ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1835/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Аленіна О.Ю., Савицького Я.Ф.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Товариства з обмеженою відповідальністю “Укргазтрейдинг»: Франкевич А.О.,
від Військової академії (м. Одеса): Гуцалюк Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса)
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 року, суддя в І інстанції Д'яченко Т.Г., повний текст якого складено 18.06.2025, в м. Одесі
у справі №916/1835/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Укргазтрейдинг»
до відповідача: Військової академії (м. Одеса)
про стягнення 1 248 225,36 грн
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової академії (м. Одеса) про стягнення заборгованості в розмірі 1 248 225,36 грн.
В обґрунтування позову зазначив про неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу №150/2273 від 04.11.2024 в частині повної оплати за спожиту електричну енергію в грудні 2024 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1835/25 позов задоволено; стягнуто з Військової академії (м. Одеса) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укргазтрейдинг» заборгованість в розмірі 1 248 225,36 грн; витрати по сплаті судового збору у розмірі 14978,71 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1 248 225,36 грн несплаченої суми за спожиту електроенергію, адже з матеріалів справи вбачається, що в грудні 2024 року на об'єкти відповідача по Договору було поставлено 928245 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 9 401 265,36 грн, в той час як Відповідач перерахував позивачу лише 8 153 040,00 грн.
На спростування доводів відповідача, суд зазначив, що факт споживання відповідачем електричної енергії, підтверджується Оператором системи розподілу електричної енергії - АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ», а саме відповідно до відповіді АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ» №21/86 від 11.02.2025 встановлено, що відповідачем у період з 01.12.2024 року по 31.12.2024 року було спожито 928245 кВт/год електричної енергії, що була поставлена позивачем. Під час розгляду справи , жодних коригувань обсягів споживання електричної енергії зі сторони АТ “ДТЕК Одеські електромережі» проведено не було, отже надані до позивача обсяги споживання електричної енергії за спірний період є дійсними та достовірними.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що з боку Позивача має місце факт порушення умов Договору в частині зміни кількості поставки електричної енергії , яка відповідно до умов договору визначено в обсязі 1 446 000 кВт/год, а поставлено було згідно до даних постачальника на 355 333 кВт/год більше, що значно перебільшує визначену у Договорі кількість та є порушенням істотних умов Договору, а саме п.2.1 та п.5.1 Договору, як наслідок збільшення ціни Договору на 4 357 293,48 грн., тобто в наявності є зміна істотних умов договору в кількості та вартості товару без погодження з Споживачем в односторонньому порядку, що суперечить вимогам Закону, так відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що Відповідач відповідно до умов Договору та Правил ринку самостійно контролює своє споживання електричної енергії та має обов'язок щодо раціонального використання електричної енергії та недопущення несанкціонованого її використання. Відповідно Відповідач, маючи безпосередній доступ до власних електроустановок, тоді як Позивач не має доступу до них та не може щоденно контролювати споживання електричної енергії Відповідачем, не вжив жодних дій для припинення власного споживання після досягнення ліміту споживання по Договору, та не повідомив Позивача про надлишкове споживання електричної енергії. Дані щодо обсягу фактично спожитої електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку по завершенню розрахункового періоду (календарного місяця).
Вказує, що споживання Відповідачем електричної енергії понад договірну величину, узгоджену сторонами в договорі, укладеного на підставі, в т. ч. положень Закону України "Про публічні закупівлі", враховуючи передбачені ст.ст.3, 509 Цивільного кодексу України загальні принципи зобов'язальних правовідносин, не звільняє Відповідача як споживача електричної енергії від зобов'язання з оплати спожитого у спірному періоді обсягу такої електричної енергії, тобто Відповідач повинен здійснювати оплату за фактично спожиту за договором електричну енергію протягом розрахункового періоду. Відповідно, Позивачем, на виконання умов Договору були виставлені акти і рахунки, які повністю відповідають обсягу, який був спожитий Відповідачем в спірному періоді.
Ухвалою суду від 30.10.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено розгляд справи на 09.12.2025 о 12:30.
В судовому засіданні 09.12.2025 брали участь представники сторін.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом, між сторонами було укладено 04.11.2024 року Договір №150/2273 про постачання електричної енергії споживачу.
У відповідності до умов Договору, позивач зобов'язувався поставити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язувався оплатити її на умовах цього Договору.
У пункті 5.1 зазначено, що ціна Договору становить 12 204 240 грн. Якщо за результатами виконання договору та застосування сторонами порядку визначення фактичної ціни товару за розрахунковий період (відповідно до пункту 5.3. договору) призвело до розрахункової зміни ціни договору, визначеної в цьому пункті, сторони підписують додаткову угоду про зміну ціни договору відповідно до підпункту 7 пункту 19 Особливостей.
Відповідно до п.5.3.1 Договору, оплата Товару за цим Договором здійснюється на підставі підписаного Сторонами Акту. За формою, визначеною в додатку 3 до цього Договору, протягом 60 робочих днів із дати підписання Споживачем Акту за відповідний розрахунковий період.
Згідно п. 5.3.2 Договору, Споживач розглядає та підписує Акт протягом п'яти робочих днів або в цей же строк надсилає Постачальнику вмотивовану відмову від його підписання.
Відповідно до п.п.6.2.1 Договору, відповідач зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитого Товару (електричної енергії) згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п.п.6.2.3 Договору, Відповідач зобов'язався раціонально використовувати Товар (електричну енергію), обережно поводитись з електричними пристроями та використовувати отриманий Товар (електричну енергію) виключно для власного споживання та не допускати несанкціонованого споживання Товару (електричної енергії)
В Комерційній пропозиції, що є Додатком 2 до Договору, сторони узгодили вартість електричної енергії на рівні 8,44 грн. без ПДВ за 1 кВт/год.
Додатковою угодою №1 від 23.12.2024 року, Сторони керуючись ч.6 ст. 41 ЗУ “Про публічні закупівлі» погодили продовжити дію Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, а саме, до 31.01.2025 року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в Договорі. Відповідно строк поставки Товару (електричної енергії) також було продовжено до 31.01.2025 року
В грудні 2024 року на об'єкти відповідача по Договору було поставлено 928 245 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 9 401 265,36 грн.
Факт споживання відповідачем електричної енергії в зазначеному Позивачем обсягах та період, підтверджується Оператором системи розподілу електричної енергії - АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ».
Відповідно до відповіді АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ» №21/86 від 11.02.2025 р. відповідачем у період з 01.12.2024 року по 31.12.2024 року було спожито 928 245 кВт/год електричної енергії, що була поставлена саме позивачем.
На виконання умов Договору, позивач направив цінним листом з описом на адресу відповідача два примірника Акту приймання-передачі електричної енергії №УГТ00004174 від 31.12.2024р. та Рахунок на оплату №4213 від 31.12.2024р.
Відповідно до платіжних інструкцій: №3516 від 21.12.2024р. та №3517 від 21.12.2024р. відповідач перерахував позивачу 8 153 040,00 грн.
Проте, як було зазначено позивачем, відповідач не повернув погоджений та підписаний його екземпляр Акту приймання-передачі електричної енергії №УГТ00004174 від 31.12.2024р. та не надав позивачу письмової обґрунтованої відмови від його підписання.
Відповідач не повністю оплатив за спожиту електричну енергію в грудні 2024 року, відповідно, у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 1248225,36 грн. за поставлену електричну енергію у грудні 2024 року, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 714 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про постачання електричної енергії споживачу.
Згідно п. 1.2.7. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Відповідно до п.п.3.1.7., 3.1.8. Правил договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
Згідно п. 4.12. Правил розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 4.13 Правил для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Положеннями пункту 5.2.1 Правил встановлено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів та на всі види забезпечення виконання зобов'язань споживачем щодо оплати договірних обсягів споживання електричної енергії у формі і видах, передбачених законодавством України.
У відповідності до п.п. 33 п. 1.2.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, комерційний облік електричної енергії - сукупність процесів та процедур із забезпечення формування даних щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії у визначений проміжок часу з метою використання таких даних для здійснення розрахунків між учасниками ринку.
Укладаючи договір сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми ст. 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Отже, укладений між позивачем та відповідачем договір про постачання електричної енергії став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, в грудні 2024 року на об'єкти відповідача по Договору було поставлено 928245 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 9401265,36 грн. та на адресу відповідача скеровано два примірника Акту приймання-передачі електричної енергії №УГТ00004174 від 31.12.2024р. та рахунок на оплату №4213 від 31.12.2024р.
Факт споживання відповідачем електричної енергії, підтверджується Оператором системи розподілу електричної енергії - АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ», а саме відповідно до відповіді АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ» №21/86 від 11.02.2025 р. встановлено, що відповідачем у період з 01.12.2024 року по 31.12.2024 року було спожито 928245 кВт/год електричної енергії, що була поставлена позивачем.
Вказане не спростовуються відповідачем. Належних, допустимих та достовірних доказів споживання електричної енергії в іншому обсягу, ніж зазначено позивачем та оператором системи розподілу, матеріали справи не містять. Жодних коригувань обсягів споживання електричної енергії зі сторони АТ “ДТЕК Одеські електромережі» проведено не було, отже надані до позивача обсяги споживання електричної енергії за спірний період є дійсними та достовірними
Відповідно до платіжних інструкцій: №3516 від 21.12.2024р. та №3517 від 21.12.2024р. відповідач перерахував позивачу 8153040,00 грн.
Дослідивши обставини спору, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що з боку Позивача має місце факт порушення умов Договору в частині зміни обсягу поставки електричної енергії , яка відповідно до умов договору визначено в обсязі 1 446 000 кВт/год, а поставлено було згідно до даних постачальника на 355 333 кВт/год більше, що значно перебільшує визначену у Договорі кількість та є порушенням істотних умов Договору, а саме п.2.1 та п.5.1 Договору, як наслідок збільшення ціни Договору на 4 357 293,48 грн., тобто в наявності є зміна істотних умов договору в кількості та вартості товару без погодження з Споживачем в односторонньому порядку, що суперечить вимогам Закону, так відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З даного приводу колегія суддів зауважує на тому, що обсяг постачання електричної енергії відповідно до умов договору є не фіксованим, а «очікуваним», у зв'язку з чим перевищення відповідачем такого очікуваного обсягу споживання та, відповідно, споживання електричної енергії на суму більшу, ніж передбачена договором, не звільняє відповідача від обов'язку здійснення оплати за фактично спожиту електричну енергію.
Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Згідно п. 2.3.14 ПРРЕЕ, постачальник послуг комерційного обліку забезпечує зняття показів засобів вимірювальної техніки відповідно до Кодексу комерційного обліку. На даний час, функції постачальника послуг комерційного обліку покладені на оператора системи розподілу у межах території своє ліцензованої діяльності, а саме - АТ «ДТЕК Одеські Електромережі».
Крім того, відповідно до п. 8.6.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (надалі - ККОЕЕ), зчитування показів з лічильників, встановлених у споживачів, може здійснюватися споживачем, а також оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) відповідно до цього Кодексу та умов договору.
В свою чергу, АТ «ДТЕК Одеські Електромережі» не має доступу до прилад обліку Відповідача та не може здійснювати контроль обсягів спожитої електричної енергії.
Судова колегія наголошує, що саме Відповідач має самостійно контролювати власне споживання та може в будь-який час припинити споживати електричну енергію, у тому числі шляхом звернення до ОСР в порядку та згідно вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018, із заявою щодо припинення постачання електричної енергії на об'єкт.
Таким чином, у разі завершення споживання усього очікуваного обсягу електричної енергії та відсутності бюджетних коштів для продовження споживання електричної енергії, саме Споживач мав остаточно визначити обсяг електричної енергії, що був передбачений умовами договору про закупівлю із електропостачальником та звернутися із заявою до ОСР щодо тимчасового обмеження електроживлення до моменту укладення нового договору про закупівлю електричної енергії та надходження бюджетних коштів для сплати нових обсягів.
При цьому, остаточні обсяги спожитої електричної енергії можуть бути визначені лише у встановленому порядку оператором системи розподілу (у даному випадку - АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ»).
