вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2025 р. Справа№ 910/4562/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Форвард»
на рішення Господарського суду Київської області
від 31.07.2025
у справі № 910/4562/25 (суддя О.В. Щоткін)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Нива»
до Акціонерного товариства «Банк Форвард»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 229 493, 80 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 Приватне акціонерне товариство «Нива» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про стягнення 229 493, 80 грн, з яких: заборгованість по сплаті плати за оренду - 148 953, 92 грн; заборгованість по сплаті компенсації витрат на комунальні послуги - 32 854, 30 грн; пеня - 2 908, 49 грн; штраф - 43 890, 33 грн; 3% річних 290, 94 грн; інфляційні втрати - 595, 82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення від 02.06.2023 №1НИВ0230002.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.04.2025 вказану позовну заяву передав за підсудністю до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №910/4562/25 задоволено позов частково.
Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства «Банк Форвард» на користь Приватного акціонерного товариства «Нива» 148 953, 92 грн заборгованості по сплаті плати за оренду; 32 854, 30 грн заборгованості по сплаті компенсації витрат на комунальні послуги; 2 908, 49 грн пені; 43 809, 33 грн штрафу; 290, 94 грн 3% річних; 595, 82 грн інфляційних втрат, 2 752, 95 грн судового збору.
Відмовлено в решті заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було допущено неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позивачем невірно здійснено розрахунки орендних платежів, в які також входить додаткова плата; застосовано подвійне стягнення ПДВ; застосовано неустойку у вигляді одночасного стягнення пені і штрафу; обраного невірний спосіб захисту.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
При цьому, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб також подано відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №910/4562/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Акціонерного товариства «Банк Форвард» на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №910/4562/25 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.
03.09.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/4562/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Форвард» на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №910/4562/25 залишено без руху. Надано Акціонерному товариству «Банк Форвард» строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання даної ухвали.
16.09.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (підсистему «Електронний суд») на виконання вимог ухвали суду від 08.09.2025 заявником усунуто недоліки апеляційної скарги, а саме: подано докази сплати судового збору (платіжна інструкція №71600 від 10.09.2025).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Форвард» на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №910/4562/25; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
24.09.2025 відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (підсистему «Електронний суд») від представника Акціонерного товариства «Банк Форвард» надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, яке обґрунтовано необхідністю надання сторонами можливості подати необхідні пояснення і докази у справі.
26.09.2025 відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (підсистему «Електронний суд») від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Банк Форвард» про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відмовлено у задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - АТ «Банк Форвард».
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 02.06.2023 між Приватного акціонерного товариства «Нива» (орендодавець), та Акціонерного товариства «Банк Форвард» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Банк Форвард» (орендар) та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (фондом) було укладено договір №1НИВ0230002 оренди нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове складське приміщення загальною площею 565,29 кв.м. за адресою Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова 10.
Умовами договору сторони передбачили таке.
Об'єкт оренди може використовуватися орендарем винятково для розміщення складу. Цільове призначення використання об'єкта оренди протягом строку дії договору може бути змінене за письмовим узгодженням сторін (п. 1.2.).
Об'єкт оренди передається орендарю 02.06.2023 по акту приймання-передачі (акт №1) (п. 1.5.).
Орендар має право на дострокове припинення договору у випадках, передбачених договором та чинним законодавством (п. 2.4.5.).
Фонд зобов'язаний відповідно до ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" своєчасно і в повному обсязі затверджувати кошторис витрат орендаря в частині його витрат щодо користування об'єктом оренди в межах цього договору з метою своєчасного виконання орендарем умов розділу 3 (плата за оренду, інші платежі та порядок розрахунків) (п. 2.5.2.).
Фонд має право на дострокове припинення договору у випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством (п. 2.6.1).
Плата за оренду нараховується орендареві з дати підписання акту №1 (п. 3.2.).
Сплачується орендарем щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця (п. 3.3.).
Орендар, крім плати за оренду, повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.), та витрати на комунальні послуги у місцях загального користування, які розподіляються між всіма орендарями пропорційно площі об'єкта оренди (п. 3.6.).
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених договором, у випадку якщо це сталось внаслідок непереборної сили, яка безпосередньо вплинула на виконання цього договору (п. 8.1.).
Під такими обставинами в цьому договорі слід розуміти будь-які обставини, що виникли поза волею або всупереч бажанням сторін, і які неможливо передбачити або уникнути, включаючи: військові дії, природні катаклізми, епідемії, пожежі, повені, підтверджені документально - відповідними компетентними органами (ТППУ) (п. 8.2.).
