Провадження №2/760/414/25
Справа №760/2541/21
09 грудня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого- судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря - Омельяненко С.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування житловим приміщенням,
Позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у якому просила встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :
-виділити у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ізольовану житлову кімнату площею 18,7 кв.м;
-виділити у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ізольовану житлову кімнату площею 13,6 кв.м ;
-виділити у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ізольовану житлову кімнату площею 9,6 кв.м ;
-залишити у загальному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню, кладовку та вітальню, виходячи з наступних правил користування: вбиральня не може бути зайнятою більш, ніж на 10 хвилин, а ванна кімната не може бути зайнятою більш, ніж на 30 хвилин кожним із мешканців квартири; користування кухнею здійснювати за можливості по черзі, а в разі потреби одночасного користування плитою для приготування їжі займати не більш, ніж по одній конфорці на одну особу; користування вітальнею та кладовкою здійснювати пропорційно на рівних засадах;
- оплату усіх комунальних платежів по квартирі АДРЕСА_1 здійснювати щомісячно в рівних частинах, відповідно до отриманих рахунків на оплату.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 10 січня 1995 року Державною адміністрацією Залізничного району у м. Києві було прийнято рішення про надання ОСОБА_2 в складі сім'ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 (прізвище на даний час ОСОБА_9 ) та ОСОБА_10 (прізвище на даний час ОСОБА_11 ) квартири АДРЕСА_1 . Це підтверджується копією ордера на жиле приміщення № 029382 Серії Б
Внаслідок цього відповідач-1 отримав статус, права та обов'язки наймача квартири, а члени його сім'ї отримали статус, права та обов'язки членів сім'ї наймача квартири.
Квартира складається з трьох ізольованих житлових кімнат: кімната (2), площею 18,7 кв.м., кімната (4), площею 13,6 кв.м., та кімната (5), площею 9,6 кв.м., та місць загального користування: кухня (3) площею 9,5 кв.м., вітальня (1) площею 17,1 кв.м., ванна кімната (6) площею 3,1 кв.м. вбиральня (7) площею 1,3 кв.м., кладовка (8) площею 1,6 кв.м.
Зазначено, що житлова площа квартири складає 41,90 кв.м, загальна площа квартири складає 78,80 кв.м., це підтверджується викопіюванням з поверхового плану.
3 30 травня 2006 року в квартирі були зареєстровані діти позивача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29 березня 2016 року у вказаній квартирі була зареєстрована молодша донька позивача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Це підтверджується копією довідки форма № 3 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» за № 1807 від 27 квітня 2016 року.
Вказує, що з моменту своєї реєстрації в квартирі діти позивачки також отримали статус, права та обов'язки членів сім'ї наймача квартири.
Таким чином, в квартирі на даний час зареєстровані та на законних підставах проживають 7 (сім) осіб.
Зазначає, що вона разом з трьома дітьми займають кімнату (2), а тому відповідно, на кожну з них припадає 4,675 кв.м. житлової площі.
Відповідач-2 займає кімнату (4) та відповідно, на неї припадає 13,6 кв.м. житлової площі.
Відповідач-1 та відповідач-3 займають кімнату (5) та відповідно, на кожного з них припадає по 4,8 кв.м. житлової площі.
Такий розподіл житлової площі, на думку позивача, є непропорційним та несправедливим, а тому вона вважає, що пропорційно та справедливо буде, якщо її повнолітня донька ОСОБА_5 буде проживати в одній кімнаті з своєю бабусею ОСОБА_3 , а саме в кімнаті (4).
За таких умов на кожну з них буде припадати по 6,8 кв.м. житлової площі, а в кімнаті (2), де залишиться проживати позивач разом із своїми неповнолітніми доньками, на кожну з них буде припадати по 6,23 кв.м. житлової площі.
При такому розподілі житлові умови позивачки та її дітей значно покращаться, а житлові умови відповідача-1 та відповідача-3 не зміняться.
Водночас відповідачі не погоджуються на такий порядок розподілу житлової площі квартири, через що позивач вимушена звернутись за захистом своїх прав до суду.
Крім того, подання цього позову також зумовлено тим, що між позивачем, відповідачами та третіми особами систематично виникають непорозуміння та сварки через необхідність користуватись місцями загального користування.
Для вирішення конфліктів також викликалась поліція, але конфлікти остаточно вирішено не було.
Для припинення конфліктів та враховуючи кількість осіб, які проживають в цій квартирі, позивач пропонує встановити порядок користування місцями загального користування, при якому вбиральня (7) не може бути зайнятою більш ніж на 10 хвилин, а ванна кімната (6) не може бути зайнятою більш ніж на 30 хвилин кожним із мешканців квартири.
Користування кухнею (3) позивач пропонує здійснювати за можливості по черзі, а в разі потреби одночасного користування плитою для приготування їжі займати не більш, ніж по одній конфорці на одну особу.
Користування вітальнею (1) та кладовкою (8) здійснювати пропорційно на рівних засадах.
Оплату комунальних платежів по квартирі позивач пропонує поділити в рівних частинах на усіх повнолітніх мешканців квартири.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 05.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачам та третім особам копію позовної заяви з додатками.
21.04.2021 представником Служби у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації було подано до суду пояснення на позовну заяву у яких остання просила суд задовольнити позовні вимоги та при розгляді справи і ухваленні рішення враховувати інтереси неповнолітньої ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_7 .
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Конверт, який направлявся відповідачу ОСОБА_2 повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідачами відзиву на позовну заяву подано не було.
05.05.2025 до суду від третіх осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_6 надійшли пояснення на позовну заяву, де зазначено, що підтримують позовні вимоги та просять суд: встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :
виділити у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ізольовану житлову кімнату площею 18.7 кв.м.;
виділити у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ізольовану житлову кімнату площею 13.6 кв.м.;
виділити у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ізольовану житлову кімнату площею 9.6 кв.м.;
залишити у загальному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню, кладовку та вітальню, виходячи з наступних правил користування:
- вбиральня не може бути зайнятою більш, ніж на 10 хвилин, а Ванна кімната не може бути зайнятою більш, ніж на 30 хвилин кожним із мешканців квартири.
- користування кухнею здійснювати за можливості по черзі, а в разі потреби одночасного користування плитою для приготування їжі займати не більш, ніж по одній конфорці на одну особу.
- користування вітальнею та кладовкою здійснювати пропорційно на рівних засадах.
Оплату усіх комунальних платежів по квартирі АДРЕСА_1 здійснювати щомісячно в рівних частинах, відповідно до отриманих рахунків на оплату, ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом установлено, що 10 січня 1995 року державною адміністрацією Залізничного району у м. Києві було прийнято рішення про надання ОСОБА_2 в складі сім'ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 (прізвище на даний час ОСОБА_9 ) та ОСОБА_10 (прізвище на даний час ОСОБА_11 ) квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ордера на жиле приміщення № 029382 Серії Б.
Внаслідок цього відповідач-1 отримав статус, права та обов'язки наймача квартири, а члени його сім'ї отримали статус, права та обов'язки членів сім'ї наймача квартири.
Квартира складається з трьох ізольованих житлових кімнат: кімната (2), площею 18,7 кв.м., кімната (4), площею 13,6 кв.м., та кімната (5), площею 9,6 кв.м., та місць загального користування: кухня (3) площею 9,5 кв.м., вітальня (1) площею 17,1 кв.м., ванна кімната (6) площею 3,1 кв.м. вбиральня (7) площею 1,3 кв.м., кладовка (8) площею 1,6 кв.м., що підтверджується викопіюванням з поверхового плану (а.с. 9).
Житлова площа квартири складає 41,90 кв.м, а загальна площа квартири -78,80 кв.м.
Вбачається, що 30 травня 2006 року в квартирі були зареєстровані діти позивача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 29 березня 2016 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією довідки форми № 3 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» за № 1807 від 27 квітня 2016 року.
З вказаної довідки вбачається, що в квартирі на 27.04.2016 були зареєстровані 7 (сім) осіб, а саме: позивач, відповідачі та треті особи.
Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначила, що між нею, відповідачами та третіми особами систематично виникають непорозуміння та сварки через необхідність користування місцями загального користування, а тому просить виділити у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ізольовану житлову кімнату площею 18,7 кв.м; виділити у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ізольовану житлову кімнату площею 13,6 кв.м; виділити у користування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ізольовану житлову кімнату площею 9,6 кв.м;
Для вирішення конфліктів також викликалась поліція, але конфлікти остаточно вирішено не було.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
За положеннями статті 1 ЖК України, конституційне право на житло забезпечується розвитком і охороною житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєного житла, наданням громадянам за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги.
Згідно із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
Частиною першою статті 48 ЖК України передбачено, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.
Статтею 47 ЖК України встановлена норма жилої площі 13,65 кв. м на одну особу.
Пункт 53 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, передбачає, що жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських рад народних депутатів спільно з радами профспілок виходячи з даних статистичної звітності.
Згідно з постановою виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів та Президії Київської міської ради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 «Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР» (з подальшими змінами) жилі приміщення у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі, але не більше однієї кімнати на одну особу і не менш як 9 кв.м жилої площі. Громадяни визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, якщо вони мають площу до 7,5 кв. м, включно на кожного члена сім'ї.
Відповідно до частини першої статті 5 ЖК України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК України).
Згідно з положеннями статті 15 ЖК України виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад у межах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, на території району, міста, району в місті: здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду (частина перша статті 30);керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні ради; здійснюють управління житловим фондом місцевих рад (частина перша статті 18); приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради (стаття 51), затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду (стаття 52); видають ордери на жилі приміщення (частина перша статті 58,частина перша статті 122, частина друга статті 141).
Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.
Позивачкою заявлено вимогу про захист її порушених зі сторони відповідачів прав щодо користування наданою у найм житловою квартирою шляхом встановлення судом порядку користування нею.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Частинами четвертою, п'ятою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
За змістом статті 62 ЖК України до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми Цивільного кодексу України.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, на визначення порядку користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду передбачено у частині четвертій статті 816 ЦК України, яка не містить будь-яких обмежень реалізації цього права, і більше того, не пов'язує із певними межами. Тому з урахуванням правила про пріоритетність норм ЦК України над нормами інших законів, застосуванню підлягає частина четверта статті 816 ЦК України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо володіння та користування житлом. Порядок володіння та користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
Тлумачення частини четвертої статті 816 ЦК України дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд.
Суд враховує наявність між сторонами, спору щодо користування наданою їм у встановленому законом порядку у найм квартирою, відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом та приходить до наступного висновку.
З огляду на характер спірних правовідносин (визначення порядку користування наданою сторонам у найм квартирою, житловою площею 41,90 кв.м, наявності у ній трьох кімнат, в яких можуть проживати особи однієї статті (позивачка з дочками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ), а також наявності технічної можливості експлуатації кожної кімнати відокремлено суд приходить до висновку про виділення у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кімнати площею 18,7 кв. та ОСОБА_4 та ОСОБА_2 кімнати площею 9.6 кв.м.
Що стосується вимоги щодо виділення у користування ОСОБА_12 та третій особі ОСОБА_5 кімнати площею 13.6 кв.м. суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41)).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала також щодо неможливості оцінки спірних правовідносин лише залежно від того, як позивач сформулював позовну вимогу, і кого вказав відповідачем за цією вимогою. У кожному випадку суд повинен встановити зміст спірних правовідносин (обставини, пов'язані з правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити зміст спору. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, із неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є; позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 05 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55), від12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 51)).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Позивачка, звертаючись до суду з позовом просить вирішити питання щодо користування кімнатою третьою особи у справі, а саме ОСОБА_5 .
Як вбачається будь-яких самостійних вимог третя особа не пред'являла, однак вирішивши питання щодо користування кімнатами 9,6 кв.м і 18,7 кв.м, залишається не вирішеною питання щодо користування кімнатою площею 13,6 кв.м. відповідачкою ОСОБА_12 та третьою особою ОСОБА_5 , з врахуванням того, що спір повинен бути вирішений, суд приходить до висновку про виділення їм у корстування кімнати площею 13,6 кв.м., проти чого не заперечувала і сама ОСОБА_5 у своїх письмових поясненнях.
Разом з цим, вирішення спору без визначення порядку користування спірною квартирою не буде відповідати завданням цивільного судочинства, оскільки поставить у залежність сторін від конфліктної ситуації, яка існує та стосується порядку користування спірною квартирою.
Відповідачі відзиву на позов не надали, вочевидь, погодившись з викладеним у позові.
Сама наявність у провадженні суду зазначеної цивільної справи свідчить про існуючий спір.
Що стосується вимог про залишення у загальному користуванні кухню, ванну кімнату, вбиральню, кладовку та вітальню, виходячи з наступних правил користування: вбиральня не може бути зайнятою більш, ніж на 10 хвилин, а ванна кімната не може бути зайнятою більш, ніж на 30 хвилин кожним із мешканців квартири; користування кухнею здійснювати за можливості по черзі, а в разі потреби одночасного користування плитою для приготування їжі займати не більш, ніж по одній конфорці на одну особу; користування вітальнею та кладовкою здійснювати пропорційно на рівних засадах, суд зазначає, що вказані вимоги в заначеній редакції не ґрунтуються на законі, вказаний порядок є недоцільним та не призведе до вирішення спору, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Однак, суд вбачає, за необхідне, залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 кухню площею - 9.5 кв.м.; ванну кімнату площею - 3.1 кв.м.; вбиральню площею - 1,3 кв.м., кладовку площею - 1.6 кв.м.; вітальню площею - 17.1 кв.м.
Суд вважає, що вказаний порядок користування спірною квартирою не призведе до порушення прав інших осіб.
Що стосується вимоги про оплату всіх комунальних платежів в рівних частинах, суд зазначає, що вказана вимога врегульована законом та не потребує додаткового вирішення шляхом пред'явлення окремої позовної вимоги.
Окремо суд зазначає, що у випадку сплати заборгованості та або оплати комунальних платежів за інших користувачів квартирою сторона не позбавлена стягнення заборгованості у судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 76, ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору в розмірі 908, 00 грн, по 302,66 грн з кожного.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України,суд, -
Позов задовольнити частково.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
- виділити ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у користування ізольовану житлову кімнату площею 18.7 кв.м.;
- виділити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у користування ізольовану житлову кімнату площею 13.6 кв.м.;
- виділити ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у користування ізольовану житлову кімнату площею 9.6 кв.м.
Залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 кухню площею - 9.5 кв.м.; ванну кімнату площею - 3.1 кв.м.; вбиральню площею - 1,3 кв.м., кладовку площею - 1.6 кв.м.; вітальню площею - 17.1 кв.м.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 302,66 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 302,66 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 302,66 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.А. Усатова