Справа № 953/6547/23 Головуючий суддя І інстанції Муратова С. О.
Провадження № 22-ц/818/3164/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
20 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2025 року, у цивільній справі № 953/6547/23, за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КП «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 03.12.2018. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витяг з «Тарифів Банку» додаються до позовної заяви. Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом Відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення Відповідача щодо ознайомлення про надання документів у письмовому виді.
Відносини між банком та клієнтом, які регулюються Договором можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом погодження, тобто обміну інформацією по питанням банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку.
Заявою Відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі, що також підтверджується копією Паспорту споживчого кредиту.
Виконання Відповідачем Договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування.
Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок, та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову.
У подальшому відповідач, ознайомившись із умовами обслуговування кредитних карток та підписавши паспорт споживчого кредиту від 18.12.2019, отримав картку типу: преміальна картка World Black Edition (кредитний ліміт до 200 000 грн).
Номер та строк дії отриманої кредитної карток зазначено у довідці про отримані картки, що додається до позовної заяви. Отримання картки підтверджується фотографією клієнта із карткою, довідці про отримані картки та випискою по рахунку, які додаються до позовної заяви.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межа платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, який відповідно до п. 1.1.1.63 Договору - короткостроковий кредит, який надається Банком Клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його Рахунку в розмірі ліміту кредитування.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме згідно до п. 2.1.1.12.3 . Договору погашення кредиту та процентів здійснюється наступними шляхами: ???договірним списанням - Клієнт доручає Банку здійснювати списання грошей з його рахунку, в тому числі за рахунок кредитного ліміту, в розмірі процентів, які підлягають сплаті за цим Договором, 1 числа календарного місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту, за умови наявності невикористаного кредитного ліміту та за відсутності прострочених зобов'язань Клієнта за цим Договором (здійснювати договірне списання); внесенням Клієнтом коштів у готівковій або безготівковій формі в розмірі Мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту.
Таким чином, у разі відсутності коштів на рахунках, Відповідач здійснює погашення кредиту та процентів внесенням грошей на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов'язкового платежу. Згідно до п. 1.1.1.60 Договору Мінімальний обов'язковий платіж - розмір боргових зобов'язань Відповідача, розрахованих в процентах від загальної заборгованості, які щомісяця повинен сплачувати Клієнт протягом строку кредиту.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 04.04.2023 має заборгованість - 263246,09 грн., яка складається з наступного: 219231,95 грн. - заборгованість за кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 44014.14 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 1-5).
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 03.12.2018 яка складається з наступного: 219231,95 грн. - заборгованість за кредитом; 44014,14 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, судовий збір у сумі 3948,69 грн.
29 серпня 2024 до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання не дійсним договору, в якому просив прийняти даний зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк»; визнати недійсним договір від 03.12.2018, укладений шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (т. 1 а.с. 166-170).
На обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначає, зокрема, що правовідносини між позивачем та відповідачем у зв'язку із укладенням кредитного договору регулюються, крім інших актів цивільного законодавства, Законом України «Про захист прав споживачів». Дана позиція окремо наведена у п.п. 17, 22, 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а також у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», де зазначено, що оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Позивач є споживачем фінансових послуг, яким за Класифікацією індивідуального споживання за цілями, затвердженого Наказом Державного комітету статистики України №480 від 29.12.2007 присвоєний код 12.6.2.1. Позивачу не надавалося відповідачем ніякої інформації щодо умов кредитування, передбаченої Закону України «Про захист прав споживачів» та постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007.
Тобто сторонами не погоджено суттєві умови кредитного договору, а відтак позичальник не міг здійснити свідомий вибір щодо умов кредитування, умов сплати кредиту, процентів, і, як наслідок, значною мірою позбавлений того, на що він розраховував під час укладення кредитного договору. У відповідача був наявний обов'язок до підписання договору надати позивачу у чіткій, зрозумілій, однозначній формі інформацію про відмінність прав, обов'язків позичальника при виборі предмету та умов кредитного договору, чого зроблено не було. Умови та правила надання банківських послуг в Приват Банку (надалі також - Умови) розміщені на сайті Приват Банку, а їх витяг містяться в матеріалах справи. Як визначено у вказаних Умовах (в редакції на час укладення договору) Банк: Публічне Акціонерне Товариство Комерційний Банк "Приватбанк", що діяв на підставі Ліцензії Національного банку України N? 22 від 05.10.2011, керуючись законодавством України, публічно пропонує широкому та необмеженому колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та правила надання банківських послуг.
