про зупинення провадження у справі
справа № 380/16363/25
05 грудня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої - судді Потабенко В.А.,
за участі секретаря судового засідання - Согор А.Н.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Лебідко Ю.І., згідно договору,
представника відповідача - Тарасович О.І., згідно наказу,
представників третіх осіб - Біликівської А.Р., згідно наказу, ОСОБА_2 , згідно договору,
розглянувши у підготовчому засіданні у місті Львові клопотання представника третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації «Народна дія Львів», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста», про визнання протиправним та нечинним рішення,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста», в якій позивач просить:
- визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04. 2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком “Знесіння“.
Протокольною ухвалою суду від 16.10.2025 до участі в справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадську організацію «Народна дія Львів».
25.11.2025 за вх. № 93696 представник товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №380/873/22.
В обґрунтування свого клопотання покликається на те, що позивач в позовній заяві зазначає про порушення приписів Закону України «Про охорону культурної спадщини» з тих підстав, що оскаржуваний детальний план території передбачає здійснення містобудівних перетворень в межах історичного ареалу м. Львова, а отже обов'язковим є погодження його з центральним органом охорони культурної спадщини, тобто з Міністерстві культури України, як на одну з підстав своїх позовних вимог, які обґрунтовують вимогу про визнання протиправною та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04.2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння». Ухвалою Верховного Суду адміністративного суду у складі колегії суддів Касаційного від 22.09.2025 справу №380/873/22 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду передано справу №380/873/22 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грушевський», про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 25.02.2021 №123 «Про затвердження детального плану території у районі вул. Л.Мартовича, вул. І. Григоровича, вул. Дж. Дудаєва». Передаючи справу №380/873/22 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила таке. У цій справі предметом спору є ухвала органу місцевого самоврядування, якою було затверджено детальний план території, яка розташована в межах історичного ареалу населеного пункту. Обґрунтовуючи наявність підстав для скасування оскаржуваних в цій справі судових рішень, прокурор, серед іншого, посилався на те, що суди попередніх інстанцій не врахували того факту, що детальний план, затверджений спірною в цій справі ухвалою, стосується території історичного ареалу міста Львова, у зв'язку з чим зазначений акт містобудівної документації мав бути попередньо погоджений з відповідним органом охорони культурної спадщини. Оцінюючи доводи касаційної скарги про перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів встановила, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами. Так, Верховний Суд у постановах від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20, які були ухвалені у справах, правовідносини в яких є подібними до тих, що склалися у справі, що розглядається, дійшов висновку про те, що детальний план території, який охоплює землі історичного ареалу населеного пункту, є актом містобудівної документації місцевого рівня, що передбачає архітектурні зміни у межах такого ареалу і такі зміни охоплюються поняттям «містобудівні перетворення», ужитим, зокрема, у ст. 32 Закону №1805-III, у зв'язку з чим детальний план території, розташованої в межах історичного ареалу міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини. Колегія суддів вважає помилковими наведені вище висновки Верховного Суду, викладені в його постановах від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20, з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією законами України. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Згідно із ст. 8 Закону №3038-VI планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації. Частиною 1 ст. 16 Закону №3038-VI передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI детальний план території- це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території. За змістом ч. 1 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці. Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 8 ст. 19 Закону № 3038-VI ). В свою чергу, правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III (далі - Закон №1805-III). Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 5 Закону №1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини. Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону №1805-II на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. На переконання колегії суддів, під вжитим в ст. 32 Закону №1805 поняттям «містобудівні перетворення», слід розуміти діяльність, пов'язану з новим будівництвом, реконструкцією, реставрацією, земляними роботами або ландшафтними змінами, що здійснюються, зокрема у межах зон охорони пам'яток та історичних ареалів населених місць, яка має безпосередній вплив на просторову організацію території, змінює її фізичні характеристики або зовнішній вигляд, що може впливати на історико культурну цінність середовища. Оскільки затвердження органом місцевого самоврядування детального плану території саме по собі не має наслідком виникнення змін чи перетворень на відповідній території, а лише встановлює містобудівні параметри для майбутнього проектування, відсутні правові підстави для погодження такого рішення органом охорони культурної спадщини . Таким чином, враховуючи, що детальний план території як містобудівна документація на місцевому рівні не передбачає безпосередніх змін чи перетворень території, а лише визначає її планувальну організацію та розвиток, тобто встановлює містобудівні параметри для подальшого проектування, правові підстави для погодження такого документа з органом охорони культурної спадщини відсутні . Водночас затвердження детального плану території є лише попереднім етапом у процесі реалізації містобудівної діяльності, натомість будь-які конкретні проекти будівництва, реконструкції чи інших перетворень у межах історичних ареалів населених місць підлягають окремому погодженню з відповідним органом охорони культурної спадщини. Такий підхід забезпечить дотримання балансу між правом органів місцевого самоврядування на планування розвитку території та обов'язком держави гарантувати належну охорону об'єктів культурної спадщини. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20 та інших, у яких викладено правовий висновок про те, що детальний план території, який охоплює землі історичного ареалу населеного пункту, є актом містобудівної документації місцевого рівня, що передбачає архітектурні зміни у межах такого ареалу і такі зміни охоплюються поняттям «містобудівні перетворення», ужитим, зокрема, у ст. 32 Закону №1805-III, у зв'язку з чим детальний план території, розташованої в межах історичного ареалу міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати. Згідно зі ч. 1 ст. 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій четвертій статті 346 цього Кодексу , або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 346 цього Кодексу (частина четверта статті 347 КАС України ). На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 380/873/22 (касаційне провадження №К/990/10118/25) на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду. Також представник третьої особи зазначає, що згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права ; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі: перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції Зупинення провадження в адміністративній справі- це тимчасове припинення вчинення у справі будь-яких процесуальних дій у зв'язку з обставинами, що перешкоджають або роблять недоцільним розгляд справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Забезпечення єдності судової практики є фундаментальним завданням, виконання якого має сприяти стабільності правопорядку, прогнозованості здійснення правосуддя. Застосування різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності. Таким чином, з метою дотримання єдності судової практики, а також враховуючи, що висновок Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №380/873/22 сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, а тому вважаємо, що наявні підстави для зупинення провадження у справі №380/16363/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду судових рішень у справі № 380/873/22 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
В підготовчому засіданні позивач та його представник проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечили з підстав, викладених у запереченні від 27.11.2025 вх. № 94670, згідно якого товариства з обмеженою відповідальністю "Ореста" заявило клопотання про зупинення провадження в справі до вирішення Верховним Судом справи № 380/873/22. При цьому товариство стверджує, що розгляд цієї справи неможливий до розгляду Верховним Судом в складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справи № 380/873/22 щодо ДТП, що розташований в історичному ареалі м. Львова, на предмет необхідності його погодження чи не погодження з Міністерством культури. Таке твердження не відповідає нормам права та обставинам справи. Так, суд зупиняє провадження у справі в разі: 3) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду; Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04.2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком “Знесіння“ ґрунтуються на невідповідності ДПТ вимогам законодавства. В підсумку, ДПТ суперечить: 1. Генплану м. Львова частині зонування, та обмежень нового будівництва. 2. Плану зонування м. Львова в частині зонування та обмежень нового будівництва в історичному ареалі по типу та висотностів , що передбачене ДПТ (Див. проектний план). 3. Закону України «Про охорону культурної спадщини, що непогодження ДПТ , а також ІМО до нього з Міністерством культури України. 4. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині призначення та складових ДПТ та Порядку оприлюднення і громадського обговорення. 5. Закону України «Про природно-заповідний фонд» в частині охорони природно заповідного фонду та ведення нового будівництва. 6. ДБН 360-92, ДБН Б.2.2 - 2 - 2008 в частині обмежень нового будівництва в історичному ареалі, в садибній забудові, охоронній зоні пам'ятки архітектури та недотримання віддалі багатоповерхової забудови до пам'ятки архітектури Церкви Вознесіння Господнього. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 у справі №9901/314/19 у питанні застосування п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України сформувала такі висновки: «Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 КАС суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. З огляду на зазначені вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі адміністративний суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається адміністративним судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі;- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи. Об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої полягає в тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.». Крім того, за правилами п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже правова позиція Верховного Суду щодо необхідності погодження чи відсутності такої необхідності погодження проекту ДПТ з Міністерством культури України (п. 14 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини») не має значення для вирішення цієї справи, оскільки така підстава є лише однією з підстав заявлених в позові, про що зазначено вище. Тобто, за будь-якого правового висновку Верховного Суду такий висновок не буде єдиною підставою заявленого позову, оскільки наявні понад 10 інших підстав для визнання противним та нечинним Рішення, про що подані докази в справі , і які суд має дослідити. Крім того, на час затвердження ДПТ правовий висновок Верховного Суду передбачав погодження проекту ДПТ, який знаходився на території історичного ареалу, з Міністерством культури. Так само ст. 236 КАС України не містить такої підстави для зупинення як недоцільність розгляду справи до правового висновку Верховного Суду щодо застосування тієї чи іншої норми права. Верховний Суд в постанові від 01.05.2025 в справі № 380/5886/22 прийшов до висновку, що за такого правового регулювання у спірних правовідносинах вони застосовуються так: під час розроблення і затвердження різних видів містобудівної документації на місцевому рівні між ними не повинно виникати невідповідності та суперечностей, а має забезпечуватись сталий розвиток, планування, забудова та інше використання територій відповідно до вимог законодавства з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.- генеральний план населеного пункту, план зонування та детальний план території є видами містобудівної документації. При цьому, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, зонінг фактично становить собою планувальний поділ території міста на певні території з визначенням переліку дозволених (переважних та супутніх) об'єктів забудови, що забезпечує реалізацію довгострокової стратегії комплексного розвитку міста з урахуванням всіх його потреб та стримує хаотичну забудову.- план зонування та детальний план території розробляються на підставі генерального плану території та не можуть йому суперечити.- відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки уповноважений орган визначає виходячи саме з генерального плану населеного пункту, який є найважливішим документом щодо розвитку населеного пункту та визначення меж і функціонального призначення земельних ділянок. Проте вирішуючи вказаний спір та встановивши під час судового розгляду розбіжності між планом зонування та детальним планом території, суд апеляційної інстанції вказаних положень закону не врахував та належним чином не перевірив чи відповідає план зонування генеральному плану міста. Водночас, суди попередніх інстанцій, констатуючи законність спірного рішення та виданих на його підставі МУО, не врахували правового статусу та юридичної природи генерального плану як основної містобудівної документації на місцевому рівні, якій повинні відповідати план зонування та детальний план території населеного пункту, і який, за умов та обставин, що склалися у спірних правовідносинах, й за наявної у них регламентації, підлягав пріоритетному (переважному) застосуванню над зонінгом та детальним планом під час перевірки заявлених ТОВ «НВП «Термінал-ЛТД» намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Враховуючи встановлені судовим розглядом цієї справи обставини та її особливості, пов'язані з предметом спору та предметом доказування у справі, Верховний Суд вважає, що незалежно від оцінки аргументів сторін та висновків судів попередніх інстанцій стосовно невідповідності виданих у спірних відносинах містобудівних умов та обмежень вимогам державних будівельних норм, оспорені позивачем МУО та рішення про їх затвердження належить скасувати з огляду на невідповідність заявлених третьою особою намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, що є самостійною та достатньою підставою для визнання вказаних адміністративних актів протиправними й задоволення заявленого у цій справі позову. Тому відсутні будь-які підстави для зупинення провадження за клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста».
В підготовчому засіданні представник громадської організації «Народна дія Львів» проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечив з підстав, викладених у запереченнях від 27.11.2025 вх. № 94693. Вказав, що громадська організація «Народна дія Львів» категорично заперечує проти задоволення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у справі № 380/16363/25 до набрання чинності рішення Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 380/873/22 з таких підстав. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 380/873/22 (про скасування ухвали Львівської міської ради від 25.02.2021 №123 «Про затвердження детального плану території у районі вул. Л.Мартовича, вул. І. Григоровича, вул. Дж. Дудаєва») у якій позивач, заступник керівника Львівської обласної прокуратури обґрунтовує касаційну скаргу, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми ст. ст. 5, 32, 37-2, 37-4 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладених в його постановах від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20, від 21.08.2019 у справі №826/12524/18, від 25.02.2021 у справі №522/8120/16-а, від 22.10.2021 у справі №160/7922/20. Втім, суддівська колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважала помилковими висновки Верховного Суду, викладені в його постановах від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20 з таких міркувань, що під вжитим в ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» поняттям «містобудівні перетворення», слід розуміти діяльність, пов'язану з новим будівництвом, реконструкцією, реставрацією, земляними роботами або ландшафтними змінами, що здійснюються, зокрема у межах зон охорони пам'яток та історичних ареалів населених місць, яка має безпосередній вплив на просторову організацію території, змінює її фізичні характеристики або зовнішній вигляд, що може впливати на історико-культурну цінність середовища. Оскільки затвердження органом місцевого самоврядування детального плану території саме по собі не має наслідком виникнення змін чи перетворень на відповідній території, а лише встановлює містобудівні параметри для майбутнього проектування, відсутні правові підстави для погодження такого рішення органом охорони культурної спадщини. Таким чином, враховуючи, що детальний план території як містобудівна документація на місцевому рівні не передбачає безпосередніх змін чи перетворень території, а лише визначає її планувальну організацію та розвиток, тобто встановлює містобудівні параметри для подальшого проектування, правові підстави для погодження такого документа з органом охорони культурної спадщини відсутні. Водночас, затвердження детального плану території є лише попереднім етапом у процесі реалізації містобудівної діяльності, натомість будь-які конкретні проекти будівництва, реконструкції чи інших перетворень у межах історичних ареалів населених місць підлягають окремому погодженню з відповідним органом охорони культурної спадщини. Такий підхід забезпечить дотримання балансу між правом органів місцевого самоврядування на планування розвитку території та обов'язком держави гарантувати належну охорону об'єктів культурної спадщини. 30. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20 та інших, у яких викладено правовий висновок про те, що детальний план території, який охоплює землі історичного ареалу населеного пункту, є актом містобудівної документації місцевого рівня, що передбачає архітектурні зміни у межах такого ареалу і такі зміни охоплюються поняттям «містобудівні перетворення», ужитим, зокрема, у ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», у зв'язку з чим детальний план території, розташованої в межах історичного ареалу міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати. Тому Верховний Суд у справі №380/873/22 постановив: справу №380/873/22 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали передати на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду. Аргументи ж Верховного Суду у справі №380/142/20 говорять про необхідність погодження проекту детального плану території з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, особливо, якщо такий план передбачає архітектурні зміни у межах історичного ареалу. Такі зміни охоплюються поняттям містобудівних перетворень, оскільки з урахуванням положень абзацу другого частини першої ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» такий документ розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Такі аргументи, на нашу думку, є обґрунтованими, адже саме у детальному плані території можуть бути закладені архітектурні чи містобудівні перетворення, які після його затвердження стають вже невідворотними, і такими, які можна скасувати лише судом. Втім, цей аргумент є вагомою, але не єдиною підставою для визнання такого, теж не погодженого у Міністерстві культури детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння» протиправним, а рішення виконавчого комітету Львівської міської ради про його затвердження - нечинним. Незалежно від того, яке рішення прийме Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 380/873/22 - детальний план території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння» має ряд інших дуже суттєвих недоліків: він виконаний на підставі нечинного ІМО, в невідповідності до затвердженої містобудівної документації вищого рівня (Генплану м. Львова та Плану зонування Личаківського району), з порушенням державних будівельних норм та з порушенням процедури громадських слухань, що є достатніми і надвагомими підставами для визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04.2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння». Отже, основними підставами для визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04.2018 є невідповідність детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння» містобудівній документації вищого рівня, а саме плану зонування Личаківського району та Генплану м. Львова. При прийнятті рішення суд повинен враховувати ієрархію нормативних актів та їх взаємоузгодженість. Очевидно, що вищу юридичну силу має нормативний акт вищого рівня. Основним містобудівним документом і планом розвитку територіальної громади є Генеральний план. Такий документ містить не лише відповідні вимоги щодо використання території, просторового розміщення населення, але базовою метою має визначити публічні права, та гарантувати захист суспільного інтересу, передусім держави, територіальної громади, а лише після того, як захищені та гарантовані ці суспільні інтереси , визначені та встановлені публічні права, свободи та обов'язки, можуть ураховуватися права інших осіб. Всупереч вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконавчий комітет Львівської міської ради 10.04.2018 рішенням №395 затвердив Детальний план території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння», яким протиправно вніс зміни і у Генплан м. Львова, і у план зонування Личаківського району м. Львова. Наголошує, що План зонування та детальні плани можуть лише уточнювати Генеральний план, але не можуть його змінювати. Згідно Генплану м. Львова територія під планованою забудовою товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» віднесена до малоповерхової житлової забудови (2-4 поверхи) і до садибної житлової забудови (1-3 поверхи). У плані зонування Личаківського району, що був затверджений Ухвалою Львівської міської ради № 1283 від 01.12.2016 територія земельних ділянок під забудову ТзОВ «Ореста» знаходиться в зоні Ж-1 (зона садибної забудови). Натомість детальним планом території, виготовленим за ініціативою товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» і за її кошти, до первинної містобудівної документації місцевого рівня внесено не уточнення, а суттєві зміни: зону малоповерхової житлової забудови (за Генпланом) і зону садибної забудови (за планом зонування) змінено на багатоповерхову житлову забудову Ж-3-імо з обмеженням висоти згідно історико-містобудівного обґрунтування, яким висота забудови дозволяється у 6 (шість) поверхів. Прикметно, що основна містобудівна документація (генплан, план зонування) затверджується сесією міської ради, а вищезгаданий детальний план території був затверджений лише виконавчим комітетом ЛМР. Не може документ, затверджений виконавчим комітетом вносити зміни до документів, затверджувати які має повноваження винятково орган місцевого самоврядування. У п. 10 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання. Щодо планів зонування у п. 8 ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» теж встановлено, що план зонування території затверджується на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання. Таким чином, навіть з цієї єдиної підстави можна констатувати протиправність і нечинність детального плану території, обмеженої вулицею Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння». Крім того, за результатами громадських слухань щодо проекту детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння», зауваження та пропозиції громади Старого Знесіння, громадських організацій та окремих громадян не були враховані, а відповіді розробників ДПТ на письмові зауваження громадян часто були неправдивими та попросту вводили людей в оману. Крім того, що думка громади не була врахована при обговоренні вищезгаданого ДПТ, то ще й організаторами громадських слухань була порушена процедура - не була створена погоджувальна комісія, як того вимагає Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та постанова Кабінету Міністрів № 555 від 25.05.2011 «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів підчас розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні». Детальний план території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння», розроблено на підставі Історико-містобудівного обґрунтування, яке не було погоджено у встановлений законодавством спосіб, а саме - у Міністерстві культури України. Крім того, Історико-містобудівне обґрунтування у значній мірі сфальсифіковано, а факти підтасовано під наміри забудовника товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста». У детальному плані території, обмеженої вул. Старознесенською, Регіональним ландшафтним парком «Знесіння», завідомо закладено порушення державних будівельних норм щодо відстані планованої забудови до існуючої пам'ятки архітектури місцевого значення - Церкви Вознесіння Господнього. Будівля Храму Вознесіння Господнього на вул. Старознесенській, 23 у м. Львові внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за № 2989-Лв відповідно до наказу Міністерства культури України № 445 від 04.06.2019. У складі графічних матеріалів детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською та регіональним ландшафтним парком «Знесіння», є карта «Проектний план 1 черги будівництва. М 1: 500». Згідно масштабу карти бачимо, що відстань від запланованого будівництва житлового будинку на вул. Старознесенській, 58 - 66 до Церкви Вознесіння Господнього на вул. Старознесенській, 23 становить всього 30 метрів. Втім, з матеріалів цього ж детального плану території, а саме з «Обстеження технічного стану будівлі Храму Вознесіння Господнього на вул. Старознесенській, 23 у м. Львові та оцінка впливу на неї запланованого нового будівництва на вул. Старознесенській, 58-70», виконаного експертом Р.В. Лісоцьким, довідуємось, що висота церкви Вознесіння Господнього разом з куполом і сигнатуркою на ньому становить 31м. Згідно ДБН Б.2.2-2-2008 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам'яток архітектури та містобудування», який діяв на час опрацювання і затвердження Детального плану території щодо меж зон охорони пам'яток встановлено вимогу, що охоронна зона має охоплювати ділянки історичної забудови, вільні простори та ланд? шафти, які становлять характерне історичне середовище пам'ятки, а також кращі оглядові точки та зони. До охоронної зони також мають бути віднесені території, необхідні для захисту пам'ятки від шкідливих техногенних і природних впливів. Охоронна зона повинна забезпечувати оптимальне зорове сприйняття пам'ятки. Мінімальне віддалення спостерігача від пам'ятки в охоронній зоні не повинне бути меншим двох горизонтальних або вертикальних розмірів пам'ятки, що забезпечує кут її сприйняття в 30°. Тобто, мінімальна відстань від запланованої новобудови повинна становити 31 м х 2 = 62 м. Натомість у детальному плані території ця відстань запланована наполовину меншою від необхідної, а проектанти об'єкта архітектури будуть мати на своє виправдання щодо недотримання державних будівельних норм у проектній документації відносно відстані до церкви - затверджений ДПТ. Отже, підсумовуючи, є надто вагомі підстави для визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04.2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком “Знесіння“, крім факту непогодження цього ДПТ у Міністерстві культури України. Згідно ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У цьому випадку суд може розглянути справу на підставі вищенаведених доказів та аргументів, оминувши, за своїм бажанням, лише оцінку факту не погодження проекту детального плану території з відповідним органом охорони культурної спадщини та інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Представник відповідача в підготовчому засіданні підтримала клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у справі, просила таке задовольнити.
Заслухавши думку представників сторін, представників третіх осіб, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Предметом оскарження у цій справі є визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 395 від 10.04. 2018 «Про затвердження детального плану території, обмеженої вул. Старознесенською, регіональним ландшафтним парком «Знесіння», з підстав невідповідності затвердженого детального плану Генеральному плану міста Львова, порушення законодавства про охорону культурної спадщини та містобудівних норм, недотримання встановленого порядку оприлюднення актів містобудівної документації тощо.
Позивач, в першу чергу, в позові зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 Про затвердження Списку історичних населених місць України, м. Львів було включено до Списку історичних населених місць України, метою чого є захист традиційного характеру середовища такого населеного місця.
Із рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова» та додатку №1 (графічні матеріали) до нього вбачається, що територія, до якої входить локація включена до охоронної зони всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та до історичного ареалу міста. Водночас, в зонах охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання погодження в органах охорони культурної спадщини.
Водночас, ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22.09.2025 у справі №380/873/22 постановлено про наявність підстав для передачі справи № 380/873/22 (касаційне провадження №К/990/10118/25) на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу - судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду. Верховний Суд вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №480/1519/23, від 07.12.2021 у справі №380/142/20 та інших, у яких викладено правовий висновок про те, що детальний план території, який охоплює землі історичного ареалу населеного пункту, є актом містобудівної документації місцевого рівня, що передбачає архітектурні зміни у межах такого ареалу і такі зміни охоплюються поняттям “містобудівні перетворення», ужитим, зокрема, у ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-III, у зв'язку з чим детальний план території, розташованої в межах історичного ареалу міста, потребує погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини.
При цьому, предметом розгляду у справі №380/873/22 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова до Львівської міської ради, за участю третьої особи ОСББ «Грушевский», є оскарження ухвали Львівської міської ради від 25.02.2021 №123 “Про затвердження детального плану території у районі вул. Л. Мартовича, вул. І. Григоровича, вул. Дж. Дудаєва», якою затверджено детальний план території у районі вул. Л. Мартовича, вул. І. Григоровича, вул. Дж. Дудаєва в м. Львів, з підстав невідповідності детального плану Генеральному плану міста Львова, порушення законодавства про охорону культурної спадщини та містобудівних норм, недотримання встановленого порядку оприлюднення актів містобудівної документації, у зв'язку з чим зазначена ухвала, на думку керівника прокуратури, є протиправною та підлягає скасуванню.
Отже, правовідносини у справі №380/16363/25 та у справі № 380/873/22 є подібними, а передача останньої справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду була здійснена з метою формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі №380/16363/25 до розгляду Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справи №380/873/22 та набрання цим рішенням законної сили.
При цьому, судом не беруться покликання позивача та громадської організації «Народна дія Львів» на можливість розгляду справи №380/16363/25 з підстав відсутності передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, оскільки підставою для клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у справі є п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України, а не п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України.
Водночас, факт існування подібних відносин у справах №380/16363/25 та № 380/873/22 є очевидним, а передача останньої на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду була здійснена з метою формування єдиної правозастосовної практики.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у цій справі.
Керуючись ст. ст. 236, 241, 243, 248, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд
клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста» про зупинення провадження у справі задовольнити.
Зупинити провадження у справі № 380/16363/25 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Громадської організації «Народна дія Львів», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Ореста», про визнання протиправним та нечинним рішення до розгляду Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справи №380/873/22 та набрання цим рішенням законної сили.
Учасникам справи при отриманні доказів, що вказуватимуть на усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, письмово повідомити про це суд з наданням підтверджуючих документів.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст виготовлено та підписано 10.12.2025.
Суддя Потабенко В.А.