Таким чином, факт постачання позивачем електричної енергії та прийняття її відповідачем відповідно до умов укладеного між сторонами договору та чинного законодавства є підставою виникнення у останнього зобов'язання з оплати спожитої електричної енергії за фактичними показами засобів комерційного обліку електричної енергії згідно з виставленим позивачем рахунком. А у разі перевищення обсягів споживання та незгоди з умовами договору, відповідач міг припинити споживання електричної енергії. Однак, після споживання всього очікуваного обсягу електричної енергії відповідач продовжив подальше споживання та, діючи розумно та добросовісно, мав розуміти наслідки такого споживання у вигляді необхідності оплати всього обсягу електроенергії, яка фактично була поставлена позивачем та спожита відповідачем.
Більше того, саме по собі перевищення обсягів граничного споживання електроенергії не є підставою для звільнення споживача від оплати вартості останньої.
З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів здійснення відповідачем повної оплати вартості електричної енергії, спожитої останнім у грудні місяці 2024 року, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1248225,36 грн (заборгованості, яка виникла за договором щодо поставленої позивачем та спожитої відповідачем в розрахунковому періоді (грудень 2024 року).
Щодо посилань апелянта на відсутність бюджетних асигнувань для виконання зобов'язань за Договором про закупівлю електричної енергії у постачальника №150/2273 від 04.11.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Відсутність державних асигнувань не звільняє відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором (ст. 4, 48, 51 Бюджетного кодексу України). В свою чергу, за визначенням держава є політичною формою організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій.
Держава, як учасник цивільно-правових відносин, суб'єкт публічного права, в цілому виконує функції, як правило, владно-публічного характеру, бере участь у цивільноправових відносинах винятково. Водночас, вступаючи у цивільно-правові відносини, держава наділяється такими самими правами, як і будь-які інші учасники цивільного обороту (фізичні або юридичні особи), тобто з урахуванням вимог ст. 82 ЦК України, у цивільно-правових відносинах виступає на засадах юридичної рівності з іншими учасниками цивільно-правових відносин. (Правова позиція Верховного Суду наведена у постанові від 20.11.2019 р. по справі № 922/74/19).
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічні положення містяться у ст. 617 ЦК України.
Між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету.
Оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання за договорами.
Відповідач як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі і від надходження бюджетних асигнувань. Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначав, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно ж до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Таким чином, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. (Правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, наведеному у постанові по справі № 916/1345/18 від 07.11.2019 р.).
Отже, наведені апелянтом доводи про відсутність бюджетних асигнувань не звільняють від оплати за спожиту електричну енергію та не є такими, що спростовують обов'язок виконання Відповідачем зобов'язання.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн, колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить доводів щодо непогодження з витратами на професійну правничу допомогу позивача у даній справі.
В підтвердження розміру понесених судових витрат, позивачем до суду надано Договір №2/24 від 17.02.2024р. про надання правничої допомоги; Додаткову угоду №6/25 від 03.02.2025р. до Договору №2/24 від 17.02.2024р.; детальний опис наданої професійної правничої допомоги; Акт про прийняття-передачі наданих послуг №1/06/25 від 08.05.2025р.
Відповідно до Акту про прийняття-передачі наданих послуг №1/06/25 від 08.05.2025р. вбачається, що загальний розмір правничої допомоги становить - 27000,00 грн., а саме за ознайомлення із документами щодо несплати заборгованості - 9000,00 грн., підготовка та направлення претензії, розгляд листа та надання пропозиції щодо відповіді на лист - 3000,00грн., підготовка та направлення адвокатського запиту, аналіз відповіді на адвокатський запит - 3000,00 грн. та підготовка позовної заяви до суду (визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання, підписання позову та оформлення усіх додатків до позову) - 12000,00 грн..
Загальний розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які суд визнав фактичними та необхідними, становить 9000,00 грн. які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
За таких обставин, оцінивши подані докази, а також враховуючи що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1835/25.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1835/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1835/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2025 у справі №916/1835/25 - залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.12.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: О.Ю. Аленін
Я.Ф. Савицький