Відповідач зазначає, що на підтвердження доводів позову про прийняття пропозиції банку з боку ОСОБА_1 про укладення договору про надання банківських послуг та укладення сторонами кредитного договору - до суду не надано, а зі змісту анкети - заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку не вбачається жодної інформації, яка б свідчила про укладення саме кредитного договору. В ній не міститься інформації про його істотні умови. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних ОСОБА_1 та підпису. Окрім того ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, тоді як зі змісту наданої анкети-заяви вбачається, що відповідачу не було встановлено кредитний ліміт, при цьому в наданій суду анкеті-заяві не зазначено строку дії картки, та інших істотних умов, які є обов'язковими при укладенні кредитного договору. При цьому конкретного та обґрунтованого розрахунку до первісного позову Банком не надано. ПАТ КБ «ПриватБанк» також надає Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, разом з тим, доказів про те, що саме з цими тарифами було ознайомлено ОСОБА_1 так само як і те, що саме ці тарифи застосовуються до кредитної картки, суду не надано. Разом з тим ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано до матеріалів справи відповідних доказів, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 такої картки, не надано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, тип картки, дату вручення картки, повідомлення пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом. До матеріалів справи надано довідку про надані картки, які місять дані про ніби-то відкриття карток у 2017-2020 роках, в той же час предметом позову є анкета-заява підписана 03.12.2018, отже така довідка є вочевидь незаконною та містять інформацію, яка не відповідає дійсності. Також ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано до матеріалів справи доказів відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості. Розрахунок заборгованості, який взагалі надано в нечитабельному вигляді сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується. Підписом у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, ОСОБА_1 погодився з умовами та правилами, однак з цієї анкети-заяви не вбачається суми наданого кредитного ліміту, тому застосування умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2025 року позовну заяву Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 03.12.2018 у розмірі 257613,09 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3948,69 грн.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача: визнання недійсним договору-відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення у частині задоволення первісного позову скасувати та прийняти в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог банку відмовити.
Вказав, що суд ухвалив рішення за відсутності відповідача та належного його повідомлення про розгляд справи, зокрема на 17 березня 2025 року. Суд позбавив відповідача реалізації Конституційних гарантій щодо справедливого та відкритого розгляду справи у судовому засіданні.
Зазначив, що Банком до матеріалів справи не долучено первинних доказів фактичної видачі грошових коштів конкретній особі, в матеріалах справи такі документи, як заявка позичальника, рішення про видачу кредиту, меморіальний ордер, платіжне доручення відсутні, що свідчить про відсутність волі особи на отримання зазначених коштів.
Вказав, що позивач не надав доказів звернення до банку із заявою про видачу будь-яких грошей та не надано доказів перерахування/видачі йому таких коштів. Також не надано до матеріалів справи відповідних доказів, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 кредитної картки та розміру наданого відповідачу кредиту, відповідно перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів, пені та штрафних санкцій є неможливим, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 221/5089/16-ц.
Вказав, що позивачем не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Зауважує, що суд дійшов помилкового висновку про узгодження в договорі кредиту умови про сплату відсотків за користуванням кредитними коштами. В матеріалах справи відсутні докази, що саме ці Умови та Правила, що були долучені до матеріалів справи були зрозумілі Апелянту та, підписуючи анкету - заяву, він з ними погодився. Тому надані Банком Умови та Правила не можливо вважати як частину кредитного договору укладеного між сторонами у справі. Наданий Банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, тому не доводить наявність у відповідача боргу за договором кредиту. Проте суд зазначеним обставинам належної оцінки не дав та ухвалив необґрунтоване та незаконне рішення.
Звертає увагу суду на постанову Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування.
Вказав, що на момент визначення позивачем суми боргу з відповідача були неправомірно списані проценти, внаслідок чого збільшувалась сума заборгованості за тілом кредиту.
Банком не надано до матеріалів справи відповідних доказів, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 такої картки, не надано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, тип картки, дату вручення картки, повідомлення пін-коду, строку дії картки, та інших істотних умов, які є обов'язковими при укладенні кредитного договору.
Зазначив, що з резолютивної частини рішення взагалі не зрозуміло, яке рішення суд прийняв відносно зустрічного позову, оскільки в цій частині рішення суду є взагалі не зрозумілим.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Рішення суду мотивовано тим, що у відповідача перед банком утворилась заборгованість зі сплати тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, підтверджена належними доказами, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача в повному обсязі.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитися із вказаним висновком суду.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема: 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ч.2 ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно ж ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2)день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі №522/18010/18 (провадження №61-13667сво21)).
Доводи скарги про те, що суд належним чином не повідомив відповідача про розгляд цієї справи знайшли своє підтвердження.
Як вбачається з матеріалів справи він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, який було призначено на 09-00 годину 17.03.2025, що в свою чергу позбавило його можливості реалізувати свої процесуальні права, як учасника справи, які передбачені статтею 43 ЦПК України.
Також про розгляд справи не був повідомлений і представник відповідача адвокат Кривошеєнко О.Ю. (а.с.111-113 т.2), однак матеріали справи не містять відповідних повідомлень.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення учасників справи, зокрема, відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи, тобто відсутні будь-які дані про його обізнаність про час та місце розгляду позовної заяви, а цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, суд першої інстанції допустив порушення порядку розгляду даної позовної заяви.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням вимог ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.
Елементом належної судової процедури, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, є принцип «рівності вихідних умов» або як його ще називають принцип «рівності сторін» і принцип змагальності. Принцип «рівності вихідних умов» (рівності сторін) вимагає надати кожній стороні можливість представити свою справу в умовах, які не дають їй значних переваг перед її опонентом, а принцип змагальності означає, що сторони мають право знайомитися зі всіма доказами або запереченнями, що залучені до справи, висловлювати свою думку про їх наявність, зміст і достовірність у відповідній формі та у відповідний час, у разі необхідності - у письмовій формі та заздалегідь.
Оскільки належне повідомлення учасників справи є обов'язковим, участь у справі є процесуальним правом таких осіб, а згідно зі статтями 2, 12 ЦПК України до основних засад цивільного судочинства належить змагальність сторін, яка полягає у доведенні суду переконливості своїх доводів (повідомлення про судове засідання є елементом змагальності та обов'язком суду), то неповідомлення про дату судового засідання є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеними доводи скарги, що відповідач ОСОБА_1 не отримував з суду першої інстанції повідомлень про розгляд справи, у зв'язку з чим не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вимоги ст.ст. 2, 12 ЦПК щодо процесуальної активності суду з метою забезпечення основного завдання цивільного судочинства у поєднанні з положеннями ч. 6 ст. 272 ЦПК України щодо порядку повідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд цієї справи судом та надсиланням процесуальних документів, - порушив право відповідача до суду, яке має бути поновлене в суді апеляційної інстанції, зокрема шляхом скасування рішення суду з передбачених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України безумовних підстав, та перегляду справи відповідно до доводів скарги.
Колегія суддів у цьому питанні враховує правові висновки, які були висловлені у аналогічній правовій ситуації у постанові ВП ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14, провадження № 14-59 цс18.
За таких умов, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з безумовних підстав - у зв'язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення.
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що 03.12.2018 ОСОБА_1 підписав кредитний договір «б/н до Істотних Умов кредитування надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої відповідач погодився, що підписана ним заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Також відповідач зобов'язався зі змінами знайомитися самостійно на офіційному сайті, про що свідчить копія анкети-заяви (а.с. 21-22).
До матеріалів справи надано довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної кратки, оформленої на ОСОБА_1 вбачається, що 27.11.2017 відповідачу була видана кредитна картка. Після чого кредитний ліміт збільшувався, а саме: 18.12.2019 до 200000,00 грн.; 28.01.2022 до 210000,00 грн.; 27.12.2022 кредитний ліміт зменшений до 0,00 грн. (а.с. 19).
Також позивач до позовної заяви надав довідку, з якої вбачається, що на підставі укладеного кредитного договору між позивачем та відповідачем № б/н, ОСОБА_1 були видані кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття 27.11.2017, термін дії якої до 11/20; кредитна картка № НОМЕР_2 , дата відкриття 26.11.2020, термін дії якої до 11/23 (а.с. 20).
Згідно даних виписки по рахунку ОСОБА_1 систематично користувався кредитними коштами, витратив 9518518,16 грн та вніс на рахунок грошові кошти в сумі 9255272,07 грн ( а.с.91-154 т.1).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 76 ЦПК України, частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Засобами доказування є письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03.12.2018 року та виписки за кредитним договором посилався на анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» від 03.12.2018 , що особисто підписана відповідачем та за своїм змістом складає договір кредиту.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
У постанові Великої палати ВС від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 229/1953/16-ц (провадження № 61-32390св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 643/5386/17-ц (провадження № 61-2699св18), від 16 серпня 2019 року у справі № 595/290/17-ц (провадження № 61-29972св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 333/36/18 (провадження № 61-11081св19) тощо.
Крім того, паспорт споживчого кредиту від 18.12.2019, підписаний відповідачем, безспірно не свідчить про погодження всіх істотних умов договору укладеного з відповідачем, в тому числі щодо сплати відсотків.
Стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) дійшла висновку про те, що «під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту».
Відповідно, у АТ КБ «ПриватБанк» було відсутнє право на нарахування процентів за користування кредитними коштами та щомісячної комісії, а відтак, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по процентам.
ОСОБА_1 надано кредитний ліміт, який в подальшому збільшено до 210000 грн. Як вбачається з виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 активно користувався платіжною карткою.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
Із виписки по картці за період з 27.11.2017 року по 01.01.2023 року, в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей, вбачається, що за вказаний період відповідачем було витрачено суму у розмірі 9 518 518,16 грн, а повернуто - 9 255 272,07 грн, із них 62 482,44 грн безпідставно зараховані банком на погашення відсотків та щомісячної комісії. Тому станом на час пред'явлення позову борг відповідача дорівнює (263 246,09-62 482,44) = 200 763,65 грн.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, слід зробити висновок, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку частково не повернуті, виходячи із частини другої статті 530 ЦК України, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом в сумі 44014,14 коп., оскільки позивачем не доведено зазначені відсотки в розрахунках.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо заявленого зустрічного позову ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір, як на підставу позову посилався на те, що підписавши анкету-заяву у Банку він не був ознайомлений з умовами кредитування.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.08.2023 у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відсутність на кредитному договорі підпису особи, від імені якої він складений, свідчить про недотриманням установленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема щодо його підписання.
За такого у випадку укладання кредитного договору законом вимагається обов'язкова письмова форма, зокрема і підписання його сторонами, та передбачений наслідок недотримання цих вимог нікчемність кредитного договору.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. За такого, оскільки підстави заявленого зустрічного позову фактично свідчать про можливу нікчемність кредитного договору, на укладенні якого наполягає Банк, вимога ОСОБА_1 про визнання цього договору недійсним (нікчемним) не є належним способом захисту, оскільки на такі обставини ОСОБА_1 міг посилатися як на підставу своїх заперечень проти первісного позову.
Отже, вимога зустрічної позовної заяви про визнання договору недійсним не відповідає належному способу захисту у вказаній справі. Обрання позивачем за зустрічною позовною заявою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Саме такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку відмовляючи у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача: визнання недійсним договору.
Аргументи скарги про те, що з резолютивної частини рішення взагалі не зрозуміло, яке рішення суд прийняв відносно зустрічного позову, оскільки в цій частині рішення суду є взагалі не зрозумілим, то ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із заявою про роз'яснення судового рішення або виправлення описки, з огляду на те, що по тексту оскаржуваного рішення вбачається, що суд відмовляє у задоволенні зустрічної позовної заяви (а.с.187 т.3 або 11 сторінка рішення третій абзац згори).
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п. п. в п. 4 ч. 1ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки позовні вимоги задоволено на 76,26 % то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір 3011,27 грн (3948,69х 76,26/100) за подання позовної заяви до суду, та необхідно стягнути судовий збір 1406,12 (5923х23,74/100) за подачу апеляційної скарги.
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1605 грн 15 коп. (3011,27-1406,12).
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 березня 2025 року- скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості-задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ: 14360570, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 03.12.2018 у розмірі 200763 грн 65 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ: 14360570, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1605 грн 15 коп.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача: визнання недійсним договору-відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 10 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегія Ю.М. Мальований
О.Ю.Тичкова