вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2025 р. Справа№ 910/5677/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 11.08.2025
у справі №910/5677/25 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова
компанія «Перша»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс»
про стягнення 107 982, 00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс» про стягнення 107 982, 00 грн в порядку регресу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після виплати страховою компанією страхового відшкодування у вищезазначеному розмірі, до останньої на підставі підпункту «а» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV) перейшло право зворотної вимоги (регресу) до товариства як страхувальника, оскільки водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/5677/25 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» 107 982, 00 грн та 2 422, 40 грн судового збору.
Суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами доведено підстави для покладення на відповідача обов'язку з виплати страхового відшкодування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення, яким частково відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправомірно застосував частину 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, проігнорувавши її основну умову - «під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків».
За твердженнями скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам відповідача - наказу про відпустку та наказу про відсторонення ОСОБА_1 .
Крім того, скаржник зазначає, щто рішення суду суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 02.12.2015 у справі №6-691цс15 та від 05.04.2017 у справі №6-2806цс16, які вказують, що право на регрес виникає лише за умови встановлення вини особи, яка заподіяла шкоду.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Відповідачем подано заперечуючи проти відзиву на апеляційну скаргу, у яких наголошує, що відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України відповідальність юридичної особи за шкоду, завдану її працівником, можлива лише під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.
При цьому, позивачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких останній звертає увагу на пропуск строку відповідачем для подання ним відповіді на відзив.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5677/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/5677/25 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
08.09.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5677/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/5677/25; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань №12025140000000003 від 01.01.2025, 01.01.2025 приблизно о 16:10 год. поблизу будинку №29 по вулиці Широка у місті Львові відбулась ДТП (наїзд ТЗ на пішохода) з участю автомобіля марки «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та пішохода ОСОБА_2 .
Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_2 від отриманих травм загинула на місці пригоди.
01.01.2025 відносно ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №12025140000000003 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 2861 КК України.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 автомобіль марки «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві власності товариству.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у страховій компанії згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №223416914.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн, ліміт за шкоду по життю і здоров'ю - 320 000, 00 грн).
ОСОБА_1 є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс», перебував на посаді фахівця з методів розширення ринків збуту, що визнається Відповідачем та випливає з наказу №11-12/1 К від 20.12.2024.
У своїй пояснювальній записці від 06.01.2025 ОСОБА_1 вказав, що після ДТП працівники Національної поліції України доставили його для проходження екпертизи, за результатами якої алкотестер показав 1,34 проміле, а аналіз крові - 1,44 проміле. У даній записці водій визнає, що сів за кермо нетверезий після новорічного свята.
06.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Біхелс» подало до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, у розділі 5 якої зазначено, що водій вказаного транспортного засобу перебував у стані сп'яніння.
На підставі страхового акту №10.001-25-00119 договору про виконання обов'язку по виплаті страхового відшкодування від 06.03.2025 та заяв про долучення документів та виплату страхового відшкодування, 20.03.2025 страховою компанією виплачено страхове відшкодування у загальному розмірі 107 982, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №13707, №13706 від 20.03.2025.
Зі змісту розрахунку страхового відшкодування та договору від 06.03.2025 випливає, що сума страхового відшкодування складається з моральної шкоди та витрат на поховання.
З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією №306 від 25.03.2025, в якій у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, просила відшкодувати виплачену суму страхового відшкодування.
Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
Посилаючись на те, що відповідач є страхувальником та роботодавцем винної в ДТП особи, яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння, позивач звернувся з даним регресним позовом до суду про стягнення з відповідача 107 982, 00 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
За приписами статті 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до статті 1201 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Згідно з частиною 3 статті 1193 Цивільного кодексу України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
В силу частин 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 69 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Страхування здійснюється на підставі договору страхування, який укладається відповідно до загальних умов страхового продукту, якщо інше не визначено законодавством України (абзац 3 частини 1 статті 89 Закону України «Про страхування»).
За статтею 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Згідно зі статтею 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За приписами статті 18 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов'язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.
У разі настання події, що є підставою для здійснення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, чинних на день настання такої події, а для регламентної виплати, визначеної пунктом 4 частини 1 статті 43 цього Закону, - у межах страхових сум, встановлених на день укладення внутрішнього договору страхування, за яким здійснюється така виплата, зобов'язано у встановленому цим Законом порядку здійснити регламентну виплату у зв'язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та/або майну потерпілої особи.
Як встановлено судом першої інстанції, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у страховій компанії згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №223416914.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн, ліміт за шкоду по життю і здоров'ю - 320 000, 00 грн).
На підставі повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 06.01.2025, страхового акту №10.001-25-00119, договору про виконання обов'язку по виплаті страхового відшкодування від 06.03.2025 та заяв про долучення документів та виплату страхового відшкодування, 20.03.2025 страховою компанією виплачено страхове відшкодування у загальному розмірі 107 982, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №13707, №13706 від 20.03.2025.
Таким чином, страхова компанія в межах ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю, виконала покладений на неї вищезазначеними приписами Цивільного кодексу України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок по виплаті страхового відшкодування.
Водночас відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після здійснення страхової виплати має право зворотної вимоги до особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду (особи, яка відповідно до закону несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду), якщо така особа керувала транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, - особа, яка використовує забезпечений транспортний засіб, крім особи, яка використовувала забезпечений транспортний засіб, що вийшов з її правомірного володіння внаслідок вчинення протиправних дій.
Тобто, страхова компанія має право на подання регресного позову до особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована.
Положеннями частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин 2, 5 статті 1187 статті 1168 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що його дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц (провадження №14-497цс18) сформульовано висновок, що результат аналізу норм статей 1172 та 1187 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №6-108цс13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц та постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №373/1773/18-ц, від 20.11.2019 у справі №501/2298/16-ц, від 05.09.2018 у справі №534/872/16-ц.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки необхідно розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №914/820/17).
Як всатновлено судом першої інстанції, автомобіль марки «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Біхелс».
На момент ДТП ОСОБА_1 був працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс», що виплаває із наказів останнього №01/1-01 К від 03.01.2025, №11-12/1 К від 20.12.2024.
Разом з цим, відповідач наголошує, що ОСОБА_1 перебував у відпустці на момент здійснення ДТП, відповідно до наказу №11-12/1 К від 20.12.2024, відтак відповідач не може нести відповідальність за шкоду, спричинену діями ОСОБА_1 , оскільки ДТП вчинено поза межами трудових обовязків, а саме перебування у відпустці.
При цьому, слід зазначити, що перебування вказаної фізичної особи у відпустці не свідчить про неправомірне/самовільне використання транспортного засобу «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , та не свідчить про відсутність, розірвання або припинення трудових відносин між вказаними особами.
Жодних інших доказів на спростування обставини наявності трудових/службових правовідносин з винуватцем ДТП та виконання останнім трудових (службових) обов'язків, а також доказів на спростовування обґрунтованості визначеного позивачем розміру шкоди відповідачем не було надано.
Відтак, з урахуванням того, що ДТП відбулася внаслідок перебування водія транспортного засобу «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння, вимога позивача про стягнення з відповідача, як роботодавця винної в ДТП особи, 107 982, 00 грн, є обґрунтованою.
Колегія суддів вважає даний висновок суд першої інстанції законним та обґрунтованим.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.12.2015 у справі №6-691цс15 та від 05.04.2017 у справі №6-2806цс16, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у справах відмінний суб'єктний склад сторін, а також відмінні встановлені фактичні обставини справи, доказова база та нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, а відтак не є подібною до справи, яка переглядається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/5677/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Біхелс».
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біхелс» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/5677/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2025 у справі №910/5677/25 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/5677/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко