ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 грудня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/565/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф..
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок»: Сергєєва К.О.,
від Фермерського господарства “АПК»: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Фермерського господарства “АПК»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 року, суддя в І інстанції Семенчук Н.О., м. Миколаїв
у справі №915/565/25
за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок»
до відповідача: Фермерського господарства “АПК»
про стягнення 783 625,20 грн
та за зустрічним позовом: Фермерського господарства “АПК»
до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок»
про визнання недійсним договору суборенди землі
У квітні 2025 року Приватне сільськогосподарське підприємство “Агрофірма “Роднічок» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Фермерського господарства “АПК» заборгованість у розмірі 783 625,20 грн., яка складається з: 680 640,00 грн - основна заборгованість; 60 127,85 грн - інфляційні втрати; 30 390,58 грн - пеня; 12 466,77 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором суборенди землі №01-12/23 від 01.12.2023 в частині оплати.
У травні 2025 року від Фермерського господарства “АПК» надійшла зустрічна позовна заява, в якій заявник просив суд визнати недійсним укладений між сторонами договір суборенди землі №01-12/23 від 01.12.2023 в частині умов про передачу в суборенду земельних ділянок: кадастровий номер 4825782200:14:000:0072, площею 11,1 га, кадастровий номер 4825782200:14:000:0073 площею 11,1 га.
В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом посилався на те, що серед 15 договір оренди, які були укладені між позивачем та іншими особами, є два договори оренди щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4825782200:14:000:0072, 4825782200:14:000:0073, які всупереч ст.8 Закону України “Про оренду землі» укладені без письмової згоди власників вказаних земельних ділянок, а отже у позивача було відсутнє право на передачу їх в суборенду, у зв'язку з чим вказаний договір у відповідній частині підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 у справі №915/565/25 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Фермерського господарства “АПК» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма» основну заборгованість у розмірі 680 640,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 60 127,85 грн, 3% річних у розмірі 12 466,77 грн, пеню в розмірі 23 345,95 грн та судовий збір в розмірі 11 648,71 грн; в решті первісного позову відмовлено; в задоволені зустрічного позову відмовлено.
Щодо зустрічного позову, суд зазначив, що з матеріалів справи вбачається наявність оформлених 18.09.2023 згод власників земельних ділянок з кадастровими номерами 4825782200:14:000:0072, 4825782200:14:000:0073 щодо надання таких ділянок в суборенду. Таким чином наявні в матеріалах справи докази спростовують обставини, на яких ґрунтується зустрічний позов, у зв'язку із чим відповідні доводи позивача за зустрічним позовом є безпідставними та необґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову.
Розглядаючи позовні вимоги за первісним позовом, суд зазначив, що суборендна плата сплачується у два етапи: 170 160,00 грн - до 22.01.2024 включно, та 510 480,00 грн - до 31.09.2024. Відповідач свої зобов'язання не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 680 640,00 грн. Претензія позивача залишена без відповіді, доказів оплати боргу суду не надано. Розрахунки інфляційних втрат і 3% річних проведені правильно та підлягають стягненню.
Разом з тим суд встановив, що при нарахуванні пені позивач не врахував обмеження, визначене ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якого пеня нараховується не більш як за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Договір суборенди не містить умов про інший строк нарахування, тому застосовується саме це обмеження. З огляду на це суд здійснив перерахунок і визначив, що обґрунтований розмір пені становить 23 345,95 грн. У решті - щодо стягнення додаткових 7 044,63 грн пені - у задоволенні вимог слід відмовити.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства “АПК» надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 у справі №915/565/25 змінити в частині задоволення позову Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма» до Фермерського господарства “АПК» про стягнення основної заборгованості у розмірі 680 640,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 60 127,85 грн, 3% річних у розмірі 12 466,77 грн, пеню в розмірі 23 345,95 грн та судовий збір в розмірі 11 648,71 грн з урахуванням доводів апеляційної скарги.
Скаржник вказує, що суборендна плата визначена за площу 172,2467 га, однак 22,2 га з цієї площі позивач не мав права передавати. Тому плата може стягуватися лише за 150,0467 га (87,11%), що становить 592 905,50 грн. У решті вимог, у разі часткової недійсності договору, позов задоволенню не підлягає, а пеня, інфляційні втрати та 3% річних мають обчислюватися від скоригованої суми боргу.
Також зазначено, що розрахунок пені проведений з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки позивач нарахував її за період понад шість місяців. За зобов'язанням зі сплати 25% суборендної плати пеня може нараховуватися лише за 183 дні, що становить 6 227,86 грн. Аналогічно пеня за несплату 75% суборендної плати заявлена за період після спливу строку дії договору (після 01.10.2024), тому такі вимоги не ґрунтуються на договорі чи законі та не підлягають задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказуючи, що твердження відповідача про можливість передачі лише 150,0467 га є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами, тоді як суд першої інстанції мотивовано встановив обсяг переданих земель. Розмір суборендної плати за договором є фіксованим і не залежить від площі чи строку, а відповідач жодного разу не звертався із вимогами щодо її перегляду та не сплатив її навіть частково. Позивач зазначає, що суд першої інстанції правомірно частково зменшив розмір пені, нарахованої за кожним із двох платежів (25% і 75%), і фактично визначив суму пені меншу, ніж розрахував сам відповідач, тоді як жодних заперечень щодо нарахування пені на 75% суборендної плати відповідач не навів. При цьому розрахунок відповідача здійснений від повної суми суборендної плати, що свідчить про фактичне визнання ним основного боргу у 680 640,00 грн. Позивач також наголошує, що закінчення строку дії договору не припиняє відповідальність за порушення зобов'язань, які виникли під час його дії, а відповідач був зобов'язаний оплатити суборендну плату за весь період користування землею з моменту укладення договору, незалежно від дати державної реєстрації права суборенди.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 09.12.2025 о 12:00.
В судовому засіданні 09.12.2025 брав участь представник позивача.
Відповідач участі не брав, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в оренді у Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок» перебувають земельні ділянки 4825782200:14:000:0001, 4825782200:14:000:0073, 4825782200:14:000:0074, 4825782200:14:000:0075, 4825782200:14:000:0079, 4825782200:14:000:0080, 4825782200:14:000:0082, 4825782200:14:000:0083, 4825782200:14:000:0084, 4825782200:14:000:0085, 4825782200:14:000:0072, 4825782200:16:000:0004, 4825782200:16:000:0027, 4825782200:01:000:0102, 4825782200:01:000:0103.
01.12.2023 між Приватним сільськогосподарським підприємством “Агрофірма “Роднічок», як Орендарем, та Фермерським господарством “АПК», як Суборендарем, був укладений Договір суборенди землі № 01-12/23, відповідно до предмету якого Орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах території Любомирівської сільської ради Миколаївської області загальною площею 172,2467 га, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами 4825782200:14:000:0001 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0073 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0074 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0075 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0079 площею 11,3487 га, 4825782200:14:000:0080 площею 11,3487 га, 4825782200:14:000:0082 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0083 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0084 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0085 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0072 площею 11,1000 га, 4825782200:16:000:0004 площею 8,2033 га, 4825782200:16:000:0027 площею 8,2033 га, 4825782200:01:000:0102 площею 15,2627 га, 4825782200:01:000:0103 площею 14,5800 га. Орендар користується земельними ділянками на підставі договорів оренди, які зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Орендар гарантує, що згідно чинного законодавства України, а саме ст. 8 Закону України “Про оренду землі» має права передати земельні ділянки вказані у даному Договорі у суборенду.
Відповідно до п. 2 Договору суборенди в суборенду передаються земельні ділянки загальною площею 172,2467 га.
Згідно п.3 та п.4 Договору суборенди, на земельній ділянці не має об'єктів нерухомого майна та інших об'єктів інфраструктури.
В суборенду передається лише земельна ділянка.
За умовами п. 7 Договору суборенди договір діє до 01.10.2024 року починаючи з моменту його державної реєстрації. З урахуванням періоду ротації основної сівозміни.
Згідно з п. 8 Договору суборенди суборендна плата нараховується за весь час користування земельною ділянкою, та вноситься Суборендарем в грошовій формі.
За змістом п.п. 8.1, 8.2 Договору суборенди розмір суборендної плати за земельні ділянки становить 680 640,00 грн, у т.ч. ПДВ 113 440,00 грн в рік.
Суборендна плата вноситься суборендарем наступним чином:
- 25 % від загальної сими за Договором, що становить 170 160,00 грн, у т.ч. 28 360,00 грн, в 30-денний термін з дня реєстрації Договору в державному реєстрі речових прав;
- 75 % від загальної суми за Договором, що становить 510 480,00 грн, у т.ч. 85 080,00 грн до 31 вересня 2024 року.