Орендар передає орендодавцю об'єкт оренди в день закінчення строку оренди або дострокового припинення цього договору. Передача об'єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі (акт №2), який складається у двох примірниках та підписується сторонами (п. 9.1.).
У випадку, якщо орендар з будь-яких причин не повертає об'єкт оренди орендодавцю після закінчення строку користування, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю плату за оренду та всі інші платежі за весь строк до моменту фактичного повернення об'єкта оренди орендодавцю (п. 9.4.).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторони і діє до повернення об'єкта оренди по акту №2 та повного розрахунку між сторонами згідно з умовами цього договору (п. 10.1.).
Строк оренди починається з моменту прийняття орендарем об'єкта оренди за актом №1 і закінчується 28.02.2026 (включно) (п.10.2.).
Сторони дійшли згоди, що строк оренди та строк дії договору припиняється через 15 робочих днів після направлення орендодавцем відповідного письмового повідомлення орендарю у випадках, якщо: орендар використовує об'єкт оренди для здійснення інших видів діяльності, ніж визначені сторонами в пункті 1.2. цього договору; орендар своїми діями або бездіяльністю позбавляє інших орендарів можливості користуватись приміщеннями відповідно до укладених ними договорів оренди; орендар передав об'єкт оренди в подальшу оренду без письмового погодження з орендодавцем (п. 10.3.).
Дія договору може бути припинена в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, за умови попередження листом у письмовій формі за 60 календарних днів до дати припинення (п. 10.5.).
У випадку належного виконання усіх положень договору орендар має переважне право укладення нового договору оренди на новий строк (п. 10.6.).
Всі питання, які не врегульовані цим договором, підлягають вирішенню у відповідності до чинного законодавства. Спори, які виникають між сторонами, вирішуються шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди розглядаються господарським судом (п. 12.1.).
Також сторонами підписано додатки до договору:
№1 План об'єкта оренди;
№2 Розмір плати за оренду, порядок розрахунків;
№3 Комунальні платежі;
№4 Акт №1 приймання-передачі;
№5 Ліміти використання орендарем комунальних послуг.
31.07.2023 сторони уклали додаткову угоду №1, у якій сторони погодили додаткову плату, якою є вартість експлуатаційних витрат.
01.07.2024 сторони уклали додаткову угоду №2, у якій дійшли згоди внести зміни з 01.07.2024 щодо розміру орендної плати.
Згідно акту №1 приймання-передачі від 02.06.2023 Приватне акціонерне товариство «Нива» передало, а Акціонерне товариство «Банк Форвард» прийняло нежитлове складське приміщення загальною площею 565,29 кв.м., у тому числі площу загального користування 51,39 кв.м. за адресою: Київська область, місто Вишневе, вул. Промислова, 10 у належному технічному стані.
Однак, за твердженнями позивача, в порушення умов договору та наявності в користуванні об'єкта оренди, в період з лютого 2025 року по березень 2025 року відповідачем не було здійснено розрахунку за оплату орендних платежів в сумі 148 953, 92 грн, а також компенсації витрат на комунальні послуги за лютий 2025 року в розмірі 32 854, 30 грн, за стягненням яких Приватне акціонерне товариство «Нива» і звернулось до суду. Разом з цим, на суму основного боргу позивачем також заявлені до стягнення 2 908, 49 грн пені; 43 890, 33 грн штрафу; 290, 94 грн 3% річних; 595, 82 грн інфляційних втрат.
При цьому, відповідач вимоги позивача не визнав та у запереченнях навів аргументи стосовно невірного розрахунку орендних платежів, в які також входить додаткова плата; подвійного застосування неустойки у вигляді одночасного стягнення пені і штрафу; подвійного стягнення ПДВ; невірно обраного способу захисту.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.
На відносини сторін не розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», про що сторони зробили застереження у пункті 12.7. договору.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі в оренду позивачем та прийняття відповідачем об'єкта оренди за спірним договором оренди.
За приписами статтей 763, 764 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором; якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Як встановлено судом першої інстанції в п. 10.2. договору строк оренди починається з моменту прийняття орендарем об'єкта оренди за актом №1 і закінчується 28.02.2026 (включно), тобто, період виникнення заборгованості, охоплюється періодом дії договору.
При цьому, відповідач стверджує, що у останнього відпала необхідність у використанні орендованого приміщення, у зв'язку з чим звернувся до генерального директора Приватного акціонерного товариства «Нива» із листом від 20.11.2024 №1963 (направлений позивачу рекомендованим листом з описом №0100198978390 та отримано адресатом 24.11.2024) щодо розірвання договору та зарахування забезпечувальних платежів.
У свою чергу позивач листом від 28.11.2024 №2263 (отриманий банком 03.12.2024, вхідна відмітка №02-3104) повідомив відповідача, що строк оренди закінчується 28.02.2026 включно. Разом з цим, орендодавець врахує лист орендаря і буде намагатись якнайшвидше знайти потенційних орендарів для здачі приміщення в оренду. У випадку наявних потенційних орендарів повідомить відповідача.
Також в матеріалах справи міститься лист від 10.01.2025 №25/02, у якому відповідач просив позивача забезпечити присутність представника для передачі ключів від приміщення за місцезнаходженням приміщення 17.01.2025 з 10:00 до 12:00. Разом з цим, відповідачем зазначено, що приміщення знято з сигналізації, останнім днем договору оренди є 31.12.2024, тобто з 01.01.2025 орендоване приміщення ним не використовується, відтак всі нараховані платежі по орендній платі, комунальні послуги є безпідставними.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з укладеного між сторонами договору оренди, останній не містить умов, за яких він може бути розірваний за ініціативою орендаря.
Тобто ні законом, ні договором не передбачено такої підстави для дострокового розірвання договору оренди з ініціативи орендаря, як відсутність необхідності та наміру подальшого користування орендованим приміщенням.
Згідно п. 9.1. договору орендар передає орендодавцю об'єкт оренди в день закінчення строку оренди або дострокового припинення цього договору. Передача об'єкта оренди оформлюється актом приймання-передачі, який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками).
Оскільки матеріали справи не містять акту передачі об'єкту оренди орендодавцю у відповідності до вимог пункту 9.1. договору, то в силу пункту 10.2. договору, останній своєї дії не припинив.
Відтак, вимоги позивача про стягнення орендних платежів, а також комунальних послуг з лютого 2025 по березень 2025 за рахунком №0000000022/2025 від 29.01.2025 на загальну суму 74 476, 96 грн, рахунком №0000000068/2025 від 25.02.2025 на суму 74 476, 96 грн, загалом 148 953, 92 грн та рахунком №000013302025/3854 від 10.03.2025 за лютий 2025 (разом із ПДВ) склала 32 854, 30 грн, є правомірними, доказів оплати договірних зобов'язань відповідачем не надано.
Так, відповідно до п. 1.2. додатку №2 до договору, плата за оренду об'єкта оренди за кожен місяць складається з двох частин: орендної плати та додаткової плати.
Згідно з п. 1.2.2. додатку №2 до договору до складу Додаткової плати включаються витрати на експлуатацію об'єкта нерухомого майна, зокрема: плата за землю, податок на нерухоме майно, інші податки та збори, хімічний аналіз стічних вод, обслуговування та ремонт ліфтів, електричних мереж, ливневої каналізації та інші аналогічні види робіт і послуг, пов'язаних з утриманням об'єкта тощо.
Пунктом 1.2.1. додаткової угоди №2 від 01.07.2024 внесено зміни до договору та додатку №2 та вказано, що орендна плата за кожний місяць визначається на момент виставлення рахунку за наступною формулою:
Орендна плата=Базова ставка*Пл, де Базова орендна плата становить з 01.07.2024 по 28.02.2026 - 80 грн в т.ч. 20% ПДВ.
Аналогічно в п. 1.2.2. додаткової угоди №1 від 31.07.2023 визначається розмір додаткової плати (вартість експлуатаційних послуг), де додаткова плата за 1 кв.м. об'єкта складає 51, 75 грн, в т.ч. ПДВ 20%.
Крім того, додатком №2 до договору від 02.06.2023, в п. 1.3. за підписом орендодавця, орендаря та Фонду визначено, що суми плати за оренду (орендної плати та додаткової плати) сплачуються орендарем орендодавцю відповідно до умов цього додатку, містять у собі податок на додану вартість в розмірі 20% та всі інші податки, що підлягають оплаті та включаються орендодавцем в склад кінцевої ціни послуг відповідно до чинного законодавства.
З поданих позивачем рахунків вбачається, що нарахована орендна плата та додаткова плата, а також нараховані на кінцеву суму 20% ПДВ здійснено виключно на виконання умов чинного договору, та виставлено в подальшому відповідачеві для оплати.
Таким чином, посилання відповідача на необґрунтоване та неправомірне нарахування позивачем 20% ПДВ на додаткові платежі не знайшли свого документального підтвердження та спростовуються вищезазначеними умовами договору.
Відповідно до п. 3.3. договору плата за оренду сплачується щомісяця, не пізніше 10-го числа поточного місяця.
Згідно з п. 3.4. договору орендодавець виставляє орендареві рахунок на оплату за оренду, розрахованої відповідно до додатка №2 до цього договору.
Орендар зобов'язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку зазначеного в цьому договорі, незалежно від факту одержання їм зазначених рахунків. При неотриманні орендарем зазначених рахунків, плата за оренду розраховується орендарем самостійно відповідно до додатка №2 до цього договору.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Враховуючи вищевикладене, у відповідача, у зв'язку з укладенням договору та прийняттям в користування об'єкта оренди, виникло зобов'язання зі сплати орендної плати та інших передбачених договором платежів за весь час користування об'єктом оренди.
Тобто, обов'язок відповідача сплачувати орендні платежі виникає в силу закону (стаття 762 ЦК України) та умов договору та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем орендних платежів.
Отже крайній строк оплати є 10 число поточного місяця відповідно до пункту 3.3. договору.
Однак, в своїй апеляційній скарзі відповідач заперечує проти нарахувань ПДВ на додаткові платежі орендної плати та комунальних послуг.
Так, згідно з пунктом 3.6. договору крім плати за оренду орендар повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.), та витрати на комунальні послуги в місцях загального користування, які розподіляються між всіма орендарями будівлі пропорційно площі об'єкта оренди до загальної площі будівлі.
Відповідно до п. 3.6.3. договору перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків або актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг), не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. Орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Обов'язок по отриманню вищевказаного рахунка та акта покладається на орендаря. У разі неотримання рахунка на компенсацію витрат на комунальні послуги за оплачуваний місяць або відповідного акта орендарем, останній зобов'язаний сплатити таку компенсацію орендодавцю у розмірі витрат на комунальні послуги за місяць, попередній оплачуваному. Після отримання орендарем рахунка або відповідного акта за такий оплачуваний місяць сторони проводять перерахунок. У разі якщо сплачена орендарем сума витрат перевищує суму, що мала бути сплач переплата зараховується в рахунок оплати витрат на комунальні послуги наступний місяць, якщо сплачена орендарем сума витрат менша, ніж сума, що мала бути сплачена - орендар здійснює доплату протягом трьох банківських днів з дати одержання рахунка або підписання акта.
Позивачем нараховано компенсацію комунальних послуг в розмірі 32 854, 30 грн (разом з ПДВ) за лютий 2025 року та складено акт №000013302025/3854 від 28.02.2025 здачі-прийняття наданих послуг.
Слід зазначити, що відповідачем жодних дій на виконання умов пункту 3.6.3. договору здійснено не було, заперечень або зауважень на суми виставлені позивачем не надходило.
Крім того, відповідно до п. 188.1 Податкового кодексу України до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Таким чином, компенсація комунальних платежів орендарем орендодавцю по об'єкту оренди (нерухомому майну) для цілей оподаткування є частиною орендної плати, тобто оподатковується так само як сума оренди.
Отже, твердження відповідача, що включення позивачем ПДВ до загальної суми компенсації витрат суперечать вимогам податкового законодавства, відхиляються як безпідставні.
Відтак, заявлена сума заборгованості по сплаті компенсації витрат на комунальні послуги в розмірі 32 854, 30 грн є обґрунтованою.
За приписами частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 6.5 договору встановлено, що у разі порушення з вини виконавця, передбачених договором термінів виконання проектних робіт за договором, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від вартості робіт за договором за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково - штраф у розмірі 7% від вказаної вартості робіт за договором.
Враховуючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, у позивача наявні правові підстави для нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених п. 6.5 договору.
З огляду на встановлені обставини невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, вимоги позивача про стягнення з відповідача 125 331, 36 грн пені та 52 580, 58 грн штрафу за порушення строку виконання робіт понад 30 днів є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 216, статтею 218 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 230 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2. договору оренди у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості.
Згідно п. 7.2.1. договору крім зазначеного вище в п. 7.2. цього договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов'язань:
- якщо період прострочення становить більше 3 робочих днів, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10% від простроченої суми грошового зобов'язання;
- якщо період прострочення становить більше 5-10 робочих днів, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов'язання;
- якщо період прострочення становить більше 10 робочих днів, то орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30% від простроченої суми грошового зобов'язання.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
До настання строку виконання зобов'язання неустойка (штраф, пеня) є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Проаналізувавши зазначені умови договору, а також заявлені вимоги позивача про стягнення і пені, і штрафу судом першої інстанції встановив, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо надання приміщення в оренду, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, підписавши його; доказів того, що під час укладення правочину сторони пропонували інші умови в частині відповідальності за порушення договірних зобов'язань надано не було, протоколу розбіжностей стосовно застосування до орендаря відповідальності у виді нарахування штрафних санкцій у разі порушення договірних зобов'язань, передбачених розділом 7 договору, сторони не склали, тож дійшли висновку про можливість стягнення і пені, і штрафу, вказавши про різні види відповідальності, передбачені умовами договору.
Здійснивши перевірку заявлених позивачем до стягнення 2 908, 49 грн пені та 68 599 414, 22 грн штрафу, колегією встановлено, що їх розмір є арифметично вірним, у зв'язку з чим вказані вимоги позивача є обґрунтованими.
Щодо стягнення 43 890, 33 грн штрафу:
За лютий 2025 року існує заборгованість з оренди 74 476, 96 грн, строк оплати якої настав 10.02.2025, відтак з 11.02.2025 відповідач порушив зобов'язання з оплати вказаної суми, що на момент здійснення розрахунку становить 26 робочих днів, тобто у позивача виникає право на стягнення 30% штрафу згідно п. 7.2.1.3. договору; За підрахунком суду першої інстанції зазначена сума склала 22 343, 08 грн (у таблиці позивача вказана сума становить 22 424, 08 грн).
За березень 2025 існує заборгованість з оренди 74 476, 96 грн, строк оплати якої настав 10.03.2025, відтак з 11.03.2025 відповідач порушив зобов'язання з оплати вказаної суми, що на момент здійснення розрахунку становить 6 робочих днів, тобто у позивача виникає право на стягнення 20% штрафу згідно п. 7.2.1.2. договору. За підрахунком суду першої інстанції зазначена сума склала 14 895, 39 грн.
За лютий 2025 існує заборгованість з комунальних платежів 32 854, 30 грн, строк оплати якої настав 10.03.2025, відтак з 11.03.2025 відповідач порушив зобов'язання з оплати вказаної суми, що на момент здійснення розрахунку становить 6 робочих днів, тобто у позивача виникає право на стягнення 20% штрафу згідно п. 7.2.1.2. договору. За підрахунком суду першої інстанції зазначена сума склала 6 570, 86 грн.
З огляду на встановлені обставини, перевірений судом розрахунок штрафу в розмірі 43 890, 33 грн, заявлений позивачем в прохальній частині позовної заяви, останній підлягає частковому задоволенню в сумі 43 809, 33 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
З огляду на встановлені обставини бездіяльності відповідача щодо оплати орендної плати, вимоги позивача про стягнення з відповідача 290, 94 грн 3% річних та 595, 82 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреного судом.
Колегія суддів вважає даний висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Щодо неефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Таким чином, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність); відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
У постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно п.12.1. розділу 12 договору від 02.06.2023, сторони - Приватне акціонерне товариство «Нива», Акціонерне товариство «Банк Форвард» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначили, що всі питання, які не врегульовані договором, підлягають вирішенню у відповідності з чинним законодавством України. Спори, які виникають між сторонами під час виконання зобов'язань за цим договором вирішуються шляхом переговорів. У випадку не досягнення згоди, будь-які спори, що стосуються тлумачення договору та/або виконання цього договору, розглядаються господарським судом.
Частиною 3 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації у визначеній законом черговості. Разом з тим, оплата витрат банку, пов'язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом (частини перша-друга статті 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
При цьому, в пункті 2.5. договору сторони прописали обов'язок Фонду виконувати зобов'язання, передбачені цим договором, належним чином (в строк та в повному обсязі); відповідно до ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» своєчасно і в належному обсязі затверджувати кошторис витрат орендаря в частині його витрат щодо користування об'єктом оренди в межах цього договору з метою своєчасного виконання орендарем умов розділу 3 цього договору.
Тобто, укладаючи договір №1НИВ0230002 оренди нежитлового приміщення від 02.06.2023 і відповідач, і третя особа на стороні відповідача, усвідомлювали, що цей договір укладається у зв'язку із здійсненням процедури ліквідації, а витрати на здійснення платежів за договором безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.
Таким чином, твердження відповідача щодо обрання позивачем неефективного способу захисту, відхиляються як безпідставні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №910/4562/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Акціонерне товариство «Банк Форвард».
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Форвард» на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №910/4562/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №910/4562/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/4562/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко