обґрунтування таких загальних підстав касаційного оскарження, як неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку, якщо: 1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачені пунктами 1, 3 ч.2 ст.287 ГПК.
15. Натомість фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
16. Твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, останній не обґрунтовує посиланням на те, про які саме обставини (а не правову оцінку) йдеться та у якій саме конкретній справі такі обставини потребують спростування. Натомість доводи скаржника зводяться до припущень про можливе стягнення з нього збитків у майбутньому.
17. Також, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника та/або становить значний суспільний інтерес.
18. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
19. Верховний Суд дослідив та оцінив доводи скаржника, ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для скаржника та/або становить значний суспільний інтерес. Скаржник також не довів ту обставину, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
20. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
21. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
22. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
23. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
24. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
25. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
26. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.
27. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Каплунова С.В. на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2025, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №912/3048/24 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Каплунова Сергія Володимировича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 31.03.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець