іменем України
08 грудня 2025 року м. Кропивницький
справа № 388/1552/22
провадження № 22-ц/4809/1678/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1 ,
особа, дії якої оскаржуються - старший державний виконавець Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблина Олександр Васильович,
боржник - Державне підприємство «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини Олександра Васильовича на ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2025 року у складі судді Кнурова О.А.,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» (далі по тексту - ДП «Дирекція КГЗКОР») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ДП «Дирекція КГЗКОР» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену при звільненні, заробітну плату у розмірі 47125,50 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення цього рішення у розмірі 94476,60 грн та у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору -992,40 грн, а всього 142594,50 грн.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В., боржник за виконавчим провадженням - ДП «Дирекція КГЗКОР», у межах виконавчого провадження №70809203. В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що 20.01.2023 державний виконавець у межах виконавчого провадження №70809203 неправомірно виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, якою на підставі п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з наказом Фонду державного майна України від 13.10.2022 №1191 про приватизацію єдиного майнового комплексу ДП «Дирекція КГЗКОР». Вважає, що державний виконавець при прийнятті зазначеного рішення не врахував, що положення п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать Конституції України.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати причини пропуску строку на подання скарги поважними та поновити пропущений строк; прийняти скаргу до розгляду; скасувати постанову старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Стеблини О.В. у виконавчому проваджені від 20.01.2023 № 70809203 про зупинення вчинення виконавчих дій з виконання рішення Долинського районного суду Кіровоградської області у справі від 08.12.2022 №388/1552/22 про стягнення з Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо- збагачувального комбінату окислених руд» нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язати Долинський відділ державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) поновити вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню від 20.01.2023 №70809203 з виконання рішення Долинського районного суду Кіровоградської області у справі від 08.12.2022 №388/1552/22 про стягнення з Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2025 року скаргу задоволено. Скасовано постанову старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Стеблини О.В. від 20.01.2023 про зупинення вчинення виконавчих дій у межах виконавчого провадження №70809203 з примусового виконання виконавчого листа №388/1552/22, виданого Долинським районним судом Кіровоградської області 17.01.2023.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою старший державний виконавець Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблина О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Адвокат Рокотян М.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В. - без задоволення.
У судовому засіданні апеляційного суду державний виконавець Стеблина О.В. підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник скаржника адвокат Рокотян М.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. ДП «Дирекція КГЗКОР» у судове засідання свого представника не направило. Про час та місце розгляду справи було повідомлене належним чином. Причини неявки суду не повідомило. Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності представника боржника на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП «Дирекція КГЗКОР» про стягнення нарахованої, але не виплаченої, заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.1-4).
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 08.12.2022 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ДП «Дирекція КГЗКОР» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену при звільненні, заробітну плату у розмірі 47125,50 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення цього рішення у розмірі 94476,60 грн та у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору - 992,40 грн, а всього 142594,50 грн (а.с.22-27).
На виконання зазначеного рішення Долинським районним судом Кіровоградської області 17.01.2023 видано виконавчий лист.
Постановою старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В. від 20.01.2023 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа ВП №70809203 (а.с.38).
Постановою старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому району Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини О.В. від 20.01.2023 на підставі п.12 ч.1 ст.34, ст.35 Закону України «Про виконавче провадження» зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №388/1552/22, виданого 17.01.2023, у зв'язку тим, що наказом Фонду державного майна України від 13.10.2022 №1191 прийнято рішення про приватизацію ДП «Дирекція КГЗКОР» (а.с.39, 73-79).
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
За змістом частини першої, абзацу 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею третьою Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» передбачено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.
Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
На думку колегії суддів суд першої інстанції, задовольняючи скаргу заявника, правомірно застосував норми Конституції України, як норми прямої дії, оскільки положення пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» не відповідає конституційним засадам верховенства права.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Невиконання судового рішення суперечить сутності цього права, а також положенням статті 129-1 Конституції України, яка встановлює обов'язковість судового рішення. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на своєчасне одержання винагороди за працю, і це право захищається законом.
Колегія суддів також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 335/1961/23. Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку про те, що втручання держави у право на мирне володіння майном в частині невиплати заробітної плати є непропорційним і не ґрунтується на законі. Суд прямо вказав на невідповідність пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» положенням статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України, та вирішив справу шляхом застосування норм Конституції як норм прямої дії.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди застосовують практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на виконання судового рішення є складовою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Шмалько проти України»), а невиплата заробітної плати, присудженої рішенням суду, становить втручання, несумісне з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справах «Бурдов проти росії», «Войтенко проти України»).
У контексті статті першої Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти росії» від 07.05.2002, «Войтенко проти України» від 29.06.2004).
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст.13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:
- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);
- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).
Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).
Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Так, обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» є таким, що не відповідає Конституції України (суперечить ст.8, ч.2 ст.19, ч.ч.1, 2 ст.55, п.9 ч.2 ст.129, ч. ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України), тому суд правильно вирішив справу без застосування цієї норми, а застосовув норми Конституції України, як норми прямої дії, з урахуванням юридичної позиції, викладеної у пп.5.1 п.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Згідно з ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цьому випадку втручання держави у право на мирне володіння майном є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови.
Крім того, правильними є також висновки місцевого суду щодо відсутності підстав для поновлення строку, оскільки заявник звернувся до суду із скаргою у передбачений законом десятиденний строк.
Відповідно до положень ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до умов ч.5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п.«а» ч.1 ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Тобто, початком перебігу відповідного строку є момент фактичної обізнаності сторони. Враховуючи те, що з матеріалами виконавчого провадження та, зокрема, з постановою державного виконавця від 20 січня 2023 року скаржник ознайомився 04 липня 2025 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про своєчасне подання скарги у передбачений законом десятиденний строк, а саме 11 липня 2025 року (дата формування в системі «Електронний суд»).
Отже, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу старшого державного виконавця Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стеблини Олександра Васильовича залишити без задоволення, а ухвалу Долинського районного суду Кіровоградської області від 27 серпня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко