ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/67/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Бойчук М.М.,
від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області: не з'явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС»: Заїченко О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС»
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 року, суддя першої інстанції Шаратов Ю.А., повний текст складено та підписано 02.06.2025 року
у справі №916/67/25
за позовом: Виконувача обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС»
про стягнення 3 102 828,53 грн
В січні 2025 року Виконувач обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС», в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 3 102 828,53 грн, з яких:
- 2 815 994,14 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту;
- 223 589,93 грн - інфляційні нарахування;
- 63 244,46 грн - 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на невнесення Відповідачем коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/67/25 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області 2 815 994,14 грн - безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 223 589,93 грн - інфляційних втрат, 63 244,46 грн - 3 % річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» на користь Одеської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 46 542,43 грн.
Суд дійшов висновку, що оскільки будівництво об'єкта розпочато 08.02.2019, а до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» в частині виключення статті 40 Закону № 3038-VI договір про пайову участь не укладено, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутися до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області із заявою про визначення розміру пайової участі та після отримання відповідного розрахунку, сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру. В даному випадку розрахунок згідно із підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ здійснюється саме як для житлових будинків, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, а не для нежитлових будівель та споруд від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС», в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/67/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що розрахунок коштів пайової участі по сусідньому об'єкту здійснювався відповідно до Положення Крижанівської сільської ради №580-VI від 23.03.2013 року, чинного станом на 17.10.2019 року. Суд першої інстанції не врахував ці обставини, а також факт звернення із заявою про укладення договору пайової участі щодо сусіднього будинку, що свідчить про обізнаність сільської ради щодо забудови ділянки з кадастровим номером 5122783200:01:002:0735. Разом з тим, сільська рада не запропонувала укласти договір пайової участі щодо будинку №21, тому розрахунок для нього не проводився. Відповідно до ч. 8 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», розмір пайової участі визначається протягом 10 робочих днів з моменту звернення замовника, при цьому закон не зобов'язує подавати окремі звернення щодо кожного будинку житлового комплексу.
На переконання скаржника, беручи за основу розрахунок по аналогії із сусіднім будинком №22а, сума пайової участі по будинку №21 мала б становити 1 008 296 грн, тоді як прокуратура стягує 2 815 994,14 грн, що утричі перевищує розумний розмір внеску. Суд не дослідив ці розрахунки та проігнорував бездіяльність сільської ради, яка протягом 10 років не вживала жодних заходів для укладення договору чи отримання коштів.
Також апелянт посилається на те, що висновки суду про виникнення у 2020 році обов'язку укласти договір є помилковими, адже такий обов'язок виник ще у 2015 році - з моменту отримання містобудівних умов. Крім того, норми Закону №132-IX не мають зворотної дії в часі й не можуть застосовуватись до цих правовідносин.
Відповідач не погоджується з розрахунком пайової участі, здійсненим за опосередкованими показниками станом на 2024 рік, оскільки правовідносини виникли ще у 2015 році, а дозвіл на будівництво отримано у 2019 році. Пайовий внесок має обчислюватися за нормативними актами, чинними на момент виникнення обов'язку, тобто відповідно до Положення №580-VI від 25.03.2013 та рішення №274-VII від 20.07.2016. Крім того, товариство зверталося з клопотанням про призначення будівельно-технічної експертизи для визначення вартості збудованих об'єктів інфраструктури (трансформаторної підстанції, дороги, зовнішніх мереж), які були передані на баланс відповідних підприємств. Закон передбачає можливість зменшення розміру пайової участі на суму таких витрат. Однак суд першої інстанції безпідставно відмовив у проведенні експертизи, вважаючи ці обставини такими, що не належать до предмета доказування. Також суд не врахував доводи щодо пропуску строку позовної давності (понад 10 років), а також відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом. Факт вини відповідача не встановлений, заборгованість не доведена, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним.
Додатково зазначає про те, що пайова участь має зобов'язальний характер і сплачується на підставі відповідного договору, тому застосування ст. 625 ЦК України у цьому випадку є неправомірним.
У відзиві прокурор зазначає, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання зі сплати пайової участі, отже необхідно врахувати показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації. Ураховуючи викладене, розрахунок розміру пайової участі, здійснений з урахуванням Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.01.2024 № 72 «Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» є правомірним та арифметично вірним. З урахуванням постанови Верховного Суду від 05.05.2022 по справі № 925/683/21, інфляційні нарахування та 3% річних підлягають нарахуванню з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Неналежним є посилання представника відповідача на п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з огляду на характер спірних правовідносин.
За відсутності передачі визначених інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури до комунальної власності, як обов'язкової складової врахування їх кошторисної вартості та не дотримання замовником норм законодавства у сфері створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури в частині укладення договору про пайову участь, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи.
У разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, уповноважений орган вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування. З урахуванням підстави позовних вимог та можливості застосування статті 1212 ЦК України, визначальним є строк, коли замовник будівництва порушив визначенні законом зобов'язання. Ураховуючи викладене, кошти пайової участі вважаються безпідставно утриманими після 31.01.2024, а, відтак, доводи апелянта стосовно спливу позовної давності підлягають відхиленню як безпідставні.
До суду апеляційної інстанції надійшли доповнення до апеляційної скарги, які фактично є додатковими поясненнями, згідно яких відповідач зазначає, що сума розрахована позивачем (2 815 994,14 грн.), як пайовий внесок є завищеною, та суперечить законодавству діючому на дату виникнення правовідносин (з 2015 року), оскільки розрахована станом на дату введення в експлуатацію об'єкта будівництва (на 2024 рік), тоді як вона мала бути розрахована станом на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо звернення за укладенням договору пайової часті (звернення відповідача щодо буд. 22а від 11.04.2016р. № 47 наявне у справі). З метою встановлення фактичних обставин справи, для здійснення контррозрахунку розміру пайової участі на дату виникнення обов'язку щодо укладення договору пайової участі, який було врегульовано ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адвокатом товариства було направлено до Фонтанської сільської ради ряд адвокатських запитів, зокрема, з проханням надати копію Рішення Крижанівської сільської ради, яким визначено нормативи для одиниці створеної потужності при спорудженні нежитлових будівель та споруд, які були чинними станом на 17.10.2019р. - дата набрання чинності Закону України від 20.09.2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Вказує, що у відповідь на запит від 30.05.2025 № 03.1-12.01/2508 сільською радою було повідомлено про необхідність додаткового часу для надання відповіді. 07.07.2025 за №03.1-12.01/2605 Фонтанською сільською радою надано відповідь з додатками що запитувались, а саме: копія рішення Крижанівської сільської ради від 20.07.2016 № 274-VII, копія рішення Крижанівської сільської ради від 27.07.2017 № 455-VII, копія рішення Крижанівської сільської ради від 22.12.2017 № 602-VII.
На переконання скаржника, в даному випадку намір про забудову виник з 09.11.2015 отриманням містобудівних умов та обмежень, у тому числі з цієї дати у замовника виник обов'язок щодо звернення до сільської ради із заявою, а у сільської ради виникло право вимоги щодо необхідності сплати та право на самостійне здійснення розрахунку розміру пайової участі, враховуючи наявність чинного Положення та протокольного рішення відносно відповідача.
У запереченнях проти даного клопотання прокурор зазначив, що подане ТОВ «СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» клопотання не містить додаткових доводів та/або розрахунків, які б доповнювали апеляційну скаргу, а не дублювали її за змістом. Таким чином, вказаним клопотанням фактично долучено нові докази, які не були предметом розгляду судом першої інстанції.
09.12.2025 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких останній зокрема, зазначає, що у цьому спорі для розрахунку розміру пайової участі має застосовуватись Положення «Про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради», затверджене рішенням № 580-VI Крижанівської сільської ради від 25.03.2013 року та рішення Крижанівської сільської ради від 08.07.2016 № 242 «Про затвердження протокольного рішення комісії з питань залучення та розподілу коштів пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради від 07.07.2016», відповідно такий розмір є меншим ніж розмір розрахований відповідно до положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону №132-ІХ, а тому у цьому спорі має застосовуватись саме такий розмір.
Окрім того, вказує, що 05.12.2025 та 08.12.2025 року у відповідь на запити в інтересах товариства Фонтанською сільською радою надано відповіді та наступні документи: - копію рішення п'ятдесят п'ятої сесії Крижанівської сільської ради VI скликання № 999 від 17 жовтня 2014 року «Про встановлення нормативів для одиниці створеної потужності». - копію рішення третьої сесії Крижанівської сільської ради VIІ скликання № 27 від 08 грудня 2015 року «Про внесення змін в рішення п'ятдесят п'ятої сесії Крижанівської сільської ради VI скликання № 999 від 17 жовтня 2014 року «Про встановлення нормативів для одиниці створеної потужності». - копію рішення двадцять шостої сесії Крижанівської сільської ради VIІ скликання № 602 від 22 грудня 2017 року «Про внесення змін в рішення п'ятдесят п'ятої сесії Крижанівської сільської ради VI скликання № 999 від 17 жовтня 2014 року «Про встановлення нормативів для одиниці створеної потужності».
Виходячи із відповіді на адвокатський запит вбачається, що інших рішень до дати набрання чинності Закону № 132-IX Крижанівською сільською радою не приймалось. Відповідно до пункту 2.6 Положення Крижанівської сільської ради затверджено граничний розмір пайової участі замовника в розвитку інфраструктури у відсотках і дорівнює 4 % від загальної кошторисної вартості будівництва. Згідно п. 2.7. Положення зазначено: У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності або експертною оцінкою. Враховуючи наявність звернення товариства із заявою про укладення договору пайової участі, а також наявність чинного Положення на дату виникнення спірних правовідносин, знаючи про забудову земельної ділянки, кадастровий номер: 5122783200:01:002:0735 Сільська рада повинна була діяти у відповідності із чинним Положенням. Пунктом 4.4. «Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради» встановлено прядок відстеження та залучення до пайової участі замовників, які ведуть будівництво. Також, у відповіді на адвокатський запит від 05.12.2025 рік, Позивач повідомив, що інших рішень щодо Відповідача не приймав.
Таким чином, ТОВ Сіті-Строй Плюс вважає, що розрахунок пайової участі має бути здійснено із застосуванням вище перелічених рішень Крижанівської сільської ради. З аналізу документів в сукупності надаємо розрахунок: 6903,3 кв.м. * 7303 грн/кв.м. * 2 % = 1 008 296 грн. Отже, такий розмір є меншим ніж розмір розрахований відповідно до положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону №132-ІХ, а тому у цьому спорі має застосовуватись саме такий розмір. Законодавець визначив можливість застосування розміру пайової участі затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування, вказавши на критерії застосування такого розміру: - рішення органу місцевого самоврядування яким визначено такий розмір має бути чинним станом на дату набрання чинності Законом №132-ІХ (тобто станом на 17.10.2019р.); - такий розмір має бути меншим ніж розмір визначений на підставі норм Закону №132-ІХ. Відповідно до висновку Великої палати, викладеному у постанові 22.09.2021р. у справі № 904/2258/20 «пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент коли позивач дізнався про його несплату відповідачем».
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено розгляд справи на 22.10.2025 об 11:50.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/67/25 до 19.11.2025 об 11:30.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.11.2025 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/67/25 до 09.12.2025 о 12:20.
В судовому засіданні 09.12.2025 брали участь прокурор та представник відповідача. Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області участі не брала, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
08.11.2006 ТОВ «Сіті-Строй Плюс» укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер: 5122783200:01:002:0735.
09.10.2015 році за № К-45 Відповідачем було отримано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка кадастровий № 5122783200:01:002:0735.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» 08.02.2019, на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №ОД112190431326, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 08.02.2019, розпочато будівництво об'єкта за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка № 5122783200:01:002:0735 (нове будівництво 2-х секційного багатоквартирного житлового будинку № 21 (по ГП).
Постановою Верховної Ради України “Про перейменування деяких населених пунктів Миколаївської, Одеської, Харківської областей та Комінтернівського району Одеської області» від 14.07.2016 № 1465-VIII Комінтернівський район Одеської області перейменовано на Лиманський район.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 20-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Одеської області» затверджено територію Фонтанської територіальної громади у складі: Фонтанської, Крижанівської, Новодофінівської та Олександрівської територіальних громад.
Пунктом 3 Постанови Верховної Ради України “Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-1Х Лиманський район в Одеській області ліквідовано. Фонтанську сільську раду визначено у складі Одеського району.
Сертифікатом № ІУ122240126653, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України 31.01.2024, прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт.
Відповідно до зазначеного сертифіката об'єкт будівництва має наступні основні показники: найменування об'єкта згідно з проектом - Нове будівництво 2-х секційного багатоквартирного житлового будинку № 21 (по ГП) за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка кадастровий № 5122783200:01:002:0735, дата початку будівництва - 08.02.2019, дата завершення будівництва - 28.08.2023, строк введення об'єкта в експлуатацію - 31.01.2024, загальна кількість квартир - 110, загальна площа квартир у будинку - 6903,3 м2.
Відповідним розділом сертифіката № ІУ122240126653 від 31.01.2024 встановлено, що замовник будівництва звільнений від сплати пайової участі відповідно до пункту 13 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019.
Листом Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області № 03.1-12.01/4136 від 10.10.2024 підтверджено відсутність відповідних договірних відносин з ТОВ “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС».
Відомості щодо видачі відповідного сертифікату ІУ № 122210817204 від 31.01.2024 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/document_detail/doc_id=3288935338986177741/optype=100).
Прокурор зазначив, що оскільки будівництво об'єкта розпочато 08.02.2019, а до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» в частині виключення статті 40 Закону № 3038-VI договір про пайову участь не укладено, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутися до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області із заявою про визначення розміру пайової участі та після отримання відповідного розрахунку, сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з факту доведеності прокурором позовних вимог.
Предметом апеляційного перегляду даної справи є з'ясування наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 2 815 994,14 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 223 589,93 грн інфляційних втрат та 63 244,46 грн 3% річних.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень статті 53 ГПК України, у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №906/240/18.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах від 13 березня 2018 року у справі №911/620/17, від 13 листопада 2018 року у справі №910/2989/18.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно ст. 142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з статтею 145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
Частиною 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об?єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Бюджетом розвитку згідно з п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.
В обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави було зазначено, що безпідставне збереження замовником будівництва - ТОВ «СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» коштів пайової участі призводить до заподіяння матеріальної шкоди місцевому бюджету у виді упущеної вигоди та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури населеного пункту. Вказаним спростовуються помилкові доводи скаржника про відсутність підстав для звернення прокурора з даним позовом.
У постанові від 26 травня 2020 року по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
В силу пункту 4-1 частини першої статті 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.
За умовами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
Колегія суддів зазначає, що Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, як орган місцевого самоврядування, виступає особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, щодо недопущення безпідставного ухилення від сплати до місцевого бюджету коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської об'єднаної територіальної громади, а тому є належним позивачем у цій справі.
З матеріалів справи вбачається, що Доброславською окружною прокуратурою Одеської області 17.10.2024 за №58-3871 вих-24 направлено запит до Фонтанської сільської ради про вжиті та заплановані заходи, направлені на стягнення з ТОВ «СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» безпідставно збережених коштів пайової участі, враховуючи інфляційні втрати та 3% річних та повідомлено, що у разі невжиття відновідних заходів, окружною прокуратурою будуть застосовані представницькі повноваження.
Листом Фонтанської сільської ради №03.1-12.01/4434 від 28.10.2024 окружну прокуратуру повідомлено про неможливість звернення до суду через недостатність коштів, передбачених бюджетом на судові витрати.
Одночасно з цим, органом місцевого самоврядування листом №03.1-12.01/52 від 07.01.2025 повідомлено про невжиття заходів претензійного характеру в порядку досудового врегулювання спору.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружною прокуратурою листом №58-113вих-25 від 08.01.2025 повідомлено позивача про застосування представницьких повноважень.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, яку прокурор повідомив про незаконність ухилення відповідача від виконання свого обов'язку зі сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської територіальної громади, незважаючи на наявність відповідних повноважень, не вчинила жодних дій для захисту інтересів Фонтанської територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття позивачем заходів реагування на виявлене порушення вказаних інтересів, натомість останній, навпаки, у відповідь на звернення прокурора повідомив про невжиття ним жодних заходів реагування на виявлене прокурором порушення (зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом), та, більше того, про відсутність намірів вчиняти відповідні дії.
З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентним органом - позивачем протягом розумного строку після того, як йому достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, не звернення останнього самостійно до господарського суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив би захист інтересів держави (Фонтанської територіальної громади), колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
Щодо виникнення обов'язку з пайової участі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон №3038-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
09.10.2015 році за № К-45 Відповідачем було отримано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка кадастровий № 5122783200:01:002:0735.
Колегією суддів встановлено, що 08.02.2019 відповідачем отримано дозвіл на виконання будівельних робіт та розпочато будівництво об'єкта за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка №5122783200:01:002:0735 (нове будівництво 2-х секційного багатоквартирного житлового будинку №21 (по ГП).
31.01.2024 прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт сертифікатом №ІУ122240126653, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України 31.01.2024, прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт.
Приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI (в редакції, що діяла до 01 січня 2020 року) встановлено наступне.
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01 січня 2020 року було виключено статтю 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону №3038-VI (в редакції, що діяла до 01 січня 2020 року) визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:
"- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним.
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №909/1143/19, від 30 вересня 2020 року у справі №904/4442/19, від 04 лютого 2021 року у справі №904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону №3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №922/267/20 та від 23 березня 2021 року у справі №904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону №3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування."
Нормами статті 40 Закону №3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев'ятою статті 40 Закону N 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону №132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01 січня 2020 року передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, якими також визначено порядок розрахунку такого внеску.
Колегія суддів зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тобто, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21.
З матеріалів справи вбачається, що між Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста щодо об'єкта будівництва за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка № 5122783200:01:002:0735 (нове будівництво 2-х секційного багатоквартирного житлового будинку № 21 (по ГП) не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт будівництво об'єкта розпочалося в лютому 2019 року, тобто до набрання чинності як Законом №132-ІХ в цілому (17 жовтня 2019 року), так і до набрання чинності його окремої частини - пункт 13 розділу І (01 січня 2020 року), відповідач зобов'язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01 січня 2020 року звернутися до Фонтанської сільської ради із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об'єкта та очікувати від ради відповідного розрахунку та примірника договору, чого, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не зробив, відповідно порушив норму статті 40 Закону №3038-VI щодо обов'язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об'єкта і до 01 січня 2020 року була чинною.
Колегія суддів відзначає, що враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкта розпочате у лютому 2019 року, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності, відповідач до Фонтанської сільської ради протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся.
У постановах від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22 та від 15 серпня 2024 року у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Разом з тим, колегія суддів відзначає, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14 грудня 2021 року зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, від 13 грудня 2022 року у справі №910/21307/21, від 07 вересня 2023 року у справі №916/2709/22.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо недотримання позивачем принципу рівності та справедливості, суд апеляційної інстанції звертається до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21 про те, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01 січня 2020 року не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію. Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01 січня 2020 року та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону №3038-VI) обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01 січня 2020 року, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01 січня 2020 року з метою уникнення сплати пайової участі.
Враховуючи викладене, колегія суддів звертає увагу апелянта, що принцип рівності та справедливості повинен бути застосований до забудовників, а не органу місцевого самоврядування, як про те помилково вважає відповідач.
Таким чином, прокурором доведено обов'язок відповідача, як замовника будівництва здійснити оплату пайової участі щодо об'єкта будівництва до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо пунктом 4 частини 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ.
Враховуючи наведене, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати пайової участі, право міськради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає відповідне право вимагати стягнення цих коштів, обов'язок сплати яких виникає безумовно через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок міськради зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути такі кошти на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19.
Отже, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі міськради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.
Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення об'єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Отже, колегія суддів зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 та Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21.
Щодо визначення розміру даної пайової участі колегія суддів зазначає наступне.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.01.2024 № 72 “Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) станом на 01.01.2024 по Одеській області встановлено у розмірі 20 396,00 грн. Відповідно до сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом спірних об'єктів № ІУ122240126653 від 31.01.2024 загальна площа квартир у будинку складає 6903,3 м2. Фонтанською сільською радою листом від 28.11.2024 № 03.1-12.01/5067 надано розрахунок розміру пайового внеску у зв'язку із новим будівництвом 2-х секційного багатоквартирного житлового будинку № 21 (по ГП), відповідно до якого розмір пайової участі за вказаним об'єктом складає 2 815 994,14 грн: 6903,3 м2 (загальна площа квартир будинку) х 20 396,00 грн/м2 (вартість спорудження житла по Одеській області) х 2% (ставка розміру пайової участі для житлових будинків).
Отже, розрахунок розміру пайової участі, здійснений з урахуванням Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.01.2024 № 72 «Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», чинного станом на момент прийняття об'єкту в експлуатацію (31.01.2024).
Фонтанською сільською радою листом від 28.11.2024 № 03.1-12.01/5067 надано розрахунок розміру пайового внеску у зв'язку із новим будівництвом 2-х секційного багатоквартирного житлового будинку № 21 (по ГП), а також розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання, відповідно до якого розмір пайової участі за вказаним об'єктом складає 2 815 994,14 грн: 6903,3 м2 (загальна площа квартир будинку) х 20 396,00 грн/м2 (вартість спорудження житла по Одеській області) х 2% (ставка розміру пайової участі для житлових будинків). Судом першої інстанції перевірено правильність розрахунку наданого Позивачем.
