Провадження № 22-ц/803/5620/25 Справа № 205/7441/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Таус М. М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
09 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,
за участю секретаря Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпріапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Санцевич Вікторії Володимирівни на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, -
У вересні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувало тим, що 17 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22032444, згідно якого позивач зобов'язався надати кредитні кошти в сумі 17586,00 доларів США строком до 17.09.2014 року, а відповідач прийняв на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,15% річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами. Позивач виконав свої зобов'язання, перерахувавши на поточний рахунок Позичальника зазначені кредитні кошти.
В забезпечення виконання грошових зобов'язань покладених на Позичальника за кредитним договором № 22032444 від 17.09.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір застави транспортного засобу № 352 від 17.09.2007 року, згідно п. 1.2 якого предметом застави є рухоме майно, а саме: Автомобіль марки «NISSAN MICRA», 2007 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , видане 15.09.2007 року РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України в Дніпропетровській області, який оцінено сторонами в сумі 98677,00 грн.
В порушення умов кредитного договору № 22032444 ОСОБА_1 не здійснювала погашення заборгованості відповідно до Графіку, у зв'язку із чим Банком на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено вимогу про дострокове повне виконання грошових зобов'язань, які були залишені без відповіді.
Таким чином станом на 03.04.2013 року заборгованість ОСОБА_1 складає 9734,36 доларів США, де заборгованість за кредитом - 6747,00 доларів США, що за курсом НБУ становить 53928,77 грн., заборгованість за відсотками - 480,92 доларів США, що за курсом НБУ становить 3843,99 грн., пеня - 2506,44 доларів США, що за курсом НБУ становить 20033,97 грн.,
Просив звернути стягнення на предмет застави згідно Договору застави транспортного засобу, а саме Автомобіль марки «NISSAN MICRA», 2007 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , видане 15.09.2007 року РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України в Дніпропетровській області шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов'язань за кредитним договором № 22032444 від 17.09.2007 року в сумі 77806,73 грн. та стягнути судові витрати по справі в розмірі 778,07 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2014 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Звернуто стягнення на заставлене майно: автомобіль марки «NISSAN MICRA», 2007 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , видане 15.09.2007 року РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України в Дніпропетровській області, шляхом її реалізації на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановивши початкову ціну на рівні ринкових цін на підставі оцінки, проведеної в межах виконавчого провадження, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 22032444 від 17.09.2007 року в сумі 77806,73 гривень,
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати у розмірі 778,07 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року заяву ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» задоволено та замінено стягувача у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська № 205/7441/13-ц від 28.05.2014року за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінанс Груп».
Ухвалою Новокодацького районного суду м. Дніпра від 13 червня 2025 року відновлено втрачене судове провадження №205/7441/13-ц в частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2014 року.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 29.05.2025 року, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам.
Зазначав, що суд першої інстанції не встановив період заборгованості, обмежившись лише однією фразою «станом на 03.04.2013 року». При цьому ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що не була повідомлена належним чином про розгляд справи, яка стосується її прав та обов'язків, а тому не мала можливості подати заяву про застосування строку позовної давності. Також звертає увагу, що суд першої інстанції встановив направлення позивачем вимоги відповідачу та третій особі, але у рішенні не зазначив навіть дати надсилання цієї вимоги. Матеріали відновленого провадження не містять доказів отримання поручителем ОСОБА_1 досудової вимоги, а тому позивачем не доведено факт направлення відповідачу досудової вимоги, а отже не має підстав вважати що строк виконання основного зобов'язання настав достроково. Також матеріли справи не містять первинної бухгалтерської документації, яка б підтверджувала розмір кредитної заборгованості та порядок нарахування і погашення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про доставку повісток до електронних кабінетів представника ОСОБА_1 - адвоката Санцевич В.В., ТОВ «УКРФІНАНСГРУП», рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення у вигляді повістки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.61 зворот, 62,63) Також матеріали справи містять заяву ТОВ «Райффайзен Банк» про розгляд справи без їх участі (а.с.64)
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22032444, згідно якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов'язався надати кредитні кошти в сумі 17586,00 доларів США строком до 17.09.2014 року, а ОСОБА_1 прийняла на себе зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13,15% річних та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами.
Встановлено, що в забезпечення зобов'язань з повернення кредитних коштів за кредитним договором № 22032444 від 17.09.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір
застави транспортного засобу № 352 від 17.09.2007 року, згідно п. 1.2 якого предметом застави є рухоме майно, а саме: автомобіль марки «NISSAN MICRA», 2007 року випуску, реєстраційний № НОМЕР_1 , шасі (кузов, рама, коляска) НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , видане 15.09.2007 року РЕВ 1-го МВ ДАІ при УМВС України в Дніпропетровській області, який оцінено сторонами в сумі 98677,00 грн.
Встановлено, що Банк свої зобов'язання по договору виконав належним чином, у свою чергу відповідач порушив умови укладеного договору, в частині своєчасного погашення платежів передбачених умовами кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 03.04.2013 року заборгованість ОСОБА_1 складає 9734,36 доларів США, де заборгованість за кредитом - 6747,00 доларів США, що за курсом НБУ становить 53928,77 грн., заборгованість за відсотками - 480,92 доларів США, що за курсом НБУ становить 3843,99 грн., пеня - 2506,44 доларів США, що за курсом НБУ становить 20033,97 грн..
В порушення умов кредитного договору № 22032444 ОСОБА_1 не здійснювала погашення заборгованості відповідно до графіку, у зв'язку із чим Банком на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було направлено вимогу про дострокове повне виконання грошових зобов'язань, які були залишені без відповіді.
Згідно витягу зі статуту ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», погодженого Національним Банком України, правонаступником всіх прав і обов'язків Відкритого акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» є Публічне акціонерне товариство «Райфайзен Банк Аваль».
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того що боржником не виконувались свої зобов'язання за кредитним договором забезпеченим заставою у результаті чого утворилась заборгованість, а тому за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковий до виконання сторонами.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до частини 1 статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
У ході судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено та не спростовано жодним із учасників процесу, що ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання у повному обсязі за кредитним договором від 17.09.2007 року, забезпеченим заставою. Наявність заборгованості перед позивачем відповідно до матеріалів відновленого втраченого провадження підтверджена належними та допустимими доказами. Апелянт, оскаржуючи зазначене рішення, не надала своїх контрозрахунків чи доказів погашення кредитної заборгованості. А тому згідно з положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу» заставодержатель у разі невиконання основного зобов'язання має право звернути стягнення на предмет застави.
Доказів на спростування обставин непогодження реалізації спірного автомобіля без дозволу відповідача матеріали справи не містять.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу застосування наслідків пропуску строку позовної давності, то слід зазначити наступне.
Так, згідно зі статтею 257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті264 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 вказано, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача».
Застава є способом забезпечення виконання основного зобов'язання, а даному випадку - зобов'язання з повернення кредиту. Тому порушенням прав заставодержателя на отримання задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави є саме порушення виконання основного зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів відновленого провадження та встановлено судом кредитні кошти надавались позичальнику строком до 17.09.2014 року, однак враховуючи те, що ОСОБА_1 станом на на 03.04.2013 року вже мала непогашену заборгованість, банк звернувся до позичальника та заставодавця із досудовою вимогою про дострокове погашення заборгованості, а після її невиконання із зазначеним позовом до суду - 02 вересня 2013 року.
Тобто із позовною вимогою про звернення стягнення на предмет застави позивач звернувся до закінчення строку виконання основного зобов'язання, однак у той же рік (02.09.2013 року), що із вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості станом на 03.04.2013 року, тобто з дотриманням загального трирічного строку позовної давності.
Таким чином, позивачем доведено право пред'явлення до відповідача у вимоги про звернення стягнення на предмет застави у зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. При цьому достовірність наданих банком документів не викликає сумніву, стосуються предмету позову та підтверджує ті обставини, на які посилався позивач під час звернення до суду із позовом та які суд першої інстанції дослідив та відобразив
в описовій частині оскаржуваного рішення, а тому доводи апелянта з цього приводу не заслуговують на увагу.
З приводу доводів апеляційної скарги про не належне повідомлення третьої особи про розгляд справи, то вказане спростовується встановленими в заочному рішенні обставинами, зокрема було зазначено, що відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі. Зазначені обставини нічим не спростовуються.
Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і зміні рішення суду з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Санцевич Вікторії Володимирівни залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2014 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2025 року.
Судді: