справа № 631/423/19
провадження № 2/631/16/25
09 грудня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Тиндика А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку із представником відповідача ОСОБА_1 в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені та інтересах яких діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до ОСОБА_4 «Про розірвання спадкового договору»,
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені та інтересах яких діє адвокат Мякота Т. М., звернулись в суд із позовом до ОСОБА_4 «Про розірвання спадкового договору», на обґрунтування якого зазначили, що ОСОБА_2 є рідним сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6 й спадкоємцем першої черги за законом після їх смерті. Спадщину він прийняв фактично.
ОСОБА_3 також є рідною донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 й спадкоємцем першої черги за законом після їх смерті. Спадщину прийняла шляхом подання заяви до Нововодолазької державної нотаріальної контори. Відповідно до довідки відділу /Центр надання адміністративних послуг/ Нововодолазької селищної ради від 02.04.2019 року № 04.01-25/682 ОСОБА_2 був зареєстрований та фактично проживав за однією адресою з батьками на момент їх смерті. Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 55783457 від 09.04.2019 року та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.11.2018 року (реєстраційний № 955) підтверджується прийняття спадщини ОСОБА_3 . Після смерті батька ОСОБА_6 була відкрита спадкова справа у приватного нотаріуса Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Краснопьорової О. Ф. та отримане свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна. В березні 2019 року відповідач ОСОБА_4 повідомив сторону позивача, що він є власником житлового будинку за спадковим договором, хоча у ньому фактично зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_2 . Крім того, цей будинок входить до складу спадкового майна після смерті батьків: ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також відповідач повідомив про те, що має намір його продати, попередивши позивача ОСОБА_2 про звільнення будинку. З'ясувавши усі обставини позивачам стало відомо, що 22 червня 2011 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 як відчужувачами та ОСОБА_4 як набувачем був укладений спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. Л. за реєстраційним № 1600, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За життя батьки зверталися до суду 20 липня 2016 року з позовом до ОСОБА_4 про розірвання цього спадкового договору в зв'язку з невиконанням умов спадкового договору. Проте ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року по справі № 631/1278/16-ц позовну заяву ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_4 «Про розірвання спадкового договору» за заявою представника позивача ОСОБА_6 залишено без розгляду. Оскільки позивачі у встановленому законом порядку прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вони є заінтересованими особами у розірванні спадкового договору. Відповідно до пункту 1 спірного Спадкового договору набувач зобов'язується виконувати розпорядження Відчужувачів - подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , передбачені договором, і у разі їх смерті /лише після смерті останнього/ набуває право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .Згідно з пунктом 7 цього ж договору відповідач ОСОБА_4 прийняв на себе зобов'язання виконувати особисті розпорядження Відчужувачів. а саме: а/ забезпечувати Відчужувачів продуктами харчування за свої кошти; б/ сплачувати комунальні послуги за житловий будинок за свої кошти; в/ виконувати поточний, та в разі необхідності капітальний ремонт житлового будинку за свій рахунок; г/ забезпечувати прання білизни та прибирання приміщення на вимогу Відчужувачів; д/забезпечувати Відчужувачів згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами за свої кошти. Набувач за спадковим договором - відповідач у справі - ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за умовами спадкового договору не виконував, Відчужувачами не піклувався, не забезпечував Відчужувачів за свої кошти продуктами харчування, належними лікувальними засобами, не виконував прибирання будинку та прання білизни, не сплачував комунальні послуги, не надавав постійну допомогу, якої потребували Відчужувані. Натомість матеріальним забезпеченням батьків, їх лікуванням, постійним доглядом за ними займалися позивачі: ОСОБА_2 піклувався батьками, оскільки проживав разом з ними та надавав їм всю необхідну матеріальну та фізичну допомогу, а ОСОБА_3 та онука - ОСОБА_7 опікувались батьками, а потім поховали їх та понесли витрати на поховання. Так, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 80 років. Проте в період з 2011 року потребувала постійної сторонньої допомоги, постійно хворіла, потребувала на лікування, придбання лікарських засобів за рекомендацією лікаря. В листопаді 2016 року перенесла ішемічний інсульт з високим ступенем ризику, перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 15 по 24 листопада 2016 року, та з 26 листопада по 07 грудня 2016 року. Відповідно до консультаційних висновків, зроблених на підставі лабораторних досліджень, з жовтня 2016 року мала онкологічне захворювання. Весь період її життя її лікуванням, проходження медичних оглядів, отриманням консультацій лікарів опікувалася ОСОБА_3 та онука - ОСОБА_7 . ОСОБА_4 участі в догляді за ОСОБА_5 та її лікуванні не приймав, матеріальні витрати, пов'язані з лікуванням, не ніс. Відповідно до записів в медичній карті ОСОБА_5 , починаючи з жовтня 2016 рок, її стан був тяжким. За зверненням онуки ОСОБА_7 той були призначені наркотичні лікарські засоби за діагнозом: саркома м'яких тканин. Протягом всього часу важкої хвороби ОСОБА_5 всі питання її життєзабезпечення вирішували ОСОБА_2 , ОСОБА_3 а, ОСОБА_7 . Відповідач ОСОБА_4 жодним чином у догляді та матеріальному забезпеченні відповідно до умов спадкового договору не приймав, матеріальних витрат не ніс. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 83 роки. В 2011 році ОСОБА_6 мав травму у виді перелому правого бедра зі зміщенням, перебував в безпорадному стані протягом півроку, не міг себе самостійно обслуговувати. Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК (серії 10ААА № 594366), що видана Красноградською міжрайонною МСЕК, ОСОБА_6 встановлена перша група інвалідності з 24 березня 2011 року безстроково із зазначенням, що він потребує постійного стороннього догляду. Отже, ОСОБА_6 не міг самостійно себе доглядати, потребував постійного вживання лікарських засобів для знеболення стану, періодичних консультацій лікаря, проведення обстежень. Весь обсяг необхідної допомоги ОСОБА_6 в зазначений період також надавали лише ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Відтак, позивачі з 2011 року забезпечували батьків всім необхідним, несли всі матеріальні витрати на їх харчування, лікування, утримання будинку, забезпечення належних санітарних умов проживання тощо. Їм не було відомо, що ті уклали спадковий договір з відповідачем. Зауважили, що відповідач дуже рідко навідував батьків, умови спадкового договору не виконував жодного разу та жодного пункту, не навідував їх в період перебування на стаціонарному лікування, не надавав необхідної фізичної та матеріальної допомоги. Натомість ОСОБА_2 її надавав, а тому через цілодобову зайнятість в догляді за похилими хворими батьками не мав можливості мати постійну роботу. Відповідно до листа управління праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації від 18 квітня 2019 року № 12-07/190, ОСОБА_2 перебував на обліку в управлінні та отримував компенсацію працездатній особі по догляду за престарілою особою, ОСОБА_6 з 30 січня 2018 року по 20 березня 2018 року. За Цивільним кодексом України ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужував або набувач, але статтею 1308 цього кодексу не регламентовано всі варіанти розірвання спадкового договору, які передбачити неможливо. Зокрема, спадковий договір може бути розірваний і після смерті відчужувана, коли виконання не було здійснено або було здійснено частково, чи здійснювалось неналежно або з простроченням. У таких ситуаціях можливе застосування аналогії закону, про що свідчить правова позиція Верховного суду, викладена в Постанові від 05 грудня 2018 року по справі № 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015 св 18). Оскільки відповідачем умови спадкового договору не виконувались з моменту укладення спадкового договору до смерті відчужувачів, тому просятьрозірвати спадковий договір, укладений 22 червня 2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - відчужувачами, та ОСОБА_4 - набувачем, посвідчений приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. (реєстраційний № 1600), предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 2 - 7).
Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 2941/19-вх із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/423/19 (провадження № 2/631/686/19) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (т. 1 а. с. 2, 126).
На виконання вимог частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача (т. 1 а. с. 129, 130).
Внаслідок тривалого очікування на відповідь 29.07.2019 року за вихідним № 631/423/19/7100/2019 та № 631/423/19/7100/2019 суд вдруге надіслав запити до Центру надання адміністративних послуг Нововодолазької селищної ради та Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС УДМС України в Харківській області про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_8 , відповідь на які надійшла до суду лише 12.09.2019 року за вхідним № 6440/19-вх та № 6441/19-вх, проте не передані головуючому судді лише 31.10.2019 року внаслідок її перебування згідно із наказом № 02-06/38 від 20.08.2019 року у щорічній відпустці (т. 1 а. с. 131, 132, 136, 137).
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 01.11.2019 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені та інтересах яких діє адвокат Мякота Т. М., до ОСОБА_4 «Про розірвання спадкового договору», зареєстрований під єдиним унікальним № 631/423/19 (провадження № 2/631/686/19) залишено без руху та надано стороні позивача для усунення недоліків десятиденний строк з дня вручення їм копії ухвали, які усунуті 12.11.2019 року (т. 1 а. с. 145-147, 150).
Відтак, у межах строку, обумовленого абзацом 2 частини 1 статті 187 цивільного процесуального кодифікованого закону України, Нововодолазький районний суд Харківської області 13.11.2019 року постановив відповідну ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрив провадження у справі й розпочав підготовче провадження (т. 1 а. с. 155 - 158).
11.12.2019 року за вхідним № 8770/19-вх представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Надьон О. В., яка діє за ордером (серії ХВ № 000087), виданим 11.12.2019 року на підставі договору про представництво інтересів та надання правничої допомоги № б/н від 20.06.2019 року, укладеного між нею та ОСОБА_4 , й договору про представництво інтересів та надання правничої допомоги № б/н від 20.06.2019 року, укладеного між нею та ОСОБА_9 , а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1957, виданого 28.10.2015 року Харківською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення № 79, надала клопотання, в якому просила зупинити провадження у цивільний справі (т. 1 а. с. 164 - 165, 174 - 175, 176, 177).
18.12.2019 року за вхідним № 8771/19-вх представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач категорично не погоджується з позовними вимогами, оскільки 22 червня 2011 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (нині померлими) та їх онуком ОСОБА_4 укладено спадковий договір, який посвідчено приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округ Харківської області Крючковою Л. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1599. Законодавством України включено спадковий договір до Книги шостої Цивільного кодексу України та до нього не застосовуються норми спадкового права. Сутність спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям набувачем права власності на майно після смерті відчужувача. Істотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно відчужувача. Інститут спадкового договору має більш тісний зв'язок з підгалуззю зобов'язального, а не спадкового права, оскільки виступає різновидом договорів про передачу майна у власність. Схожість спадкового договору із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у набувача, якою є смерть фізичної особи - відчужувача. Учасниками спадкового договору є відчужувач та набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Спадковим договором встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором. Враховуючи зазначене, спадковий договір двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов'язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов'язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин. З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору до третіх осіб, нотаріус одночасно з посвідченням цього договору, накладає на зазначене майно заборону відчуження та вносить відомості про нього до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Зняття заборони відбувається після смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть. Оскільки спадковий договір пов'язаний з особами його учасників, положеннями статті 1308 Цивільного кодексу України визначено право сторін звертатись до суду з метою дострокового розірвання договору. Отже, спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого обумовлюються його істотні умови. Відповідно до пункту 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов'язкову частку. Згідно зі статтею 1308 Цивільного кодексу України спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору. ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_6 . Тільки у відповідача ОСОБА_4 є оригінал свідоцтва про смерть відчужувачів за спадковим договором. Саме цей факт підтверджує, що він займався похованням та ніс витрати, пов'язані із цим. Крім того, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 06.07.2018 року на підставі заяви від 02.07.2018 року, житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 ,- який є предметом спору, належить на праві власності ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 168 - 172).
10.01.2020 року за вхідним № 73/20-вх представником позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_10 подано клопотання про витребування доказів від Нововодолазького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) у виді копій актових записів про смерть ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 182 - 183).
10.01.2020 року за вхідним № 74/20-вх представником позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_10 подано відповідь на відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що представником відповідача не долучені належні та допустимі докази в обґрунтування зазначених у відзиві заперечень на позов. ЇЇ посилання на наявність оригіналу свідоцтва про смерть відчужувачів за спадковим договором у відповідача, що підтверджує факт займання саме ним захороненням бабусі та дідуся, є безпідставним. Представником відповідача не спростована наявність цивільної справи № 631/1278/16-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкова Л. А. «Про розірвання спадкового договору». Також стороною відповідача не спростована наявність спору між відчужувачами та набувачем за спадковим договором щодо належного виконання набувачем за договором умов спадкового договору. Крім того, представник відповідача надав стороні позивачів лише відзив на позовну заяву без долучення копії договору про надання правничої допомоги та представництва інтересів. 3 зазначених підстав надати належну правову оцінку правомірності витрат на правову допомогу та їх відповідності умовам договору про надання правничої допомоги не можна. Також, представник відповідача не долучив й доказів узгодження між її довірителем та неб вартості правових послуг, доказів фактично понесених витрат на правову допомогу на момент направлення відзиву, а саме: розрахунку вартості правових послуг, акту виконаних робіт, чеків, квитанцій, тощо. Одночасно із цим, відзив на позовну заяву не містить доказів того, що набувач за спадковим договором - відповідач по справі - ОСОБА_4 виконував належним чином взяті на себе за договором зобов'язання. Натомість факти, викладені в позовній заяві, підтверджуються наявними доказами, які представником відповідача у відзиві на позовну заяву не спростовані, в зв'язку з чим спадковий договір підлягає розірванню (т. 1 а. с. 184 - 188).
Ухвалою, постановленою Нововодолазьким районним судом Харківської області 19.08.2020 року, відмовлено у задоволені клопотання представника відповідача за ордером про зупинення провадження у справі (т. 2 а. с. 11 - 12, 13 - 18).
25.11.2020 року за вхідним № ЕП-2370/20-вх та 27.11.2020 року за вхідним № 6592/20-вх представник позивачів - адвокат Мякота Т. М. надала заяву про зміну предмету позову, в якій просила розірвати спадковий договір, укладений 22 червня 2011 року між ОСОБА_6 , ОСОБА_5 - відчужувачами, та ОСОБА_4 - набувачем, посвідчений приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А., реєстраційний № 1599, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 82 - 83, 86 - 87.
Представник позивача - адвокат Мякота Т. М., яка діє за ордерами (серії ПТ № 063586 та серії ПТ № 063585), виданими 12.04.2019 року на підставі договору № 19/19 від 15.03.2019 року, укладеного між адвокатом Мякотою Т. М. та ОСОБА_2 , та договору № 28/19 від 03.04.2019 року, укладеного між адвокатом Мякотою Т. М. та ОСОБА_3 , звернулась в суд із заявою «Про забезпечення позову» (т. 2 а. с. 121 - 122).
Зазначена заява зареєстрована за вхідним № 4470/21-вх від 09.08.2021 року із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/423/21 (провадження № 2-з/631/4/21) та відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день реєстрації передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. (т. 2 а. с. 121, 123).
Зі змісту зазначеної заяви убачається, що сторона позивача просить накласти арешт на спірний житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресом: АДРЕСА_1 ,- який належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі спадкового договору, посвідченого приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1590635463242, номер запису про право власності 26894219, підстава виникнення права власності - спадковий договір (серія та № 1599), виданий 22.06.2011 року (т. 2 а. с. 121 - 122).
Ухвалою, постановленою Нововодолазьким районним судом Харківської області 11.08.2021 року, задоволено клопотання представника позивача за ордером й накладено арешт на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресом: АДРЕСА_1 ,- який належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі спадкового договору, посвідченого приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1590635463242, номер запису про право власності 26894219, підстава виникнення права власності - спадковий договір (серія та № 1599), виданий 22.06.2011 року (т. 2 а. с. 126 - 131).
Ухвалою, постановленою Нововодолазьким районним судом Харківської області 22.09.2021 року, задоволено клопотання представника позивача за ордером й витребувано від Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області, приватного нотаріуса Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкової Л. А., Нововодолазького ВДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Харківській області письмові докази та викликано для допиту в судовому засіданні свідків (т. 2 а. с. 145 - 151).
28.09.2021 року за вхідним № 5357/21-вх приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Крючкова Любов Анатоліївна надіслала копію спадкового договору від 22.09.2021 року разом із пов'язаними із ним документами (т. 2 а. с. 159 - 184).
26.10.2021 року за вхідним № 5926/21-вх Завідувач Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Тетяна в порядку виконання обов'язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області надіслала копію спадкової справи № 631/423 від 22.09.2021 року, заведену після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а. с 212 - 223)
18.11.2021 року за вхідним № 6404/21-вх від начальника Нововодолазького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харкова) Бондар Інни, надійшли копії актовий записів про смерть № 33 від 20.03.2018 року, складену Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_6 та № 60 від 25.05.2017 року, складену Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану на ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 236 - 238 )
17.07.2024 року за вхідним № 5441/24-вх представник позивача за ордером - адвокат Мякота Т. М. звернулась до суду із клопотанням, в якому просила залишити без розгляду питання в частині витребування спадкової справи та здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами справи (т. 3 а. с. 92).
17.07.2024 року ухвалою, постановленою Нововодолазьким районним судом Харківської області, закрито підготовче провадження у цій цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті (т. 3 а. с. 94 - 96, 99 - 100).
В судовому засіданні у своїй вступній промові позивач ОСОБА_2 надав пояснення, в яких зазначив, що раніше працював у Москві та приїздив додому на 3 - 5 днів. Батьків він нормально забезпечував та притягнув до заробітків й відповідача як родича, однак того вигнали через зловживання спиртними напоями. Коли захворіли батьки, всі ліки купувала сестра ОСОБА_11 та її донька ОСОБА_12 , а він надавав гроші, а коли матері не стало, то батько залишився на сам. Ним було прийнято рішення звільнитися з роботи та доглядати за батьком. Відповідач свого дідуся ОСОБА_13 не навідувався, хоча той питав, чому до них онук не заходить. Наголосив, що відповідач жодного разу їм не допоміг, не прибирав огород, не прибирав хату, не допомагав прати речі. Навіть, при поховані не допомагав встановити пам'ятник. Витрати за будинок сплачувала племінниця ОСОБА_14 . Тому просив позовні вимоги повністю задовольнити.
В судовому засіданні у своїй вступній промові позивач ОСОБА_3 повністю підтримала їх сумісну позицію із адвокатом та позивачем ОСОБА_2 , зазначивши, що оригінали свідоцтва про смерть її батьків дійсно перебували у відповідача, бо на той час у них були гарні відносини і вони їх йому віддали як родичу на прохання того. Також просила позов задовольнити повністю.
Представник позивачів - адвокат Мякота Т. М. у судовому засіданні у своїй вступній промові пояснила, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд з проханням скасувати спадковий договорів. Під час підготовчого провадження ними було змінено предмет первісного позову, натомість мотивування, викладене у позовній заяві вона повністю підтримує, вважає позов законним та обґрунтованим, вмотивованим достатньо переконливо та оголосила стислий зміст первісної позовною заяви, зауваживши, що позовні вимоги із зміненим предметом позову своїх довірителів вона просить задовольнити повністю.
В судовому засіданні у своїй вступній промові відповідач ОСОБА_4 пояснив, що в 2011-му році бабуся з дідусем вирішили подарувати йому будинок. В курсі були ОСОБА_15 і ОСОБА_2 . Вони у нотаріуса уклали спадковий договір, в якому дійсно прописано, що йому треба купляти лікарство, краску, все, що потрібно ним тощо. Заувадив, що свої обовязки за договором виконував, має на це чеки. У бабусі було встановлено діагноз саркома, а тому він їздив в місто Мерефа Харківської області за ліками, які надавались рецептурно. Коли померла бабуся, йому тут не було, бо він був на заробітках. Позивач ОСОБА_3 подзвонила йому. Разом із ним на той час був і позивач ОСОБА_2 . Тому не розуміє, яким чином той доглядав за бабусею. Він повернувся, йому передали свідоцтва про її смерть. Вказав, що допомагав бабусі та дідусю грошима, що підтвердять свідки, яких він просив викликати в суд. Також пояснив, що дідусь після смерті бабусі дізнався про існування позову в суді про розірвання їх спадкового договору, обурився цим і залишив позов без розгляду. Пояснив, що вважає це діями позивачів, які оформили позов суд за часи хвороби дідуся та бабусі. Стверджував, що також придбавав дідусі та бабусі продукти харчування, предмети догляду тощо.
Представник відповідача - адвокат Надьон О. В. - у судовому засіданні у своїй вступній промові пояснила, що із позовними вимогами відповідач категорично не згоден, про що зазначено у відзиві, який нею підтримано та оголошено стисло з посиланням на правове обґрунтування їх позиції у справ. Просила у позові відмовити повністю, стягнувши судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40 тисяч гривень, а може й більше.
Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно частини 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Крім того, на підставі частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Відтак, неявка належно повідомлених учасників справи не є перешкодою для розгляду справи за суттю позовних вимог, а тому за його наслідками суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони та їх представники посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: вислухавши вступні промови позивачів, їх представника за ордером, відповідача, його представника за ордером, показання свідків та дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді належного та повноважного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно частини 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно частини 2 статті 77 та частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Отже, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 пояснила, що вона колишня дружина відповідача. Знайома з сім'єю ОСОБА_17 , так прожили вони десь 9 років. Вони приїжджали до бабусі ОСОБА_18 . Після розірвання шлюбу вона зі сторонами у справі не спілкувалась. Шлюб розірваний десь 5 років тому. З 2018 року вона жодного разу в тому будинку не була. На той час бабуся ОСОБА_18 вже померла. Ще за їх сумісне проживання вони разом із відповідачем провідувала бабусю та дідуся раз на два тижні. Вони дуже добре відносились до онука та і він дуже допомагав їм: матеріально, привозив продукти, навідував. Бабуся мала бажання залишити спірний будинок саме відповідачу, для цього надала йому документи, щоб відповідач привів їх у порядок. Зауважила, що є обізнаною у наявності обов'язків у відповідача за спадковим договором, та вказала, що поховання бабусі було за рахунок ОСОБА_4 . Також відповідач допомагав і у городніх роботах, сплачував комунальні платежі за будинок. Щодо перешкоджання позивачу ОСОБА_2 у користування житлом, їй не нічого не відомо. Останній рік життя дідуся, вони вже з відповідачем погано жили, а тому особисто вона до нього не приїжджала часто, однак відповідач все одне навідував того.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 пояснила, що її син ОСОБА_20 та вона колишня дружина ОСОБА_2 , з яким я вже не живе з дев'яностого року, але син з того моменту, коли вони розійшлися з чоловіком, продовжив спілкувати із його батьками, тобто померлими дідусем і бабусею, до самого їхнього останнього дня. Ще змалечку бігав, а коли підріс ходив да них дуже часто. ОСОБА_21 до померлих з гостинцями, провідувався, і це незалежно від укладення спадкового договору. Після укладення договору також робив усе, що було слід за його умовами: і ліки купав, і продукти харчування, і провідував в лікарні, так як і бабуся, і дідусь двічі перебували в лікарні. Коли бабуся захворіла, він возив ліки, придбавав їх. Зауважила, що відповідач робив навіть більше, ніж за умови договору, бо позивач ОСОБА_2 приводив додому друзів, а бабуся часто й густого просила онука, щоб він приїхав та привів гостей до тями. Після смерті дідуся відповідач із родиною переїхали до спірної хати. Позивач ОСОБА_2 постійно п'яний, заходив до них, дебоширив. Пояснила, що дідусь до останнього мав бажання віддати будинок відповідачу, який допомагав йому, коли той вже не міг пересуватись по хаті, носив його на руках. Також син допомагав дідусі медикаментами, харчами, прибиранням, оплачував комунальні послуги. Наголошує, що комунальні платежі платились в банку, однак постійно догляд за дідом відповідач не здійснював, бо працював та заробляв гроші.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_22 пояснила, що сім'ю ОСОБА_17 вона знає давно, із позивачем ОСОБА_11 вони однокашники, а тому добре знає її батьків, вони спілкувались між собою постійно. Відповідача ОСОБА_23 вона знає, проте не спілкується з ним. Пояснила, що він почав з'являтись біля цього дому після смерті дідуся та бабусі. Остання була порядна, віруюча людина, боялася образити. Позивач ОСОБА_24 проживав разом із ними, бо батьки хворіли. Вона провідувала їх, також була в домі і колі дідусь ОСОБА_25 був лежачий, спілкувались із ним. Зауважила, що їй відомо про намір дідуся та бабусі передати будинок відповідачу як такому, що не долюблений, через що вони сильно за нього піклувались. Проте той нічого для них не зробив, не відвідував старих, не допомагав їм, аж до смерті дідуся. Всі витрати на поховання ніс позивач ОСОБА_24 , а відповідач ОСОБА_23 дав тільки тисячу гривень, більше участі не приймав. Також дуже за старими доглядала позивач ОСОБА_11 як донька.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_26 пояснив, що він сусід ОСОБА_27 та ОСОБА_18 , прожив на цій вулиці з 1978 року по цей день. ОСОБА_24 він знає давно. Біля будинку старих завжди бачив ОСОБА_24 та ОСОБА_11 , які приїздили. Коли ОСОБА_25 залишився один, то ОСОБА_24 звільнився з роботи та почав за ним доглядати. ОСОБА_23 не проживав разом з дідом, він його побачив тільки перед смертю ОСОБА_27 та на цвинтарі. Може він і частіше приїзжав, але особисто він як свідок його не бачив. Йому не відомо чи допомагав ліками чи продуктами ОСОБА_23 . Знає, що ОСОБА_11 привозила ліки та продукти, а також що доглядали діда тільки ОСОБА_24 та ОСОБА_11 , про інших йому не відомо.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_28 пояснила, що вона є дружиною брата ОСОБА_24 , який помер. Зазначає, що ОСОБА_13 виріс без батька, аліменти йому ніхто не платив. Виховувала його мама сама. Зазначає, що бабуся склала договір довічного утримання в якому подарували йому хату. Вона не знала, що вони хотіли розірвати цей договір. Вказала, що ОСОБА_23 провідував і діда, і бабусю, до останнього спілкувалась з ОСОБА_18 . Обізнана, що договір було складено за їх волевиявленням, бо у ОСОБА_29 у єдиного не було власного житла. З похованням він допомагав, замовляв транспорт, допомагав матеріально. Також зазначала, що бабуся ОСОБА_18 їй розповідала, як до них періодично приходив ОСОБА_13 , приносив продукти. Також він приймав участь й у похованні діда, привозив людей, отримав свідоцтво про смерть
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_30 пояснила, що вона була подругою ОСОБА_18 . ОСОБА_18 хотіла поділити дім на двох на ОСОБА_24 та онука. І так як вона людина була неграмотна та віруюча, вона віддала ОСОБА_29 усі свої документи. Він їх забрав і не відавав та вона приходила до неї та жалілась, що він не віддає документи. Коли онук відав бабусі документи, то виявилось, що ОСОБА_24 виписаний, тоді вони зрозумілі, що дома в нього вже нема. Вона дуже сильно плакала та через 2 місяці померла. ОСОБА_24 тут народився та доглядав за своїми батьками, побудував гараж та завів повний гараж дров. Стас забрав гараж, вивіз усі дрова та не пускав ОСОБА_24 до гаража. Також зазначає, що відповідач перестав пускати позивача до хати, відрізав газ, світло.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_31 пояснив, що відповідача знає погано. Краще знає позивача по справі. Зазначає, що є сусідом ОСОБА_18 та ОСОБА_27 . Візуально не може спостерігати, хто до них приїздив та хто приходив. Інколи він до них заходив, провідував діда, бачив, як він там лежав. Він ніколи у хаті не бачив відповідача,. Зазначив, що приблизно в 2013 - 2014 році користувався їх гаражем, де ставив свій автомобіль, але не довго. ОСОБА_23 там не бачив, за спадковий договір нічого не чув.
Як убачається зі спадкового договору, складеного та посвідченого Приватним нотаріусом Нововодолазького району Харківської області Крючковою Л. А. 02.06.2011 року, та зареєстрованого в реєстрі за № 1600, ОСОБА_4 зобов'язується виконувати розпорядження подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , передбачені цим договором, і у разі їх смерті (лише після смерті останнього) набуває право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . За вказаною адресою будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,0792 гектарів, із земель Нововодолазької селищної ради Харківської області. Також згідно з пунктом 7 цього договору набувач ОСОБА_4 прийняв на себе зобов'язання виконувати особисті розпорядження Відчужувачів. а саме: а/ забезпечувати Відчужувачів продуктами харчування за свої кошти; б/ сплачувати комунальні послуги за житловий будинок за свої кошти; в/ виконувати поточний, та в разі необхідності капітальний ремонт житлового будинку за свій рахунок; г/ забезпечувати прання білизни та прибирання приміщення на вимогу Відчужувачів; д/забезпечувати Відчужувачів згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами за свої кошти (т. 1 а. с. 12 - 13).
Свідоцтвом про народження (серії НОМЕР_1 ), виданим повторно Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 02.04.2019 року, підтверджений факт народження ОСОБА_2 в селищі міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що складено відповідний актовий запис за № 34, та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 18).
Свідоцтвом про народження (серії НОМЕР_2 ), виданим Нововодолазьким районним відділом ЗАГС Харківської області 25.02.1986 року, зафіксований факт народження ОСОБА_32 в селищі Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що в книзі реєстрації актів про народження 25.02.1986 року зроблений запис за № 36, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_33 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 19).
Відповідно до свідоцтва про одруження (серії НОМЕР_3 ), виданого 06.10.1979 року районним відділом ЗАГС Харківської області, громадянин України ОСОБА_33 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженець села Новоселівка Нововодолазького району Харківської області, та громадянка України ОСОБА_34 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженка села Княжне Нововодолазького району Харківської області, 06.10.1979 року уклали шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу в цей день зроблено запис за № 139 Прізвище подружжя після укладення шлюбу подружжя « ОСОБА_35 » (т. 1 а. с. 20).
Свідоцтвом про народження (серії НОМЕР_4 ), виданим Княжанським б/ЗАГС Нововодолазького району Харківської області 31.05.1960 року, підтверджено, що ОСОБА_34 народилась в селі Княжне Нововодолазького району Харківської області ІНФОРМАЦІЯ_11 , про що в книзі реєстрації актів про народження 31.05.1960 року зроблений запис за № 41, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_33 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 20).
Відповідно до свідоцтва про смерть (серії НОМЕР_5 ), виданого повторно 02.04.2019 року Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 79 років у селищі Станичне Нововодолазького району Харківської області, про що Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 25.05.2017 року складено відповідний актовий запис № 60 (т. 1 а. с. 21).
Згідно зі свідоцтвом про смерть (серії НОМЕР_6 ), виданим повторно 02.04.2019 року Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 83 років у селищі Княжне Нововодолазького району Харківської області, про що Нововодолазьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 20.03.2018 року складено відповідний актовий запис № 33 (т. 1 а. с. 22).
З відповіді на запит за вихідним № 04.01.25/682 від 02.04.2019 року головного спеціаліста відділу (ЦНАП) Нововодолазької селищної ради Харківської області Замлєлої Н., вбачається, що останнє місце реєстрації померлих громадян:
1. ОСОБА_5 на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , знята з місця реєстрації 05.09.2017 року. Разом з померлою були зареєстровані:
- ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_13 , зареєстрований з 21.01.1979 року по 20 березня 2018 року
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , зареєстрований з 14.06.1980 року и по теперішній час.
2. ОСОБА_6 на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , знятий з місця реєстрації 20.03.2018 року. Разом з померлим був зареєстрований:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 ,зареєстрований з 14.06.1988 року и по теперішній час ( т. 1 а. с. 24)
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом (бланк серії ВАЕ № 06443300), посвідченого приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Краснопьоровою О. Ф. 06.11.2018 року та зареєстрованого в реєстрі за № 955, ОСОБА_36 отримала у спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 діда ОСОБА_6 в наслідок відмови спадкоємиці першої черги, доньки померлого - ОСОБА_3 , 1/3 частини земельної ділянки, площею 5,5984 гектарів, кадастровий № 6324284700:01:000:0052, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області (т.1 а. с. 27).
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 145788782 від 17.11.2018 року, сформованого приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Краснопьоровю О. Ф., власником 1/3 частини земельної ділянки, загальною площею 5,5984 гектарів, кадастровий номер 6324284700:01:000:0052, яка розташована на території Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, є ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 28).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 163416067, сформованої 12.04.2019 року о 16:36:05 за параметрами пошуку через веб-сайт: ОСОБА_37 , « АДРЕСА_1 », право власності зареєстроване за ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 29).
З медичної карти амбулаторного хворого № 101 1824 убачається, що ОСОБА_5 дійсно тяжкого хворіла в останні дні свого життя, потребувала медикаментозного рецептурного лікування, навіть наркотичного направлення через захворювання на онкологію, які надавались на ім'я ОСОБА_38 (т 1 а. с. 30 - 59).
Згідно з відомостями медичної карти амбулаторного хворого № 101 1824 ОСОБА_6 також важко хворів в останні дні свого життя, потребувала на сторонню допомогу через вади руху (т. 1 а. с. 60 - 69, 72 - 85).
Відповідно до довідки за вихідним № 12-07/178 від 11.04.2019 року, виданої заступником начальника управління праці та соціального захисту населення НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ Токар С., ОСОБА_2 перебував на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації та отримував компенсацію працездатній особі по догляду за пристарілою особою, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , з 30.01.2018 року по 20.03.2018 року (т. 1 а. с. 91).
З довідки за вихідним № 12-07/190 від 18.04.2019 року, виданої заступником начальника управління праці та соціального захисту населення НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ Токар С., вбачається, що управління не має відомостей про призначення ОСОБА_2 опікуном його батька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 . Разом з тим, повідомляють про те, що ОСОБА_2 перебував на обліку в управлінні та отримував компенсацію працездатній особі по догляду за пристарілою особою ОСОБА_6 з 30.01.2018 року по 20.03.2018 року (т. 1 а. с. 92)
Згідно із відомостями пенсійної справи ОСОБА_2 убачається, що він дійсно перебував на обліку в управлінні та отримував компенсацію працездатній особі по догляду за пристарілою особою ОСОБА_6 з 30.01.2018 року по 20.03.2018 року, а також гроші на поховання від держави (т. 1 а. с. 93 - 117).
З акту від 16 квітня 2019 року, складеного депутатом округу № 17 Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області Манн Л. М. в присутності свідків: ОСОБА_26 та ОСОБА_31 , вбачається, що під час обстеження та опитування сусідів встановлено, що подружжя, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично приблизно з 1988 року по день смерті, проживали в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 ,- яке належало їм на праві власності. Разом з ними з 1988 року зареєстрований та фактично проживає син, ОСОБА_2 , 1962 року народження. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 останні десять років жили постійно хворіли, потребували сторонньої повсякденної фізичної та матеріальної допомоги, на певних відрізках життя мали серйозні захворювання, не могли самостійно себе обслуговувати. Всю необхідну допомогу батькам на протязі останніх 10 років життя надавали діти, ОСОБА_2 , 1962 року народження, ОСОБА_3 , 1960 року народження, та онука, ОСОБА_39 , а саме: викликали лікаря, забезпечували лікарськими засобами, в періоди перебування батьків на стаціонарному лікуванні в лікарні навідували їх, забезпечували продуктами харчування, готували їжу, забезпечували належний санітарний стан в кімнатах будинку, де проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_40 , прали білизну. Починаючи з 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 потребували постійної сторонньої допомоги. Похованням ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , займалися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_39 . Сусіди стверджують, що ніколи не бачили в будинку ОСОБА_41 в останні 8 років їх життя. ОСОБА_4 не надав ніякої допомоги ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , в період їх скрутного становища, пов'язаного з хворобами, та в повсякденному житті в зазначений період. Не навідував в періоди їх перебування в лікарні та в період лікування за місцем проживання, не привозив їм ліки та продукти харчування, не слідкував за належним станом житла, взагалі, не надав ніякої допомоги, та не піклувався ними. Похованням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не займався (т. 1 а. с. 118).
Відповідно до товарного чеку № 7 від 20.03.2018 року на суму 4025,00 гривень та договору-замовлення на організацію та проведення поховання укладеного між замовником ОСОБА_3 та суб'єктом господарської ФОП ОСОБА_42 , організацією та проведенням поховання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , займалась позивач та несла на це витрати (т. 1 а. с. 119, 121 - 123).
Згідно із витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання № 000119786202, наданого на запит ОСОБА_7 , сформованого 20.03.2018 року о 09:58:19, реєстратором Нововодолазького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, зареєстровано актовий запис від 20 березня 2018 року за № 33 щодо ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 124).
З матеріалів спадкового договору, посвідченого 22 червня 2011 року за реєстровим № 1599 та документів, на підставі яких його було посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного Нотаріального округу Крючковою Л. А., що надані суду за вхідним № 5357/21-вх від 28.09.2021 року, вбачається, що нотаріусом дотримано усіх належних процедур під час його нотаріального супроводу (т. 2 а. с. 159 - 184).
29.09.2021 року головним державним виконавцем Нововодолазького відділу державної виконавчої служби у Харківському району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Білоус О. А., відкрито виконавче провадження № 66970287 на підставі ухвали суду № 631/423/19, виданої 11.08.2021 року, й накладено арешт на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 - який належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі спадкового договору, посвідченого приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкової Л. А. (т. 2 а. с. 186).
Зі спадкової справи № 631/423, заведеної завідувачем Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори в порядку виконання обов'язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Козелько Т., щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_43 , наданої суду за вхідним № 5926/21-вх від 26.10.2021 року (т. 2 а. с. 212), вбачається, що:
-09.04.2019 року ОСОБА_3 звернулась до Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області із відповідною заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 213);
-09.04.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області із відповідною заявою у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 пропустила встановлений строк для прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , та надав свою згоду на включення її в число спадкоємців на прийняття спадщини (т. 2 а. с. 214);
-відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, спадкову справу зареєстровано 09.04.2019 року о 11:32 Нововодолазькою державною нотаріальною конторою держаний нотаріус Змієвська Т. М., в якій спадкодавецем зазначена ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 216);
-з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 55783349, виданої 09.04.2019 року ОСОБА_44 , вбачається, що у Спадковому реєстрі інформація відсутня (т. 2 а. с. 217 - 218);
-з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 55783514, виданої 09.04.2019 року приватним нотаріусом Крючковою Л. А., вбачається, що наявний заповіт ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , номер у Спадковому реєстрі 51327283, посвідчений 22.06.2011 року приватним нотаріусом Крючковою Л. А., за номером в реєстрі 1599 (т. 2 а. с. 218 зворот);
-згідно із відповіддю на запит за вихідним № 04.01.25/682 від 02.04.2019 року головного спеціаліста відділу (ЦНАП) Нововодолазької селищної ради Харківської області Замлєлої Н., останнє місце реєстрації померлих громадян є:
а) ОСОБА_5 на день смерті: АДРЕСА_1 . Разом з померлою були зареєстровані: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_13 , з 21.01.1979 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , з 14.06.1980 року и по теперішній час;
б) ОСОБА_6 на день смерті: АДРЕСА_1 . Разом з померлим був зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , з 14.06.1988 року и по теперішній час (т. 2 а. с. 221).
З актового запису про смерть № 33 від 20 березня 2018 року вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 83 роки, що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 28 від 20.03.2018 року, виданим КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕНДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» Нововодолазької селищної ради амбулаторії загальної практики - сімейної медицини селища міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області (т. 2 а. с. 237).
Згідно з актовим записом про смерть № 60 від 25 травня 2017 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 79 роки, що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть № 58 від 25.05.2017 року, виданим КНП «ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕНДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ» амбулаторією загальної практики - сімейної медицини селища міського типу Нова Водолага (т. 2 а. с. 238).
Відповідно до ухвали, постановленої Нововодолазьким районним судом Харківської області 21.09.2017 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1278/16-ц (провадження № 2/639/112/17) позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці відповідача - Приватного нотаріусу Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючкової Любові Анатоліївни «Про розірвання спадкового договору» залишено без розгляду (т. 1 а. с. 189 - 191).
Постановою Харківського апеляційного суду, прийнятою 09.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1278/16-ц (провадження № 22-ц/818/3089/19), апеляційну скаргу особи, яка не приймала участі у справі - ОСОБА_2 , поданої представником ОСОБА_10 на ухвалу Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року, постановлену суддею Мащенко С.В., залишено без задоволення, а ухвалу Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін (т. 1 а. с. 192 - 194).
З постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятої 07.08.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 631/1278/16-ц (провадження № 61-14288 св 19) вбачається, що скаргу представника Мякоти Тетяни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Мащенко С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у складі суддів Хорошевського О.М., Кіся П.В., Яцини В.Б., залишено без задоволення, а ухвалу Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 липня 2019 року залишено без змін.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), постановою Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої 10.04.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 591/1419/20 (провадження № 61-18031сво21), а також постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування».
Ухвалюючи це рішення, суд виходить з положень частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України).
Приписами статей 1216 та 1217 цивільного кодифікованого закону України обумовлено, що спадкуванням, яке може здійснюватися за заповітом або за законом, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з правилами частини 1 та 2 статті 1220 цього ж кодексу спадщина відкривається внаслідок смерті, а часом її відкриття вважається день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, що виданий відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану.
При цьому, частиною 1 статті 1222 Цивільного кодексу України обумовлено, що спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а згідно із змістом частини 1 статті 1223 зазначеного останнім нормативно-правового кодифікованого акту України - право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Отже, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі його відсутності право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 Цивільного кодексу України (частини 1 та 2 статті 1223 цього кодексу).
Положення статті 1258 Цивільного кодексу України роз'яснюють, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Відповідно до приписів статті 1261 зазначеного кодексу, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки.
Частинами 1, 2 та 5 статті 1268 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємиць за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Зі змісту частини 1 статті 1270 вказаного нормативно-правового акту убачається, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємиць, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частини 1 і 2 статті 1269 цивільного процесуального кодифікованого закону України).
Також, частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України визначено, що спадкоємиць, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, а саме шість місяців з часу відкриття спадщини, не заявив про відмову від неї.
При цьому, відповідно до приписів частини 5 цієї ж норми права, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.
Отже, стороною позивачів повністю доведено, що вони є спадкоємцями першої черги померлих батьків ОСОБА_45 та ОСОБА_27 , спадщину після яких позивачі прийняли у законний спосіб.
Проте, відповідно до правила статті 1302 Цивільного кодексу України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
З огляду на вказане, спадковий договір є правочином, а тому на нього поширюються усі вимоги щодо них, однак такий договір не є заповітом, а вважається самостійним видом договору й до нього не застосовуються правила спадкування.
Зазначений договір за приписом статі 1304 Цивільного кодексу України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів.
Відтак, спадковий договір - це цивільно-правова угода на випадок смерті, яка дійсна за наявності виконання умов, що передбачені цією угодою, і які не суперечать чинному законодавству
Згідно із положеннями статті 1303 Цивільного кодексу України відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
Таким чином, сторонами спадкового договору є відчужувач і набувач.
Цивільний кодифікований закон України визначає особливості спадкового договору за участю подружжя. Предметом такого договору може бути як майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, так і майно, що є особистою власністю будь-кого з подружжя.
Між тим, будь-який спадковий договір згідно з вимогами статі 1304 Цивільного кодексу України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Крім того, приписом статті 1305 цього ж кодексу унормовано, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Як слідує з матеріалів справи, спірний спадковий договір був укладений між його сторонами у повній відповідності до вимог чинного законодавства та встановлює ряд конкретних зобов'язань на вчинення певних дій з боку набувача - відповідача у справі, як то:
а/ забезпечувати Відчужувачів продуктами харчування за свої кошти;
б/ сплачувати комунальні послуги за житловий будинок за свої кошти;
в/ виконувати поточний, та в разі необхідності капітальний ремонт житлового будинку за свій рахунок;
г/ забезпечувати прання білизни та прибирання приміщення на вимогу Відчужувачів;
д/ забезпечувати Відчужувачів згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами за свої кошти.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зі змісту частин 1 - 3 статті 651 цього ж кодексу вбачається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до прпису статті 654 цивільного кодифікованого закону України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Натомість правила глави 90 книги шостої Цивільного кодексу України містять свої вимоги щодо розірвання спадкових договорів.
Так, на підставі статті 1308 вказаного кодексу спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувана.
Отже, такий договір може бути розірваний з підстав невиконання набувачем розпоряджень відчужувача та з підстав неможливості такого виконання, однак у будь-якому випадку лише у судовому порядку.
Слід констатувати, що законотворець визначився таким чином, що саме суд має встановити факт порушення спадкового договору або неможливості його виконання.
Ретельно дослідивши всі докази у справі, суд обґрунтовано доходить переконання, що набувач своїх обов'язків, визначених спірним спадковим договором, не виконав.
Натомість, як унормовано приписом частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, під час ухвалення цього рішення, суд повинен застосувати правові висновки Верховного Суду, викладені у його постановах від 25 березня 2019 року в справі з єдиним унікальним № 667/10947/14, від 09 грудня 2019 року в справі з єдиним унікальним № 347/853/18, від 21 січня 2021 року в справі з єдиним унікальним № 524/354/19-ц, від 07 грудня 2022 року в справі з єдиним унікальним № 757/4675/20-ц, від 25 січня 2023 року в справі з єдиним унікальним № 716/2395/21, від 01 лютого 2021 року в справі з єдиним унікальним № 295/14945/18, від 09 червня 2022 року в справі з єдиним унікальним № 337/5678/20, від 08 липня 2022 року в справі з єдиним унікальним № 761/2536/18, а саме: за змістом правила, викладеного у статті 1308 Цивільного кодексу України, інші особи, зокрема, спадкоємці відчужувачів, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору.
Разом з цим, у своїй постанові, прийнятій 09 червня 2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 337/5678/20 Верховний Суд зауважив, що аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадковий договір є нерозривно пов'язаним із його сторонами. Цивільний кодекс України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов'язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.
Аналогічний правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду, прийнятій у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 10 квітня 2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 591/1419/20 (провадження № 61-18031 сво 21).
Доводи відповідача щодо своєчасного та у повному обсязі виконання своїх зобов'язань за спадковим договором не знайшли підтвердження належними та допустимими доказами у їх сукупності.
Таким чином, розпорядження відчужувачів за спірним спадковим договором відповідачем своєчасно, належно та в повному обсязі виконані не були.
Проте, суд не в змозі ігнорувати приписи цивільного кодифікованого закону України щодо спадкових договорів, викладених у главі 90 його книги шостої щодо можливості ініціювати розірвання спадкового договору лише його сторонами, тобто відчужувачами або набувачем.
Доходячи такого, суд ураховує посилання представника позивачів на те, що за життя відчужувачі звертались в суд із вимогою про розірвання спірного спадкового договору, однак цей позов було залишено без розгляду.
Дійсно, за життя відчужувачі як сторона правочину звертались в суд із вимогою про розірвання укладеного між ними та відповідачем як набувачем за спадковим договором, однак ОСОБА_5 до ухвалення судового рішення померла, а повноважний представник ОСОБА_6 звернувся в суд із заявою про залишення цього позову без розгляду.
Ухвала суду про залишення позову без розгляду переглядалась як в апеляційному, так і в касаційному порядку, за наслідками яких залишена в силі.
Правилом частини 1 та 2 статті 18 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Одним із видів судових рішень, як наголошує пункт 1 частини 1 статті 258 вказаного кодексу, є ухвали.
Тому, ухвала, що набрала законної сили, є обов'язковою для всіх.
Між тим, з огляду на правозастосовну практику Верховного Суду, викладену у його постанові, прийнятій 10 листопада 2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 643/4873/20, якщо відчужувач за життя подав позов про розірвання спадкового договору і помер до вирішення справи судом, застосовується стаття 55 Цивільного процесуального кодексу України «Процесуальне правонаступництво».
Також у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі єдиним унікальним № 278/185/20 зазначено, що у зв'язку з розірванням спадкового договору за позовом відчужувача, поданого за його життя, у спадкоємця виникло право на спадкування в повному обсязі.
Подібні висновки містять й у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 456/350/22.
Дійсно, відповідно до положень статті 55 Цивільного процесуального кодексу України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
У постанові Великої Палати Верховного суду, що прийнята 30 червня 2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) вказано, що суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі в справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи в суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.
Однак зазначене правило та правовий висновок у цьому випадку не застосовний, оскільки відчужувачами за спірним спадковим договором є подружжя.
Специфіка укладення спадкового договору за участю подружжя зумовлена тим, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, а предметом їх спадкового договору може бути майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Наведене чітко випливає зі змісту статті 1306 Цивільного кодексу України, якою закріплено, що предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.
Відповідно до статті 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Крім цього, слід зазначити, що чинне цивільне процесуальне законодавство України не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі.
Отже, мовити про правонаступництво після смерті ОСОБА_5 у справі за їх із ОСОБА_6 позовом неможна, оскільки ними у пункті 12 спірного договору унормовано, що у разі смерті одного з подружжя за цим договором право власності на житловий будинок, що є предметом цього договору, в цілому переходить до другого з подружжя, а в разі смерті другого з подружжя, переходить до набувача.
Таким чином, усі права та обов'язки померлої відчужувача ОСОБА_5 перейшли до її чоловіка ОСОБА_6 , який через свого повноважного представника висловився щодо небажання доводити судовий спір до кінця та звернувся в суд із заявою про залишення позову про розірвання спадкового договору без розгляду.
Як визначено у статті 10 Цивільного процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Відповідно до вимог частини 1 статті 15 і частини 1статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для його захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі єдиним унікальним № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18).
Загальний перелік таких способів захисту цивільного права та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України.
Між тим, відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 5 цього ж кодексу здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. При цьому, розв'язуючи спір, суд має з'ясувати:
- чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
- чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;
- чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі єдиним унікальним № 750/3917/17 (провадження № 14-24цс20) вказано, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року в справі єдиним унікальним № 167/867/17 (провадження № 61-17092св18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі єдиним унікальним № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
Отже, цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Якщо ж суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Оскільки суд розглядає справи, як обумовленого приписом частин 1 та 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, то з огляду на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі єдиним унікальним № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Тлумачення цього пункту разом із статтею 627 зазначеного кодифікованого акта свідчить про те, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правилом статті 629 цивільного кодифікованого закону України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відтак, незважаючи на те, що позивачі у цій справі у процесуальний спосіб довели суду неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за спірним спадковим договором, а також те, що позивачі дійсно є спадкоємцями померлих відчужувачим за спірним договором, які прийняли спадщину, проте вони не наділені законом матеріальним правом на звернення в суд із позовом про розірвання спадкового договору, за яким вони не є стороною: ані відчужувачем, ані набувачем тощо.
Забезпечуючи однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України в своїй постанові, прийнятій 10.04.2023 року у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, в межах справи з єдиним унікальним № 591/1419/20 (провадження № 61-18031сво21),- сформулював висновки, згідно з якими спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору.
При цьому у постанові від 09 червня 2022 року у справі № 337/5678/20 (провадження № 61-1559св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадковий договір є нерозривно пов'язаним із його сторонами. Цивільний кодекс України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов'язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.
Такий правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 липня 2022 року у справі єдиним унікальним № 761/2536/18 (провадження № 61-11690св21).
Крім того, подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2009 року у справі № 6-10560св09.
У вказаній постанові Верховний Суд України, надаючи оцінку положенням частини першої статті 1308 Цивільного кодексу України, за якою спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень, наголосив, що задоволення такої вимоги можливе за умови пред'явлення її відчужувачем.
В абзаці 5 пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що спадковий договір може бути розірвано на вимогу відчужувача або набувача, інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору.
Як зауважила Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у своїй постанові, прийнятій 10.04.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 591/1419/20 (провадження № 61-18031сво21): у спірних правовідносинах з вимогою про розірвання спадкового договору звернулася не сторона спадкового договору, а спадкоємець відчужувача. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу про розірвання спадкового договору, виходили із того, що відповідачем не було виконано умови спадкового договору, й розірвання вказаного спадкового договору впливає на права та законні інтереси позивача, як спадкоємця. При цьому, оскільки відчужувач за договором помер, суди відхилили доводи про те, що ініціювати розірвання спадкового договору може лише відчужувач або набувач. Проте Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими. У даному спорі відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги спадкоємця відчужувача про розірвання спадкового договору. Суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили відповідні доводи.
Висновок суду про те, що позивачі не наділені матеріальним правом на звернення в суд із цим позовом так як вони не ані відчужувачем, ані набувачем за спадковим договором, не спростовується й посиланням представника позивачів щодо застосування аналогії закону та права, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі єдиним унікальним № 916/2813/18 зазначено, що відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно- правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону.
Обґрунтовуючи свою правову позицію сторона позивача посилається на постанову Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі єдиним унікальним № 640/5594/17-ц, в якій зазначено, що за Цивільним кодексом ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Але статтею 1308 Цивільного кодексу не регламентовано всі варіанти розірвання спадкового договору, які передбачити неможливо. Зокрема, спадковий договір може бути розірваний і після смерті відчужувана, коли виконання не було здійснено або було здійснено частково, чи здійснювалось неналежно або з простроченням. У таких ситуаціях можливе застосування аналогії закону.
Натомість Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові, прийнятій 10.04.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 591/1419/20 (провадження № 61-18031сво21) відступив від вищевказаних висновків щодо застосування статті 1308 Цивільного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду:
- у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі єдиним унікальним № 640/5594/17-ц (провадження № 61-17015св18);
- у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі єдиним унікальним № 278/627/15-ц (провадження № 61-13575св19);
- у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2022 року у справі єдиним унікальним № 173/3057/19 (провадження № 61-2531св21).
Отже, такі висновки є незастосовними.
Також, у цій справі правовідносини щодо розірвання спадкового договору були врегульовані за життя відчужувачів, однак залишені без розгляду у процесуальний та законний спосіб, а тому посилання на вищенаведені та аналогічні за своїм правовим навантаженням правові висновки Верховного Суду стороною позивача є безпідставними.
Доходячи такого, суд ураховує, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Також статтею 55 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Зміст цього права полягає у тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Аналогічне вбачається й у рішенні Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997 року (у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_46 , ОСОБА_47 та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води), в якому вказане, що частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Відтак, звернення особи до суду є її абсолютним правом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Вказане беззаперечно кореспондує із приписами діючого цивільного процесуального законодавства України, зокрема, тим, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість звернутися до суду з цивільним позовом.
Отже, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
Частиною 3 цієї ж статті визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Тому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів рівною мірою стосується й права такої особи на залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідно до змісту пункту 3 частини 1 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання. При цьому ними в розумінні приписів частини 1 статті 42 та частини 1 статті 48 цього кодексу є сторони (позивач і відповідач) й треті особи.
Як визначено пунктом 5 частини 1 статті 257 цього ж нормативно-правового акту, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Також, згідно з частиною 2 статті 258 Цивільного процесуального кодексу України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Відтак, з матеріалів цієї справи вбачається, що до суду із позовом «Про розірвання спадкового договору» зверталось подружжя ОСОБА_17 за життя як відчужувачи за спірним договором.
Частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Як вбачається із матеріалів справи вказаний позов було залишено на підставі заяви повноважного представника позивача ОСОБА_6 , який пережив позивача ОСОБА_5 та як другий із подружжя згідно з пунктом 12 спірного договору став одноосібним власником предмета спірного договору.
Залишаючи позов без розгляду, суд проаналізував норми цивільного процесуального законодавства України й переконався, що звернутись до суду із проханням про залишення позову без розгляду є правом позивача, який на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, й, оскільки таке право є абсолютним, воно не залежить від волі інших учасників процесу, а, отже, й не залежить від будь-якої їх думки.
Наведене свідчить про те, що суд не мав обов'язку з'ясовувати обставини, мотиви, міркування, з яких виходив позивач, звертаючись з таким проханням в суд, як не зобов'язаний з'ясовувати і суть справи. Проте він був зобов'язаний залишити позовну заяву без розгляду, якщо прохання подано у процесуальний спосіб з огляду саме на обов'язковий у цивільному процесі принцип диспозитивності, тобто вільне розпорядження учасниками справи своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд, та зобов'язаний зараз враховувати, що ця ухвала суду набрала законної сили, а тому є обов'язковою для застосування судом під час вирішення й цього спору по суті.
Отже, ухвалюючи рішення у цій справі, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийняту 10.04.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 591/1419/20 (провадження № 61-18031сво21), в якій суд сформулював правовий висновок щодо застосування норм права, вказавши, що «згідно зі статтею 1308 Цивільного кодексу України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. Спадковий договір є нерозривно пов'язаним із його сторонами. Цивільний кодекс України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов'язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору. У випадку, якщо витрати пов'язані із неналежним виконанням обов'язків набувачем понесли інші особи, зокрема, спадкоємці (наприклад, поховання відчужувача та інше), то у спадкоємців виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у порядку, визначеному главою 83 Цивільного кодексу України («набуття, збереження майна без достатньої правової підстави»).
З огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і безпосередньо досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені та інтересах яких діє адвокат Мякота Т. М., до ОСОБА_4 «Про розірвання спадкового договору».
Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).
Окрім того, сторона позивача, звертаючись до суду із цим позовом, не вимагала компенсації (відшкодування) понесених ними і документально підтверджених судових витрат, проте сторона відповідача, надсилаючи відзив на позовну заяву та у судових дебатах, вимагала компенсації (відшкодування) понесених відповідачем судових витрат, тому згідно із правилом підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України щодо розподіл між сторонами у справі судових витрат суд зазначає таке.
Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 і частиною 1 статті 9 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України, сплачується за місцем розгляду справи і зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Натомість у зв'язку із відмовою у позові судовий збір покладається на сторону позивача.
Крім того, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 - 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тобто сама заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах, прийнятих 19.02.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та 12.05.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 1012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 наведеного Закону України встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З наданих до суду документів вбачається, що представником відповідача є адвокат Надьон О. В.
Натомість жодного належного доказу у відповідності до вимог чинного законодавства щодо розрахунку вартості юридичних послуг та їх надання відповідочем та його представником за ордером не надано.
Натомість суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові, прийнятій 20.09.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), а саме: на підтвердження розміру витратна професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або іншій банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з висновками щодо застосування норм права, викладеними в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 713/1890/21, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зроблений правовий висновок, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Одночасно з цим частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частинах 4 та 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на не співмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, не надано. Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таку позицію викладено в постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року справі №910/4881/18, від 08 квітня 2019 року у справі № 922/619/18.
Таким чином, на цей момент суд не в змозі вирішити питання про розподіл судових витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу через недоведеність їх фактичної і реальної витрати у процесуальний спосіб, що у відповідності до правила, викладеного в частині 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, може бути виправлено шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів такого факту разом із відповідною заявою протягом п'яти днів після ухвалення заочного рішення суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, разом із Протоколами до неї; Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Стрижак проти України» від 08.11.2005 року та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року; статтями 9, 55, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 1 - 2, 11, 15 - 16, 18, 526, 651, 654, 1302, 1305, 1308 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтями 17, 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; постановою Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої 10.04.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 591/1419/20 (провадження № 61-18031сво21); постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 43, 48, 49 58, 60, 62, 64 - 65, 67, 76 - 83, 89, 128 - 131, 133, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 280 - 284, 289, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені та інтересах яких діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до ОСОБА_4 «Про розірвання спадкового договору» відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_7 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_8 );
Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_3 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_9 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_10 );
Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_4 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий, паспорт громадянина України ( серії НОМЕР_11 ).
Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.
Суддя С. В. Мащенко