Справа № 632/605/24 Головуючий суддя І інстанції Библів С. В.
Провадження № 22-ц/818/3592/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: що виникають з договорів оренди
20 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро» на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 квітня 2025 року, у справі №632/605/24, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро», третя особа - виконавчий комітет Златопільської міської ради Харківської області, про розірвання договорів оренди земельних ділянок та стягнення заборгованості,
08.04.2024 року позивачка ОСОБА_1 через свого представника -адвоката Харченка Костянтина Сергійовича засобами Електронного суду звернулася до суду із заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро», третя особа - виконавчий комітет Златопільської міської ради Харківської області, про розірвання договорів оренди земельних ділянок та стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку із систематичною (два рази) несплати орендної плати без поважних причин з боку відповідача, що впливає на право власності позивачки та порушує умови, укладеного між сторонами договору та той факт, що відповідач заперечує проти розірвання вказаного договору у позасудовому порядку.
ОСОБА_1 просила суд розірвати укладений між нею та відповідачем договір оренди належної їй земельної ділянки з кадастровим номером 6324584200:05:000:0048, площею 5,7393 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 10.01.2018 року строком на 7 років, через несплату орендної плати за 2022-2023 роки. Просила стягнути з відповідача вказану орендну плату за два роки у розмірі 12000,00 грн.; 226,80 грн. - пеня, передбачена п.13 договорів; 389,17 грн. - інфляційні витрати на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та 276,40 грн. - 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Крім цього, заявила про компенсування судових витрат у вигляді судового збору у сумі 1937,92 грн. за дві вимоги та 10000,00 грн. - витрат на правничу допомогу.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.
Розірвано договір оренди земельної ділянки без номеру, укладений 10.01.2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро», відносно земельної ділянки площею 5,7393 га, кадастровий номер 6324584200:05:000:0048.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 5,7393 га, кадастровий номер 6324584200:05:000:0048 та нарахування не неї у розмірі 12892,37 грн., з яких 12000,00 грн. - невиплачена орендна плата за 2022-2023 роки; 226,80 грн. - пеня, передбачена п.13 розірваного договору; 389,17 грн. - інфляційні витрати на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та 276,40 грн. - 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за розгляд справи у суді у розмірі 1937,92 грн.
У стягненні судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 станом на час проголошення судового рішення відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Фермер-Агро» подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вказано, що матеріали справи не містять доказів порушення прав позивача. Орендна плата за укладеним між сторонами у справі договором оренди землі була сплачена відповідачем в повному обсязі в 2020 та 2021 році за наступні 2022 та 2023 роки, тобто авансом, про що суду надані належні та допустимі докази.
Суд вірно встановив факт отримання позивачем орендної плати від відповідача, у сумах значно більших, ніж зазначено у договорі оренди. Однак, незважаючи на це, суд зробив помилковий висновок про те, що відповідач не довів, що він здійснював авансування орендної плати позивачу під час виплат у більших, ніж це встановлено відповідним договором оренди землі розмірах, оскільки головним є ті дані, що він використовував при поданні податкової звітності. Така оцінка доказів суду є суперечливою, не відповідає нормам процесуального права. Крім цього суд не звернув уваги на те, що позивач заявляла позов всупереч своїм попереднім твердженням про не укладення договору оренди та непогодження їх умов, в тому числі щодо розміру та порядку виплати орендної плати. Наразі ж, позивач просить стягнути орендну плату за договорами оренди у розмірі, визначеному договором, існування якого вона до цього не визнавала та заперечувала. Звернення до суду позовом з посиланням на обставини, протилежні тим, про які раніше стверджував позивач, є порушенням принципу estopel та проявом суперечливої поведінки, що відповідно до висновків Верховного Суду, є самостійною підставою для відмови в позові.
Зауважено, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у частині розірвання договору оренди, строк дії якого на момент винесення рішення вже припинився. Пунктом 7 Договорів оренди земельної ділянки від 10.01.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ФЕРМЕР-АГРО» щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6324584200:05:000:0048, встановлено, що договір укладено на 7 років. У зв'язку з чим, договір оренди земельної ділянки від 10.01.2018 року, припинено 10.01.2025. Судом першої інстанції не враховано, що строк дії спірних договорів оренди на момент винесення рішення припинився, що виключає задоволення позовної вимоги про розірвання вказаних договорів оренди, у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Відповідно, суд не мав правових підстав розглядати вимогу про розірвання договору, який де-факто вже не існує. З огляду на вищезазначені обставини, у суду першої інстанції не було підстав для надання правового захисту цим правовідносинам, адже розірвання договору оренди, строк дії якого вже сплив, не породжує жодних правових наслідків для позивача.
Посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.02.2024 року по справі № 702/595/22 (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117074249) містяться висновки щодо можливості виплат орендної плати за земельну ділянку наперед.
Рішення мотивовано тим, що відповідач допустив по відношенню до позивача систематичну невиплату орендної плати (два рази у 2022 та 2023 роках, до 30 грудня включно). Відповідач не довів, що він здійснював авансування орендної плати позивачу під час виплат у більшому, ніж це встановлено відповідними договорами оренди землі, розмірах у 2019-2021 роках (в залежності від наданих суду документів), оскільки головним є ті дані, що він використовував при поданні податкової звітності. Податкова звітність щодо здійснення позивачам виплат у розмірі на який він посилається не здійснювалась. Систематичне порушення умов договору оренди земельної ділянки є підставою для її розірвання., Невиплачена орендна плата підлягає стягненню на користь позивача разом з встановленою умовами договорів пенею, трьома відсотками річних та інфляційними втратами.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Зміст прав та обов'язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов'язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов'язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (стаття 21 Закону України «Про оренду землі»).
Положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця, зокрема передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Відповідно до вимог статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18) зроблено висновок, що «…застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора. Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору вимагати свій обов'язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.
Однак, зазначені положення не свідчать про обов'язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.
Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов'язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором. Відсутність у договорі обов'язку перерахування коштів на депозит нотаріуса, крім визначеного законом лише такого права, та нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплати цих сум. А тому не використання ТОВ «Силікат-1» свого права на внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може тлумачитися як невиконання ним зобов'язання, не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати».
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 387/193/19 (провадження № 61-15879св19) зроблено висновок про те, що «чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою».
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 321/329/17 (провадження № 61-16545св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17 (провадження № 61-32303св18).
За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.01.2018 року був укладений договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро», відносно земельної ділянки, належної позивачці, з кадастровим номером 6324584200:05:000:0048, площею 5,7393 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 7 років (а.с.9-10).
Пунктами 8,9,10 договору передбачено, що орендна плата за земельну ділянку приватної власності вноситься орендарем, в грошовій формі в розмірі 6000,00 грн без врахування податків. За домовленістю сторін орендна плата може бути видана сільськогосподарською продукцією (в натуральній формі).При цьому розрахунок у натуральній формі повинен відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється щорічно з проведенням індексації. орендна плата вноситься після збору урожаю у такі строки до 30 грудня кожного року (а.с.9-10).
Як вбачається з матеріалів справи до відзиві на позовну заяву, ТОВ «ФЕРМЕР-АГРО» надало суду докази здійснення виплати орендної плати позивачу у 2019-2021 роках, а саме:
1) 22.11.2019 згідно платіжної відомості позивачем було отримано орендну плату в розмірі 15 500,00 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот) гривень; 2) 03.12.2020 згідно видаткового касового ордеру № 263 позивачем було отримано орендну плату в розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень;
3) 24.12.2021 платіжною інструкцією № 410 ТОВ «ФЕРМЕР-АГРО» перерахувало на користь позивача ОСОБА_1 орендну плату в розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень (а.с.38-57).
Суд апеляційної інстанції щодо видаткового касового ордеру та відомостей на виплату грошей позивачу, зазначає наступне.
У відповідності до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 29.12.2017 № 148:
10. Касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
11. Касові документи - документи (касові ордери та відомості на виплату готівки, розрахункові документи, електронні розрахункові документи, квитанції програмно- технічних комплексів самообслуговування, відомості закупівлі сільськогосподарської продукції, інші прибуткові та видаткові касові документи), за допомогою яких відповідно до законодавства України оформляються касові операції, звіти про використання коштів, а також відповідні журнали встановленої форми для реєстрації цих документів та книги обліку.
23. Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, електронними розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних інструментів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.
26. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки підписуються керівником і головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником. До видаткових ордерів додаються заяви на видачу готівки, розрахунки.
27. Касир вимагає пред'явити паспорт/е-паспорт або інший документ, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам установи/підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами). Одержувачі пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, та розписуються у відповідній графі документа.
Щодо платіжних інструкцій про перерахування коштів на банківський рахунок.
У відповідності до положень п.п. 54 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
У відповідності до ст. 40 вказаного закону, форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством. Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Стаття 49 вказаного закону визначає, що платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.
Аналогічні положення містяться у Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163.
Отже, видаткові касові ордери, відомості на виплату грошей та платіжні інструкції очевидно та беззаперечно можуть підтверджувати факти виплати орендної плати позивачу.
Саме вказані документи є первинними документами, на підставі яких складається та
подається податкова звітність - тож, першочерговим, є складання первинних документів, і лише на основі них подається податкова звітність, тому позиція суду першої інстанції в цій частині є помилковою.
3.4. Окрім того, «головним є подання податкової звітності» є те, що податкова звітність подається суб'єктом господарювання в односторонньому порядку, орендар не підтверджує дані такої звітності своїм підписом чи будь-яким іншим чином, тим самим не підтверджує сам факт отримання коштів. Податкова звітність сама по собі не може підтверджувати факт виплати орендної плати, оскільки орендар може на власний розсуд зазначити у такій звітності ті чи інші дані про нараховані та виплачені суми, та сплатити податки з сум, які насправді виплачені не були. Вказане підтверджується положеннями Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники
податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Відповідно до пункту 51.1. статті 51 ПК України, платники податків, у тому числі податкові агенти, платники єдиного внеску, зобов'язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, з розбивкою по місяцях звітного кварталу.
Суд першої інстанції вказав, що у податкових звітах відповідача відсутня у відповідному розділі податкового звіту у графі «Сума нарахованого доходу» реальна сума виплачених коштів, яка проходила по звіту по виплаті орендної плати (вона змінювалася у відповідача з особистого підпису у книзі отриманої орендної плати до спочатку поштових переводів, а згодом перерахування на банківський рахунок на платіжні картки позивачів), що відповідає порядку заповнення форми 1ДФ за 2022 та 2023 роки та вказує, що авансових платежів з боку відповідача на користь позивача не було і що відповідає вимогам наказу Міністерства фінансів України № 4 від 13.01.2015 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 року за № 111/26556 (з подальшими змінами) «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску».
Положеннями Наказу Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 не передбачено ані вимог, ані можливості зазначення інформації про виплату орендної плати за майбутні періоди у випадку, коли дохід виплачується особі відразу із черговим платежем.
Відповідно до пункту 176.2. статті 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов'язані:
а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;
б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу), до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку - фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.
Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 затверджено форму Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску. Жодними нормами вказаного Наказу не передбачено необхідність зазначення інформації про нарахування доходу за кожен рік в тому разі, коли дохід був виплачений за відповідні роки наперед одним платежем.
Іншими словами, якщо податковий агент вже подав інформацію про нарахування та виплату доходу в тому розмірі, який був фактично виплачений, виплатив такі грошові кошти особі і сплатив з них податки та збори у відповідному звітному періоді, подавати інформацію про нарахування доходу в наступні звітні періоди немає жодної необхідності, оскільки матиме місце повторне зазначення нарахування одного й того ж самого доходу.
Крім того, є усталеною практика Верховного Суду щодо того, що виконання чи невиконання податкових зобов'язань орендарем не звільняє суд від обов'язкового встановлення факту здійснення орендних платежів.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 909/815/16 (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/75082306) міститься висновок про те, що «підставою для розірвання спірного договору може бути систематична несплата орендної плати, передбаченої договором, а не податкова заборгованість, визначена у рішенні адміністративного суду».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 року у справі №912/1385/17 (URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529831), відхиляючи доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції положень пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України щодо порядку розподілу коштів, перерахованих на сплату заборгованості платника податків, вказувала, що спірні правовідносини склалися саме між орендодавцем та орендарем у межах виконання договору оренди земельної ділянки і їх правове регулювання здійснюється відповідно до статті 2 ЗУ «Про оренду землі». Отже, ураховуючи викладене, відсутні обставини, які б свідчили про неможливість досягнення позивачем як стороною договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та неотримання того, на що розраховував орендодавець, укладаючи спірний договір, тобто не вбачається істотного порушення умов договору оренди».
Отже, позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки з підстав систематичного невнесення орендної плати не можуть доказуватися винятково порушеннями податкового законодавства та є необґрунтованими, якщо позивач отримав плату за оренду земельної ділянки, а отже, відсутнє істотне порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
З наведених висновків Верховного Суду також вбачається, що під час розгляду справ про розірвання договору внаслідок систематичної несплати орендної плати, обов'язковому встановленню підлягає факт нездійснення орендних платежів із дослідженням та розмежуванням їх від податкової заборгованості.
Оскільки чинне законодавство та умови укладеного між сторонами у справі договору оренди не містили заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою, матеріали справи містять докази виплати позивачу орендної плати у розмірі більшому, ніж це передбачено договором, не 6000 грн. щорічно, тобто з переплатою, яка складається за 2019-2021 роки з наступної суми: (1500 + 1700+1700) - 6000 х 3 = 31000 грн. За 2022-2023 роки відповідач за умовами договору оренди мав сплатити позивачці 6000 х 2 = 12000 грн. Отже, з урахуванням авансової сплати 31000 грн. за попередні три роки відповідач дійсно сплатив наперед за 2022-2023 роки орендну плату.
Позивач у своїх поясненнях суду факт отримання від ТОВ «ФЕРМЕР - АГРО» грошових коштів у вигляді орендної плати не заперечувала, а тому суд дійшов помилкового висновку, що ТОВ «Фермер Агро» систематично порушувались умови договору оренди щодо сплати орендної плати позивачу за 2022, 2023 роки.
Всупереч ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції не з'ясував та дійшов помилкового висновку про наявність систематичної заборгованості по сплаті за орендним договором, а тому у суду відповідно до норми ст. 651 ЦК України не було підстав для розірвання договору оренди землі.
Матеріали справи свідчать, що у позивача був наявний примірник договору оренди землі, а відтак їй достеменно було відомо про зазначені у ньому істотні умови про розмір орендної плати, отримуючи суми набагато більші ніж визначені умовами договорів, позивач не оспорювала вказаний договір оренди землі в частині визначення розміру орендної плати, не просили визнати недійсним такий договір у судовому порядку, а отже була з такими умовами договору згодна.
Тому судова колегія доходить висновку, що рішення суду підлягає скасуванню та у задоволенні позову про розірвання договору оренди та стягнення орендної плати за 2022-2023 роки з урахуванням пені та штрафних санкцій, необхідно відмовити.
Доводи скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи.
Твердження скарги про те, що суд повинен був своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, оскільки договір оренди земельної ділянки від 10.01.2018 року, припинено 10.01.2025, колегія суддів відхиляє, оскільки до суду позивач звернулася з позовом ще 08 квітня 2024 року.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 1 та пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
При поданні позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 1937,92 грн (а.с.1), який у зв'язку з відмовою у задоволенні позову покладається на позивача та відшкодуванню їй не підлягає.
При поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 2325,50 грн (а.с. 180), який підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у порядку ст.ст.137,141 ЦПК України, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів понесення вказаних витрат та відповідачем до суду надано не було.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро» -задовольнити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 квітня 2025 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро», третя особа - виконавчий комітет Златопільської міської ради Харківської області, про розірвання договорів оренди земельних ділянок та стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермер-Агро» (код ЄДРПОУ 41519373) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2325 грн 50 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 10 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Ю.М. Мальований.
О.Ю.Тичкова.