Місцевий господарський суд виходив з того, що в даному випадку розрахунок згідно із підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ здійснюється саме як для житлових будинків, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, а не для нежитлових будівель та споруд від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі №903/283/24 зазначив, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз.2 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених п.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Відповідно до пп.1 абз.2 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта та для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
З огляду на зазначене, в абз.2 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" міститься розмір пайової участі, яку замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом
Тобто зазначена норма права надає замовникам будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та уклав договір про пайову участь, так і замовникам, які розпочали його до 01.01.2020 і не уклали договори або розпочали будівництво в 2020 році, однакові можливості (встановлює однаковий розмір пайової участі - розмір, який встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності Законом №132-IX) щодо сплати пайової участі.
Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №911/65/24. Так, у справі №911/65/24 заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради звернувся до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Листопад 17" пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква у розмірі 1 133 120,00 грн, а також 513 829, 47 грн інфляційних втрат та 101 142,60 грн 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як забудовник, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту протягом здійснення будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень. Встановлено, що дата початку робіт - липень 2020 року, дата закінчення робіт - липень 2021 року, кошти пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту замовником (відповідачем) не сплачувалися.
Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі №911/65/24 зазначив:
"58. Як встановлено судом апеляційної інстанції рішенням Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VІІ "Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VІІ "Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква" встановлено менший розмір пайової участі ніж це передбачено пп. 1 абз. 2 п. 2 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
59. Апеляційним господарським судом встановлено, що зазначене рішення було чинним на день набрання чинності Законом № 132-IX (01.01.2020).
60. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно застосував до даних правовідносин рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 у 781-32-VІІ "Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VІІ "Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква".
У даному випадку, прокурор посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23 та вказує, що розрахунок розміру пайової участі має здійснюватися на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла у відповідному регіоні, які були чинними станом на момент введення об'єкта будівництва до експлуатації.
Однак, такі посилання прокурора спростовується навіть наведеними ним постановами Верховного Суду.
Зокрема в постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23 зазначено наступне:
«8.49. Однак, застосування позивачем при здійсненні розрахунку розміру пайової участі на підставі нормативів, які не діяли станом на момент виникнення у відповідача обов'язку на його сплату, прямо суперечить статті 5 ЦК України.
8.50. Адже, станом на момент виникнення між сторонами спірних відносин за приписами підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ було чітко визначено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
8.51. Відтак, пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.»
Таким чином, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що розмір пайового внеску може бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати пайового внеску.
Такі висновки викладені також, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 .
Щодо моменту виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати пайового внеску, судова колегія зазначає, що Верховний Суд неодноразово вказував, що початок будівництва визначається саме за фактом отримання дозволу на будівельні роботи, незалежно від реального графіку зведення (див. постанову у справі №910/9548/21 від 20 липня 2022 року).
Це повністю узгоджується із системним тлумаченням норм статей 37 та 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та прикінцевих положень Закону №132-IX.
У постанові Верховного Суду від 24.06.2025 у постанові № 911/1654/24 викладено такий висновок: «проведення підготовчих і будівельних робіт фактично за своєю суттю є єдиним нероздільним етапом забудови, право на яке замовник набуває виключно після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт. З огляду на наведене, Суд зазначає про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції про те, що відповідач посилаючись на те, що строк початку будівництва неможливо ототожнювати з датою видачі дозволу на будівництво є помилковими, оскільки Товариство у цьому випадку помилково розмежовує терміни "початок будівництва" з проведенням конкретних будівельних робіт і таке звужене тлумачення скаржником законодавчо визначеного терміну у Законі № 132-ІХ не відповідає його сутті.»
Отже, судова колегія дійшла висновку, що пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску.
Як вже було зазначено вище, обов'язок зі сплати пайового внеску у відповідача виник саме в момент початку будівництва, тобто 08.02.2019 та саме станом на цю дату слід розраховувати розмір пайового внеску, чим спростовуються помилкові доводи скаржника про те, що в даному випадку намір про забудову виник з 09.10.2015, тобто отриманням містобудівних умов та обмежень, а також посилання прокурора на те, що розрахунок розміру пайової участі має здійснюватися на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла у відповідному регіоні, які були чинними станом на момент введення об'єкта будівництва до експлуатації (2024 рік).
Так, у день, коли було розпочато будівництво, та у період протягом якого Рада мала б надати розрахунок відповідачу у випадку своєчасного ним звернення із заявою діяв Порядок встановлення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури на території Крижанівської сільської ради, який був врегульований Положенням про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради, затвердженим рішенням Крижанівської сільської ради №301 від 10.03.2012 року зі змінами внесеними рішенням Крижанівської сільської ради №580 від 25.03.2013 року (далі Положення).
Відповідно до зазначеного Положення розмір пайової участі визначався в кожному окремому випадку рішенням (протоколом) комісії з питань залучення та розподілу коштів пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради. Рішення (протокол) комісії підлягало затвердженню виконавчим комітетом Крижанівської сільської ради.
Пунктом п. 1.2. Положення визначено, що Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті Крижанівської сільської ради, зобов'язаний взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради.
Згідно п. 2.7. Положення зазначено: у разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності або експертною оцінкою.
Судова колегія відзначає, що чинним станом на дату набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX було Рішення двадцять шостої сесії Крижанівської сільської ради VIІ скликання № 602 від 22 грудня 2017 року «Про внесення змін в рішення п'ятдесят п'ятої сесії Крижанівської сільської ради VI скликання № 999 від 17 жовтня 2014 року «Про встановлення нормативів для одиниці створеної потужності».
Даним рішенням було внесено зміни та викладено в наступній редакції п 1. рішення п'ятдесятої сесії Крижанівської сільської ради №999-VI від 17.10.2014 року «Про поновлення нормативів для одиниці створеної потужності»: « 1. Встановити нормативи для одиниці створеної потужності при споруджені об'єктів житлового будівництва в розмірі 11 859,0 грн. за 1м2 загальної площі будинку».
Судова колегія звертає увагу, що рішення органів місцевого самоврядування є інформацією, створеною у межах їх повноважень, відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вона належать до публічної інформації, відкритої для кожного, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до статті 5 цього Закону доступ до публічної інформації забезпечується шляхом її систематичного та оперативного оприлюднення, зокрема на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування. Стаття 15 Закону зобов'язує такі органи оприлюднювати свої рішення в установлені строки.
У зв'язку з наведеним рішення №602 від 22.12.2017 року, як акт, що підлягає обов'язковому оприлюдненню у відкритому доступі, має статус публічної та загальновідомої інформації у розумінні законодавства про доступ до публічної інформації.
Отже, наведеним рішенням міської ради було встановлено менший розмір пайової участі ніж розмір встановлений законом, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин Рішення двадцять шостої сесії Крижанівської сільської ради VIІ скликання № 602 від 22 грудня 2017 року «Про внесення змін в рішення п'ятдесят п'ятої сесії Крижанівської сільської ради VI скликання № 999 від 17 жовтня 2014 року «Про встановлення нормативів для одиниці створеної потужності».
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що розрахунок розміру пайової участі відповідача повинен бути здійснений за формулою: 6903,3 кв.м (загальна площа квартир) х 11 859 грн (вартість 1 кв.м) х 2 відсотки (пп.1 п.2 розд.ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення» Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»), що дорівнює 1 637 324,69 грн.
Тобто розмір пайової участі, який підлягав до сплати забудовником до місцевого бюджету територіальної громади складає 1 637 324,69 грн, який слід стягнути з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
В іншій частині вимог про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, слід відмовити.
На переконання судової колегії, саме такий розрахунок відповідає приписам підпункту 1 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Судова колегія також звертає увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 12.08.2025 у справі № 910/6623/24, а саме: «господарські суди попередніх інстанцій, при вирішенні цього спору, не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 та того, що з розрахунку обсягу пайової участі, який наявний в матеріалах справи (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута відповідним судом) вбачається, що він здійснений станом на 2024 рік. Не здійснили оцінки і того, що обраховуючи вказаний розмір пайової участі, позивач виходив із нормативу, встановленого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 23.04.2024 № 351 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованого станом на 26.04.2024 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 08.08.2024). Посилаючись на правове обґрунтування наявності підстав для солідарного стягнення з відповідачів коштів пайової участі та беручи до уваги розрахунок позивача як обґрунтований, суди попередніх інстанцій в повному обсязі не перевірили його відповідність приписам п. 2 р. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ, не надали такому розрахунку належної оцінки з урахуванням всіх наявних у справі доказів, не врахували контрозрахунку відповідача-2, наведеного у відзиві на позовну заяву, в якому останній заперечував підставність нарахування таких коштів, зокрема згідно з наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 23.04.2024 № 351 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України".»
У постанові Верховний Суд від 19.02.2025 у справі № 903/468/24 звернув увагу на те що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Господарський суд, з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
Оскільки замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав сплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, ключовим і визначальним, є саме встановлення розміру пайової участі, яка підлягає стягненню з відповідача.
Суд наголошує, що відповідність (обґрунтованість) розрахованого розміру (величини) пайової участі має істотне значення для розгляду та вирішення спору щодо сплати пайової участі, у зв'язку з чим судова колегія вважає, що в даному випадку було необхідним з'ясування та встановлення нормативно-правового акту, чинного на день набрання чинності Законом №132-IX задля здійснення вірно розрахунку пайового внеску.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Судова колегія відхиляє доводи скаржника, що пайова участь має зобов'язальний характер і сплачується на підставі відповідного договору, тому застосування ст. 625 ЦК України у цьому випадку є неправомірним, оскільки дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.05.2022 у справі № 925/683/21, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Позивач, розраховуючи інфляційні втрати та 3% річних, помилково виходив з суми боргу 2815994,14 грн, що не відповідає фактичним обставинам. У зв'язку з цим наведені ним розрахунки не можуть бути покладені судом в основу рішення.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають: 130 003,58 грн - інфляційних втрат, 36 771,01 грн - 3 % річних.
Отже, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у межах зазначеної суми, оскільки розрахунок, наданий позивачем, не відповідає фактичним даним та вимогам закону, що виключає можливість задоволення позову у повному обсязі.
Судова колегія вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо необхідності проведення будівельно-технічної експертизи з метою визначення вартості об'єктів інфраструктури (трансформаторної підстанції, дороги, зовнішніх мереж), які були збудовані товариством та передані на баланс. Посилання скаржника на те, що такі витрати можуть бути підставою для зменшення розміру пайової участі, не відповідають вимогам законодавства, адже Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не встановлює, що передача збудованих об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність територіальної громади є умовою для звільнення або зменшення розміру пайової участі. Закон також не пов'язує розмір пайового внеску з вартістю таких об'єктів та не вимагає, щоб їх вартість дорівнювала чи перевищувала суму пайової участі.
З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що питання оцінки вартості переданих об'єктів не належить до предмета доказування у цій справі, і тому правомірно відмовив у призначенні відповідної експертизи.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.07.2020 у справі №910/9641/19.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача стосовно спливу трирічного строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач міг дізнатися не раніше 31.01.2024, тобто дня введення об'єкту будівництва до експлуатації, оскільки саме до цієї дати (за правилами пп.4 п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в України») замовник будівництва міг самостійно перерахувати пайову участь до місцевого бюджету. В свою чергу, після 31.01.2024 кошти вважаються безпідставно утриманими, а, відтак, у позивача виникло право їх стягнути в судовому порядку. Позов було подано 10.01.2025, тобто без пропуску трирічного строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/67/25 - частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Судом встановлено, що прокурор при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 46542,43 грн. Апелянтом за подання апеляційної скарги в електронній формі (з урахуванням коефіцієнту 0,8) сплачено судовий збір у розмірі 55 850,91 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, загальну суму стягнення у справі зменшено з 3 102 828,53 грн до 1 804 099,28 грн, унаслідок чого розмір зобов'язання зменшено на 1 298 729,25 грн, що становить 41,85 % від ціни первісного позову. Тому, частина судового збору за апеляційну скаргу, що підлягає відшкодуванню апелянту з позивача, становить 23 377,36 грн, а частина судового збору, сплаченого позивачем за подання позову, що підлягає компенсації за рахунок апелянта, становить 27 071,78 грн.
З урахуванням пропорційного розподілу та взаємного зарахування судових витрат, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню остаточна сума судового збору в розмірі 3 694,42 грн.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» на рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/67/25 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 23.05.2025 у справі №916/67/25 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
«Позовну заяву виконувача обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області 1 637 324,69 грн - безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 130 003,58 грн - інфляційних втрат, 36 771,01 грн - 3 % річних.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СІТІ-СТРОЙ ПЛЮС» на користь Одеської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору в розмірі 3694,42 грн».
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.12.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький