справа № 625/254/25
провадження № 1-кп/631/166/25
про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
10 грудня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі колегії суддів, а саме:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілих ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 625/254/25 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 березня 2025 року під № 12025221050000106 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України,
В провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 березня 2025 року під № 12025221050000106 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині.
У зв'язку із спливом строку, на який було продовжено запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, прокурор Богодухівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 звернувся, із дотриманням вимог частини 2 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України, із письмовим клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 7925/25-вх від 10 грудня 2025 року, щодо продовження застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, яке надійшло у повній відповідності до строків та порядку, визначених Кримінальним процесуальним кодифікованим законом України.
На обґрунтування клопотання прокурор вказав на наявність у провадженні обставин, визначених пунктами 1 та 3 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Так, прокурор вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, зважаючи на вагомість наявних доказів у вчиненні останнім кримінального правопорушення, та існування на даний час ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: можливої спроби переховуватися від суду з огляду на можливість отримати значний термін покарання та усвідомлюючи неминучість та невідворотність покарання.
Крім того, прокурор зазначив, що обвинувачений може незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_7 розуміє тяжкість покарання за злочин, у якому він обвинувачується, а тому з метою зміни їх показань на свою користь може здійснювати будь-який тиск, що у свою чергу ускладнить проведення судового розгляду у розумні строки та об'єктивного встановлення усіх обставин скоєного злочину.
Підстави для зміни міри запобіжного заходу, на думку прокурора, відсутні, а характеризуючи особистість ОСОБА_7 дані не змінилися. А тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги неможливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого на строк, що не може перевищувати двох місяців з огляду на наявність передумов, передбачених статтями 177, 178, пунктами 1 - 3 частини 1 статті 194, статтями 199, 331 Кримінального процесуального кодексу України.
У судовому засіданні прокурор Богодухівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 вважав, що клопотання слід задовольнити, посилаючись на його обґрунтованість та неможливість іншим шляхом запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, надавши пояснення, зміст яких відповідає поданому клопотанню.
Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 кожна окремо, підтримали клопотання прокурора та вважали за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Сторона захисту у судовому засіданні заперечувала проти продовження дії обраного відносного обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через не доведення, на їх переконання, обставин регламентованих пунктами 1 - 3 частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України та просили у задоволенні клопотання прокурору відмовити, обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, що зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Захисник ОСОБА_8 звернула увагу колегії суддів, що прокурор формально послався на наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, без надання будь-яких доказів на підтвердження їх наявності. Разом із тим, ОСОБА_7 не намагався переховуватись від проведення досудового розслідування, співпрацював зі слідчими та прокурором й намагається встановлення істини у кримінальному провадженні, що на думку сторони захисту, виключає настання таких ризиків як можливість приховуватись від суду та вчинити вплив на свідків та потерпілих. Також захисник наголосила, що нормами Кримінального процесуального кодексу України не передбачено прямої заборони у визначенні розміру застави при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, коли особа обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини. Тому просила розглянути питання можливості визначення її підзахисному альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні проти клопотання прокурора заперечував, вказавши про відсутність доказів на підтвердження наявності ризиків, визначених пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, просив обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, посилаючись на те, що він не намагався уникнути кримінальної відповідальності, місця події не залишав, а тому приховуватись від суду йому не має сенсу. Також обвинувачений просив взяти до уваги, що на даний час його дружина отримала травму ноги та потребує догляду.
Заслухавши позиції сторін з приводу заявленого клопотання, дослідивши клопотання прокурора, а також матеріали кримінального провадження в межах питання, яке вирішується, проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, колегія суддів приходить до наступного.
Положеннями частини 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 333 Кримінального процесуального кодексу України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
При цьому колегія суддів враховує положення частини 1 статті 131 вищевказаного нормативного-правового акту України, які обумовлюють, що заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжний захід (пункт 9 частини 2 статті 131 Кримінального процесуального кодексу України).
Зі змісту частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам.
Отже, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань.
Судом встановлено, що під час досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді Валківського районного суду Харківської області ОСОБА_10 , постановленої 31 березня 2025 року у справі з єдиним унікальним № 615/493/25 (провадження № 1-кс/615/151/25), був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» без визначення розміру застави. Надалі згідно ухвали Коломацького районного суду Харківської області, постановленої 27 червня 2025 року в порядку частини 6 статті 199 Кримінального процесуального кодексу України, ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» без визначення розміру застави до 25 серпня 2025 року включно.
Надалі, ухвалами колегії суддів Нововодолазького районного суду Харківської області від 25 серпня 2025 року та від 14 жовтня 2025 року за клопотанням сторони обвинувачення було продовжено застосований (обраний) відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 23 жовтня 2025 року включно та до 12 грудня 2025 року (включно) відповідно без визначення розміру застави.
Підставами для постановлення вказаних ухвал було встановлення судом існування ризиків, передбачених положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілих та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Частиною 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (частина 2 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України).
Положеннями частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України унормовано, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання чи продовження запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначений у статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема враховується тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зав'язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
З огляду на зазначене вище, колегії суддів належить вирішити, чи довела сторона обвинувачення обставини, на які вона покликається. Вирішуючи це питання, суд виходить із такого.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України).
Перелік запобіжних заходів, які підлягають застосуванню наведений у статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, при цьому як вказано у частині 3 наведеної норми, найбільш суворим запобіжним заходом - є тримання під вартою.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, поміж іншого, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (пункт 4 частини 2 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України)
Згідно з частиною 2 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
З положень статті 199 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у тому числі ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вже зазначалося вище, прокурор, обґрунтовуючи клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 посилався на те, що наразі продовжують існувати ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
В даному випадку, за обставин, викладених у сформульованому обвинуваченні, у вказаному кримінальному провадженні було висунуто обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років та яке в силу приписів статті 12 Кримінального кодексу України відноситься до особливо тяжкого злочину.
Колегія суддів враховує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення Кримінальним кодексом України не передбачено.
В ході обговорення питання доцільності продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, колегією суддів встановлено, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досі продовжують існувати.
Крім того, колегія суддів наголошує, що під час розгляду порушеного прокурором питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, сторона захисту не навела інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити наявність або ж відсутність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Так, характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення - злочину свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
Відповідно до обвинувального акту та долучених до клопотання матеріалів встановлено такі відомості: ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Качалівка Краснокутського району Харківської області, громадянин України, має повну середню освіту, одружений, зі слів дружина - ОСОБА_11 відноситься до осіб з інвалідністю ІІІ групи; доказів щодо наявності на його утриманні неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків суду не надано. За станом здоров'я обвинувачений не має специфічних особливостей, до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, але знаходиться під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом, що підтверджується повідомленням Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Коломацької селищної ради» від 31 березня 2025 року за № 892.
ОСОБА_7 офіційно не працевлаштований, суб'єктом господарської діяльності не зареєстрований, на обліку в Богодухівській філії Харківського обласного центру зайнятості як безробітний не перебуває (довідка від 31 березня 2025 року № 972/133/15). Згідно листа Коломацького малого комунального підприємства технічної інвентаризації Коломацької селищної ради Харківської області від 01 квітня 2025 року № 16, станом на 01 січня 2013 року за ОСОБА_7 не зареєстровано на праві особистої власності нерухоме майно.
Обвинувачений має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням; перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідним повідомленням № 457 від 31 березня 2025 року за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_12 .
Також встановлено, що ОСОБА_7 має зареєстроване місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де характеризується з нейтральної сторони, ніде не працює, в розвитку громади участі не приймає, мешкає з дружиною та дітьми.
ОСОБА_7 є таким, що в силу статті 89 Кримінального кодексу України не судимий, проте неодноразово був учасником подій кримінального характеру, зокрема, заявником, свідком; обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого проти життя людини, яке (життя людини) відповідно до статті 3 Конституції України визначається найвищою соціальною цінністю; відомостей щодо застосування раніше до ОСОБА_7 запобіжних заходів чи наявності повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, матеріали справи не містять.
Отже, обвинувачений на час вирішення питання щодо продовження строку застування заходу забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою за своїм станом здоров'я не має специфічних особливостей, має типові соціальні зв'язки для особи його віку та прийнятну репутацію.
Колегія суддів звертає увагу, що обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні. З огляду на що, суд на даній стадії судового провадження не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (наприклад, пункт 32 рішення від 30 серпня 1990 року у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86)) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Враховуючи наведені вище критерії, на обґрунтованість обвинувачення для вирішення питань на даній стадії кримінального провадження, вказує те, що в результаті проведеного досудового розслідування ОСОБА_7 було повідомлено про підозру, а згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України - умисному вбивстві.
Разом із цим, суд бере до уваги те, що відносно ОСОБА_7 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема статтей 331, 333 наведеного Кодексу. За наявності підстав можлива причетність особи до кримінального правопорушення є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус - статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні.
Отже, розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, норми Кримінального процесуального законодавства України не вимагають доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, у даному кримінальному провадженні.
Суд відмічає, що в ухвалі слідчого судді Валківського районного суду Харківської області від 31 березня 2025 року про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та в ухвалах Коломацького районного суду Харківської області від 27 червня 2025 року й Нововодолазького районного суду Харківської області від 25 серпня 2025 року та від 14 жовтня 2025 року про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою було визнано дійсними ризики переховування, впливу на свідків, потерпілих та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
В цей час останні, зокрема, ризики переховування, впливу на свідків та потерпілих, є дійсними та не зменшились, адже указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі: 1) обставин даного кримінального провадження та 2) особистості обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Так, строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленої 14 жовтня 2025 року, спливає 12 грудня 2025 року, завершити розгляд кримінального провадження до цього часу не можливо, оскільки в даному кримінальному провадженні прокурором на виконання приписів статті 347 Кримінального процесуального кодексу України не оголошено короткий виклад обвинувального акту, а цивільними позивачами короткий виклад позовних заяв, також не визначено обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження у відповідності до приписів статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, й відповідно не допитано обвинуваченого, потерпілих та свідків, докази передбачені статтею 84 Кримінального процесуального кодексу України з боку сторони обвинувачення та захисту, не досліджені.
Під час розгляду заявленого клопотання, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1 та 3 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Так, ОСОБА_7 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків, хоча й мешкає з родиною, зокрема, дружиною та повнолітніми дітьми, суспільно-корисною працею не займається, не має у власності нерухомого майна, а отже зможе безперешкодне покинути територію Харківської області.
До того ж, слід також враховувати фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про ведення воєнного стану в України» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.
Відтак, в умовах безпрецедентною військовою та нелюдською агресією Російської Федерації проти України, у ОСОБА_7 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях, у тому числі Харківської області, де провадяться активні бойові дії, з об'єктивних причин є обмеженими в частині можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.
Окрім іншого, суворість передбаченого покарання також є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96) зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 червня 2019 року у справі № 166/313/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 674/1202/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 0503/10653/2012, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Отже, у даній ситуації тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання ОСОБА_7 під вартою, проте окреслений у санкції статті строк у сукупності з іншими обставинами про особу обвинуваченого збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши строк тримання під вартою.
У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, колегія суддів доходить висновку, що інтереси суспільства у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого переважають інтереси забезпечення поваги до його особистої свободи.
Наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, а у даному конкретному випадку, такий ризик є обґрунтованим, оскільки він належним чином умотивований прокурором та підтверджується наявними матеріалами.
Слушним є і ризик можливого впливу на потерпілих та свідків, які особисто відомі обвинуваченому, при цьому частина з них є родичами та односельчанами останнього, а отже перебуваючи на волі він буде мати можливість здійснювати на них незаконний вплив.
Так, оцінюючи наявність цього ризику у кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від потерпілих, свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та уважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань цих осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_7 не будучи обмеженим у спілкуванні із цими особами, яким відомі обставини вчинення кримінального правопорушення у якому останній обвинувачується, він може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Тим самим, наявність ризику впливу на потерпілих, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих, свідків та дослідження їх судом.
На переконання колегії суддів, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні, а тому і вказаний ризик є продовжуваним.
Враховуючи викладене у сукупності, а також те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, проаналізувавши наявні дані, що характеризують обвинуваченого як особу, його соціальні зв'язки та репутацію у сукупності з обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів доходить висновку, що вказані обставини об'єктивно вказують на наявність продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1 та 3 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, як то: переховування від суду, незаконний вплив на потерпілих та свідків, що виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на викладене, колегія суддів у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.
Щодо питання чи зможуть інші більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід зазначити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (частина 1 статті 184 Кримінального процесуального кодексу України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
Колегія суддів виходить з того, що: (1) особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , та встановлені ризики; (2) заяв про взяття на поруки обвинуваченого до суду не надходило; (3) умови домашнього арешту, який по суті є «несуворою» формою ізоляції обвинуваченого, хоча і полягають у забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, проте в обставинах цього кримінального провадження не буде досить дієвим, оскільки лише обмежує пересування особи та не зможе належним чином забезпечити досягнення мети застосування запобіжного заходу. Тому у випадку його застосування, з огляду на встановлені колегією суддів ризики, відсутні будь-які стримуючі стимули від неналежного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Також при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до обвинуваченого не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому норми Кримінального процесуального кодексу України не вимагають доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1 - 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відповідно суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених пунктом 3 частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, тим паче в ключі того, що відповідно до статті 199 Кримінального процесуального кодексу України суд насамперед зобов'язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, не зменшився, або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Посилання сторони захисту не можливості ОСОБА_7 переховуватись від суду через наявність у нього постійного місця проживання та дружини є безпідставним, оскільки належна процесуальна поведінка обвинуваченого наразі обумовлена не його правосвідомістю, а наявністю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків та потерпілих у разі не продовження йому запобіжного заходу.
Крім того, суд зазначає, що застосований на стадії досудового розслідування та продовжений ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого спливає 08 грудня 2025 року, виявився вкрай дієвим та таким, завдяки якому досягнуто виключної та єдиної мети такого застосування - забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Отже враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає, що в даному випадку, обставини визначені статтею 199 Кримінального процесуального кодексу України є дійсними, так як завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
Окрім іншого, слід зазначити, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується. Доказів того, що стан здоров'я ОСОБА_7 перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення, суду не надано, як й не надано доказів того, що його дружина потребує сторонньої допомоги, на що послався обвинувачений.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Застосований запобіжний захід кореспондується визначеним Кримінальним процесуальним законодавством України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Таке судове рішення, на переконання колегії суддів, не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Приймаючи до уваги, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу встановленого ОСОБА_7 строку тримання під вартою, колегія суддів вважає за доцільне на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів та оцінених в сукупності з усіма обставинами, у тому числі визначеними статтями 177, 178, 183, 194, 199 Кримінального процесуального кодексу України, продовжити застосований під час досудового розслідування відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою у межах строків визначених частиною 1 статті 197 Кримінальним процесуальним кодексом України.
Частиною 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України покладено на суд обов'язок, при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначити розмір застави, достатньої для виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Прокурор у своєму клопотанні просив не визначати розмір застави ОСОБА_7 посилаючись на пункт 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, а саме, що останній вчинив злочин, який спричинив загибель людини.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
В даному випадку, беручи до уваги, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, який спричинив загибель людини, а життя людини визначається в України найвищою соціальною цінністю, колегія суддів враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України у відношенні обвинуваченого, не убачає підстав, аби визначити розмір застави у кримінальному провадженні, не зважаючи на клопотання сторони захисту.
Так, наразі підстав зміни запобіжного заходу у вигляді застосованого на стадій досудового розслідування та продовженого на стадії судового розгляду Нововодолазьким районний судом Харківської області запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, суд не знаходить, враховуючи що кримінальне провадження перебуває на початковій стадії судового розгляду, а тому визначення такого альтернативного запобіжного заходу як застава є передчасним.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 29, частинами 1 та 11 статті 31, статтями 32, 35, частиною 2 статті 110, частиною 5 статті 115, статтями 131 - 132, 134 - 138, 176 - 178, 182 - 184, 186, 193 - 194, 196, 197, 199, 205, 331, частиною 1 статті 333, статтями 369 - 372, частиною 2 статті 392, частиною 5 статті 532, статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України,
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити застосований (обраний) відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 07 лютого 2026 року (включно) без визначення розміру застави.
Зобов'язати прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, негайно повідомити близьких родичів ОСОБА_7 про продовження відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» строком на шістдесят днів, а саме до 07 лютого 2026 року включно.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме Харківського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3