Відповідно до п. 10 Договору суборенди у разі невнесення суборендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,02 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Згідно з п.25 Договору суборенди, орендар має право вимагати від суборендаря, зокрема, своєчасного і в повному обсязі внесення суборендної плати.
Відповідно до п. 28 Договору суборенди, суборендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема розраховуватись з орендарем по суборендній платі в повному обсязі та у встановлений строк.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав за Фермерським господарством «АПК» було зареєстровано право суборенди на низку земельних ділянок земельні ділянки 4825782200:14:000:0001, 4825782200:14:000:0073, 4825782200:14:000:0074, 4825782200:14:000:0075, 4825782200:14:000:0079, 4825782200:14:000:0080, 4825782200:14:000:0082, 4825782200:14:000:0083, 4825782200:14:000:0084, 4825782200:14:000:0085, 4825782200:14:000:0072, 4825782200:16:000:0004, 4825782200:16:000:0027, 4825782200:01:000:0102, 4825782200:01:000:0103, на підставі договору суборенди земельної ділянки серії 01-12/23 від 01.12.2023.
Позивач зазначив, що відповідач не виконав свого зобов'язання з оплати суборенди за Договором, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість в розмірі 680 640,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №РД/Вих-00445 від 18.11.2024, в якій вимагав виконання зобов'язань щодо сплати суборендної плати, яка залишена відповідачем без відповіді.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Судова колегія звертає увагу, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині стягнення з Фермерського господарства “АПК» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма» основну заборгованість у розмірі 680 640,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 60 127,85 грн, 3% річних у розмірі 12 466,77 грн, пеню в розмірі 23 345,95 грн, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.
У зв'язку з чим, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним укладеного між сторонами договору суборенди землі №01-12/23 від 01.12.2023 в частині умов про передачу в суборенду земельних ділянок: кадастровий номер 4825782200:14:000:0072, площею 11,1 га, кадастровий номер 4825782200:14:000:0073 площею 11,1 га - перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 680 640,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 60 127,85 грн, 3% річних у розмірі 12 466,77 грн та пені в розмірі 23 345,95 грн у зв'язку з неналежним виконанням умов договору суборенди в частині оплати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Вказане узгоджується із положеннями ст. 11 Цивільного Кодексу України, згідно з якою підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, які унормовуються зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Положеннями ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Як зазначалося вище, 01.12.2023 між Приватним сільськогосподарським підприємством “Агрофірма “Роднічок», як Орендарем, та Фермерським господарством “АПК», як Суборендарем, був укладений Договір суборенди землі № 01-12/23, відповідно до предмету якого Орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в межах території Любомирівської сільської ради Миколаївської області загальною площею 172,2467 га, а саме земельні ділянки з кадастровими номерами 4825782200:14:000:0001 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0073 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0074 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0075 площею 11,1000 га, 4825782200:14:000:0079 площею 11,3487 га, 4825782200:14:000:0080 площею 11,3487 га, 4825782200:14:000:0082 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0083 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0084 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0085 площею 11,9500 га, 4825782200:14:000:0072 площею 11,1000 га, 4825782200:16:000:0004 площею 8,2033 га, 4825782200:16:000:0027 площею 8,2033 га, 4825782200:01:000:0102 площею 15,2627 га, 4825782200:01:000:0103 площею 14,5800 га. Орендар користується земельними ділянками на підставі договорів оренди, які зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Ураховуючи вищенаведені положення законодавства, у зв'язку з укладенням Договору № 01-12/23 та прийняттям в користування об'єктів оренди, у відповідача виникло зобов'язання зі сплати орендної плати за весь час користування вказаними об'єктами.
За змістом ст. 15 Закону України «Про оренду землі», орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.
Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору суборенди сторони погодили, що суборендна плата вноситься суборендарем в два етапи:
- 25 % від загальної суми за Договором, що становить 170 160,00 грн, в 30-денний термін з дня реєстрації Договору в державному реєстрі речових прав, тобто - до 22.01.2024 включно (з урахуванням найпізнішої дати державної реєстрації речового права суборенди земельної ділянки - 23.12.2023);
- 75 % від загальної суми за Договором, що становить 510 480,00 грн - до 31.09.2024 включно.
Як було встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній не виконав свого зобов'язання з оплати суборенди за Договором, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість в розмірі 680 640,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №РД/Вих-00445 від 18.11.2024, в якій вимагав виконання зобов'язань щодо сплати суборендної плати.
