№ провадження 11-кп/4809/741/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 387/1746/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія - ч. 2 ст. 392 КПК України
02.12.2025 року м. Кропивницький
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді у складі колегії суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5 ,
при участі:
прокурора - ОСОБА_6 ,
адвокатів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_9 , адвокатки ОСОБА_8 , яка здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_10 , ухвалу Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10.11.2025, якою стосовно:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця міста Помічна Добровеличківського району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Помічна Добровеличківського району Кіровоградської області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , громадянина України, неодруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, раніше не судимого,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця села Северинівка Іванівського району Одеської області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_3 , фактично проживає за АДРЕСА_4 , громадянина України, раніше не судимого,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів до 15 години 35 хвилин 09 січня 2026 року, без визначення застави,
Ухвалою слідчого судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження стосовно обвинувачених строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, відповідно, щодо обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, до 15:35 години 09 січня 2026 року.
В обґрунтування свого рішення слідчий суддя зазначив, що досудовим слідством ОСОБА_11 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 307, ч.3 ст.311, ч.3 ст. 28, ч.2 ст.317 КК України; ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 209, ч.3 ст. 307, ч.3 ст.311, ч.3 ст. 28, ч.2 ст.317 КК України; ОСОБА_10 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 209, ч.3 ст. 307, ч.3 ст.311, ч.3 ст. 28, ч.2 ст.317 КК України, яке відноситься до категорії особливо тяжких.
Також визнається доведеним наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що підозрювані можуть переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та експертів, можуть вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються.
В апеляційних скаргах особи, які їх подали, ставлять такі вимоги.
Адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу, якою обрати стосовно ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з визначенням помірного та виваженого розміру застави.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ризики, які були наведені прокурором в клопотанні не знайшли свого об'єктивного підтвердження під час розгляду клопотання.
Вказав, що суддею не було належним чином обґрунтовано необхідність продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу, зокрема, не досліджено можливість застосування альтернативних заходів, не пов'язаних із триманням під вартою.
ОСОБА_9 за місцем проживання характеризується виключно з позитивної сторони. Будь-яких скарг та зауважень за весь час його проживання не надходило, має постійне місце проживання. Проживає разом з дружиною, та малолітньою дитиною 2024 року народження. Оскілки дружина ОСОБА_9 наразі не працює, оскільки доглядає за новонародженою дитиною, ОСОБА_9 фактично є єдиним годувальником своєї молодої родини. Арешт та подальше тримання під вартою ОСОБА_9 поставить в скрутне становище його дружину та малолітню дитину.
Також зазначив, що ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності не притягався, судимостей не мав.
Адвокатка ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановити нову ухвалу, якою обрати стосовно ОСОБА_10 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що більш м'якший запобіжний захід, не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КПК України
Вказала, що судом не було взято до уваги, що ОСОБА_10 має міцні соціальні зв'язки, має постійне місце проживання, раніше не судимий, готовий сприяти повному всебічному та правильному досудовому розслідуванню, надавати всі показання та пояснення, а також прибувати на кожен виклик слідчого та прокурора.
Крім того, не взято до уваги, що підозрюваний має на утриманні матір похилого віку, яка зараз знаходиться на лікуванні.
Вислухавши суддю-доповідача, думку обвинувачених та їх адвокатів, які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити, висновок прокурора, який заперечував задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали клопотання, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме - повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року). При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду».
При цьому, слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд першої інстанції повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону місцевим судом дотримані в повному обсязі.
При цьому, суд апеляційної інстанції під час перегляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 422-1 КПК України не здійснює перевірку правильності пред'явленої підозри та не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи: оскільки питання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою вирішене на стадії судового розгляду, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки підозра перестала існувати і їй на заміну пред'явлене обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
З наданих до апеляційного суду матеріалів убачається, що у провадження Добровеличківського районного суду Кіровоградської області надійшло кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025121100000007 від 06.01.2025 по обвинуваченню ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 209, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України.
Кримінальні правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 відносяться до категорії умисних, тяжких, особливо тяжких злочинів і караються відповідно: позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна, позбавленням волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна, позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна.
Кримінальні правопорушення інкримінуються вчиненням групою осіб.
Під вартою обвинувачені тримаються з 13.05.2025, тобто, строк тримання обвинувачених під вартою не є довготривалим і не перебуває за межами розумних процесуальних строків.
Враховується. у відповідності до вимог ст. 178 КПК України, що обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 мають постійне місце проживання, не судимі, однак, не мають досить міцних соціальних зв'язків, безробітні, а отже - не мають сталого джерела доходу, без утриманців ( ОСОБА_10 є батьком неповнолітньої дитини, ОСОБА_9 є батьком малолітньої дитини).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачених, наразі не припинили свого існування.
Крім того, колегія суддів зазначає, що обставин, які б свідчили на користь зменшення раніше встановлених ризиків, не встановлено, а тому висновок суду першої інстанції про те, що менш суворі види запобіжних заходів не здатні забезпечити належне виконання покладених на обвинувачених процесуальних обов'язків та кримінальне провадження в цілому - є обґрунтований.
Зокрема, можливо вважати, що обвинувачені, достеменно знаючи про тяжкість кримінальних правопорушень, у яких обвинувачуються, будучи обізнаними про міру покарання, що загрожуватиме їм у разі визнання їх винуватими, можуть чинити спроби уникнути кримінальної відповідальності і переховуватись від суду, в тому числі на території іншої області, або через неконтрольовані території держави спробувати перетнути державний кордон.
Враховується також, що володіючи інформацією про свідків, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , у разі застосування щодо них запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, можуть чинити незаконний вплив на свідків, з метою зміни показань, відмови від наданих показань або надання показань на користь обвинувачених.
При цьому, зважується на встановлену процесуальним законом процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме судом на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи в судовому засіданні (ст. 224 КПК України).
Позаяк, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Отже, ризик впливу свідків, потерпілих та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, беручи до увагу безробіття обвинувачених, інкримінування їм вчинення багатоепізодного злочинного діяння, втому числі, з корисними умислом, є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 можуть вчинити нове аналогічне кримінальне правопорушення.
Таким чином, процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинувачених під вартою.
Щодо тверджень захисту в апеляційних скаргах з приводу того, що обвинувачені мають постійне місце проживання, на утриманні ОСОБА_9 перебуває малолітня донька тощо, колегія суддів зазначає, що вказані обставини існували і на момент вчинення інкримінованих злочинів, однак не стали стримуючим для обвинувачених фактором, і врахування цих обставин, з огляду на встановлене вище, не впливає на правильність постановленого судом рішення.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні питання продовження стосовно обвинувачених строку дії запобіжного заходу та постановленні ухвали судом не допущено, тож, доводи апеляційних скарг свого підтвердження не знайшли, а тому апеляційні скарги - задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги адвоката ОСОБА_7 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_9 , адвокатки ОСОБА_8 , яка здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_10 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 10.11.2025 про продовження стосовно обвинувачених ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів до 15 години 35 хвилин 09 січня 2026 року, без визначення застави, - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3