Матеріали справи не містять доказів реагування відповідача на вказану претензію. Доказів оплати заборгованості в розмірі 680 640,00 грн, строк оплати якої настав, матеріали справи також не містять.
Доводи скаржника, що суборендна плата визначена за площу 172,2467 га, однак 22,2 га з цієї площі позивач не мав права передавати, а отже плата може стягуватися лише за 150,0467 га (87,11%), що становить 592 905,50 грн, судова колегія відхиляє як необґрунтовані.
Згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Отже, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Судова колегія зазначає, що визначених законом підстав недійсності (нікчемності) договору суборенди під час розгляду справи не встановлено і на відповідні обставини скаржник не посилається в апеляційній скарзі, а тому такий договір є чинним та в силу ст.204 ЦК України його умови є обов'язковими для сторін такого правочину.
Таким чином, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів здійснення сплати суборендної плати на загальну суму 680 640,00 грн, суд першої інстанції в цій частині обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Крім основного боргу позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача:
- інфляційні втрати на загальну суму 60 127,85 грн, у тому числі: за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 170 160,00 грн за період з 23.02.2024 до 17.03.2025 на суму 22 861,25 грн; за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 510 480,00 грн за період з 01.10.2024 до 17.03.2025 на суму 37 266,60 грн
-3% річних на загальну суму 12 466,77 грн, у тому числі: за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 170 160,00 грн за період з 23.02.2024 до 17.03.2025 на суму 5 428,50 грн; за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 510 480,00 грн за період з 01.10.2024 до 17.03.2025 на суму 7 038,27 грн.
- пеню на загальну суму 30 390,58 грн, у тому числі: за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 170 160,00 грн за період з 23.02.2024 до 17.03.2025 на суму 13 238,48 грн; за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 510 480,00 грн за період з 01.10.2024 до 17.03.2025 на суму 17 152,13 грн.
Щодо вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Судовою колегією перевірено наведені розрахунки та встановлено, що відповідні нарахування заявником проведено правильно, а, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, про що було вірно зазначено судом першої інстанції. При цьому власного та обґрунтованого контррозрахунку 3% річних та інфляційних витрат відповідачем не надано.
Щодо вимог про стягнення пені, то у відповідності до п. 10 Договору суборенди у разі невнесення суборендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,02 % від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
У постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 у справі № 902/669/18) (пункт 83).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені “за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання “за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором (пункти 91-93).
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, за умовами п. 10 Договору суборенди сторонами не погоджено більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій, тому у спірних правовідносинах перебіг строку нарахування пені починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Судом першої інстанції здійснено перерахунок пені за визначений позивачем за первісним позовом період прострочення (з урахуванням обмеження відповідного періоду шестимісячним строком) та встановлено, що обґрунтованою сумою пені у спірних правовідносинах є 23 345,95 грн, у тому числі: за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 170 160,00 грн за період з 23.02.2024 до 22.08.2024 на суму 6 193,82 грн; за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 510 480,00 грн за період з 01.10.2024 до 17.03.2025 на суму 17 152,13 грн.
Тобто до стягнення відповідача за первісним позовом підлягає пеня у розмірі 23 345,95 грн.
Судова колегія відхиляє аргументи скаржника, що його господарські зобов'язання щодо внесення суборендної плати припинились після 01.10.2024, в результаті закінчення строку, на який укладено Договір, однак позивачем пред'явлено вимогу про стягнення пені за період з 01.10.2024 до 17.03.2025, яка не ґрунтується ні на договорі, ні на законі, оскільки закінчення строку дії Договору не звільняє відповідача від виконання зобов'язань, які виникли протягом строку його дії, тому у Фермерського господарства “АПК» існує обов'язок внести орендний платіж, а у Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма “Роднічок» - право на нарахування пені за порушення цього обов'язку.
Вказані розрахунки апелянтом не оспорюються. Також, жодних контр-розрахунків до матеріалів справи або апеляційної скарги відповідачем не надано, що фактично свідчить про згоду із розрахунками, здійсненими судом першої інстанції у даній справі.
Водночас, судова колегія зауважує, що інфляційні нарахування на суму боргу та сплата 3% річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Фермерського господарства “АПК» на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “Агрофірма» основної заборгованості у розмірі 680 640,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 60 127,85 грн, 3% річних у розмірі 12 466,77 грн та пені в розмірі 23 345,95 грн.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 у справі №915/565/25.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 у справі №915/565/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фермерського господарства “АПК» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 у справі №915/565/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.09.2025 у справі №915/565/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.12.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький